Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
๑๑๑
Ранок буває різним… Буває коли ти втомлюєшся, ще не вставши з ліжка. Трапляється, що хочеться сховатися від світу за теплою ковдрою і мрійними сновидіннями. Але найприємніше тоді, коли прокидаєшся з бажанням виконати сьогоднішні плани.
Венко наприклад, цього ранку не лаявся на будильник, а натомість солодко потягнувся і усміхнувся, бо прагнув швидше побачитися з людиною, що колихнула буденність.
Хвилин п’ять, і у нього вже в одній руці зубна щітка, а у другій телефон. Він ще не повідомив Всеволода про закінчення картини, тому виправляв цю ситуацію. Той відгукнувся на прохання зустрітися, вже тоді, коли Веня пив каву. Спершу здивувався швидкості роботи і похвалив за це, від чого Вені стало приємно. Навіть бажання пококетувати прокинулося… Врешті решт вони домовилися про рандеву після закінчення робочого дня, оскільки до, буде мало часу побазікати.
Сьогодні з вбрання він обрав: джинси, світлу сорочку, темні черевики на шнурівці, звісно куртку і зелений шарф, що пасував до верхнього одягу.
Гарно запакувавши полотно, хлопець вийшов з квартири…
๑๑๑
Паркуючи авто коло компанії, Всеволод помітив на екрані телефону нові повідомлення. Руки були зайняті, тому він відклав зацікавленість на другий план. Вже піднімаючись у ліфті, він дозволив собі відкрити їх. О, як же він зрадів побачивши ім’я їх відправника.
Вема: Добридень! Я завершив ваше замовлення. Чи можемо ми зустрітися, щоб я його передав?))
Я: Добрий), а казали, що не фахівець. Це ж треба так швидко закінчити, не з легких, картину.
Вема: Було для кого клопотатися.
«Отакої, це ж відкритий флірт…»— відмітив для себе чоловік.
Я: Я послугував для вас натхненням?
Вема: Можливо…
Я: Приємно вражений))
Я: Боюсь зустрінемося ми тільки увечері. Тому, що зараз чи в обід, мені буде замало часу, щоб побути з вами. Я хотів би, якомога більше насолоджуватися вашою компанією. Згода?
Вема: Так)… Місце зустрічі?
Я: Я можу під’їхати до вас, а там розберемося.
Вема: Вхід до центрального парку, я недалеко звідти працюю. Буду вільний десь о сьомій. Зручно?)
Я: Так, звісно.)
Вема: Тоді до зустрічі?
Я: До зустрічі.
«О, мій бог. Я як школяр радію простому залицянню…»— посміявся з себе чоловік.
๑๑๑
Коли Веніамін дістався свого службового місця, змусив себе переключитися на справи злободенні. А воно того варте: виявилося, що поки Веня був у відпустці, декілька працівників покинули своє робоче місце не дивлячись на те, що вони працювали над важливим проектом. Їх не зупинила навіть відмова керівництва видати зарплатню за останній місяць. І навіть більше, недопрацівники самі ще й заплатили за розірвання договору. Тому як тільки Веня повернувся, на його плечі, як на гарного спеціаліста, лягли недороблене шмаття праці з його сфери. Від них користі мало: це як порпатися у чужій білизні. Треба починати спочатку . Все би нічого, але дедлайн не за горами… Поки Венко ознайомлювався з цим всім, настав час обідати.
— Гей, друже,— на плече хлопця лягла рука колеги.— Ходімо в кафетерій, а то так мозок розплавиться.
— Ходи, я пізніше.
— Ні, давай підіймайся. Я розумію то повний завал, але ти через тих покидьків не повинен псувати здоров’я.
— Я дійсно не голодний, дякую.
— Ох, ця молодь… Зовсім про себе не піклуються. Ось так і зароджується гастрит…— буркотав веб-дизайнер Степан, коли виходив з приміщення.
— Знайшовся старенький,— весело вигукнув Веня фахівцю, котрий буде святкувати в цьому році тільки 28 день народження.— Я повинен встигнути зробити побільше до вечора,— вже прошепотів собі хлопець.
Через деякий час фахівці повернулись з обіду. Чути клацання клавіатури. Хтось пожартував — всі почали гомоніти. Сонце хилилося до низу — увімкнули електричне освітлення. Дехто вже збирався додому. Запахло кавою…
На це все Веня не звертав уваги, хоча деколи було важко. Проте йому зазвичай подобалася саме така атмосфера офісу. Тому, що працюючи вдома, а він міг собі це дозволити, є більша спокуса відкласти роботу на пізніше і зайнятися сторонніми справами.
— Тримай, щоб не знепритомнів випадково,— промовив Степан, коли поклав поряд Вені сандвіч з кавою, які у буфеті безкоштовні для робітників.
— Ох, не варто було, дякую…— Венко повернувся в кріслі до свого рятівника, взяв до рук гарячий стаканчик і насолодився ароматом напою.
— Ти цей, не затримуйся допізна.
— Скоро буду збиратися, дякую за турботу Степане,— щиро сказав Веніамін.
— Добре, немає за що, бувай!— чоловік помахав рукою і пішов до виходу.
— Бувай!— було сказано вже з набитим ротом.
Коли зосталося тільки пару людей, Веня потягнувся і почав також збиратися. Взагалі при бажанні можна зостатися працювати і на ніч, проте він вже горів нетерпінням побачитися із Всеволодом.
๑๑๑
Коло великої, білої, а від снігу ще білосніжнішої арки, стояв статний мужчина. Він, вже хвилин 15, час від часу споглядав на свої наручні часи. Чекав сьомої години, щоб подзвонити чи бодай написати Вемі. Не хотів здатися надокучливим, тому просто терпеливо очікував. Взагалі поряд є його авто, і кафе не одне працює, проте йому здавалося, що тут він швидше побачить, поки що не свого, хлопчика.
«Ну все, стрілочка вже добігає…»— з полегшенням подумав чоловік дивлячись на годинник.
18:59
Я: Я на місці.
Вема: Скоро підійду.
Вема: Якщо я залишу авто коло роботи, ви мене потім підвезете до дому?
Я: Так, звичайно.
Вема: Ок, буду вдячний.
๑๑๑
Веніамін відповідав і одночасно діставав картину з машини, після чого поставив сигналізацію і рушив до місця зустрічі. Якби не слизька дорога, він би біг підстрибуючи. Коли вже було видно темний силует на фоні засипаного снігом парку, Веня відмітив у себе в голові, що він таки має фетиш на костюми. Бо ті на чоловікові виглядали просто неперевершено сексуально. Хоча зараз більшість кайфа для очей було приховано за пальтом, пам’ять домальовувала деталі зі спогадів.
— Доброго вечора,— радісно привітався хлопець.
— Доброго,— відгукнувся чоловік не менш щасливо.
— Приймайте моє дитя,— Веня трепетно протягнув свою роботу Всеві.
— Вельми дякую, скоріше би угледіти…
— Невже так Любомир любий?— трішки з образою пробурмотів художник-аматор.
— Що?
— Нічого, ходімте пройдемося алеєю,— Вені і самому незрозумілі свої скарги, тому він сподівався, що його не почули. Тим паче, щоб не було зображено на малюнку, там є його праця і душа…
— Краса та й годі.
— І не кажіть. Знаєте, взимку тут дерева здаються вищими чим зазвичай. І хоч у більшості опало листя, і вони залишилися голими, все одно від них лине якась ве…
— Вема, можна взяти вас за руку?
— …личавість…— спершу Веня збився з пантелику, але швидко отямився і замість відповіді сам узявся за мужню долоню. Правда одразу ж почервонів. Всеволод легенько стиснув пальці у знак підтримки ніби кажучи: “Тобі нема чого соромитися…” Тому парубок подарував тому милу усмішку.
— Ви праві, вид заворожливий…
Такі хвилини незабутні. Ти молишся, навіть якщо не віриш в Бога, щоб вони були якомога довшими. Питаєш в себе, чи може бути так спокійно і затишно просто йдучи поряд з людиною, що не так давно стала цікава тобі. Навіть якщо абсурд знайти гармонію так швидко, тобі байдуже, бо тобі добре.
Ноги ніби самі по собі переступають, хрустить сніг. І в один з помірних кроків ти не чуєш хрускіт, натомість підсковзуєшся і стрімко падаєш горілиць.
— Ой!
— Спіймав,— вимовив Всева, котрий одною рукою тримав хлопця, а іншою його подарунок.
— Дякую, от я незграба.
— Просто доріжка ще не засипана, так кожен тут може набити гулю. Ходімо кудись, дуже хочу розпакувати її,— заспокоїв Веню Сева і показав головою на картину.
— Добре,— усміхнувся Веня.— Там ніби ще відкрито, ходімо.
— Впевнені?— запитав Всеволод дивлячись на ресторан, що знаходиться за межею парку, через дорогу від них.
— Звісно, це найблище тепле місце, яке спадає на око. До речі, я думаю ви можете говорити до мене на “ти”.
— Справді? Я також не проти фамільярності з твого боку.
— Я чомусь так не можу.
— Пусте, ми ж не на сесії,— від цих слів хлопець прикусив губу.—Там, я вже віддаю перевагу офіційному зверненню.
— Гаразд, Всево.
— Ну от, можеш якщо хочеш,— похвалили Вему, і легенько потріпали йому зачіску. Хлопець лише зашарівся.
๑๑๑
19:40
До ресторану “Blackberry” завітало двоє гостей. Всередині приміщення було замало вікон, які ще й зашторені. Столики з диванчиками і кріслами відділяли вишукані перегородки, скрізь які важко, але можливо побачити сусідні місця. Молода офіціантка привітала відвідувачів, і коли вони обрали місце — видала меню. На перший погляд, те було звичайним, проте у кінці був спеціальний розділ на фоні якого виднівся трискеліон. І не прозаїчний, а нагадуючий інь та янь, тільки 3-сторонній. Взагалі знак не привертає багато уваги, якщо ви не тямите деяких речей. В спецрозділі були назви типових страв, які можна було угледіти і раніше, що збивало з пантелику. Тобіж яка різниця між «Жульєном» і «Жульєном фешенебельним»? У показовій назві і ціні?
— Ем… Я ось думаю, це я такий фантазер, чи це дійсно символіка Теми?— запитав Веня.
— Тобі не здається,— відповів його супутник
— Ви..ти знав що це за заклад?
— Я тут був декілька разів. Смачна їжа, деколи вечірні шоу, правда на другому поверсі або у підвальному приміщенні,— Венко на цих словах проковтнув якийсь хвилюючий комок.— Ця частина меню справді просто страви, тільки з цікавим оформленням. Тому замовляй без сумнівів.
Хлопець ще раз пробігся очима по ексклюзивній сторінці і вирішив:
— Тоді я буду курча тапака.
Всеволод посміхнувся і сказав:
— Чудовий вибір,— після чого нажав на дзвінок виклику.— Нам будь ласка зі спецменю: «Під’яремне курча тапака» і «Агатові спагетті з морепродуктами»,— звернувся пізніше Всева до дівчини, що підійшла.
— Щось іще?
— Ви ще видаєте бонусні напої?
— Так звичайно. З алкоголем, без?
— Без,— вирішив чоловік, але глянув запитально на супутника, той лише кивнув на його вибір.
— Вам принесуть ожиновий бриз і ожиновий пудинг в якості презенту від ресторану.
— Дякуємо.
— Як страва може бути подана в тематичному стилі?— тихо поцікавився у Всеви Веня.— Туди щось встромлять чи подача буде в мисці?— жартома хмикнув хлопець.
— Ти любиш Пет-плей?— запитав Всеволод, чим змусив співрозмовника вкритися рум’янцем.
— Та ні!— заперечив Амін, а потім вимовив:
— Не знаю…
Всева підпер щоку, яка сама тягнулася догори, рукою та милувався парубком. І ледь не запропонував: “Давай дізнаємося разом”.
— Що ж,— мужні руки полізли до акуратно покладеного поряд полотна,— давай розпакуємо це.
— Тут?
— Авжеж. Це одна з причин чому ми сховалися від зимової погоди,— промовляв Сева і водночас обережно розв’язував мотузочки на декоративному пергаменті. Його руки діяли так спритно, що Веня на них тільки і споглядав. За лічені секунди визирнула частина малева оздоблена рамкою. Дерево якої було бездоганно різьблене. Чоловік провів пальцями по даній межі.
— Я давно придбав її, ручна робота мого знайомого, але не знав де прилаштувати. Ось, знадобилася краса.
— Яка картина така і окраса. Ідеально,— промовив Вова, щойно погляду повністю відкрилося приховане. Очі чоловіка досконало вивчали полотно, серце його наповнилося змішаними почуттями як: захопленість, вдячність, бажання пригорнути поряд сидячого. Але він дозволив собі тільки ніжно глянути на Вему…
Елегантний хлопчина, мотузки як ліани,
я помітив очима: плавні рухи кохання.
Відчуття це лунає від майстрів до діла.
Слугували натхненням навзаєм і неспинно.
Два захоплення злились в єдину картину.
І угледіти се зможуть лиш ті єдині.
— Пане, на що ви так задивляєтеся?— поцікавився рудуватий мужчина у другого, високого блондина, тим самим змушуючи його виринути з думок.
— Побачив старого друга, треба привітатися. Можеш не чекати на мене, до зустрічі Роберте,— сказав чоловік після чого, погладив того по щоці. Роберт на мить притулився до вже такої знайомої долоні, а потім кивнув головою і пішов займатися своїми справами.
Далі буде…╰( ･ ᗜ ･ )➝