Глава 3. POV Хісин

Примітки:

Хронологія розділу [9-10, 12, 15 жовтня].

Питання/коментарі для читачів наприкінці.

[Хісин]

Хісин: Можна запитати… коли у тебе день народження?

Джеюн: Трохи неочікувано… але 15 листопада.

Хісин: Ого, рівно через місяць після мого!

Джеюн: Секунду. Тобто, твій день народження вже за шість днів?

Хісин: Так?

Джеюн: Чому ж я досі цього не знав?

Хісин: Ну, тепер знаєш.

Джеюн: Мені ж треба купити тобі подарунок.

Хісин: А як ти збираєшся надіслати мені подарунок, якщо не знаєш, де я живу?

Джеюн: Хм, слушне зауваження.

Джеюн: А, зачекай. У мене є ідея!

Хісин: Тепер мені стало цікаво.

Джеюн: Але якщо серйозно… чому ти не сказав, що у тебе скоро день народження?

Хісин: Чесно кажучи… я просто не хотів, щоб ти почувався зобов’язаним.

Джеюн: Логічно. Має сенс.

Джеюн: Ти засмучений, що ми не зможемо святкувати разом?

Хісин: «Засмучений» — це не зовсім те слово. Можна я подзвоню? Мені важко пояснити це в повідомленні.

Джеюн: Я вийду на вулицю — в моїй кімнаті зараз мій сусід і його хлопець.

Хісин нервово поглядає на телефон. Минуло вже півтора тижня з тієї розмови про їх ситуацію. Якщо чесно, він тільки недавно відчув полегшення — адже здається, він усе правильно зрозумів. Сигнали не були односторонніми.

Він давно вже не фліртував ні з ким, окрім Бомґю. Іноді йому здавалося, що він уже зовсім забув, як це робити. Йому також цікаво більше дізнатися про минуле Джеюна — зокрема, про його стосунки. Але це схоже була болюча тема, тому Хісин не хоче лізти в душу.

Телефон спалахує новим повідомленням:

Джеюн: Гаразд, дзвони!

Хісин набирає номер Джеюн відповідає вже на першому гудку.

— Привіт, — каже він. Звучить так, ніби посміхається. Хоча, правду кажучи, він майже завжди звучить так, ніби посміхається.

— Привіт… вибач, що довелося вийти з кімнати, — тихо промовляє Хісин. Він проводить рукою по своїй м’якій сірій ковдрі. Йому завжди потрібна м’якість, щоб добре спалося вночі. Його улюблена подушка-обіймашка зроблена з м’якої шерпи, і без неї він не засинає.

– Мені завжди подобається з тобою розмовляти, тож це не проблема, – запевняє його Джейк. – Так, що розказуй.

Хісин зітхає.

– Не те щоб я був засмучений, – Хісин робить паузу, намагаючись підібрати правильні слова. – Просто мої розмови з тобою зазвичай є найкращою частиною мого дня… – Хісин замовкає. – Тому, звісно, в ідеальному світі я хотів би провести цей день з тобою.

Кілька секунд Джеюн мовчить. Хісин навіть перевіряє екран свого телефону, щоб переконатися, що дзвінок все ще триває. Але Джеюн все ще там.

– Я розумію, – нарешті каже Джеюн. – І мені шкода, що я не можу дати тобі цього на день народження.

Хісин заплющує очі. Саме тому він не хотів розповідати про свій день народження. Він не хоче, щоб Джеюн почувалася винним за те, що не готовий. Хісин вмикає телефон на гучномовець і кладе його на подушку біля голови.

– Я б не хотів, щоб ти робив щось для мене, якщо тобі від цього незручно, – Хісин хапає плюшевого хом’яка, що лежить поруч, і притискає його до грудей. – Навіть якби ти запропонував, я б не погодився, бо знаю, що ти не хочеш поспішати.

– Ти надто хороший для мене, – каже Джеюн. – Серйозно.

Хісин закочує очі. Він вступив до клубу робототехніки на першому курсі, але швидко перестав ходити на збори, бо був надто сором’язливим. Сону досі дражнить його за те, що Хісин не зміг набратися сміливості, щоб подружитися з людьми, які розмовляють з роботами.

– Якщо твій ідеал просто той, хто не хоче, щоб тобі було незручно, то, думаю, тобі слід підняти планку, Джеюне, – чесно каже Хісин.

Хісин чує, як Джеюн пирхає. Це мило. Він уже знає, що Джеюн має багато різних видів сміху. Коли він здивований чимось смішним – пирхає. Якщо він вважає щось милим і смішним – сміється тихенько, хихикає. Якщо він знаходить щось справді кумедне, його сміх підстрибує на кілька октав, а потім раптово обривається — і це відтепер улюблений сміх Хісина.

– Беру на замітку, – каже Джеюн. – Але все одно, я вдячний тобі за терплячість.

– Це справді дрібниці, – Хісин знизує плечима. – До того ж я з нетерпінням чекаю, як ти зможеш зробити мені подарунок, не знаючи мого прізвища і не знаючи, де я живу.

– Виклик прийнято, – рішуче каже Джейк.

Хісин посміхається. Він не сумнівається, що той знайде спосіб.

 

____________________

 

– Я не розумію, – каже Сону наступного дня за обідом. – Ти не боїшся, що він може тебе обманути?

– Визначся вже. Спочатку ти був упевнений, що я не маю з ним бачитися, а тепер дивуєшся, що ми досі не зустрілися, – Хісин хитає головою. – Що сталося з твоїми словами про те, що він маніяк?

– Я маю на увазі, що якщо він і справді маніяк, то якийсь незграбний, – закочує очі Сону. – Його мета – вполювати здобич. І з цим у нього якось не складається, – додає він, піднімаючи малька в повітря. – Ні, в мене нова теорія – він просто жахливо непривабливий і боїться, що не сподобається тобі, якщо ви зустрінетеся.

– Я не дуже переймаюся зовнішністю, – чесно зізнається Хісин, крадучи одну з картоплин Сону. – Я сплю з капою.

Сону дивиться на нього з піднятою бровою.

– Гаразд, ти – сором’язливий ботанік. Але гарячий ботанік, – каже Сону. Хісин лише кліпає. – Є різні типи ботаніків, – терпляче пояснює Сону. – Ти з тих, які тільки знімають окуляри – і одразу всі штабелями падають.

– Я не завжди їх ношу. І, повір, ніхто до моїх ніг не падає, – знизує плечима Хісин. – Та й, чесно кажучи, такі сцени завжди здавалися мені трохи фальшивими. На роль ботаніка зазвичай беруть умовно привабливу людину.

– Ось саме. Ти і є умовно привабливий, – відповідає Сону, занурюючи шматок курки в щось, що, на думку Хісина, має бути медово-гірчичним соусом. – Ти справді гарний. Ти просто сором’язливий, і трохи дивний у виборі одягу.

– Обережно, ще поріжешся, стільки компліментів сиплеш, – Хісин бере ще одну картоплину. Він майже впевнений, що за третю отримає по руках. – І взагалі, навіть якщо мені байдуже, я впевнений, що Джеюн привабливий, – додає він.

– Звідки ти знаєш? – звужує очі Сону. – Він надсилав фотки?

Хісин хитає головою.

– У нього приголомшливо сексуальний голос.

І це правда. Голос Джеюна м’який, із теплим тембром, але щось у ньому незбагненно притягує. Одного разу Хісин розбудив його, і йому ледь не захотілося розплакатися від того, як звабливо Джеюн бурмотів уві сні.

– Справді? – перепитує Сону, нахиляючись ближче. – І який він?

– Голос у нього хриплуватий, але він говорить тихо… Виходить, тихий і хрипкий – така собі вибухова комбінація, – каже Хісин, знизує плечима. – Цими вихідними він розповідав мені історію про реколекції, на які їздив зі своїм братством, і я змусив його кілька разів повторити слово «вода», бо мені просто подобається, як він його вимовляє з акцентом.

Хісин усміхається.

– Стривай – акцент? – різко питає Сону. – Який саме?

– Австралійський? – не зовсім упевнено озивається Хісин.

– А з якого він курсу? – Сону розширює очі.

Хісин уважно на нього дивиться. Очевидно, Сону щось підозрює. Але Хісин усе ще нічого не розуміє.

– 3-й курс

Сону заплющує очі.

– Отже, він молодший, у братстві. Вивчає природничі науки і має австралійський акцент, – Сону перелічує все це, загинаючи пальці. – І він точно не гомофоб.

– Ні, його сусід по кімнаті – гей.

Сону киває.

– Так, він гей, – бурмоче Сону, починаючи терти лоба. Хісин почувається вкрай розгубленим. І хоча це з ним трапляється щоразу, коли Сону ділиться подробицями своїх пікантних пригод, йому не подобається залишатися в невіданні, коли мова йде про Джеюна.

– Ти в порядку? – запитує Хісин.

– Не-а. Ну, я не певен. Я не знаю, що роблять в таких ситуаціях, – каже Сону, переводячи погляд у бік кафетерію. – Але я точно знаю, хто такий Джеюн.

– Ти серйозно? – шоковано питає Хісин. – Лише з того, що я тобі сказав? – він затамовує подих.

– Так, є тільки одна людина, яка підходить під цей опис. Але з огляду на твою замкнутість, ти його не знаєш, – відповідає Сону, більше розмірковуючи вголос, ніж звертаючись до Хі сина.

Хісин не може повірити, що Сону познайомився з Джеюном раніше, ніж у нього з’явилася така можливість. Він вже хоче почати розпитувати Сону про подробиці, але потім зупиняється.

– Зачекай, – каже Хісин, піднімаючи руку. – Не кажи більше нічого.

Сону лише кліпає на нього.

– Я не хочу дізнатися про Джеюна більше, ніж вже знаю, – каже Хісин. – Він ще не готовий до зустрічі, і мені здається, що якщо ти скажеш щось іще або розкриєш його особистість, це буде несправедливо по відношенню до нього.

– Ого, який серйозний, – посміхається Сону. – Але, справедливо. Тоді я краще розповім, що ми з Кіхо робили на задньому сидінні його машини минулої ночі…

Хісинн встає з-за столу й іде з обіду, відчуваючи сором і бажання стерти останні п’ятнадцять хвилин зі свого життя.

 

____________________

 

Хісин: Отже… я маю тобі дещо сказати.

Джеюн: Звучить страшно.

Хісин: Насправді все не так погано, як здається. Але я не впевнений, що тебе це порадує.

Джеюн: Гаразд, кажи.

Хісин: Мабуть, один з моїх чотирьох друзів знає тебе. Думаю, він знає тебе під іншим ім’ям. Я ж точно згадував твоє ім’я раніше, а він нічого не сказав.

Хісин: Але коли я згадав твій акцент і сказав, що ти з Австралії, він одразу насторожився. Він сказав, що той факт, що ти з молодших курсів, у братстві, вивчаєш природничі науки, австралієць і при цьому не гомофоб — може стосуватись лише однієї людини.

Хісин: Я попросив його нічого більше не казати, тож я досі не знаю твого справжнього імені чи чогось особистого.

Минають хвилини, а Джеюн мовчить. Хісин намагається не показувати хвилювання, але чим довше триває тиша, тим важче йому зберігати спокій.

Джеюн: Я не знаю, що й думати, якщо чесно.

Джеюн: Але для мене дуже важливо, що ти не дозволив своєму другові розголошувати моє ім’я чи щось про мене. Чесно кажучи, ти справді дуже хороший.

Джеюн: Можна, я спитаю, як його звуть? Може, він мав на увазі когось іншого?

Хісин: Звісно! Його звуть Сону.

Джеюн: А, ні. Він точно говорив про мене.

Джеюн: Тут я представляюся як Джейк, а не використовую своє корейське ім’я.

Хісин хмуриться, намагаючись пригадати, де він чув це ім’я. І тут йому пригадується інклюзивна вечірка братства з кришечками від напоїв. Звісно ж, таку ідею міг втілити лише Джеюн.

Хісин: Джейк?

Хісин: Очевидно. Ти — Джейк.

Хісин: О Боже.

Хісин: То ти знаєш, хто я? Але ми ж ніколи не зустрічалися. Я б тебе запам’ятав.

Хісин: Ні, ми не зустрічалися. Але я познайомився з Сонхуном, коли прийшов на одну з ваших вечірок на початку року.

Джеюн: Ти був у нас вдома цього року?

Хісин: Так.

Хісин: Сонхун розповідав мені, як ви з хлопцями багато працювали над створенням інклюзивного братства. Між іншим, я справді дуже це ціную!

Джеюн: Ах. Він сказав тобі чому?

Хісин: Трохи. Але я вдавався в деталі.

Хісин: Це нічого не змінює — ми можемо рухатися в тому темпі, який тобі комфортний.

Джеюн: Я дуже вдячний, що ти це сказав.

Джеюн: Дивно усвідомлювати, що ми ніколи не бачились, хоча ти вже був у мене вдома.

Хісин: Ще не прийшов наш час зустрітися :)

Джеюн: Яка дурниця.

Хісин: Та визнай, тобі ж це подобається.

Джеюн:…без коментарів.

Хісин: Я скоро піду грати з Soccerkid. Ти будеш в порядку сьогодні ввечері? Розумію, що я навалив на тебе забагато.

Джеюн: Зі мною все буде гаразд. Добраніч, Хісин.

Хісин: Добраніч, Джеюн.

Джеюн: О, гадаю, тепер ти можеш називати мене Джейком.

Хісин: Можу.

Хісин: Добраніч, Джеюн. <3

Джеюн: Добраніч, Хісин.

 

____________________

 

Джеюн: Ну що ж, принаймні тепер я знаю, як зробити тобі подарунок.

Хісин: Це правда. Сону, мабуть, із задоволенням допоможе.

Джеюн: Навіть не сумніваюсь. Сонхун вважає кумедним, що він тебе зустрічав, а я — ні.

Джеюн: Мій сусід по кімнаті, Джей, постійно каже, що я дуюсь, коли чую це.

Хісин: А, Джей — сумнозвісний сусід по кімнаті. Тепер усе стає на свої місця.

Джеюн: До речі, Сонхун каже, що ти був ще той нікудишній актор. Що б він не мав на увазі?

Хісин: Я прийшов на вечірку тільки заради того, щоб грати роль особистої іграшки Суно.

Джеюн: ЛОЛ. А… це все було, щоб змусити Кіхо ревнувати?

Хісин: Так, вони, як кіт із мишею.

Джеюн: Та я знаю. Кіхо у нього на гачку. Чесно кажучи, я теж здивований, що Сону досі ним цікавиться.

Хісин: Чесно кажучи, я теж. Але я радий за нього. Здається, вони добре один одному підходять.

Джеюн: Так і є.

Хісин: Я чув, що ти також був його мішеню і доволі м’яко його відшив.

Джеюн: А, це. Так, було.

Джеюн: Сонхун не був задоволений ні мною, ні ним.

Хісин: Гаразд, дзвоню — хочу знати, що там було.

Хісин сідає на ліжко, тримаючи на коліні миску з раменом. Джейк бере слухавку після трьох гудків.

– А якщо б я був у душі?

Хісин сміється.

– Ти що, смс-ки з душу шлеш?

– Неважливо, – швидко відповідає Джеюн. – Та я все одно в ліжку, тож байдуже.

Хісин чує ще один голос, але не розбирає, про що вони балакають.

– Хун і Джей теж тут. Бо, схоже, я взагалі ніколи не можу побути сам. І це при тому, що в Хуна є класна кімната, де вони могли б собі тусити вдвох, – бурчить Джеюн. Хісин уявляє, як той надувся.

– Передавай їм привіт, – каже Хісин.

– Ти мав би сказати їм забратися, – сердиться Джеюн.

– О, ну скажи їм, що я сказав їм забратися, – байдуже знизує плечима Хісин.

– Ну от, тепер це вже не прокатить, – зітхає Джеюн. – Але вони в курсі історії, тож нічого страшного. Коротше, на першому курсі в мене був важкий розрив… Тож коли я вступив на другий, вирішив, що це буде рік без стосунків. Суто братство, туси, і все таке.

– Звучить розумно, – киває Хісин, сьорбаючи рамен.

– Хун це знав, тож коли Сону почав до мене залицятися, він сказав йому, що я – не для нього.

– Жахлива стратегія. Це ж тільки зробить тебе ще цікавішим для Сону, – каже Хісин.

– Ха! Те саме я і Хуну сказав! І він ж мав це знати — бо з усіх нас він знає Сону найдовше! – схвильовано вигукує Джеюн. – Чуєш, Хун! То була твоя вина! – Хісин чує, як він кричить у кімнату. – Але так. Сону вирішив спробувати пофліртувати. І я, звісно, трохи підіграв. Він же симпатичний, а я не можу встояти перед симпатичними хлопцями, – зізнається Джеюн тихенько.

– О, ні. Я не дуже симпатичний… То це тепер проблема? – жартома ображається Хісин.

Джеюн сміється.

– По-перше, не вигадуй. Твій голос зранку — це, мабуть, наймиліше, що я коли-небудь чув, – Джеюн робить паузу. – І взагалі, я не можу не відзначити, який ти привабливий. Ти мені подобаєшся таким, який є.

Хісин відчуває, як щоки налилися жаром, але не встигає нічого сказати, як у слухавці чується колективний стогін. Потім – голос Джейюна:

– Сам винен — не пішов, коли я тебе просив. То й слухай тепер, – каже Джеюн, і тут Хісин чує, як грюкають двері — хтось вийшов. – Схоже, ми злякали ту парочку, – усміхається вона. – Що трохи смішно, якщо згадати, як ми з тобою познайомились.

Хісин пирхає.

– Хіба вони не бридкі?

– О, безумовно, – каже Джеюн. – Їм просто важко змиритися з тим, що я дурник.

Але Джеюн не звучить засмученним, тож Хісин вирішує, що сусід по кімнаті не сердиться.

– Та як би там не було, ми з Сону фліртували десь тиждень. Але, чесно кажучи, я не чекав нічого серйозного, – розповідає Джеюн. – А потім він запросив мене на побачення, і я трохи злякався. Тільки тоді зрозумів, що був не в собі, коли таки погодився піти з ним.

– Це цілком зрозуміло, – м’яко каже Хісин.

– Але мені було ніяково, бо я його обманув. Тож я намагався м’яко відмовити, – зітхає Джеюн. – Радий, що він не образився. Сону – чудовий друг.

– І справді, – Хісин усміхається. – Він побачив, як мені відчайдушно бракує друзів, і вирішив, що я більше ніколи не залишатимусь сам.

– Це на нього схоже, – погоджується Джеюн, а потім запитує: – А ти вже вирішив, що робитимеш у свій день народження?

– Думаю, що посплю до полудня, як завжди, – Хісин усміхається. – Потім, можливо, сходжу на каву з Бомґю?

(Хісен ще має підтвердити Бомґю, але…)

– Потім кілька годин пограю з Soccerkid, – той обіцяв, що Хісин обиратиме гру і першим вибиратиме персонажів. – А на вечерю зістрінусть з Сону і, можливо, з Юнджин.

– Чорт, важкий день, – свистить Джеюн. – А після вечері?

Хьон ніяково посміхається. Йому хочеться сховати обличчя в подушку, але він стримується.

– Ну… Я сподівався поговорити з одним хлопцем, – задумливо каже Хісин.

– Просто хлопцем? – з нейтральним тоном питає Джеюн.

– Ні, не просто хлопцем, – Хісин радий, що Джеюн не бачить, як він червоний. – Він… особливий.

Джеюн тихенько хихикає.

– І ти після цього кажеш, що не милий? Та ти просто синонім до слова милота, – жартує він.

Цього разу Хісин не витримав і уткнувся в подушку обличчям.

 

____________________

 

Хісин прокидається у свій день народження трохи по дванадцятій тридцять. Він бере телефон і бачить низку сповіщень. Спершу перевіряє СМС.

Сону: Вечеря сьогодні о 18:30. Не запізнюйся, імениннику!

Хісин: Дякую. Я прийду :)

Хісин переходить до наступного повідомлення.

Бомґю: З Днем народження! Дай знати, як прокинешся — сплануємо каву!

Бомґю: І ще… ти не проти, якщо з нами буде Субін?

Хісин: Щойно прокинувся. Зустрінемось за годину?

Хісин:  Звісно, хай приходить!

Якщо чесно, його трохи шокує те, як сильно змінилося його життя за останній місяць. Ще кілька тижнів тому думка про те, що Субін піде з ними на каву в день народження, могла б його добряче роздратувати. А зараз… йому справді байдуже.

Він переходить до наступного повідомлення.

Юнджин: З Днем народження, Хісине! Сону сказав, що вечеря о 18:30. Не впевнена, чи згадував, що я прийду, але — я буду!

Хісин: Дякую! Радий, що побачимось.

Хісин збирається відкрити повідомлення від Джеюна, але спершу поглядає на ігрові сповіщення. Він бачить повідомлення на Xbox від Soccerkid: «HBD. Пограємо пізніше.»

Хісин: Дякую! Напишу, коли повернусь з обіду.

Нарешті він відкриває повідомлення від Джеюна.

Джеюн: З Днем народження! Сподіваюся, у тебе буде класний день. Не можу дочекатись, коли розкажеш усе ввечері.

Хісин: Дякую, Джеюн. Бачу, ти надіслав це о 12:01.

Джеюн: Я заснув одразу після цього.

Хісин: Для мене велика честь, що ти вирішив не спати, щоб мене привітати.

Хісин: Ти взагалі встиг поспати?

Джеюн: На жаль, ні. Може, подрімаю після обіду.

Хісин: Це мило.

Джеюн: -_-

Хісин: Поговоримо пізніше, Джеюне.

Джеюн: Чекаю!

 

____________________

 

— То він не хоче бачитися, хоча у вас є спільний друг? — розгублено запитує Бомґю.

Хісин робить ковток кави.

— Просто він ще не готовий, — відповідає, знизуючи плечима. Бомґю і Субін лише мовчки дивляться на нього.

— А він колись буде готовий? — м’яко питає Субін.

– Не знаю, – знизує плечима Хісин. – Мені комфортно з тим, як усе розвивається, – озирається навколо. У кав’ярні майже порожньо, тож вони сіли за столик у кутку біля вікна.

– Просто виглядає так, ніби ти багато чим жертвуєш заради нього, – каже Бомґю, розрізаючи круасан, який вони із Субіном щойно поділили. – Ти ж завжди такий турботливий у стосунках… тож дивно, що ти не поспішаєш офіційно з ним зустрічатися.

Субін переводить погляд із Бомґю на Хістна. Той вже відкриває рота, щоб втрутитися, але Бомґю його випереджає.

– Я ж не казав, що не хочу бути з ним, – спокійно пояснює Хі Сон. – Просто я не проти почекати, поки він сам буде до цього готовий.

– А якщо між вами не буде тієї самої фізичної іскри? – запитує Бомґю. – Як ти можеш думати про стосунки, якщо навіть не знаєш, як він виглядає?

– Можу, звісно, – злегка хмуриться Хісин. – У стосунках же важливе не тільки тіло. Є речі значно глибші.

– Але ж для тебе фізична близькість завжди була важливою, – не вгамовується Бомґю, беручи шматок круасана.

Субін звужує очі.

– А чого це ти вирішив, ніби краще знаєш, що потрібно Хісину?

– Я цього не кажу. Я просто добре пам’ятаю, яким був Хісин, коли ми були разом, – знизує плечима Бомґю. Хісин майже бачить ту яму, яку Бомґю копає сам собі. Але той просто не зупиняється. – Ось чому ми ще якийсь час спали навіть після розриву. Хісин завжди був… тілесним.

– Ви що, зустрічалися після розриву? – підозріло питає Субін.

Хісин робить ще один ковток кави й на секунду уявляє, як просто зникнути звідси непоміченим. Але він також хоче, щоб Субін чітко знав – між ним і Бомґю все давно завершено.

– Ми вже давно нічого не мали! – поспішно виправдовується Хісин. – І то було швидше знічев’я, ніж з якихось почуттів.

– Так, востаннє, здається, три місяці тому трапилось, – додає Бомґю.

Хісин широко розкриває очі. Чи справді Бомґю хоче, щоб його хтось прибив?

Субін переводить погляд з Бомґю на Хісина.

– Але ж ми з тобою почали зустрічатися три місяці тому.

– Це було ще до того, як ви почали зустрічатися, – наголошує Хісин. – Чесно. Обіцяю.

Субін киває, але в його очах залишається тінь сумніву.

Це помічає і Бомґю.

– Ти справді думаєш, що я міг би зрадити тебе? – питає він, виглядаючи справді зачепленим.

– Ну, ти ж ніколи не казав, що після розриву ви з Хісином спали разом, – холодно мовив Субін. – Мабуть, це мало б якось спливти.

– Я не думав, що це так важливо, – відповідає Бомґю. – Як я вже казав, між нами з Хісином був просто секс.

– Можеш уже припинити це твердити? – запитує Субін. – Мені дуже неприємно це чути.

Хісин безпорадно поглядає на них.

– Уууу…

– Вибач, – каже Субін. – Ми не мали це влаштовувати саме тут, у твій день народження. – Він рішуче хитає головою. – Це було неввічливо.

– Ні, все гаразд, – Хісин м’яко відпускає його руку. – Я розумію, що Бомґю хотів сказати. Але, мабуть, вони не усвідомлювали, як це прозвучало.

Бомґю розгублено дивиться на Хісина.

– Як саме?

Хісин злегка здригається.

– На мить це прозвучало, як оте: «Я знаю його краще, бо я був його першим коханням», – Хісин дивиться на Субіна, який киває. – Гадаю, я можу сказати і за себе, і за Субіна, що це було… ніяково.

Субін знову киває.

Бомґю хитає головою.

– Я не це мав на увазі, – потім кидає погляд на Субіна. – Справді, я зовсім не це мав на увазі. Я просто хвилююсь, що Хісин приховує свої почуття і просто хотів впевнитися, що він не відмовляється від власних бажань заради Джеюна.

Обличчя Субіна трохи м’якшає.

– Розумію. Мені не дуже подобається брак відкритості, але ми можемо обговорити це пізніше.

Бомґю киває. Потім пропонує рештки круасана. Субін простягає руку, щоб узяти його, але Бомґю відштовхує її й сам підносить шматочок до вуст Субіна. Той дозволяє, хоча його щоки рожевіють.

Хісин усміхається їм.

– І я нічим не жертвую, – Хісин зустрічається з ним поглядом. – Я люблю обійматися і все таке, але, чесно кажучи, розмови з Джеюном дають мені такий заряд серотоніну, що я зовсім не почуваюся обділеним.

Бомґю киває.

– Але якщо щось зміниться — ти йому скажеш?

– Обов’язково, – погоджується Хісин.

 

_________________________

 

– То тебе таки відчитали, – каже Юнджин, хапаючи шматок булґоґі з гриля.

Сону киває.

– Дуже. Він поводився, як закоханий школяр, – каже він і тягнеться до кімчі. Поблизу їхнього університету не так багато хороших корейських барбекю-ресторанів, але Хісин тішиться, що хоча б кілька таки є.

– Ви обоє просто нестерпні, – бурмоче Хісин, сьорбаючи свою чапче.

– Це мило. І я впевнений, що він почувається так само, – усміхається Юнджин.

– Абсолютно, – сміється Сону. Хісину кортить дізнатись, що Джеюн говорить про нього, але він стримується, щоб не завалювати Сону питаннями.

– Це ж добрий знак, правда? – Юнджин робить ковток своєї дієтичної коли. – Я знаю, що ти не поспішаєш, але якщо він уже повністю розгубився — це тільки на краще.

Сону киває.

– Думаю, це питання часу. Не вірю, що Джейк довго протримається й далі уникатиме зустрічі з Хісином, – каже він, доїдаючи рис.

Хісин хмуриться.

– Я не хочу, щоб він почувався змушеним, – озивається він і переводить погляд на друзів. – Мені справді не важко почекати.

– Ми це знаємо, – м’яко каже Юнджин. – І я впевнена, що він це також розуміє.

Сону знову киває.

– Погоджуюсь. – Його очі раптом загоряються, і він тягнеться до сумки поруч. – До речі, я маю для тебе сюрприз.

Хісин ледве стримує усмішку.

– Звісно, маєш.

Сону витягує маленький пакуночок, загорнутий у цигарковий папір, з листівкою всередині.

– Це від Джейка, – пояснює він.

Хісин бере пакуночок і кладе його на порожній стілець поряд.

– Ти не збираєшся відкривати? – запитує Сону, насупившись.

– Ні. Хочу зробити це, коли говоритиму з Джеюном, – знизує плечима Хісин.

– Так нечесно, – ображено каже Сону. – Я ж навіть не дізнаюся, що там!

Юнджин лише сміється, поки Сону далі скиглить.

– Я здивована, що ти не підглянув, – зауважує вона. У цей момент офіціанти приносять калбі, і Хісин бере щипці, щоб викласти м’ясо на гриль.

– Я не міг, не зіпсувавши обгортку, – бурмоче Сону, досі насуплений.

– Досить про мене, – каже Хісин, коли розкладає м’ясо. – Як там дівчина, з якою ти зустрічалася минулого місяця? – звертається він до Юнджин.

– О, я тобі не розповідала! – сміється Юнджин. – Це було просто шалено…

 

_________________________

 

Хісин заходить у квартиру й знімає взуття. Перш ніж зателефонувати Джеюн, він перевдягається у спортивні штани та улюблену сорочку з краваткою. Вмостившись у ліжку поруч із подарунком, він набирає її номер.

– Привіт, імениннику, – озивається Джеюн після другого гудка.

– Привіт, – каже Хісин. – Вибач, що дзвоню трохи пізніше, ніж планував, – зітхає він.

Він і не помітив, як швидко пролетів час за вечерею, аж поки не глянув на телефон і не побачив, що вже за дев’яту. Хапливо попрощався, сказав, що має йти, чим викликав нову хвилю жартів від Юнджин та Сону про те, що його тримають під батогом.

– Та нічого страшного. Для більшості людей дев’ята тридцять – це ще не пізно, особливо на триденних вихідних, – сміється Джеюн. – До того ж, це твій день народження. Ти можеш робити все, що захочеш.

Хісин посміхається. Потім тягне до себе подарунковий пакет і кладе його на коліна.

– До речі, я якраз збирався відкрити твій подарунок.

– Ти не відкривав його з Сону? – запитує Джеюн із цікавістю.

Хісин ображено надуває щоки.

– Ні, я хотів зробити це під час розмови з тобою.

– Який ти сентиментальний, – хихикає він. – Але мені приємно.

Хісин усміхається й хитає головою.

– Гаразд, починаю, – каже він і відкладає листівку вбік, вирішивши залишити її наостанок. Обережно розгортає цигарковий папір і витягує з пакета велику коробку. Це набір конструктора LEGO – космічний корабель з фільмів про Месників. Напевно, коштує чимало, бо такі зазвичай продаються за понад сто доларів.

Хісин не може знайти слів.

– Джеюн, це ж так дорого… Не треба було.

– Але ж тобі подобається? – запитує він.

– Звісно, що подобається, – Хісин посміхається. – Але тобі не варто було так витрачатися на мене.

Він не знає точно, які справи з фінансами у Джеюна, але для студента коледжу це міг бути серйозний удар по бюджету.

– Якщо тобі до вподоби – значить, це того коштує, – каже він й трохи ніяковіє.

– А ще кажеш, що це я надто сентиментальний, – піджартовує Хісин і береться за листівку. Щось випадає з конверта, коли він її витягує, але спершу він перевертає листівку, щоби прочитати, що там написано.

Хісин,

З днем народження!

Я не дуже вмію писати подібні речі, але хочу, щоб ти знав, як сильно я тебе ціную.

Я розумію, що часто багато від тебе вимагаю, але ти жодного разу не дав мені відчути себе тягарем. Не віриться, що ми знайомі лише місяць.

Сподіваюся, твій день народження минув чудово. Пробач, що не зміг бути поруч сьогодні. Я хотів подарувати тобі щось особливе — і вирішив, хай це буде полароїд. Сподіваюся, побачивши моє обличчя, ти не передумаєш.

Ще раз — з днем народження!

– Джей Юн

Хісин нахиляється, щоб підняти те, що випало — здогадується, що це і є полароїд. Він знаходить його на ковдрі, обличчям донизу. Піднімає й перевертає.

У Хісина перехоплює подих.

На фото — Джеюн: широко усміхається й складає руками сердечко. Він справді чарівний: глибокі карі очі, усмішка у формі серця, чорне волосся, злегка зачесане набік. До цього моменту уявлення Хісина про нього були розмитими — просто хтось привабливий. Але справжній Джеюн… значно красивіший, ніж будь-яка його фантазія.

Хісин намагається щось сказати, але слів не знаходить.

– У тебе все гаразд? – тихо запитує Джеюн.

– Ти неймовірний… – затинається Хісин. – Справді красивий…

Джеюн лише сміюється. Хісин ісен намагається уявити їхню розмову тепер, коли він уже бачив обличчя.

– Я отримав твого листа. Дякую, Джеюн, – тихо мовить Хісен. – Твої слова були дуже зворушливими.

– Радий, що тобі сподобалося, – відповідає Джеюн. – Я трохи хвилювався, але дуже хотів, щоб ти побачив, який я насправді.

– У мене так само. Але уявити тебе правильно — не виходить, – перебиває Хісин. – Вибач.

Джеюн тихо сміється.

– Я маю надіслати тобі фото, так? – питає Хісин.

– Не мусиш, – запевняє Джеюн.

Хісин ігнорує це й починає гортати телефон. Він нечасто робить селфі. Але в нього є одне — зроблене минулого тижня. Він надіслав його Сону — той навчав його правильно знімати себе й змушував надсилати фото як «домашку». Селфі зроблене надворі, під деревом. На ньому Хісин у лавандовому худі. Нещодавно він пофарбував волосся у сріблястий колір, але на фото воно здається майже синім. Сону сказав, що це одне з його найкращих фото.

Він надсилає її Джеюну.

– Надіслав, – каже Хісин.

На лінії на мить западає тиша. Хісин вже починає думати, чи не вимкнув Джеюн звук на телефоні.

– Отже, я мав рацію, – нарешті озивається Джеюн, і в голосі відчувається усмішка. – Ти справді милий.

Хісин сміється.

– Не думаю, що багато хто зі тобою погодився б.

– Як це взагалі можливо, коли в тебе ці чарівні, великі, мов у оленя, очі? – ніжно каже Джеюн. – І твоя кумедна маленька усмішка. – він зітхає. – Я тут тану.

– Ти смішний, – каже Хісин, але в глибині душі йому на диво полегшало. Він ніколи не сумнівався, що Джеюн привабливий. Але от думка, що Джеюн може не вважати привабливим його – справді трохи турбувала.

– Готовий посперечатися, – сміється Джеюн. – Маю спокусу поставити його як заставку.

– Та ну, воно ж не настільки хороше, – ніяково бурмоче Хісин. Він кладе листа і полароїд на тумбочку, а коробку з «Лего» ставить на підлогу біля ліжка. Скоріш за все, завтра зранку він об неї перечепиться, але це вже проблема його майбутнього.

– А от і ні – я вже його поставив, – хихоче Дже.н.

Хісин аж червоніє, але перш ніж встигає щось заперечити, Джеюн змінює тему:

– Тож, розкажи мені, як минув твій день народження.

Хісин зручно вмощується в кріслі, схиляючи голову на подушку.

– Ну, все почалося з кав’ярні, де ми зустрілись із Бомґю та Субіном…