Глава 4. POV Джейк

Примітки:

[Хронологія розділу: 18 жовтня, 20 жовтня, 23 жовтня]

Дякую всім за ваші відгуки щодо можливого включення інтимних сцен пізніше в цій історії. Мені подобається ідея з попередженням.

Отже, у розділах з відвертими сценами я зазначатиму це на початку розділу і цитуватиму початкову фразу, з якої починається, і останню фразу, де вона закінчується, щоб люди знали, які фрагменти можна пропустити, якщо захочуть.

Нам ще дуже далеко до таких сцен. Однак у мене є ПОПЕРЕДЖЕННЯ для цього розділу, яке не стосується глушіння. Зверніть увагу на нещодавно додані теги.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ, БУДЬ ЛАСКА, ПРОЧИТАЙТЕ.

!!!!!TW!!!!!: Як згадувалось раніше, Джейк має певну травму від минулих стосунків. Як і в реальному житті, по мірі розгортання сюжету будуть розкриватися маленькі шматочки того, що сталося.

У цій главі ми розповімо трохи більше про те, що сталося, включаючи згадку/підтекст про СН. Також є опис панічної атаки.

Якщо щось із цього викликає у вас занепокоєння або дискомфорт, пропустіть, коли побачите фразу: «Перш ніж він встигає обміркувати відповідь, відчуває легке поплескування по плечу». Сцену закінчено, як тільки ви побачите фразу: «Я обіцяю, подзвоню, як тільки він прийде до тями».

Крім того, посилання на неявний натяк знову з’являється в сцені з адміністратором, яка починається словами: «Пам’ятаєте, ми колись погодили список із десяти студентів, які, ймовірно, були причетні до інциденту зі зйомками на першому курсі?». Посилання набагато більш завуальоване, але якщо вам потрібно пропустити, обговорення закінчується, як тільки ви побачите «Він неквапно повертається в коридор, де розвішані мотиваційні гасла».

 

[Джейк]

— Може, поговоримо з ним? — Джейк чує тихий шепіт Сонхуна. Хоча цього разу він не надто тихий.

— І що ми скажемо? — стиха озивається Джей. — Ми ж не можемо змушувати його бачитися з тим хлопцем.

Сонхун тільки зітхає й прицмокує — так схоже на маму, що Джейкові іноді сняться від цього кошмари.

— Просто… він надто заглибився в себе. Йому треба якось вирватися з цього кола.

— Йому варто пройти курс терапії, — бурмоче Джей.

Джейк ледве стримує стогін. Занадто рано. Він ще не готовий це почути.

— Згодом, — м’яко каже Сонхун. — Йому просто потрібен час. І ще — ти досі не сказав йому, що в тебе зустріч з адміністрацією наступного понеділка.

— Я знаю. Знаю, — буркнув Джей. — Краще б це я мав справу з адміністратором. Мене бісить, що йому доводиться проходити через це з ними, ще й мовчки. Він ніколи про це не говорить.

Джейк здригається. Його попередні зустрічі з адміністрацією залишили по собі неприємний осад.

— Не думаю, що його знову змушуватимуть усе розповідати. Не після того, як усе сталося минулого разу, — сказав Сонхун.

— Якщо чесно, я радий, що її так швидко виперли, — кидає Джей. — Думаю, Лілі її б точно вліпила, якби та залишилася в кампусі ще бодай на день.

Джейк вирішує, що йому набридло це слухати. Він гучно зітхає, тре очі й відкриває їх… просто щоб побачити, як Хун і Джей по-совиному витріщаються на нього з ліжка Джея в іншому кінці кімнати.

— Серйозно? Ви щойно витріщалися на мене, поки я спав? — гмикає Джейк. — Я знаю, що Хісин підозрює Хуна у вампіризмі, але не варто так буквально це сприймати.

Хун і Джей починають панічно кліпати. Найгірші брехуни на планеті. Хоча… Джейк — не кращий. Добре, що він хоч своїх знайшов.

— У нас зустріч з адміністрацією наступного понеділка! — вигукує Джей.

— Я знаю. Чув, — Джейк зітхає.

— То ти не спав? — з ноткою провини запитує Хун.

— Ага. Бо ви двоє не вмієте шепотіти навіть у бібліотеці, — закочує очі Джейк. — Я чув про зустріч. І про ваші… інші розмови теж.

— Це все через Хелловін! — швидко починає Хун. — Захід 28-го, і ми не були впевнені, чи ти запросиш Хісина.

Джейк киває.

— Запрошу, мабуть, — відповідає він, підводячись і потираючи очі.

— Це абсолютно нормально, можеш не… Стоп, що? — Джей обривається на півслові. — Ти що, серйозно?

Джейк знову киває.

— Це ж одна з головних вечірок семестру. Було б дивно його не покликати. Тим більше, що будуть Бомґю, Сону і Юджин.

— Ти виглядаєш підозріло спокійним, зважаючи на те, що вже місяць протестуєш проти ідеї бачитися з ним, — каже Хун, обережно. Джей мовчки киває поруч.

— Я не спокійний, — знизує плечима Джейк. — Але й нічого не можу з цим зробити. – він зітхає й стиха додає.  — Що я маю робити? Сказати: «Привіт, твої друзі тусуватимуться в мене вдома, а ти сиди осторонь, бо я — травмований»? — Сонхун і Джей мовчки переглядаються. — Отож. Я його запрошу. І, мабуть, два тижні страждатиму через це, але принаймні буду виглядати бадьоро.

Джейк намагається здаватися безтурботним, але майже впевнений: ані Джей, ані Хун на це не купляться.

— Твоє майбутнє точно пахне потом і спортзалом, — киває Джей. — Може, якось полегшити тобі роботу? Хочеш, щоб ми ввели систему «приятеля», щоб ти не залишався з ним наодинці?

— Я ж не дитина, — зітхає Джейк, трохи ображено. Він хоче сказати, що впорається сам, але… чесно кажучи, сам у цьому не впевнений. — Але є одна річ, яку ти можеш зробити, — додає він після паузи. — Якщо раптом виглядатиме так, ніби я веду його нагору… ти зможеш мене зупинити?

Він нервово збирає пушинки з ковдри, уникаючи зорового контакту.

— Я знаю, що не зможу все передбачити. Але якась частина мене може просто… забутись. І тоді я піднімуся сюди, злякаюся, розгублюся… — він замовкає. — Не хочу, щоб наша перша зустріч виглядала саме так.

Джей і Хун кивають. Ідеально в унісон. Це трохи моторошно, але й зворушливо. Так, вони бувають нестерпні, але все одно — найкращі.

 

______________________________

 

Джейк: Наше братство святкує Хелловін 28-го числа.

Хісин: О, Сону щось казав про це, здається.

Джейк: Так, усі братства й сестринства щось влаштовують. Але ми святкуємо трохи інакше.

Хісин: А в чому різниця?

Джейк: По-перше, вечірка відкрита для всіх — незалежно від гендеру, ідентичності чи орієнтації. Хоча це стосується всіх наших заходів.

Джейк: І ще — не обов’язково бути студентом. До нас часто приєднуються й люди з міста.

Джейк: Просто більшість братств об’єднуються в пари й роблять щось типу костюмованої вечірки.

Хісин: А у вас ні?

Джейк: У нас також костюмована вечірка. Але вона більше схожа на фестиваль.

Джейк: У нас чималий передній двір і ще більший задній. На передньому — солодка вата, попкорн, хот-доги, вирізання гарбузів, розмальовування облич.

Джейк: А на задньому — щось на кшталт будинку з привидами.

Хісин: О, звучить незвичайно! Але й дуже весело.

Джейк: Минулого року це був справжній хіт. Ми не знали, чого очікувати — це ж була наша перша спроба, але народу прийшло купа. Тож цього року, думаю, буде ще крутіше.

Хісин: Напевно, стільки всього треба організувати! Я знаю, що Сону теж буде — можете покликати його допомогти з розмальовуванням облич.

Джейк: Та він уже серед тих, хто цим займатиметься. Хун усе організував.

Джейк: Юнджин теж буде. Вона дружить з Мінчжон і зустрічається з Рюджин.

Хісин: Я не дуже знаю, хто така Мінчжон, але щось чув про Рюджин.

Джейк: Мінчжон дружить з Джеєм. Вона багато зробила для нашого братства — допомагала просувати нас, підтримувала. Ми їй, чесно, дуже вдячні.

Джейк: А Рюджин дружить з моєю найкращою подругою Лілі. Лілі була в студентському самоврядуванні два роки, але наприкінці минулого року вийшла з нього.

Хісин: Просто так?

Джейк: Зовсім ні.

Джейк: Але вона хоче створити жіноче товариство на кшталт нашого братства. І я певен, що Мінчжон і Рюджин допоможуть їй цього року з цим стартом.

Хісин: Це круто. Думаю, в унверситеті не завадило б більше безпечних місць для студентів.

Джейк: Абсолютно згоден.

Джейк: До речі, Субін і Бомґю теж прийдуть.

Хісин: Ти що знаєш усіх моїх друзів?

Джейк: Вони спілкуються з деякими хлопцями з братства. Ми не прям друзі, але вони бувають у нас на вечірках.

Хісин: Зрозуміло. Ну, тоді я точно все буду знати про цю вечірку.

Джейк: Жахливо, але… я намагаюся тебе запросити.

Хісин: Серйозно?

Джейк: Так. Будь ласка, приходь.

Хісин: Тобі справді ок? Чи ти просто відчуваєш тиск, бо там будуть усі мої друзі, і не хочеш виглядати козлом?

Джейк: Уф…

Джейк: Не буду прикидатися, ніби я готовий на всі сто.

Джейк: Якби був, то зустрівся з тобою ще на твій день народження.

Джейк: Але в мене є трохи часу, щоб підготуватися. І я хочу, щоб ти був. Ця подія для мене важлива. Як і ти.

Хісин: Я прийду, якщо ти хочеш, щоб я був.

Хісин: Але й піду, якщо треба буде.

Хісин: А що, як ми вигадаємо кодове слово?

Джейк: ???

Хісин: Якщо раптом моя присутність стане для тебе надто напруженою — ти просто скажеш кодове слово, і я одразу зникну.

Джейк: Тобі не обов’язково це робити. Це звучить, як повний абсурд з мого боку — просити тебе про таке.

Хісин: Але ти ж не просив. Я сам запропонував.

Джейк: Ти справді особливий.

Джейк: Але, якщо чесно… я погоджуюсь.

Хісин: Чудово. То яке буде слово?

Хісин: Тільки не щось таке, що ти можеш сказати випадково.

Джейк: …Кульбаба?

Хісин: Мені подобається.

 

______________________________

 

— Абсолютно ні, — Джейк заперечно хитає головою, приймаючи дзвінок від Хісина, поки пакує свою сумку. Фізика в п’ятницю — та ще морока. Він перевіряє, чи навушники з’єднані з телефоном, і кидає його в кишеню. — Я погодився на зум і перегляд фільму. Але не на «Титанік», — категорично заявляє Джейк. — До речі, хіба він не триває вісім годин?!

Закинувши сумку на плечі, Джейк виходить із класу.

— Взагалі ні! — скаржиться Хісин. — І взагалі, ти ж сам сказав, що я можу вибрати фільм.

— І ти реально хочеш подивитися «Титанік»? — перепитує Джейк.

Перш ніж він встигає обміркувати відповідь, відчуває легке поплескування по плечу. Озирається — перед ним стоїть Джунґі. Джейк завмирає.

— Що тобі ще треба? — холодно кидає він.

Вони стоять біля виходу з аудиторії, і студенти починають на них озиратись. Джейк стис кулаки й уперся руками в боки, але Джунґі виглядає абсолютно розслабленим. Він схрестив руки й усміхається. Його губи рухаються, та Джейк нічого не чує. Він витягує навушники, щоби зрозуміти, що саме каже Джунґі. І щоби не зірватися, починає щипати себе за стегно.

— Спокійно, Джейку, — каже Джунґі, показуючи жестом «вгамуйся», як би з диким звіром розмовляв. — Я просто хотів сказати, що радий: ти прислухався до моєї поради.

Джейк моргає.

— Вибач, що? – його звичайна стратегія контролю не спрацьовує. Сидіти в класі — це одне, але така втрата контролю просто виводить Джейка з рівноваги. Джунґі перекрив йому шлях до сходів, а навколо ще й досі зиркають люди. Долоні Джейка спітніли.

— Я чув, що ви з Джеєм йдете в понеділок до адміністрації, — каже Джунґі. — Думаю, це правильне рішення.

Джейк ошелешено питає:

— Хто тобі це сказав?

Його починає хитати. Джунґі знизує плечима:

— У мене є джерела.

— Ні, серйозно. Хто? — перепитує Джейк.

Джунґі сміється фальшиво:

— Один мій знайомий прогулював пари, коли Джей зайшов домовитися про зустріч.

Джейк закочує очі, намагаючись не зважати на власну хитку рівновагу.

— Добре. Тоді на цьому все.

Та Джунґі не відступає.

— Ти ж скажеш їм, що нас мають повернути до студентського життя, так? — з надією в голосі питає він, піднімаючи брови.

— Взагалі-то ні. Ми йдемо зовсім з іншого приводу, — відповідає Джейк. Руки його тремтять, тож він ховає їх у кишені. — Повір, не весь світ крутиться навколо тебе.

— Ти жартуєш, сподіваюсь, — Джунґі враз скидає посмішку. — Бо якщо ні… Обіцяю, тобі не сподобається, що буде далі.

Джейка бісить, як ця погроза миттєво повертає його думками до першого курсу. Якщо розповіси комусь — ти пошкодуєш. Глибоко вдихнувши, Джейк намагається зібратися. Йому просто треба відійти. Просто відійти, перш ніж його накриє.

— Погрожувати хлопцеві, якого ти зґвалтував, — геніально, — огризається Джейк.

Очі Джунґі звужуються.

— Це було непорозуміння. Двоє дорослих, стосунки за згодою.

— Думай як хочеш, — кидає Джейк. Він сподівався, що шокова правда дозволить йому зникнути, але замість цього сплили ще глибші спогади. Йому треба йти. Зараз. Джунґі щось каже, та Джейк більше нічого не чує — у вухах стоїть гул. І тут у навушниках чується інший голос. Хісин щось кричить на іншому кінці. Чорт, я забув покласти слухавку. З тремтячими пальцями він нарешті знаходить телефон і завершує дзвінок.

Джунґі все ще щось говорить, але Джейк вирішує просто піти. Він протискується повз його руку, яка перекриває прохід до сходів, і швидко рушає в напрямку гуртожитку.

— Ми ще не закінчили цю розмову! — кричить услід Джунґі.

Джейк зупиняється. У звичайний день, мабуть, він бігав би швидше за Джунґі, але зараз не впевнений, що взагалі зможе втриматися на ногах. Та часу думати нема — він бачить, як до нього стрімко наближається Сонхун. Джейк хоче щось сказати, але Сонхун мовчки проходить повз.

— З ним ти точно вже наговорився, — холодно кидає він, прямує просто до Джунґі.

Джейк досі почувається розгубленим. Він не може змусити ноги зробити хоч крок у бік Сонхуна, тож лишень ледве чутно прошепотів:

— Хун… допоможи…

І провалився в темряву.

 

______________________________

 

— Я обіцяю, подзвоню, як тільки він прийде до тями, — Джейк чує голос Сонхуна. — Я знаю. Обіцяю.

Джейк заплющує очі. Голова паморочиться. Йому здається, що він лежить у своєму ліжку, але він не впевнений.

— З ним усе буде гаразд? — голос схожий на Сону.

— Гадаю, так, — каже Джей. Джейк впізнає цей голос.

«Ну ось, уся банда в зборі», — думає він. Пора відкривати очі. Він примружує одне око — над ним нависає Хун із дуже стурбованим обличчям.

— Господи… Та я живий, — хрипко бурмоче Джейк.

— О, слава Богу! — Сонхун зітхає і майже падає йому на груди. — Тобто, я й не думав, що ти… Але боявся, що ти не прийдеш до тями ще кілька годин.

Джейк зітхає, відкриваючи друге око. Суну сидить на ліжку Джея, дивиться з широко розплющеними очима. А Джей міцно тримає Сонхуна, який виглядає так, ніби ось-ось розплачеться.

— Я в нормі, — Джейк махає рукою. — Просто, здається, не їв сьогодні як слід. У класі трохи закрутилася голова.

— Джейк… — починає Сону, але той його перебиває:

— Я постараюся більше такого не допустити. Вибачте, що наробив вам клопоту. І дякую, що мене підхопив, Хуне.

— Джейк, нам треба трохи поговорити про це, — тихо мовив Джей. — Особливо, якщо ми хочемо порушити це питання на зустрічі з адміністрацією.

— Я більше не хочу туди йти, — Джейк знизує плечима.

— Ми не дозволимо цьому гівнюку зійти з рук те, що він сьогодні тобі сказав, — голос Сонхуна холодний, мов лід.

— Якщо ти не хочеш — не мусиш, — тихо каже Джей. — Але я все одно піду. І я все одно буду вимагати обмежувального припису проти нього.

— Схоже, ти все тримаєш під контролем, — знебарвлено кидає Джейк. — Тоді все. Все гаразд.

— Не все гаразд, — заперечує Хун. — Зовсім не все.

— Хун, дай йому ніч на те, щоб трохи прийти до тями, — озивається Сону з кутка кімнати. — Зараз він просто не готовий говорити.

— Я це розумію, Сону, — зітхає Сонхун.

Він в глибині душі ненавидить себе за те, що не зміг краще захистити себе.

– Мені дуже шкода. Я повинен був бути сильнішим сьогодні.

– Що? Ні, – Сонхун хитає головою. – Ти справді думаєш, що я сердитий, бо ти знепритомнів?

Джейк лише знизує плечима.

– Джейку, ніхто не злий на тебе, – каже Джей. – Ми просто хвилюємося. Бо коли ти все тримаєш у собі, здається, що це шкодить тобі більше, ніж допомагає. Але злість тут ні до чого.

– Зазвичай мені вдається якось усе впорядкувати в голові. А сьогодні – ні, не зміг, – каже Джейк. – Я постараюся краще.

– Джейку, ти нічого поганого не зробив, – говорить Сону, підходячи ближче. – Послухай, я ж не знаю всіх деталей. Та я їх і не випитую. – Він перериває Джейка, перш ніж той встигає щось сказати. – Ми просто тут, поруч, щоб підтримати тебе. – Він показує на Джея і Хуна. – Вони хвилюються за тебе, бо їм не байдуже. Їм важко бачити, як ти носиш це в собі, бо вони просто хочуть допомогти. – Сону лагідно дивиться на Джейка. – Але ти не зобов’язаний зараз про щось говорити. Ми не будемо тиснути. – Він знову кидає погляд на Джея і Хуна.

Джей зітхає і здається. Хун поглядає на Джейка. На мить здається, що він хоче заперечити, але потім його плечі трохи опускаються, і він каже:

– Гаразд. Не тиснемо.

Після кількох секунд тиші Сону додає:

– Треба, щоб хтось подзвонив Хісину, а то він там, мабуть, весь на нервах.

У Джейка прискорюється дихання. Трясця. Хісин. Він усе це чув. Голова знову починає паморочитися.

– Джейк, дихай, – м’яко каже Джей, підходячи до нього. Потім дивиться на Хуна і ледь помітно киває в бік дверей. Джейк не дурний — зрозуміло, що Хун вийде, щоб покликати Хісина. –  І Хісин не сердиться на тебе, – додає Джей. – Якщо не віриш мені — сам подивися. – Він простягує Джейкові його телефон.

Хісин: Джейку, ти в порядку? Дзвінок обірвався?

Хісин: Знаєш, Сонхун вже йде до тебе.

Хісин: Так, Сону сказав, що ти знепритомнів.

Хісин: Напиши мені, як тільки прийдеш до тями. І не хвилюйся — нам зовсім не обов’язково це обговорювати.

Джейк полегшено видихає. Звісно, Хісин не буде змушувати його говорити. Бо Хісин, чесно кажучи, занадто хороший для нього.

Джейк: Я зараз не можу подзвонити. Але зі мною все добре.

Хісин: Я все розумію.

Хісин: Якщо ти так не хотів дивитися «Титанік», міг просто сказати. Не обов’язково ж було втрачати свідомість

Джейк: Дурак.

Джейк: Це твій улюблений романтичний фільм?

Хісин: Один із.

Хісин: А який твій улюблений фільм?

Джейк: Навіть не знаю, чи він у мене є. Я не особливо захоплююся фільмами.

Хісин: Тоді спершу треба з’ясувати, який жанр тобі найбільше до душі.

Джейк: Якщо це означає більше часу з тобою — я тільки за.

Хісин: Фууу, яка гидота.

Джейк: Може, трохи.

Джейк: І… дякую тобі. За все, що сьогодні сталося.

Хісин: Не дякуй мені за те, що я був добрим до тебе. Сьогодні мій гнів ледь не вирвався назовні.

Джейк: Ой-ой. Злий хом’як.

Хісин: Рррр.

Джейк: Мило.

Хісин: Ти – да.

 

______________________________

 

– Ти точно хочеш туди йти сьогодні? – вкотре за ранок запитує Джей. Джейк тільки закочує очі.

– Абсолютно впевнений. Та ми вже й на місці, – каже Джейк, показуючи на залу очікування, де вони сидять.

– Так, але ти все ще можеш передумати, якщо хочеш, – наполягає Джей. – Якщо відчуваєш, що тобі це зараз надто важко.

– Як я вже говорив у неділю, я не хочу дозволити страху керувати мною, – відповідає Джейк трохи впевненіше, ніж насправді почувається. – Йому не можна дозволити поводитися, як йому заманеться, лише тому, що я боюся наслідків.

– Для тебе не буде жодних наслідків. Я про це подбаю, – похмуро відповідає Джей.

– Мені нагадати тобі, що вбивство – це злочин? – жартує Джейк.

– Я нікого не збираюся вбивати, – буркоче Джей.

Асистентка на рецепції кличе їх і повідомляє, що вони можуть пройти до кабінету адміністратора.

Стіни офісу вкриті сертифікатами, інформаційними матеріалами та підбадьорливими гаслами. Джейк помічає один із них: «Будь найяскравішим світлом у своєму житті» — і мимоволі усміхається. Йому це нагадує фрази, які вони вивішують біля столів із напоями на своїх вечірках. Можливо, він вкраде цю ідею.

Вони підходять до офісу, й асистентка жестом запрошує їх заходити. Пані Макінтайр працює в університеті вже понад двадцять років. Вона може здатися трохи суворою, але саме вона свого часу допомогла і Джейку, і Джеюну на першому курсі. Саме вона наполягала на їхній зустрічі з деканами, хоча багато хто з адміністрації залишився цим незадоволений. Таке розголошення ситуації, звісно, не грало на користь іміджу унвіерситета.

Ставлення інших адміністраторів до пані Макінтайр тільки погіршилося після того, як торік вона знову настояла на зустрічі, яка врешті-решт закінчилася виключенням президента братства та одного з відмінників. Особливо важко було з Керрі — вона була улюбленицею керівництва. Джейк без жодного сумніву вірив, що адміністрація від початку стояла на її боці.

– О Боже. Що знову трапилось? – зітхає пані Макінтайр.

– А чому ви вирішили, що щось трапилося? – відповідає Джей, сідаючи на стілець. – Може, ми просто вирішили привітатися.

– Та невже? – каже вона з підозрою, примруживши очі.

– Ні, – безтурботно всміхається Джей. – Все ж таки є проблема.

– Звісно, є, – знову зітхає вона. – Ну, розповідайте вже.

Джейк сідає поруч.

– Пам’ятаєте, ми колись погодили список із десяти студентів, які, ймовірно, були причетні до інциденту зі зйомками на першому курсі? – запитує Джей, переходячи до суті.

– Наскільки я пам’ятаю, ми все вирішили, бо не було жодних доказів того, що ці десятеро взагалі брали в цьому участь, – киває пані Макінтайр.

– Дев’ятеро, – тихо додає Джейк. – Доказів не було лише проти дев’ятьох.

– Добре, дев’ятеро, – погоджується вона.

– Але стосовно одного з них ми маємо нові докази. Саме тому ми тут, – каже Джей.

– Джей, ми ж це вже проходили, – знову зітхає пані Макінтайр. – Я завжди вірила Джеюну. Але, зважаючи на те, що вони з паном Кімом були у стосунках, деканат вирішив, що докази недостатньо переконливі.

Джеюн скривився. Йому й досі неприємно згадувати той вердикт. Було очевидно: йому просто не повірили. І коли йшлося про Керрі — їй вдалося довести провину тільки тому, що докази були беззаперечні. А не тому, що їй повірили менше.

– Я це розумію. Але було запропоновано видати обмежувальний припис. Кампусна поліція могла б проконтролювати його дотримання, а адміністрація — подбати про те, щоб вони більше не перетиналися в одному класі, – пояснює Джей.

– І я так розумію, містер Шим цю пропозицію відхилив? – кидає погляд на Джейка пані Макінтайр. – Щось сталося? – додає вона, нахмурюючись.

– Так, – киває Джей. – Джунґі відвідує один із Джейкових курсів і вже двічі погрожував йому.

Пані Макінтайр зсуває окуляри на ніс.

– Це правда, Джеюне?

– Так, – тихо відповідає Джейк.

Пані Макінтайр зітхає.

– Припускаю, що це знову буде “слово проти слова”?

– Насправді – ні, – каже Джейк.

Джей повертається до нього і здивовано зводить брови.

– Ні? – перепитує він.

– У вас є якісь докази? – запитує пані Макінтайр нейтральним тоном.

– Так, є. Коли це сталося вдруге, я якраз говорив телефоном із другом, – зізнається Джейк.

У суботу вранці Хісин надіслав йому повідомлення: мовляв, хоч і не хоче згадувати події, але є одна річ, якою він все ж хоче поділитися, якщо це може допомогти. Джейк відповів, щоб той продовжував, і тоді Хісин зізнався: з самого початку мав погане передчуття щодо Джунґі, тому ще на старті розмови увімкнув запис. Після цього пообіцяв Джейку, що надішле аудіо і відразу ж видалить його зі свого телефону.

Голоси звучать дещо приглушено, бо мікрофон був у навушниках Джейка, але все ж чітко чути, як Джунґі погрожує йому. Джейк простягає свій телефон Джею.

– Я дозволю Джею відтворити запис для вас. А сам трохи вийду, почекаю за кабінетом, – каже він, підводячись. Він не слухав запису з того моменту, як отримав його від Хісина.

Він неквапно повертається в коридор, де розвішані мотиваційні гасла. З-поміж них він помічає кілька фотографій. На одній з них — молода пані Макінтайр, років десять тому. Вона стоїть на сцені з мікрофоном, носить значок “вціліла”, а позаду — банер із написом «Кричи проти насильства!». Чесно кажучи, дуже сильне фото. Він тягнеться до кишені, щоб зробити знімок для Хісина, але згадує, що телефон залишив у Джея. Робить подумки нотатку: сфотографує, коли повертатиметься.

Через кілька хвилин роздивляння фото Джей висовується з кабінету пані Макінтайр і махає рукою, запрошуючи Джейка повернутись.

– Що ж, не думаю, що твій друг колись отримає премію за режисуру, Джеюне, – посміхається пані Макінтайр. – Але, гадаю, цього більш ніж достатньо, щоб ми могли подати клопотання про заборону на наближення.

– Нам доведеться знову зустрічатися з деканами? – запитує Джейк.

– Ні. Оскільки це не відсторонення чи відрахування, дисциплінарного слухання не буде, – каже вона. – Натомість я надіслала їм запис і попросила дозволу оформити заборонний припис через поліцію кампусу, – усміхається. – Також я офіційно подбаю про те, щоб твої графіки з містером Кімом більше не перетиналися.

Джейк здивовано поглядає на неї.

– Ну, є ще один варіант лекцій з фізики, який містер Кім може обрати, – наспівує вона. – Вісім ранку, понеділок і середа.

Джейк усміхається.

– А, ясно.

– Завтра зранку я надішлю йому оновлений розклад, – каже вона. – Але май на увазі: пан Кім має пріоритет при виборі курсів наступного семестру, – поправляє окуляри. – Це його останній семестр, тому він реєструється першим. Якщо раптом отримаєш повідомлення, що не можеш записатись на певний курс, який тобі належить, — цілком можливо, що пан Кім уже його вибрав, – додає.

Джейк киває.

– Дякую, пані Макінтайр, – щиро каже він.

– Нема за що, – підморгує вона. – А тепер забирайтесь з мого кабінету.

Вона махає їм рукою.

Джей і Джейк швидко підхоплюються й виходять. Джейк майже забуває сфотографуватися для Хісана, але згадує про це, проходячи повз дошку оголошень. Він швидко дістає телефон і робить знімок, натискає “надіслати”.

 

______________________________

 

Хісин:  Вона виглядає так, ніби може надерти мені дупу.

Джейк: Пані Макінтайр – це не жарти.

Джейк: Але вона з першого курсу завжди була на моєму боці.

Хісан: Тоді я її обожнюю.

Хісан: До речі, не про фото, але “Shout Out” — шикарна назва для треку.

Джейк: Ооо, муза, бачу, знову завелася?

Хісин:  Не буду брехати. Так і є.

Джейк: Коли станеш знаменитим, не забудь вказати моє ім’я в подяках.

Хісан: Дурбецяло.

Джейк: Я знаю, що ми не змогли переглянути фільм цими вихідними через зум, як планували, але, може, зізвонимося по фейс-тайму?

Хісин:  А тобі хіба не пора спати?

Джейк: Пора. Але ми ж можемо поговорити кілька хвилин? Як по телефону, тільки через FaceTime.

Хісин:  Ти впевнений, що не втомився?

Джейк усміхається і натискає кнопку відеодзвінка.

Хісин приймає виклик — і в Джейка перехоплює подих. Так, він бачив його селфі. Але зараз — це справжній Хісин. Волосся ще вологе — мабуть, щойно з душу. Чорна футболка з трохи пошарпаним комірцем. Здається, саме так виглядає затишність.

– Ого. Ти реально красунчик, – дурнувато каже Джейк. Хісин червоніє, і Джейк майже хворобливо тягнеться до цього виразу. Він хоче бачити його ще.

– У тебе, бува, дзеркала немає? – сором’язливо питає Хісин.

– Ти милий, – воркує Джейк. Хісин знову червоніє, посміхаючись так м’яко, що Джейк хоче розчинитися в цій посмішці.

– Припини бути дурником, інакше я покладу слухавку, – дражниться Хісин.

– Гаразд, гаразд, – Джейк піднімає руки вгору, вмощується зручніше, притулившись до подушок. Здається, Хісин сидить у геймерському кріслі — логічно, адже зараз тільки 9:45.

– Розкажи мені про свій день, – запитує Хісин. І це звучить так по-справжньому, що Джейк ледь не розпливається. Уся ніжність Хісина — це саме те, що найбільше приваблює Джейка.

– Мені трохи набридло сьогодні говорити про себе. Можеш розповісти щось про свій день? – просить Джейк.

Хісин киває і знову посміхається.

– Ну, почну з того, що мене знову прийняли за маскулінну лесбійку… – починає він.

 

______________________________

 

Хісин:  Я знав, що ти заснеш, дурнику.

Хісин:  Солодких снів, Джеюне <3

Примітки:

Я знаю, що публікую більше 1 глави на тиждень, але не знаю, як довго це триватиме. Я можу писати щотижня, але можуть бути тижні, коли я писатиму частіше.

Я також знаю, що ця глава трохи менш солодка, ніж інші, але не хвилюйтеся, в наступній главі буде настільки солодко, що у вас з’явиться карієс!