— Це так жахливо, — промовив раптом Денкі голосніше, ніж до того — Хітоші не хотів до того напружувати слух, аби почути шепітки вибачень. Проте зараз той лунав набагато вільніше. Кьока його уважно слухала, не припиняючи злегка гладити по голові. — Приходити в себе і бачити ваші налякані обличчя.
Кімната Джіро мала чудову звукоізоляцію, проте Хітоші все одно зменшив гучність, коли перевалило за одинадцяту. Він запитально подивився на Кьоку, а та, прислухаючись, ствердно кивнула: Денкі ледь помітно сопів.