Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
๑๑๑
— Дідька Лисого! Ой…голівонько моя! Як же…кепсько…— нив Артур.
— Там на тумбочці аспірин і вода,— між тим звернув його увагу Веніамін, котрий читав за чашкою кави якийсь науковий роман.
— Я люблю тебе…— промовляв Ар і пив зажмуривши очі, великими кінськими ковтками.— Ти ж це знаєш, котику?
— Агеж…
— Поділися секретом, як будучи зі мною на одному бенкеті ти виглядаєш свіжим огірочком, м?
— Почуття міри — це якість митця…
Хлопець обмірковував вчорашню розмову з новим знайомим. Чим більше проходило часу, тим більше він починав сумніватися у тому чи може зберігатися щось важливе у косметичному каталозі. Він побоювався спуститися до машини, витягнути те кляте видання і прочитати чергову рекламу замість того, про що так щиро, як здавалося, розповідав чоловік.
»Либонь, то ще якийсь агент у пошуках моделей, і там їх фото. А фотографія друге його захоплення. Це не гірший варіант, навіть непоганий… Досвід працювати на камеру у мене є, а перед таким зваблюючим Джигуном тільки в радість…»— і тут Аміна понесло; палає юності вогонь.
Артур глянув на свого спасителя і здивувався замріяному обличчю на якому, час від часу, виступала либа.
— Невже палітурка книги підробка і ти читаєш яой мангу?
— Що?— вирвався з дум хлопчина.
— Все таки читаєш…— сказав негідник підводячись, та помчав на крісло, де возсідала дупа Вені.— Попався!— запригнув зверху на мрійника і взяв того у полон ковдрою.
— Дурень йди в сраку!
— Врахуй, я віддаю перевагу знизу, но якщо хо…
— От і чудово, в наступний раз ляжеш на підлозі!
— Воркотун.
— Недотепа.
— Валянок.
— Блаженний.
— Баран.
— Лось, злізь з мене.
— Мені тут добре…
— Довбешка вже не болить?— Веня стягнув товариша на підлогу.
— Навіщо нагадав?! Кайфолом.
— Хто б казав.
— О, то ти все таки думав про щось непристойне?
— Звідки взяв це?
— Та ти б себе бачив, гнув либу як кіт, що сметани об’ївся.
— Нічого я такого не думав,— ледве надув губи шатен.
— Справді? Доречі, траплялося ніби, що ти десь зник із поля зору на весіллі. Невже на побачення втік? От ти, пустун! Усюди поспіваєш.
— Я боявся лізти у суперечки п’яних персон, які звуться Петрушка і Артишок, тому сів за другий стіл.
— О, точно Петросс… потрібно йому б подзвонити,— сказав Артур потираючи потилицю.— В тебе випадково не знайдуться його контакти? Значить ні,— зробив висновок по очманілому погляду.— Лацно… В господаря надибається що загамати? Я зголоднів.
— Нахабний…хрін.
— Наглість друге щастя,— показала свої блискучі зубки щучка.
๑๑๑
Поки Веня розігрівав картопляні вареники, Арт пішов у ванну кімнату… Після пізнього сніданку вони домовилися, щоб Венко підкинув Артура до його роботи. Той працював у модельному агентстві, де колись вони познайомились. Сьогодні в обід йому потрібно бути на фотозйомці популярного журналу «Кралечка»…
Вже у машині Веніамін згадав, що не закрив квартиру так як заговорився з ненькою по телефону. Та цікавилася як у нього справи і повідомила, що надіслала поштою гостинці. А як почула, що поряд «Артюшенька», попросила тому передати вітання і поділитися смаколиками, яких на всіх вистачить…
— Посидь тут, я зачиню хату.
— Без проблем,— промовив Ар включаючи музику.
Через двері авто запустився холод у салон, який ще не встиг до ладу прогрітися. Вже по звичці Артур поліз в бардачок за жуйкою, котрі завжди там були. Руки наткнулися на глянець. Від нудьги леґінь вирішив полистати його. Спершу попадалися парфуми, косметика, далі пішло цікавіше: «живий крем від натирання мотузок…» або «канат виготовлений з натуральних матеріалів, якому майстри віддають перевагу — чудовий вибір, так як не натирає шкіру, приємний на дотик і довго тримає форму…». Зміст наступних сторінок все цікавіше і спекотніше. Арті хохотнув і розплився в усмішці.
— Чого шкіришся?— заліз в машину Веня і, поки що, угледів тільки профіль друга.
— Шалапутник ти мій…
— Про що мо…ва?— хотів запитати той, але глянувши на фалос зображений на малюнку у руках блондина запнувся.
— Скажи що, ти читаєш — і я скажу, хто ти…
— Це у тебе в руках, а не в…
— То я ж це у кого в машині знайшов?— вголос зареготав кореш вмить зарум’янілого шатена.— Пробач, я взагалі не проти іграшок, тільки підтримаю всіма кінцівками,— підморгнув Ар.
— Кажеш в машині?
— Угу,— крізь сміг вимовив хлопець.
»Чекайте, а як щодо…»— роздумуючи Веніамін поліз за новим бальзамом для губ, що був в наборі з цим «сюрпризом» і вже пильно звернув увагу на назву «Wegasm». Користуючись смартфоном він знайшов розшифровку цього слова: we + orgasm… І усвідомив, що використовував лубрикант як гель для губ.— «Дідько, текстура незвична думав він, це ж потрібно було так… ЛЯРВА, Всеволоду ж він ляпнув, що це миило»— потік думок, які примушують все більше червоніти, не спинявся. А друг спостерігаючий за цим не заспокоював, навпаки схиляв палати ще більше.
๑๑๑
За столом величаво сидів генеральний директор компанії «Passion», у якого на протязі дня тільки й лунав лейтмотив Веніаміна. Вема…
В кафе, що було поблизу місця конференції, яка відбувалася у той день, зайшов він тільки щоб узяти кави. Коли побачив юнака, то спершу зачепила його зовнішність: «Що то за божа краса!». А коли очі помітили аксесуар — ноги самі понесли у ту сторону. Справа в тому, що на хлопцеві був одягнутий браслет із символом кіноіндустрії, яка випускає переважно тематичні фільми. Якби він пройшов повз, серце не залишилося б на місці. Секретар якраз перед цією зустріччю віддав Всеволоду перші зразки нового каталогу та пробники. Сам він не роздавав їх, цим займалися його робітники, але не скористатися такою нагодою він не міг. Як інакше м’яко натякнути на свої смаки та інтереси? Причому хлопець міг уже бути його клієнтом, що пришвидшило б знайомство.
А потім… Славне обурення хлопчини, яке той намагався приховати. Його голосок і своє небажання втрачати можливість ще раз його почути. Всева вийняв тоді з кишені свою особисту візитку і поклав у торбинку, де лежала змазка, яку згодом найменували милим презентом. «Це було незвично почути, такий опис доволі…оригінальний.»— думав чоловік.
У його серце закралося побоювання щодо того, що Вема так і не зателефонує йому. Що як той браслет для нього не несе певного сенсу і він гадки немає що то за символіка на ньому? Тоді вірогідність ігнорування підвищена, оскільки коли була розмова, той ще не познайомився з журналом, контент якого, міг би відштовхнути. Все таки хлопець може віддавати перевагу дівчатам, а такі натяки з боку чоловіка його могли насторожити. Проте, чомусь у це мало вірилося. Через деколи тремтячий голос, через пломенисті погляди адресовані йому, рум’янець на щоках та інші подібні фактори. Може бути іще варіант, в якому парубку не до вподоби щось пов’язане з БДСМ. У свідомість багатьох глибоко в’їлися асоціації цієї культури з болем, сильною жорстокістю і знущаннями. Не всі усвідомлені, що садо-мазо відрізняється від рутинного насильства – це добровільна участь у ньому всіх учасників, розумність їх рішень і обов’язковий захист…
Час ліниво повзе, і нема ще його дзвінка. Очікування подеколи — справжня мука?— подібними судженнями і міркуваннями «мислеблудив» Всеволод.
๑๑๑
»Passion» (в перекладі пристрасть) — компанія, яка була заснована на особистих інтересах, випускає продукцію пов’язану з практикою БДСМ. Товари для дорослих купують як хліб, тому прибуток непоганий. «Passion» співпрацює із «Compliment» — компанія парфумерно-косметичних товарів. Часто «Комплімент» виробляє продукцію як додаток до товарів «Пристрасті». Наприклад свічки, креми, мастила, лубриканти… Власник другої компанії — нещодавно відсвяткувавший заміжжя Дмитро.
Починалося так: якось чоловіки разом випивали на відкритті бару, вигадували байки в яких вони фігурували у якості позитивних героїв, що давали людям радість тобто ділдо. П’яний жарт переріс у діло. Спочатку невеличкий секс-шоп, потім їх мережа. Далі безліч контрактів, пошуків вигоди і накінець власне виробництво. Дмитро, який вже мав свій бізнес, допоміг вирости справі знайомого. Всеволоду зіграло на руку і те, що він до цього також займався торгівельною індустрією, проте в іншому напрямку. Плани пішли як по маслу. Через роки вони досягли колосальних успіхів і робота обом подобалася аж за край.
๑๑๑
Слів не підібрати, що було на душі у Вені.
«Якесь несповнене бажання чи то здіймається, чи тоне у пітьмі.»(перероблені рядки І. Франка)
Після того як висадив друга на потрібній вулиці, він припаркував машину і розгорнув річ, яка не давала спокою. Вчитувався у рядки сторінок, споглядав зображення, які іноді траплялися. У розділі для новачків миготіли м’які наручники, пов’язка для очей, м’які зажими… Далі йшли «плаги» (від англ. plug, в народі пробка), «спанки»(від англ spank, ляпанець)… Зацікавило хлопця Колесо Вартенберга, на вигляд те було трохи моторошним, особливо його сталеві зубчики, проте не несло небезпеки. З товарів увагу юнака також привернула важка ковдра. Вона може замінювати зв’язування з яким у нього неприємні асоціації. «Спогадами не повернеш хвилі…»— як казав пан Стус, але біль всередині так просто не проженеш.— «Менше з тим, як тепер тобі зателефонувати, що казати?»— гадав хлопчина.—»Ось чим ти живеш, ось твоє захоплення… І кортить і страшно доєднатися.»— мислив він. Невдовзі на екрані телефону вимальовувалося рішення: переписані цифри з візитки(«на якій по-людськи написано «Пристрасть», чому я цього не бачив?»), кнопка виклику, гудки…
— Ало, слухаю…— такий поважний діловий тон, що аж не по собі стало парубку. Відчуття ніби розворушив осине гніздо або пробудив хижого звіра. Такого як…як величавого тигра…
— Доброго дня, вам зручно зараз говорити? Вас турбує Веніамін. Ви просили вам зателефонувати…
— Вема, радий вас почути! Зараз нажаль я зайнятий, але приблизно о п’ятій маю звільнитися. Ви не проти розмови за сумісною вечерею?— інтонація змінилася на доброзичливу і теплу, а тембр залишив низькі нотки впевненості від яких кидає в дрож.
— Куди мені під’їхати?
— Ви на моторі? Я вам надішлю адресу ресторану, поблизу нього є автостоянка. Якщо я запізнюся не чекайте, заходьте і вас зручно розташують. З нетерпінням чекаю зустрічі…Вемма!— бас огортував своїм звучанням, пестив слух.
— Добре… До побачення.— «Тепер дороги назад немає, урешті-решт просто поговоримо, не з’їсть же ш він мене. Надіюсь…»
๑๑๑
Коли телефон задзеленчав від невідомого номера, а з тої лінії долинув довгоочікуваний голосочок — від серця аж відлягло. Після розмови Всеволод одразу зарезервував місце в ресторані. За пару годин до відвідування це важко і майже не можливо, проте в цьому йому підсобив знайомий, що там працює:
— Які люди, Вова! Столик знайдеться і не поганий, таких у нас нема. У тебе рандеву заплановане?— з єхидною посмішкою, яку навіть не бачачи можна було відчути, запитав менеджер закладу.
— Не зовсім, но є таке…
— В будь-якому випадку, атмосфера в нас завжди у піднесеному настрої, забавляйтеся! Бувай, мушу бігти.
— Так, бувай. Дуже вдячний.
Після завершення діалогу Всеволод надіслав на номер Веніаміна координати закладу. Тепер залишилося дочекатися коли він зможе вживу угледіти хлопця.
๑๑๑
Залишивши Тойоту на парковці, Амін зайшов до ресторану. Всередині все як і зовні виглядало розкішно. Він назвався і його провели до зали зі сценою на якій грав, щось мрійливе, оркестр. Завдяки тьмяному освітленні було приємно затишно. Людей було багато, але вони всі були зайняті розмовою, музикою та вишуканою кухнею.
Перед тим як сюди потрапити Веня заїхав додому причесатися і переодягнутися у костюм, який виражався стриманістю та елегантністю.
— Сер, ваше місце,— офіціант вказав куди сісти і подав меню.— Можливо ви уже готові зробити замовлення? Ще можу запропонувати аперетив.
— Я очікую на ще одну особу, проте не відмовився б від фрешу. У вас є грейпфрутовий?
— Так звісно, щось іще?
— Ні, поки що все.
— Ваше замовлення скоро принесуть.
Незабаром шатен попивав свіжовижатий сік дивлячись на сцену. Скоро там з’явилася жінка у червоній сукні. Музики почали грати мотиви більш пристрасні. О, це звучало Аргентинське танго. Інтимне й тепле звучання, здатне передавати чуттєвість. Жінка заспівала передаючи запал цієї прекрасної музики слухачам. Деколи відволікаючись від вокалу вона виконувала хореографічні рухи з веєром.
«У кожному русі мільярди чуттів. У вигинах плавних, у змінах миттєвих: мелодія танго вогнем обпіка…»
— Здрастуйте,— привітався і звернув на себе зосередження юнака чоловік.
— Доброго вечора, Всеволоде,— на Веню дивилися темнії очі, котрі його полонили.— Я ще не…замовляв страв. Не знаю чому ви віддаєте перевагу.
— Нічого, зараз покличемо офіціанта. Ви щось обрали?— чоловік сів напроти хлопця, але столики були невеликі і округлі, що той виявився всеодно доволі близько.
— Ні…
— Довірите мені свій вибір?
— Думаю це хороша ідея,— посміхнувся парубок.— «Ой лишенько. Чому він глянув так ласкаво. А сидимо ми, що я відчуваю його дихання».
Замовили пасту з креветками і сухе біле вино. Музики продовжували творити те, від чого зникає вагання і скованість дій. Натомість з’являється пришвидшений пульс і сповільнення часу.
Очікування їжі було не втомлюючим, що за рідкість. Воно було непомітним. Майже весь час вони споглядали один на одного не обмовившись і словом.
Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш… Принесли столові прибори. І тоді тільки Всева запитав:
— Ви познайомилися з моїм…натхненням?
— Те, що у журналі?— у відповідь кивок.— Я переглянув його. У мене питаннячко.
— Слухаю…
— А ви всім такі роздаєте? Просто ми з вами навіть знайомі не були, а такий маркетинг дещо ризикований.
— Хм,— посміхнувся Сева,— ні не всім. Чесно сказати, я припустив що ви зрозумієте тему через ваш браслет.
— Оу,— Венко глянув на свою руку, він уже не помічав цю прикрасу. Вона носилася поряд достатньо довго, щоб про неї не згадувати. Це був срібний браслет із маленькою позолоченою краваткою. Такі колись давно купували фанати цікавої кіноіндустрії,— тоді зрозуміло, але загроза непорозуміння все ще є.
— «Або пан, або пропав», як то кажуть,— тепло засміявся Всеволод, а потім пильно дивлячись спитав:
— А як щодо вас, чи викликав я плутанину, чи навпаки взаєморозуміння?
— Як вам сказати… Просто поряд з вами я відчуваю, що ви від мене чогось очікуєте. І я не впевнений чи дам вам саме це…
— Он як… Якщо я навіть і очікую, мені з вами добре просто ось так проводити час.
— Мені також,— «Я це сказав уголос…»
На фортепіано пальці вибивали ритм, який багатий на емоції. А ми в ньому ніби розчинилися, зазнаючи почуттів, бажань гаму.
Якась пара за сусіднім столиком вирішила поринути у шалений танець. Партнерша чоловіка витанцьовувала стиль ніжно-плавний та приємно-мелодійний. Проте водночас з темпераментом і жаром. Коли руки партнера торкалися до неї вони зливалися в єдине. На це не можна було не дивитися, тому всі присутні замилувалися.
Принесли апетитну вечерю. Скоштувавши креветку під соусом Венко промовив:
— Мм, смачно!
— Радий, що вам сподобалось,— знову його уста розтягнулися, а погляд впився прямо в душу.
«Ох, тії очі темніші ночі, хто в них задивиться, й сонця не хоче…»(І. Франко)
๑๑๑
Всеволод коли тільки зайшов до зали і знайшов Веніаміна, побачив як той дивиться на танцівницю від чого його вкололи ревнощі. Проте він розумів, що не має право на них. Хлопець зачаровував його своєю вродою. А коли він привітався, то вся увага цих смарагдових очей належала йому. Музика зробила момент очікування смаколиків якимось інтимним. Чаклунство дивне й годі. По інакшому не назвеш, коли вони один одного ніби з’їдали очима. Від другого голоду… «Хоча Вема тонко зробив натяк, що трохи остерігається моєї зацікавленості ним, лестить, що тому все ж таки добре знаходитися поряд.»— думав Всева.
๑๑๑
— Веніамін, а я можу побачити ваші витвори мистецтв?
— Ви про картини? Та які ж то витвори…
— У які ви вклали працю та почуття.
Після невеличкої паузи хлопець погодився:
— Хм, у мене є дещо сфотографоване,— юнак почав діставати телефон з карману, а коли полиставши галерею знайшов малюнок, то показав його Всеволоду.
На ньому було зображено дівчину з рудим кучерявим волоссям, вона зустрічала у полі захід сонця. Стиль картини був дещо розмитим, імпресіоністичним. А наступна, де зображувалася оголена статуя з людиною, що обіймала її ніби прикривала, була навпаки чіткою, класичною чи то готичною.
Чоловік продивляється пильно, гострим поглядом, і промовляє:
— Язик не повернеться сказати, що це не шедевр,—»Тут не підходить слово шедеврально, хоч ємне, але ні про що не каже. Художник він від бога, якщо не брехати.»— Вони просто неймовірні і заслуговують уваги. Ви їх десь виставляли?
— Ні, хіба що в мережі.
— Зрозуміло. Вема, чи не зобразите для мене малево. Приймете моє замовлення?
— Якщо воно мене зацікавить.
— Сподіваюсь.
«Знову посміхається, точно чеширський кіт, а ні — тигр…»— мимохідь думає Веня і запитує:
— Ви вже знаєте який малюнок хочете?
— Приблизно уявляю. І можу показати навіть…
— Чогось мені це чується підозріло.
— Не переймайтеся, мене і мої частини тіла вам не доведеться відтворювати,— «Якщо самі не захочете».— Я б хотів картину із японським мистецтвом на гарній моделі.
Хлопець спочатку почервонів, а потім вигнув брову і запитав:
— Що несе за собою японське мистецтво у вашому розумінні?
— Побачите, запрошую на вихідні у гості.
— Я прошу вибачення, проте думаю не вийде,—»У гості? Якось боязко, не настільки ми знаємося…»
— Якщо хочете візьміть з собою когось.
Веня сумнівався піти чи ні. І коли чоловік сказав, за супроводжуючого, то все ж таки обрав перше:
— Домовилися.
Всева надіслав смс з його адресою і сказав:
— Приїжджайте на одинадцяту в суботу. Можете узяти щось з художніх інструментів, раптом вдасться зробити начерки прямо там.
— Так, мабуть прихоплю щось. Дякую за чудову вечерю.
— Залишитеся на десерт?
— Не відмовлюсь, ми ж поділимо чек?
— Я пригощаю.
— Ні, дозвольте хоча б десерт оплатити.
— Якщо вам так спокійніше, то звісно.
У той вечір вони смачно поласували. З солоденького замовили фруктові роли — мінарі. Поки ті готувалися вони пішли до балкону, милуватися заходом сонця. Прямо як та дівчина на картині.
Сонце, обливши землю рожевим світлом, ніжно цілувало тисячами своїх гарячих іскорок, а сніжинки здавалися блискітками, які хтось розсипав. Через це мить наповнювалася магією і дивизною.
Їх переслідувало умиротворення та щось світле-світле…
Щастя! Воно прийшло як завжди, неждано-негадано.
Далі буде…〈(•ˇ‿ˇ•)-→