Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вже сутеніло коли Натаніель вийшов на стоянку, прийшлось вислуховувати тренера, але хлопець навіть не пам’ятав про що він йому казав, бо всі думки були зайняті текою, яка все ще знаходиться в Мілпорті. Треба було вигадати причину по котрій він злиняє на декілька днів, ще й грошей як кіт наплакав, ну це не біда, автостоп як завжди не поганий варіант.
Йдучи у напрямку гуртожитку він вигадував варіанти локшини, яку збирався накидати всім на вуха. Дядько зателефонував, та попросив приїхати ненадовго? Не прокотить…телефону нема, а той який видали у гнізді він декілька місяців тому розбив, розбив об стінку намагаючись влучити в Ріко, не влучив, дуже прикро. Так у роздумах він не помітив як дійшов до лисячої нори. Може просто швидко звалити щось буркнувши й прокотить? Чи не викличе забагато питань його різке зникнення? От він вже йде по коридору, глибоко сидячі у своїх думках.
— Хей, Нат, з тобою все добре? Ти наче не в цьому вимірі - чийсь голос вириває його з роздумів, піднявши голову він бачить що це Ден, чудово, як раз вона й потрібна. — Все добре, просто замислився. Ем…Ден у мене несподівано з’явилися справи…Мене не буде декілька днів, добре? - Не вдаватися у дрібниці був не поганий варіант, головне що б не запитали що саме сталося. — Ем, так, звісно, тільки попередь ще тренера - Тільки-но після цих слів, Натаніель, збирався з полегшенням зітхнути, як намалювався Міньярд. — І куди ж це тобі треба? Невже від нас звалити вирішив? - Це та ситуація коли людина наче влучила у яблучко, але також і ні, бо ця думка не покидала хлопця з моменту приїзду сюди, але зараз його головна ціль дістати речі. Блондин спокійним кроком, але водночас нагадуючи хижака, підійшов до них. — Невже не сподобалося в нас? - Натаніелю дуже кортіло послати того, але він намагаючись зберігаючи спокій відповів. — Ні, дядькові допомога потрібна - Чорт. Міг же викрутися, нахрена повівся на поводу, ну добре, все одно не перевірять чи це точно. Міньярд окинув рудого зацікавленим поглядом наче перед ним була не людина, а якийсь ребус. — Я підкину.
— Ні, - У ту ж мить втрутилась Ден — Нат нікуди з тобою не поїде, нам ще потрібні гравці.
— Якої ж ти поганої думки про мене, - Усміхнувся блондин — Кевіна я ж ще не вбив, хоча дуже кортить це зробити - Він перевів погляд з капітана на рудого, чекаючи його відповіді.
— Я і сам можу дістатися - фиркнув Нат і пішов звідти на вулицю.
Вже стоячи на вулиці хлопець міркував якого чорта Міньярду його підвозити. І схоже бажання підвести в нього було велике, бо він з’явився через декілька хвилин біля рудого.
— І де ж твій дядько проживає?
— Я сказав, що сам дістануся, відчепися - незадоволено буркнув хлопець. — Чого як реп’ях пристав?
— Я от знаєш що подумав? Ти якось підозріло різко вирішив звалити.
— Я ж сказав що дядь-
Міньярд його різко перервав. — Ти мені цю локшину, про дядька, не вішай. Я тобі обіцяв захист, але якщо будеш брехати ти його позбудешся.
Натаніель мовчав обмірковуючи, в цілком чого це він на нього поклався в захисті? Можна ж просто втекти змінившись, а тут дуже велика ймовірність, що його спіймають. Але жити рік у спокої…так, це не гарантовано, але ж є й така вірогідність.
— Мені потрібно забрати речі - Всю правду він не буде говорити, але напівправда теж варіант.
— Вже краще, де? - Зацікавлено блиснув очима блондин.
— Я сам можу доїхати. - Знов невдоволено буркнув захисник.
— Ні, не можеш. Ти або звалиш, або десь здохнеш. - Глузливо відповів співрозмовник.
— І чому ж такий впевнений? - Закотивши очі під лоба промовив той, бувши вже не таким напруженим.
— Ти або їдеш зі мною, або нікуди - Вже твердо сказав Міньярд, і поглянувши на нього можна було повірити в те що він навіть небо закриє, але не дасть звалити. Помовчавши трохи Веснівськи все ж таки відповів. — Мілпорт - Здається Натаніель відчув запотиличник від матінки з того світу. Блондин мовчав, Нат не знав що гірше, мовчання чи сказати що його впізнали. Мозок кричав бігти, йому негайно треба звалити, загубитися та змінитися до невпізнання, але Міньярд ніяк це не прокоментував.
— Завтра вранці їдемо. Не забудь повідомити тренера, Кролику - Кролику? Нат подавився повітрям, та хотів вже висловити все що він про нього думає, але той зник за дверима гуртожитку, залишивши збентеженого кролика на вулиці.