Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
๑๑๑
— Отакої… Отже, я виліз з-під теплої, як твоя дупа, ковдри… А ти кажеш: «Я не прийду…». Любий мій друже, ти не міг мені це сказати ДО того як я відсидів свій зад у дорожньому застої?!— обурився Веніамін.
— Ой, то ти що вже у центрі? Ну пробач, я зараз дещо зайнятий… Оох…
— Чим? Думаєш я не чую що ти стогне…
— Можеш приєднатися, тобі відомо, де моє гніздечко,— перервав без сорому негідник.— Все, я відключаюся, бувай!— кинув трубку Артур. З товаришом можна буде потім порозумітися за чашкою лате. Наразі, його думки зайняті чимось другим, солодким як мед.— На чому ми зупинилися?— томно промовив він.
— А ми хіба зупинялися?— з усмішкою запитав Тимофій, і на секунду припинив свої дії.
— Ні, продовжуй,— Артур обожнював сеанси масажу, і цей сеанс переніс на день раніше, про що забув повідомити Веніаміна. Проте ці процедури йому потрібні не тільки для насолоди, але і для: “Гарного самопочуття…”— як сказав лікар. А здоров’я — перш за все.
“Потрібно і Веніаміну замовити сеанси, а то ніби на жаринах”,— подумки відмітив собі Арті.
— Дідько, хто ж слухавку кидає? Ехх…— зітхнув хлопець і рушив від припаркованої машини до найближчої кав’ярні. Веніамін був ще тим сластолюбцем, тому до ароматного капучіно замовив тістечко із заварним кремом та тірамісу.
— Ось ваше замовлення!— посміхнулася молода бариста.— Картою чи готівкою?
— Картою будьте ласкаві,— поки пальці дівчини набирали на платіжному терміналі ціну, над дверима закладу пролунала висока мелодія дзвіночків. До кафе зайшов молодий чоловік.
»А він нічогенький!»— подумав юнак…
—…шла.
— Що?
— Оплата пройшла. Дякуємо заходьте частіше!— вимовила одну із вивчених фраз дівчина. Веня і сам колись підробляв то офіціантом, то барменом…
Взявши замовлення хлопець пройшов до столику коло вікна, щоб спостерігати за сніжними зірочками, які плавно спускаються до землі і розчиняються у сльоті. У цьому районі міста, в цей час скажені затори. Тому, ліпше їх пересидіти на диванчику чим на сидінні автомобіля.
«Мм! Крем відпадний…»— оцінив Веня коштуючи смаколик.
— Тут вільно?
«Які люди, невже той красень вирішив познайомитися з ним?».
— Так, прошу…— запропонував він місце напроти себе.
— Я, як тільки побачив вас, зрозумів що ми зустрілись не випадково,— почав бесіду чоловік сідаючи на диван.
«Ого-го, так одразу…»— подумав Веня і зашарівшись промовив:
— Справді?
— Авжеж, по вам чудово видно, що ви дбайливо ставитеся до своєї зовнішністі та розумієтеся на якісній продукції. І я вам хочу дещо запропонувати,— після цих слів він дістав свій чорний діловий ранець і поклав на столик.
— Заждіть, ви часом не з компанії «Оріфлейм»?— з долею розчарування, але більш жартуючи запитав хлопець.
— Як ви здогадалися? — вигнув брову співрозмовник, але також посміявся, а потім серйозно добавив:
— Насправді, я з іншої компанії…
— Стоп, стоп, стоп. Досить. Дякую мені нічого не потрібно,— швидко вимовив молодий шатен і взявши до рук чашку вже трохи охолонувшої кави відвернув голову до вікна. «Який я дурень, вигадав собі бозна-що!»— подумав він.
— Візьміть тільки каталог, і я рушатиму,— попросив «нічогенький». Веніамін зітхнув, повернувся і взяв до рук журнал.— А це вам у подарунок,— коло рук Вені ліг маленький подарунковий пакетик.— Гарного дня!— попрощався усміхаючись володар басистого, глибокого голосу.
— Навзаєм…
Хоча те, що доля йому всучила рекламу замість залицяння не радує, подарунки — завжди приємно. Заглянувши в міні пакетик він побачив: візитку на якій гарним почерком надрукована назва компанії і пара номерів працівників, декілька цукерок «Рафаелло» та невеличку баночку скоріше всього з бальзамом для губ. Відкривши її і спробувавши пальцем нанести на свої вуста він відчув приємний карамельний запах і впевнився: «Так, помадка, ще й не погана як для задарма…». Венко дійсно добре доглядав за собою, і не скупився на різні креми, шампуні, бальзами, маски, косметику і т.д.. Проте не любив ось таку, майже примусову рекламу…
Заховавши все назад хлопчина доїв і допив замовлене, і як по команді у кармані пальта задзвенів телефон.
— Слухаю,— підняв трубку він.
— Венюсик, я вже вільний!
— Та що ти кажеш? Вільний то гуляй!
— Ну пробач! Так вийшло, що завтра у Тимофія не вийшло б провести процедуру, тому ми її на сьогодні перенесли. Тимпаче я тобі пропонував до мене заскочити, розслабився б. Менше з тим, уявляєш він виходить заміж?!!
— ЗаМіж?
— Атож. І ми запрошені!
— Я тут до якого біса?
— Ну як же ш, ти будеш моїм водієм і супроводжуючим на вечір.
— Водієм я точно не буду на весіллі…
— Ну, другої ролі достатньо з головою.
— І коли ота свайба?
— Завтра.
— Ти знущаєшся?! Коли мені подарунок шукати і взагалі, не думав ти що у мене плани?
— Не кип’ятися, подарунок з мене. Хоч вовком вий но поїдеш зі мною. Веня в тебе ж відпустка… Чи ти кого зацапав на побачення?
— Охолоди свою фантазію! Гаразд, я поміркую.
— Часу вагатися нема…— на мент у розмові родилася тиха пауза.
— На котру?— зітхнувши запитав Веня.
— Святкування буде відбуватися за містом на дванадцяту, десь півтори години їзди… Но оскільки ми без машини, я правильно зрозумів? То нас чекатиме автобус, який відбуває о дев’ятій і прибуває приблизно о одинадцятій. Плюс пів години пішки…
— Я не збираюся бути тверезим, тому так. Але ліпше викличемо таксі.
— Як скажеш, та за нього платитимеш сам.
— До завтра!
— Зажди, повиси ще на лінії. Мені нудно.
— Нудно, дзвони, я буду радий бачити твій пропущений,— і вже мали звучати гудки завершення розмови, проте совість (якої декому бракує) не дозволяла натиснути на перевернуту трубку; глибокий видих:
— Я збираюся в ТРЦ з’їздити, допоможеш з вибором вбрання?— совість перемогла.
— Авжеж, чекаю любчику.
Покинувши заклад Веня направився до своєї чорної «Тойоти», не занадто дорога проте куплена на власні гроші. Зараз у свої 23 (хоча йому і 20 не даси) він працює на IT-компанію. До цього де тільки не підробляв. Навіть моделлю завдяки миловидній і одночасно жаданій зовнішності.
Каталог і пакетик відправились у бардачок, одна з цукерок в рот. В машині заграла невідволікаюча мелодія. Вібрація мотору. Перший поштовх і колеса повезли до знайомої адреси.
๑๑๑
— Ой лишенько! Ти не попереджав що така холодрига,— поскаржився другові Артур, котрий галопом по сходах спустився з багатоповерхівки до під’їхавшої карети.
— Одягатися ліпше треба, бовдуре модний,— буркнув Веня відкриваючи двері машини.
— Вчора ще ніби тепло було… То що будемо купувати тобі? Костюм, взуття чи може білизну?— запитав замерзлий Артюша забираючись у теплий автомобіль.
— Все потрохи…
— Візьмемо труси з бавовни щоб твій бешкетник не мерз у непогоду.
— І одягнемо їх тобі на голову щоб ти не блудив словами і не говорив нісенітниці.
— Чому? То є важливо доречі. Все. Вези мене мій вірний кінь, бо я втомився вже чекати!— слова діючі, оскільки авто рушило з місця.
— Не хочу тебе розчаровувати, но кінь не твій, тому тобі не вірний,— усміхаючись вів бесіду і машину Веня.
— Сам казав що нікого не обворожив ще. Тому поки мій. Всеодно мене той козел кинув.
— Ти про Павла? Треба було ходити на фізру. Там вчили перестрибувати через них.
— Любов зла — полюбиш і Павла… Ну а про кого ще, всіх інших кинув я.
— Та ну…
— Так!
— Хочеш Біг-мак?
— Хочу!
Кермо повернуло в сторону великої букви «m», що означало: сідниці хлопців поповнять масу і запаси не самої корисної проте спокушаючої продукції…
๑๑๑
— Що за подарунок придумав, Арті?
— Так як вони їдуть у медовий місяць: мастильні матеріали з різними ароматами і смаками, еротична білизна, парні нашийники, іграшки типу дил…
— Я зрозумів, годі! Ти уявляєш як вони це вестимуть у аеропорт чи куди там?
— Це вже не наші проблеми,— пожав плечима Артур і посміхнувся. Усмішка передалася і Вені.— Тепер коли наїлися, можна не боятися взяти незручну одежу для весільного застілля,— весело помітив Артур.
— В цьому і полягав мій план.
Після ТРЦ, де Веня на завтра обрав собі перлинно-рожевий костюм, а його товариш туфлі з лакованої шкіри — вони розійшлися по домівках. А ранком наступного дня зідзвонилися і домовилися про зустріч де і вчора. Тільки цього разу Веня був без своєї крихітки на таксі. Вже скоро на горизонті з’явився Арті. Веніамін був впевнений що з приятелем у дорозі не заскучає…
๑๑๑
— Бі-ла хмараа, на-че квітка,
В неебі заабринить.
По-ко-хатии мо-жна швидко,
Важче роозлюбить,— горланив Артур: з радіо таксі лунав Тік.
— Бі-ла хмараа, чо-рна хмара — ми з тобоою пара, може, і не пара…
Їхали вони вже хвилин сорок. За вікном уже давно тільки і виднілися ліси та поля.
— Арті…ми точно туди їдемо?
— Гадки не маю, но шофер знає. Так дядь Коль?— за поїздку вони вже встигли перезнайомитися і переконати дядю Колю у тому, що чоловіколюби також класні мужики.
— Скоро дістанемося пункта призначення, не полошіться.
— Що ж вони так вирішили далеченько святкувати, можливо там родичі їхні?
— Та ні, у судженого Тіми вілла там.
— Ось як…
— А це мабуть вона видніється!— вказав пальцем приятель; водій присвиснув.
— Приголомшливо…— висказав свою думку Веніамін.
Глянути там було на що: будинок був старим но доглянутим і величним, розкіш та й годі, велика територія навкруги, всього не побачиш за забором і деревами… Неподалік уже було припарковано з десяток машин, що не уступали дорожнечі вілли.
— Дякуємо за вашу чудову компанію дядь Коль, до зустрічі!— подякував і розрахувався Веня. Артур також подякував і попрощався. Вони вийшли з авто.
— Добре, що все таки я купив у чому з’явитися, но Йосип драний, попереджати треба, Артюша.
— Каюсь, чесно, я собі віллу уявляв поскромніше,— майже пошепки відповів той. Веніамін зітхнув і спитав:
— То що, йдемо чи будемо тут стояти?
— Рушаймо.
Подзвонивши в домофон на воротах очікувати довго не довелося. Вийшов чоловік одягнений у фрак і провів їх до столиків у залі будинку, де уже було багатенько гостей. Декорації були неймовірно гарними. Усюди були квіти, милі і чарівні свічки, стільці оформленні тканинними чохлами, ще не увімкнені гірлянди, флористичні композиції… Очі розбігалися. Столики були розташовані один від одного так, щоб за ними сиділо по декілька людей, проте можна було бачити інших гостей і наречених. Звісно був фуршет та піраміда з бокалів. Гуляти так гуляти.
— Ооо, Артур ви вже з’явилися,— до них прямував Тимофій, а за ним схоже його жених. Тимофій сам був мускулистий, но його пара не уступала станом м’язів, навпаки перевершувала. Це трішки здивувало хлопців.
— Вітаємо вас! Нехай розквітне веселкове сімейне життя! — поліз обійматися Арті.— Це вам для розваг,— лукаво посміхнувся Артур.
— Йой, як приємно. Дмитро це Артур і Веніамін наскільки пам’ятаю.
— Так, приємно познайомитись,— підтвердив слова Веня.
— І мені,— усміхаючись Діма потиснув руку Арті, потім Вені.— Розважайтеся, не соромтеся, якщо захочете зможете переночувати, для цього повідомте дворецького, він вас сюди провів, якщо щось знадобиться також можете запитати в нас чи в нього. Но боюся ми будемо трохи зайняті,— єхидно показав свої білі зуби красень наречений.
— Дякуємо, не переймайтеся, любітеся на здоров’я,— «заспокоїв» молодят Ар.
— Серденько, глянь там сестро моя, пішли привітаємося. Не нудьгуйте хлопці!— сказав Діма.
๑๑๑
Атмосфера була чудовою. Уже пролунали привітання гостей і родичів. Ніхто через край ще не напився, проте і тверезим ніхто не зостався. Зараз всі сиділи і відпочивали від шалених танців під живу музику. Ар вже знайшов слухача своїх проблем. А Венко пішов пройтися. Тут був сад коло озеру, туди і був маршрут.
Так як була зима, зелених пейзажів не виднілося, проте було всеодно казково. Дерева й кущі під інеєм. Альтанки завуальовані невеликим шаром снігу, ліхтарі даруючі тепле сяйво. Ледве приховане кригою озеро, що де-не-де відблискує зоряне небо. Вітер мов диво-музика. «А коло мене, як картина, стояв парубок. Заждіть, що?»
— Доброго вечора, юначе. Яка зустріч!— пробасив знайомий голос.
— Добрий. Так, несподівано…
— Втомилися від свята?
— Ні, що ви, просто вирішив пройтися. Ви знаєте Дмитра з Тимофієм?— швидко дійшов думки Веня.
— Так, я співпрацюю з Дмитром в одній компанії.
— Та що не «Оріфлейм»?— весело спитав Веніамін.
— Саме так,— сказав той розтягуючи вуста у посмішці.— Ми доречі не познайомилися, мене звати Всеволод, но можете називати Всевом чи Вовою.
— Я Веніамін, но можете називати мене Венею, дуже приємно,— протягнув кінцівку для рукостискання.
Є руки, які лише торкаються.
І руки, які пронизують.
Одні відчуваєш на тілі,
Інші скрізь…
Саме другого варіанта зазнав Венко та майже непомітно зашарівся. Грубі руки, ніжні пальці. Вже не тільки стискають, а й зминають, гладять.
— Ви змерли, руки крижані.
Веніамін винирнув з думок і отямився. Він аж здригнувся, немов ступив у студену воду.
— Т…так прохолодно…
— І щоки морозець пощіпав. Ходімте до будинку, зігрієтеся.
— Угу,— «То скоріше сором покусав, а не мороз.»
๑๑๑
Поверталися вони в тишині, коли зайшли до зали де гуляння набирало нові обороти там відкорковували уже бозна-яку пляшку поспіль. Сестра господаря Наталка промовляла тост:
— Митя, я дуже рада за тебе. Хочу щоб ти знав: кожна кобила мріє про білого коня на білому коні. Так що Дімуша, вперед! Напоїти коня, ти вже напоїв, тепер залишилося пустити коня до стаєнки та дати коню поїсти…
— Спасибі, сестро! Ми зрозуміли,— всі сміялися, хіба що деякі родичі були ніби громом прибиті. Ну що зробиш, їх тільки можна було пожаліти. Не могли втримати хіхікання і тільки що зайшлі. Скоро після чокання чарок з горілкою піднеслися викрики «Гірко!». А молодята, які ніби тільки цього і чекали намагалися ледве не з’їсти один одного через палкий поцілунок.
Веня глянув в сторону де мав сидіти Артур. Той про щось завзято сперечався. Деякі фрази долітали до вух:
— Дзьобаний хрін, ти думаєш я не знаю про що я кажу? Чи може пан хоче мати чудову різнобарвність на обличчі?— друг хотів вже втрутитися проте співрозмовник Арті розсміявся і сказав, що той його впевнив у чомусь. Далі вони продовжили більш-менш спокійніше.
— Не хочете пройти до мого столу?— спитав цей густий голос від якого коліна тремтять. Веня глянув на поблизу стоявшого, на своє місце, потім знову на Всеву і кивнув. Чомусь лізти до навіжених у вигляді друга і його співбесідника не жадалось.— Як діставалися сюди, самі чи з кимось?— запитав Сева ідучи в сторону більш спокійного відпочинку. Там гості мабуть були вже втомленими і вели світські бесіди.
— З товаришем на таксі…
— З тим?— головою вбік вказав Всеволод.
— Так,— спробуй не здогадайся коли Венко все кидає занепокоєні погляди туди.
— Вам не слід перейматися, той парубок поряд з вашим приятелем непогана людина.
— Тоді я страшусь більше за вашого знайомого,— вже розслаблено з долею іронії каже Веня. Мужчина тихо засміявся.
— Прошу,— сильна рука відвинула стілець і запросила сісти. Хлопець не пропустив ввічливого жесту повз думок, проте сів подякувавши.
— Вемма,— смачно протягнув приголосні літери Всеволод, а юнак не поправляв того. Це був різновид скорочення його імені,— у мене питання до вас як до клієнта. Як вам оформлення каталогу для новачків?
— Ох, мені прикро, но я його ще навіть не гортав. Втім зовні все привабливо.
— Он як, а презент сподобався?
— Доволі мило…
— Мило?— лукаво посміхаючись запитав Вова. Веня задумався, що він сказав не так. Бачачи його вагання Всеволод змилувався і продовжив:
— Коли роздивитеся, зателефонуйте. Мені цікава ваша думка. У вас ще збереглася візитка? Перший номер мого секретаря, другий мій.
— Має бути… Гаразд, я вас наберу.
Найнятий на свято офіціант замінив бокали, що були на нові, і розлив по них червоного вина. Також обновив фуршет.
— У вас є хобі?— поцікавився чоловік у шатена. Венко не надовго задумався, і відповів:
— Мені подобається малювати, не професійно, ні… Просто створювати образи, які сидять у голові. Відображати свої пережиті почуття, бачити те, що заховане від інших. Помічати прекрасне…— все це промовив на одному диханні і зробивши ковток напою запитав:
— А щодо вас?
— Хм, одним з моїх захоплень є музика. У виконанні в більшості фортепіанна. Ця творчість також захоплююча. Але більшу пристрасть я віддаю у інше заняття. І можливо коли ви ознайомитеся з тим журналом, що я вам дав учора, ви мене зрозумієте…
— Заінтригували однак,— «Раз не вперше згадує за це, там дійсно щось важливе, те що посідає не останнє місце в його житті.»
В очі Всеви закралися смішинки і він їх трохи примружив, а скули вкотре за сьогодні показали ямочки на щоках. Рука з видними венами підійняла келих до губ, що привідкрилися для того щоб скоштувати вина. А потім ті ж самі вуста запитали:
— Після цього вечора ви зостанетеся чи вирушите додому?
— Викличу таксі.
— Я б вас підвіз проте алкоголь не ліпший супроводжуючий водія…— Всева іще хотів щось сказати як його перебили галас і крики.
— А зараз наразі сцена «генерального мордобитія»!— слова Наталки.
На підлозі сумлінно боролися. Два йолопи. А може і ні, так як виявилося, що битва була за Наташу. А то дівка незрівнянна. Но в кінці вона послала обох до бісової матері. А, все ж таки, телепнів остудили снігом за комір. Під час вияснення відносин Веня встав з-за столу. За ним підійнявся Сева.
— Бувайте, Всеволод,— попрощався Веніамін.
— Дозвольте вас провести.
— Це зайве, я заберу Артура і ми поїдемо,— хлопець не хотів додавати клопоту чоловікові.
— Тоді гарної ночі Вема. Не забудьте зателефонувати,— прошелестів заворожуючим голосом той. У відповідь йому був кивок.
๑๑๑
Хлопець не міг як слід зрозуміти, що коїться у нього всередині.
«Чув як в’ється щастя над душею… » (О.Олесь)
Він вже викликав таксі. Того ж самого дядька Миколу. (Так було легше, бо не треба було пояснювати адресу. Вони заздалегідь домовилися, що той зможе десь на таку годину прибути, тому цей дзвінок був скоріше уточнювальним.) І тепер прямував забирати Тура.
Той лежав обличчям долілиць на столі. Амін (різновид Веніаміна) пару разів його легенько штовхнув. Той одізвався:
— Чому пристав як шмаркля?!
— Ну ти й і пияка, в зюзю прям.
— Венечка, це ти?— нарешті підняв пом’яту моську догори.
— Ні, кінь в пальто. Вставай давай, скоро машина приїде.
— Зараз, треба попрощатися з хазяїнами і підемо…
— Хазяїни після «Гірко!» відлучилися і не повернулися. Здогадайся чим вони зайняті. А поки думаєш давай сюди ручку,— Веніамін допоміг тому встати і одягнути піджак, що висів на стільці.
— А де Петрушка?
— На городі.
— Що він там робить?
— Вона? Росте мабуть… Пішли-пішли бражник.
— Ну, сидів тут коло мене.
— Ааа, гадки не маю. А чого петрушка?
— Петро.
— Ясно-ясно, почимчикували…
Водію більш менш тверезий сказав їхати одразу до його квартири. І скоро юнаки були у Аміна вдома. Прийняли душ і вляглися спати.
Далі буде…╰( ･ ᗜ ･ )➝