Піднявшись з колін, він витяг з піхов меча, очікуючи, що це якийсь римлянин. Та опустив його, лишень незнайомець ступив на світло. З лісу вийшов старець. Зверху савана, в який той був закутаний з ніг до голови, була накинута вовча шкура. Очі він мав пронизливі, яскраво зелені, ніби в їх глибині палав дикий чаклунський вогонь.
«Ват» одразу здогадався Ґевін, варто було їх поглядам зустрітись.
Вузька стежка змією вилась між ярами та вітроломами, тримаючись рідколісся, де можна було безпечно проїхати верхи, не ризикуючи зав’язнути в болоті чи впасти з крутого схилу. Піднявши очі до неба, Ґевін тихо вилаявся. Сонце між гіллям виднілось кепсько й визначити час було майже неможливо.
Відгуки