acceptance

Локі не приймав Грандмайстра.

Локі не прийняв Грандмайстра.

Локі не прийняв Грандмайстра. 

Бог Брехні тинявся надто величезним, але надто виразно прозорим палацом, часом торкаючись крижаними руками до холодних стін, гріючись від разючого контрасту, охолоджуючись від жару під шкірою за допомогою золотих вкраплень і залізних смуг. Трікстер сидів на підвіконнях, звісивши одну ногу і зігнувши в коліні іншу, з якоюсь досадою спостерігаючи за життям Сакаара за вікном. Принц глибоко зітхав, порушуючи структуру тиші, владної скоріш не над приміщенням, а над всіма його нутрощами, тиші, молекули якої розліталися на всі боки відвзаємодії з киснем.

Лафейсон дивився на правителя, вічно жвавого й енергійного, надзвичайно затишного, і прикривав очі в черговий раз, не розуміючи, як ця істота могла викликати в ньому раніше лише жах і огиду, хоч останнє він міг ще якимось чином виправдати. Лофт зустрічав тихий сміх владики і впивався нігтями в шкіру тильного боку долоні, на мить морщачись від болю, але відразу ж знову знаходячи видимий контроль, схожий зі звичним самообманом, над собою. Локі відвертався, хотів затиснути вуха від оглушливого крику, що розриває м’язи та судини — бо не можна, бо дивно, бо неприродно.

Він не може бути з Грандмастером. Тому що Грандмайстер — бісовий правитель. Тому що Грандмайстер химерний і непередбачуваний. Тому що Грандмайстер — божевільний. Бо Грандмайстер лише грає. Тому що це дивно. Тому що Грандмайстер подібний до дитини в образі сформованої істоти.Тому що Грандмайстру Локі даремно не потрібний, насправді. Тому що Грандмайстер надто гарний. Тому що це збочення. Тому що Грандмастер має дивний смак. Тому що це дивно. Тому що почуття це ворог і смерть, і трикстер знав про це вже давно. Тому що не може бути ніяких почуттів до правителя. Тому що це дивно. Тому що Грандмайстер – фетишист, не більше. Бо раптом це несправжнє. Тому що має все бути інакше. Тому що це дивно. Тому що Грандмайстер, у принципі, дивний. Тому що прив’язуватись небезпечно. Тому що Грандмайстер, мабуть, також небезпечний. Тому що це дивно. Тому що не можна.

Але хочеться спробувати.

До тріску ребер, що стримують хвилю тиску, до згинання навпіл від ворушіння змій десь усередині, до тремтячих рук, що тягнуться до володаря. До тієї точки неповернення, коли не тільки думки, а й тіло перестає слухатися свого господаря, коли навіть підсвідомість влаштовує бунт, вириваючись з пут врівноваженості, звиваючись по-зміїному, вступаючи у змову з нейронними мережами, перекручуючи мозок. До всеосяжного натхнення, що нудиться сферою в грудях, підбурює на нерозумні вчинки, дарує впевненість і надію, що вперше з корінням присяли в душі принца.

Хочеться спробувати, спробувати на смак, спробувати кожен відтінок, відчути структуру, насолодитися ароматом, перекотити на кінчику язика. Хочеться спробувати, перейняти градус температури, залишити слід на тканині. Хочеться скуштувати, прикусити, випити, знову прикусити. Хочеться спробувати, правити, володіти, підкоритися. Хочеться спробувати, відчути все, що можливо відчути. Хочеться спробувати.

До божевілля.

І начхати.

Свідомість стрімко рветься, відчайдушно видирається з кайданів, марнотратно підриває ланцюги, грубо руйнує кайдани, але впертий Локі стримує її всіма силами. Хочеться, дуже-дуже-дуже і ще дуже-дуже-дуже-дуже-дуже хочеться, хочеться, хочеться отримати бажане, але шкідливий Локі намагається керувати поривом, не даючи свободи нещасному собі. Голову розриває пульсуюча думка «давай» разом із «хочу», не дозволяючи думати від слова зовсім, але норовливий Локі тримається за автоматичну кнопку «принципи», дія якої точно скоро зникне.

І Локі цього хоче, неймовірно гостро.

І Локі цього боїться, так само гостро, але трохи згладжено.

Закоханий Локі — абсолютна катастрофа, яка завдає шкоди не так навколишньому світу, як своєму пану, який, здається, не проти зовсім. Закоханий Локі — пекельна суміш з усіх почуттів та емоцій, які існують у Всесвіті, які раніше не відвідували його душу зовсім. Закоханий Локі — що дитина, яка не знає, що їй робити, що не була в таких ситуаціях, що не має досвіду і плаче, і кричить, і благає про допомогу, але одразу весело й щиро сміється, забувши про прикрощі, коли прийшов дорослий.

І Бог Підступності абсолютно щасливий, щасливий до смутку, але смутку світлого і чистого, смутку чеканого, бо вона дарує це незмірне щастя. Локі обережно опустив руку, на кілька хвилин зависнувши за п’ять міліметрів над рукою правителя, і доторкнувся кінчиками пальців до шкіри тильного боку його долоні, ніжно-ніжно. Підняв зляканий, невпевнений погляд, лише дивом не заплющуючи очей від страху. Видихнув тихо-тихо, рвано, розмиваючи повітряні кордони, тремтячи від відчуття чогось нового.

— Локі… — Грандмайстер завмер, не бажаючи втратити почуття холоду, що виходить від тонких пальців, але через секунду трохи нахилився в бік принца, захоплено дивлячись прямо в його очі. - Поцілуй мене.

Трікстер випростався. Потягся вперед.

Перетворився на кам’яну статую, нерухому, холодну, охоплену панікою. Зітхнув, не наважуючись наблизитись на міліметр ближче.

Повільно-повільно посміхнувся краєм вуст, відчуваючи кожним атомом блискавки, що проходять між ним та правителем.

Усього на чверть миті.

І припав до губ.

Швидко, різко, смикано, не витримуючи від тяжкого очікування. Солодко, обережно, заспокійливо. Звичайно, правильно.

Тому що можна.

Тепло. Вибух атомної бомби, ні, щось набагато потужніше, могутніше. Світло, що осяяло душу, відобразилося в заплющених очах. Гаряча хвиля, що зібралася в кулю, потоками проходить між тканинами тіл.

Рука Грандмайстра, що згладжує спину – це правильно.

Пальці Грандмастера, що лежать на щоці — це природно.

Губи Грандмайстра, гарячі до скрикування, але також до небажання відсторонитися – це істинно. Добре.

Локі прийняв Грандмайстра.