Хочу писати, поки не закінчусь як людина. І з кінчиків моїх пальців витікатимуть слова. Для нових історій і життя.
Дівчина розплющила очі. Навкруги пустота. Так можна було подумати. Чорна підлога, стіни і стеля. Якщо вони там були. Вона могло відчувати тільки глянець поверхні на якій лежала і дивувалась, що взагалі щось бачила без жодного джерела світла.
Неначе в середині неї вимкнули свідомість, забрали щось важливе і залишили тут. Вона сама була цим місцем, окресленим тільки в її уяві.
Дівчина встала. Синапси механічно перебудовувались в голові аби дати можливість функціонувати цьому тіло. Просто так воно не ходитиме.
Вона ще не знала, за що і чіплятись. Просто стояла і думала про стіни і стелю.
Клац.
Це не страшно нічого не знати, якщо немає куди повертатись.
Клац.
Це не страшно забути те, що і не пам’ятаєш.
Клац.
Не страшно.
Зі стелі посипалась біла крейда.
«Можливо, від неї і йде те світло?»
Дівчина підібрала перший шматочок і її рукою поповзли змії з букв, заповнили все тіло, думки, уяву, і швидко повернулись назад. До агрегатного стану. До крейди. До маленького шматочка білої крейди.
А скільки вона могла і хотіла сказати. Крейда чи дівчина?
Друга не задумуючись приклала руку до підлоги і почала писати. Це було так само легко, як дихати. Вона не думала, про що хоче сказати, а відчувала. І рухалась тільки вперед за словами. Не зупиняючись заповнювала вже собою весь простір. Своїми чужими думками, що конвертувались у слова.
А коли закінчила, побачила, що кімната набула форми куба. Чорного куба до міліметра заповненого білими думками. І вона стояла аж ніяк не в центрі, а в самому кутку, оточеному стінами.
Клац.
І квадратна коробка відкрилась. Дівчина полетіла донизу розглядаючи безмежний білий простір навколо неї. А коли приземлилась, це не було болючіше ніж падіння з висоти свого зросту.
Вона знову була в чорній коробці. Та вже не сама. Неподалік від неї лежали ще два чоловіки. Один в чорному, інший у білому плащах. Непритомні.
Вона знову підвелась, аби підійти поближче. Страху не було. Була лише цікавість.
«Хан Суйон»
Все що лишилось в її голові після приземлення.