Глава 5. POV Хісин

Примітки:

Хронологія розділу 5 – [26, 27, 28 жовтня].

Допоможіть. Я не можу перестати писати це. Вони не перестають фліртувати.

Але я думаю, що після цієї глави, я не буду оновлювати до наступних вихідних. 3 розділи за 3 дні – це точно не мій звичайний темп, лол.

[Хісин]

 

– Я не розумію, навіщо ми тут у четвер о десятій ранку, – Хісин ліниво позіхає, плетучись за Сону в дальній кут магазину.

– Я ж тобі казав, – відказує Сону з очевидним роздратуванням. – Тобі треба виглядати як слід. Це ж твоя перша зустріч із Джейком.

Хісин знову широко позіхає, підходячи до стійки з костюмами.

– Джеюн і так знає, як я виглядаю. Якби це було так важливо, він би хоч натякнув.

– Джейк думає, що ти красунчик, – зізнається Сону з легкою посмішкою. – Але все одно, ти ж хочеш його трохи вразити на першій зустрічі?

Хісин знизав плечима й похитав головою.

– Якщо чесно, ні. Я б радше обійшовся без будь-яких сюрпризів, – тихо бурмоче він.

Сону пом’якшується і трохи зітхає.

– Ти знаєш, з ним справді все добре, – каже він лагідніше. – Ми не дуже обговорювали ту п’ятницю, але правда – з ним все гаразд.

Хісин киває.

– Я знаю, – і це справді так. Цього тижня Джеюн відповідав на всі дзвінки, як ні в чому не бувало. Хісин розуміє, що той просто хоче залишити це все позаду. Тож він теж намагається не зачіпати тему. – І чесно, я дуже вдячний, що ви з Сонхуном того дня були біля його корпусу.

Сону мимохіть кидає погляд на свої яскраві нігті – неоново-рожеві з дрібними жовтими квітками.

– Ну… це було не зовсім випадково.

– Що ти маєш на увазі? – перепитує Хісин, піднявши брову.

– Як тільки Джей дізнався, що Джунґі ходить на заняття до Джейка, він сказав Хуну, що хтось обов’язково має бути там після обіду в п’ятницю – про всяк випадок. – Сону кидає винуватий погляд на Хісина. – Тож ми з Хуном просто вирішили, що будемо там щотижня обідати.

Хісин тихо хмикає і киває.

– Ну… тоді я вдячний і Джею.

Сону усміхається тепло.

– Ну що, костюм? – питає він, підморгуючи й показуючи рукою на стіну з піджаками.

– Я тільки попереджаю: нічого надто відвертого, – зітхає Хісин. – І нічого такого, щоб потім у туалет не сходити.

Сону сміється, але серйозно киває. Він швидко оглядає стіну з костюмами, а потім раптом радісно плескає в долоні.

– О, це ідеально! – вказує на костюм у кутку.

Це «сексуальний ковбой», натхненний Вуді з «Історії іграшок»: гостроносі черевики, вузькі джинси, порожня кобура, ремінь із великою пряжкою, жилетка з коров’ячим принтом, капелюх і червона бандана. Жовтої сорочки явно бракує.

– Тут навіть сорочки нема, – кривиться Хісин.

– Я думаю, що жилетка і є сорочкою, – підморгує Сону.

– Ні, – рішуче хитає головою Хісин. – Абсолютно ні.

– А якщо купимо жовту майку  під жилетку? – не здається Слну.

Хісин задумливо дивиться на костюм. Він не проти трохи відкрити руки. Та й «Історія іграшок» йому подобається.

– Я б його вдягнув, якби під жилетку можна було вдягти майку, – нарешті киває він.

– Чудово! – радіє Сону. – Бачиш? Все не так страшно.

– Це буквально катування, – бурчить Хісин. – Я ж встаю ближче до полудня.

 

______________________________

 

Хісин: Як проходять сьогодні приготування?

Джеюн: Просто жахливо виснажливо. З сьомої ранку на ногах. Я навіть радий піти на пару – там хоч трохи відпочину.

Хісин: Ти так стараєшся.

Хісин:  Я впевнений, що все буде чудово.

Джеюн: Навіть якщо буде відстій, ти ж збрешеш і скажеш, що все супер?

Хісин: Я впевнений, що мені навіть брехати не доведеться.

Джеюн: Як твій вчорашній день пройшов? Вибач, що заснув і не подзвонив.

Хісин: Я взагалі-то прокинувся на світанку :(

Джеюн: Тобто до полудня?

Хісин: О 10 ранку! Для мене це нереально рано. Пташки співали, все таке яскраве.

Джеюн: Я впевнений, що так, любий.

Хісин: Було таке сонце… надто яскраво.

Джеюн: Як скажеш, любий.

Хісин: Ти зараз серйозно знущаєшься з моїх страждань? Я був змушений прокинутись у неприродний час. Це дуже серйозно.

Джеюн: Дуже. Хто з тобою так жорстоко вчинив?

Хісин: Сону. Примусив мене піти з ним вибирати костюм на Хелловін.

Джеюн: І що ти купив?

Хісин: Не скажу!

Джеюн надсилає селфі, на якому насупився. Хісин довго дивиться на фото. Ці надуті губи – чиста зброя масового ураження. З цією нижньою губою він справжнісіньке цуценя. Хісин зітхає, думаючи, чи Джеюн усвідомлює, як сильно він його зачаровує.

Хісин: Це нечесна гра.

Джеюн: Поняття не маю, про що ти ;)

Джеюн: Але можеш не здаватися. Я чекаю сюрпризу завтра.

Хісин: Нервуєш?

Джеюн: А ти?

Хісин: Я ж перший запитав.

Джеюн: Я дуже хвилююсь. Але ще й трохи радію, якщо чесно.

Джеюн: Думаю, наші відеодзвінки реально допомогли.

Хісин: Я теж трохи нервую. Але здебільшого радію.

Хісин: Якщо я тебе обійму, це тебе не налякає?

Джеюн: ЛОЛ. Ні. Якби ти мені руку потиснув, я б просто заливався сміхом. Будь ласка, обійми мене :)

Хісин: Так, потиск руки був би максимально дивним. Я вже думав, може, просто кулаками стукнемось?

Джеюн: Абсолютно ні.

Джеюн: Б’юсь об заклад, ти круто обіймаєшся.

Джеюн: Не можу вже дочекатися!

 

______________________________

 

– А макіяж прям обов’язковий? – кривиться Хісин, поки Сону обережно розтушовує йому легкі димчасті тіні. Сону фиркає і закочує очі.

– Так. Перестань скиглити. – він ніби знає свою справу. – Юнджин, Рюджин уже вся на нервах через той будинок з привидами? – кидає він через плече.

– О так, вона просто в захваті, – Юнджін відриває погляд від телефона й посміхається. – Схоже, я, вона, Лілі, Ніколас, Техьон, Кай, Кіхо і малий Джейка будемо акторами сьогодні ввечері.

– А наскільки великий у вас той будинок з привидами? – цікавиться Хісин.

– О, він невеликий, – відповідає Юнджин. – Ми працюємо по змінах, щоб ніхто не пропустив всю вечірку.

– Ви з Рюджин у одній зміні? – питає Сону, припудрюючи обличчя Хісина.

– На жаль, ні, – Юнджин ображено надуває губи. – Я з Каєм і новеньким. Здається, його звати Ні-кі?

– А, один із майбутніх «малюків» Джейка, – Хісин усміхається. – Вони, мабуть, постійно ганяють у футбол разом. – Джейк якось розповів йому про систему старших і молодших у братстві. Вони з Джеєм позбулися знущань над новачками і натомість водять їх на семінари з корисними навичками.

– О, я чув про нього від Такі, – каже Суну. – Вони друзі ще з дому. Обидва такі розумники. – Він мугикає під ніс. – А з ким Рюджин?

– З Чонвоном і Кіхо, – посміхається Юнджін. – Я б поставила гроші на те, що це буде найстрашніша команда.

Сону здригається.

– Чонвон – той ще монстр.

– Я вже не можу дочекатися зустрічі з ним, – Хісин посміхається. – Стільки про нього чув від Джеюна. Каже, в нього просто чарівний голос.

– В очах Джейка Чонвон – миле кошенятко, – кривиться Сону. – Але насправді він більше схожий на гірського лева, який тільки вдає з себе котика. Серйозно, не дай себе обдурити його оченятам. Він може надерти дупу будь-кому з нас. – Сону бризкає на Хісина спреєм для фіксації макіяжу. – Саме тому ми вирішили не розповідати йому про те що сталося цього місяця.

Хісин киває.

– Зрозумів.

– Гадаю, моя робота тут завершена, – Сону відступає й оцінююче посміхається. – Виглядаєш ще краще, ніж тоді, коли був моїм  хлопчиком.

Юнджин підводиться з ліжка, щоб роздивитися Хісина, і схвально свистить.

– Джейк просто не знатиме, що з собою робити.

Хісин трохи нервово прикушує губу.

– Це точно не занадто? – обережно питає він.

– Ні, – Сону хитає головою. – Все дуже делікатно. Обіцяю, нічого надто екстравагантного. – Він вмикає фронтальну камеру на телефоні й підносить її до обличчя Хісина. І, звісно, Сону мав рацію. Макіяж виглядає дуже легким. Тоненька підводка в куточках очей лише підкреслює сріблястий відтінок його волосся, але зовсім не виглядає виклично.

– Гаразд, – Хісин киває. – Ну що, пішли.

 

______________________________

 

Долоні в нього спітніли. Він думав, що сьогодні майже спокійний, але зараз, стоячи перед гуртожитком Джейка, просто заливається потом. Смішно згадувати, наскільки інакше він почувався минулого разу, коли був тут.

– Ти в нормі? – запитує Сону, кидаючи на нього занепокоєний погляд.

– Не впевнений, – чесно зізнається Хісин.

– Хочеш зайти всередину? – пропонує Сону.

– Так… – бурмоче Хісин, але не рухається з місця. Сону дивиться на нього, потім на Юнджин.

– Може сказати Джейку, що ти вже тут? – обережно питає Сону. Хісин швидко хитає головою.

– Ні. Не хочу, щоб він ще більше нервував, – глибоко вдихає Хісин. – Ладно. Ходімо.

Він рушає до дверей гуртожитку. Зараз лише 16:00, на дворі повно людей, які готують майданчик. Джейк казав, що гості прийдуть не раніше восьмої, але Хісин знає: ще купа роботи попереду.

Вони проходять повз кількох людей, що встановлюють столи для малювання на обличчі й вирізання гарбузів. Сону їм весело махає – він, здається, знає тут буквально всіх. Зайшовши всередину, вони бачать Сонхуна, який трохи незграбно стоїть посеред вітальні.

– Ем… привіт, – він невпевнено відступає. Юнджин, Суну й Хісин зупиняються й дивляться на нього. – Кхм… Джейк у своїй кімнаті… а Джей нагорі, намагається його вмовити спуститися.

Хісин киває. Сону й Юнджин обмінюються поглядами.

– Ми можемо чимось допомогти? – питає Сону. – Бажано чимось на вулиці.

Сонхун з полегшенням киває.

– Так, Рюнджин точно потрібна допомога на задньому дворі з будинком з привидами, – показує він великим пальцем за вікно.

Хісин дістає з кишені телефон.

Хісин: Я не хочу тиснути, але я вже внизу.

Хісин: І обіцяю не ставити запитань, якщо тобі треба сказати якесь «кодове слово».

Джеюн: Хто ще там із тобою?

Хісин: Тільки Сонхун і я.

Джеюн: Можеш попросити його піти кудись?

– Сонхуне, вийдеш з вітальні на хвильку? – ніяково просить Хісин, піднімаючи телефон. Сонхун кліпає, але швидко розуміє.

– Добре. Піду гляну, чи новачки там нічого не поламали.

Хісин: Сонхун пішов на двір.

Джеюн: Ох, я така жалюгідна.

Хісин: Прошу тебе, не кажи так. Це зовсім не правда.

Хісин: Мені взагалі двадцять хвилин знадобилося, щоб перейти ту кляту вулицю.

Джеюн: Справді?

Хісин: Так. Мабуть, я більше нервую, ніж думав.

Джеюн: Схоже на правду.

Хісин чує, як нагорі відчиняються двері. Він припускає, що це може бути хто завгодно, але про всяк випадок ховає телефон у кишеню. Думає, чи не сісти, щоб не виглядати так, ніби він стоїть і пильно стежить за сходами. Але не встигає обміркувати це, як бачить, що з-за рогу сходів з’являється Джеюн.

І просто… вау.

Фотографії не передають його як слід.

Це навіть трохи смішно, бо Хісин і так думав, що на фото він виглядає шикарно. Але жодна камера не передасть усієї краси Джеюна. Той завмер на сходах, дивлячись на Хісина, явно нервуючи – його тіло злегка тремтить. Він щипає себе за ліве стегно.

Хісин іще й дивується, який Джеюн маленький. У переписках він здавався більшим  і Хісин чомусь уявляв їх одного зросту. Але він точно вищий за нього дюймів на шість.

Хісин не знає, що робити, тому просто махає рукою.

– Привіт.

Джеюн киває сам собі, заплющує очі й повільно спускається далі. Хісин намагається не рухатися різко. Йому здається, ніби до нього наближається якась маленька лісова істота. Хоча Джеюну точно б не сподобалося таке порівняння.

Чжеюн вже перед ним, але все ще з заплющеними очима. Він не відпускає своє стегно. Хісин трохи вагається, перш ніж каже:

– Я простягну руку й торкнуся твоєї, щоб ти знав, де я.

Джеюн мовчки киває. Хісин робить крок ближче і легенько торкається ліктя тієї руки, яка не тримає стегно. Він притримує його кілька секунд, перш ніж Джеюн раптом відпускає себе, щоб схопити долоню Хісина, переплітаючи пальці. Хісин стискає його руку у відповідь. Джеюн також.

Вони стоять так кілька секунд, поки Джеюн нарешті не розплющує очі.

– Привіт, – тихо видавлює він.

– Привіт, – м’яко посміхається Хісин.

Джеюн дивиться на його костюм і тремтливо посміхається. Він ще раз стискає його руку.

– Мені подобається твій костюм. Він тобі пасує. – Джеюн киває в бік заднього двору. – Я не знав, чого чекати, коли почув, що його вибрав Сону.

Хісин сміється.

– Ну, справедливо, – Хісин поглядає на одяг Джеюна. На ньому чорні баскетбольні шорти й біла футболка з довгими рукавами. Хісин підозрює, що той ще не перевдягнувся у свій костюм, але не хоче його образити.

– Я переодягнуся пізніше, – каже Джеюн, киваючи на свій одяг. – Думаю, все одно доведеться багато бігати сьогодні.

– Логічно, – Хісин киває. – Просто скажи, куди мене відправиш на службу. – Він віддає військове вітання і тут же ніяково кривиться.

Джеюн пирхає.

– Мило. – Хісин одразу ж червоніє. Очевидно, Джеюн має на нього такий самий вплив, як і він на Джеюна. Він опускає голову, втупившись у підлогу.

– Думаю, тепер я готовий прийняти твої обійми, – тихо каже Джеюн.

Хісин піднімає на нього голову. Джеюн більше не тримається за стегно, і його тремтіння майже зникло. Хісин усе ще поводиться дуже обережно. Він відпускає його руку, щоб обійняти за талію обома руками. Зупиняється на секунду, а потім притягує його до себе. Джеюн трохи вагається, але потім просовує руки під його й обіймає за спину. Потім він несподівано кладе голову на плече Хісина.

Хісин не знає, скільки часу вони так стоять. Можливо, всього кілька хвилин, але час ніби сповільнюється. Він відчуває легкий запах одеколону, яким Джеюн, мабуть, скористався сьогодні. Відчуває, який маленький він у його обіймах. Як ідеально він до нього притискається. Якщо чесно, це трохи схоже на сенсорне перевантаження.

Через кілька хвилин Джеюн піднімає голову з його плеча й дивиться на нього з легким надутим виразом.

– Я знав, що з тобою буде дуже приємно обійматися, – каже він.

Хісин просто сміється.

– Радий, що виправдав твої очікування, – жартує він.

– Ти їх перевершив, – щиро каже Джеюн і кілька разів поплескує його по спині.

– Хлопці, це дуже мило. Але ми з Чонвоном хочемо спуститися вниз, бо в нас справи. Можна вже заходити до вітальні? – чує Хісин голос згори. Це, здається, голос Джея, хоча він його ніколи не зустрічав.

Джеюн хихикає й повільно вивільняється з обіймів Хісина. Той намагається не насупитися через це, але судячи з посмішки Джеюна, не дуже успішно. Джеюн переплітає їхні руки й стискає його долоню.

Хісин думає, що вже підсів на ці руки. Вони з венами, але з напрочуд витонченими зап’ястями. Він ніколи не думав, що руки можуть для нього щось значити, але, схоже, помилявся. Руки Джеюна – це майже поезія.

– Спускайся, – кличе Джеюн угору. – Ми вже закінчили з ніжностями.

– Я щиро сумніваюся в цьому, – бурмоче Джей, але незабаром завертає за ріг сходів. У Джея доволі різкі риси обличчя. Якби Хісин не знав, який він м’який насправді, міг би трохи злякатися його вигляду. На жаль, уперше Хісин почув про Джея саме через ту історію про сперму на трусах, тож зараз у ньому зовсім немає нічого страшного.

Поруч із Джеєм стоїть хлопець із чарівно круглими очима — очевидно, Чонвон. Він справді дуже схожий на кошеня. Стоїть трохи позаду Джея, насторожено поглядаючи на Хісина.

– Хісин, це Джей і Чонвон, – Джеюн киває у їхній бік. – Джей, Чонвон – це Хісин.

Джей м’яко усміхається і каже:

– Приємно нарешті познайомитися з тобою, друже. – Він підходить і ляскає Хісина по спині.

Хісин не впевнений, чи має відпустити руку Джеюна, і не може змусити себе це зробити, тому просто стискає кулак іншою рукою. Джеюн пирхає.

Чонвон просто махає рукою з-за спини Джея.

– Привіт, – нейтрально кидає він.

Хісин махає у відповідь.

– Гаразд, тепер, коли ми пережили твій жахливий мелодраматичний зрив, можемо нарешті повернутися до роботи? – Джей дивиться на Джеюна. Той лише закочує очі, але потім киває.

– Я мушу йти допомагати з підготовкою, – дується Джеюн. Хісин розуміє, що пора відпустити його руку, але не може змусити себе. – Можливо, мені знадобляться обидві руки, щоб це зробити, – зауважує Джеюн, злегка розмахуючи їхніми зчепленими руками.

Хісин киває, але все ще не відпускає його. Джеюн театрально надуває губи й підморгує Хісину. Джей робить удаваний блювотний звук.

– Я не можу на це дивитися, – бурчить він, хапає Джеюна за іншу руку й відтягує його від Хісина. – Побачитеся пізніше.

Джей обертається до Хісина:

– Ти можеш допомогти Чонвону облаштувати танцмайданчик і зайнятися прикрасами.

Хісин киває Чонвону. Той чекає, поки грюкнуть вхідні двері — Джей і Джеюн виходять. Потім повільно каже:

– Я вб’ю тебе, якщо зробиш йому боляче. – Його обличчя абсолютно непроникне. – Серйозно. Тебе ніхто ніколи не знайде.

Хісин ковтає і киває.

– Зрозумів.

Чонвон тут же розпливається в широкій посмішці.

– Чудово. Тоді почнемо прикрашати.

Хісин не думав, що є щось більш лячне, ніж подвійність Кім Сону, але Сону таки мав рацію. Чонвон — справді до біса страшне кошеня.

 

______________________________

 

– Так, графіка в грі лайно, але сюжет того вартий, – каже Ні-кі Хісину, поки вони вирізають гарбузи надворі.

Джеюн мав рацію: люди почали з’являтися близько восьмої. Зараз уже дев’ята, і будинок гуде від метушні. Джеюн бігає ще з четвертої, що, мабуть, пояснює, чому Хісин не бачив його на минулій вечірці братства. Вони з Джеюном встигли перекинутися лише кількома короткими словами – його постійно відволікали. Хісин трохи поговорив із Сонхуном, але потім вийшов подихати свіжим повітрям. А тоді Джей затягнув його різати гарбузи. І він навіть вдячний за це, бо Ні-кі виявився завзятим геймером, з яким одразу було легко знайти спільну мову.

– Мій друг постійно це повторює, – сміється Хісин. – Упевнений, що якось таки змусить мене спробувати. Зараз ми підсіли на Diablo.

Ні-кі дивиться на нього з підозрою й відкладає ніж.

– Ти обрав «Bambi», бо реально схожий на грьобаного оленя?

Хісин роззявляє рота.

– «Soccerkid»? – Ні-кі починає сміятися.

Хісин витріщається на нього. Він кілька місяців грав із цим 17-річним першокурсником. І, схоже, саме з тим самим новачком, якого Джеюн мало не всиновив.

– Не думаю, що твій нік сильно кращий, – пирхає Хісин.

Ні-кі стримує сміх.

– Господи, це дико смішно. Яка ймовірність, що двоє твоїх анонімних друзів виявляться знайомими? – Хісин пирхає. Дивно, наскільки переплелися його життя і життя Джеюна. – Чесно, я радий, що тепер знаю твоє ім’я, – зізнається Ні-кі. – Бо щоразу, коли про тебе говорю, всі думають, що я якийсь любитель фуррі.

Хісин сміється й кидає ніж.

– «Soccerkid» теж якось не дуже звучить, – каже він. – Але ти справжній малий, тож це логічно.

– Мені буде 18 менш ніж за два місяці! – Ні-кі ображено надувається.

Хісин піднімає руки в захисному жесті, а потім знову береться за різьблення. Він хотів зробити щось просте, але виходить відверто погано. Він дивиться на гарбуз Ні-кі й шокований.

– Та ну нафіг, – каже Хісин. – Чому твій такий крутий?

– Бо я вчуся на графічного дизайнера? – Ні-кі знизує плечима.

– Справді? – перепитує Хісин.

– Ага. Я малюю з дитинства, – відповідає Ні-кі. – Це допомагає мені розслабитися. І не треба особливо з кимось говорити.

– У мене так само з продюсуванням, – киває Хісин.

Вони ще кілька хвилин мовчки вирізають гарбузи, але Хісин відволікається, коли помічає Джеюна на іншому боці газону. Джеюн говорить із дівчиною з волоссям кольору рожевої жувальної гумки і аж заходиться від сміху. Його костюм простий, але ефектний: чорні приталені штани, біла укорочена сорочка на ґудзиках, краватка Рейвенкло і той самий ланцюжок на талії, від якого Хісин мало не збожеволів, коли вперше побачив його сьогодні. У нього ще й бутафорська паличка, яку він нібито отримав від молодшого кузена, хоча Хісин упевнений — вона його власна.

– Да ти прям закоханий по самі вуха, – зауважує Ні-кі. – Ти просто завис, витріщаючись на Джейка, який там регоче на повну. – Ні-кі посміхається. – Ти чув цей його ідіотський регіт? Він так голосно рже, аж поки різко не обривається. Чесно? Це не надто сексуально.

– Мій улюблений звук, – усміхається Хісин.

– Фу, ти просто огидний, – кривиться Ні-кі. – Він такий самий мерзотник.

– Справді? – Хісин дивиться на нього з цікавістю.

– Так, – Ні-кі закочує очі. – Ти б чув, як він про тебе всім розповідає. Просто аж нудить.

 

______________________________

 

– То як вам вдалося всіх налякати? – питає Хісин у Юнджин. Вони сидять на дивані у вітальні. Диван посунули до стіни, щоб звільнити місце для танцмайданчика. Зараз, коли вже перевалило за північ, тут зібралася добра юрба.

– Було круто, – посміхається Юнджин. – Думаю, Ні-кі трохи засмутився, що наша зміна закінчилася опівночі.

– Та не сумніваюся, – сміється Хісин. – Але я радий, що цього року стільки народу прийшло, – додає він, роззираючись навколо.

– Багато спілкувався з Джейком? – Юнджін штовхає його ліктем.

Хісин хитає головою.

– Лише кілька слів мимохідь. Він сьогодні цілу ніч бігає.

– Та це ж Джейк, – киває Юнджин. – Не думаю, що він колись всидить на місці на таких вечірках. Здається, раніше він любив тусовки, але після минулого року… гадаю, тепер дуже нервує, от і намагається постійно чимось себе зайняти.

– Хм, – тільки й каже Хісин. Він вирішив для себе не лізти у подробиці про минуле Джейюна, якщо сам Джеюн про це не говорить. Йому здається, що прагнення Джеюна все тримати в собі — це спосіб відчувати контроль над ситуацією. І якщо Хісин може дати йому цей контроль — він тільки радий.

– Ну, я, мабуть, піду знайду Рюджин. Я вже трохи стомилася, – підморгує Юнджин.

Хісин піднімає свою чашку й усміхається. Він помічає, як Бомґю і Субін танцюють разом на майданчику. Схоже, вони помирилися після тієї сварки на його дні народження. Хісин уже хоче підвестися, щоб пошукати щось перекусити, але перш ніж він це зробить, відчуває, як хтось сідає поряд із ним.

— Привіт, — каже Джеюн, опускаючись на диван.

Хісин посміхається йому у відповідь. Джеюн теж усміхається, але його очі виглядають дуже втомленими.

— Тобі вже час спати, — каже Хісин, тягнучись до найближчої руки Джейюна. Джейюн переплітає їхні пальці, а Хісин кладе їх собі на стегно.

— Я знаю, — Джеюн надувається. — Я вже занадто старий для цього. — Хісин лише посміхається. Джеюн закочує очі й легенько штовхає його плечем. — Не будь таким сентиментальним, — дражниться Джеюн. — Ти ж знаєш, що я не можу встояти, коли ти такий милий.

— Я ж нічого не сказав, — захищається Хісин.

— Твої очі сказали достатньо, — Джеюн сміється. — У тебе дуже виразні очі.

Він починає водити пальцем по долоні Хісина. Хісин розгортає її вгору на стегні, щоб Джеюну було зручніше. Джеюн уважно обводить її пальцем.

— Почуваюся трохи ніяково, що так довго відкладав цю зустріч, — зізнається Джеюн.

— Не варто, — щиро мовить Хісен. — Я радий, що ми зачекали. Нікуди поспішати.

Джеюн киває.

— Але тепер ти випустив на волю справжнього монстра, — хихикає він. — Я захочу проводити з тобою стільки часу, що набридну тобі.

Хісин усміхається і сміється.

— Я не думаю, що ти мені коли-небудь набриднеш.

Джейюн хапає його руку й кладе собі на плече. Потім пригортається до нього й кладе голову Хісиу на груди.

— Тобі коли-небудь казали, що ти пахнеш цукровою ватою? — питає Джеюн, вдихаючи запах його сорочки. Це нагадує Хісину цуценя, яке винюхує траву. Хісин так голосно сміється, що сам себе дивує.

— Не думаю, що чув таке, — Хісин намагається пригадати, як його запах описував Бомгю. Здається, що він узагалі ніяк його не коментував.

—  Значить, знай, —  киває Джеюн. —  Дуже солодко й затишно, —  він утикається носом у його груди. Хісин міцніше стискає плече Джеюна і заплющує очі на кілька секунд. Він просто хоче насолодитися моментом.

— Ти пахнеш як океан, — каже Хісин. —  Думаю, що це твої парфуми.

Джеюн кілька разів блимає очима на Хісина, а потім сором’язливо ховає погляд. Серце Хісина починає тріпотіти.

— Так і є, — Джеюн всміхається йому в груди. — Я люблю запах океану. Або будь-якої води. Навіть запах хлорованого басейну.

— Зрозумів, — каже Хісин. Він починає повільно водити рукою вгору-вниз по плечу Джеюна. Йому цікаво, чи міг би він так заснути.

— Вибачте, що перебиваю, — підходить Сонхун. — Мені потрібна допомога Джейюна, щоб розрахуватися з постачальниками їжі. Вони вже пакують усе — ми ж замовляли їх тільки до першої ночі.

Джейюн киває, не відриваючи голови від його грудей.

— Зараз іду, Хун.

Сонхун зніяковіло кидає «вибач» у бік Хісина й відходить.

— Ти ж не підеш, навіть не попрощавшись, правда? — запитує Джеюн.

Хісин хитає головою.

— Звісно, ні.

Джеюн посміхається, а потім починає підводитися. Він потягується кілька секунд, а тоді підхоплюється, щоб вийти на вулицю.

— Я швидко.

 

______________________________

 

Джеюн: Ще раз дякую, що прийшов сьогодні <3

Хісин: Мені було дуже весело.

Джеюн: Ти справді хтось особливий.

Хісин: Ти теж.

Хісин:  Відпочинь трохи, добре? Сьогоднішній день, мабуть, був виснажливим.

Джеюн: Добре. Добраніч, Хі. <3

Хісин: Це означає, що тепер я можу називати тебе Юнні?

Джеюн: -_-

Джеюн:… але також і так.

Хісин: Добраніч, Юнні.

Джеюн: <3