Амортенція

Підійматися вранці було дійсно важно і Гаррі, який зовсім не виспався, втомлено озирнувся. Він знаходився не в своєму часі уже кілька днів і тяжка хвиля сорому пронеслася по тілу, ніби блискавка.  Що сталося там, у майбутньому? Час йде своїм плином і його друзі якось справляються без нього чи можливо все зупинилось? Питання сипались одне за одним, поки хлопця не штурхнув Рон. 

- Якщо ти не хочеш, щоб увесь клас чув буркотіння твого шлунку під час уроків, ми маємо поснідати. 

Уізлі стояв перед ним повністю одягнений та схилив голову набік. 

- Я вже думав, ти знову не проснешся, - промовив хлопець та подав Гаррі його форму. 

Брюнет, наспіх зібравшись, спустився у компанії Рона та Діна, який перехопив їх на виході з кімнати, до вітальні. Там на них чекала Герміона та Джинні. 

«Точно, я ж мав переговорити з нею, але вчора стільки всього сталося..» - подумалось Гаррі і він з якоюсь дивною посмішкою посміхнувся дівчатам.

- Ти виглядаєш значно краще, ніж вчора, - помітила Грейнджер, але в його сторону так і не глянула. 

- Так, певно зілля Помфрі діють правильно. 

Гаррі видихнув. Відчуття, що він знаходиться не на своєму місці не покидало його. Ввійшовши до Великої Зали, хлопець усівся за грифіндорський стіл. Апетитні страви вабили шлунок, але не тіло, яке відчувало тривогу, все більше підступаючу з кожним вдихом та видихом. Гаррі поклав до своєї тарілки тост, але так до нього і не притронувся. Він зловив на собі погляд сірих очей і стушувався. Вчорашня коротка розмова з Малфоєм також не давала спокою, тож Поттер просто потер очі, піднявши окуляри, та відвернувся. Звісно, він міг би розказати про це друзям, але чомусь, відчував, що на цей раз має промовчати,  в надії, що коли все виясниться, вони його зрозуміють. На п’єдесталі з’явився директор, промовляючи свою мотивуючу промову на навчання, яку Гаррі чув кожного ранку. Його погляд зачепився за Дамблдора. Сьогодні він мав навістити його, щоб розповісти про деталі своїх снів та стану. Адже це було важливою заціпкою в боротьбі проти Темного Лорда. Хоч друзі і не підтримали Гаррі, хлопець був впевнений, що директор точно його зрозуміє. 

Сніданок пройшов швидко і грифіндорець, котрий наспіх закинув у себе тост та запив апельсиновим соком, підвівся. Сьогодні по плану були спарені Зілля зі Слизерином. Він пам’ятав цей день. Тож згадуючи маніпуляції минулого себе, він зробив все точно так само і тепер перед його очима лежав щоденник Принца Напівкровки. Тепер Поттер знав, що цей рукопис належить нікому іншому, як професору Снейпу. 
Під час готування Зілля Живої Смерті, Поттер ловив на собі кілька поглядів Малфоя, але старався ігнорувати їх до кінця заняття. Отримавши свою нагороду за найкраще приготоване зілля, грифіндорець швидко покинув кабінет та направився до кабінету, де проходив наступний урок. 
Всі заняття завершились доволі швидко, Гаррі майже весь час витратив на розглядання щоденнику. Цього разу він звернув увагу на маленькі моменти, котрий не помічав раніше. Втім, часу до обіду лишалось не так багато, тож хлопець вирішив витратити його на похід до директора. 

Вже підходячи до горгулій, Гаррі замислився над тим, що саме і в якій послідовності розповідатиме, тож навіть не помітив слизеринця, котрий вийшов з кабінету директора. 

- Прийшов жалітися на тяжку долю, Поттер? Це ж, певне, саме те місце, де тобі допоможуть. - в звичній манері поцікавився Малфой і пройшов мимо, явно не чекаючи ніякої відповіді. 
Гаррі провів його поглядом, аж поки блондина не було видно за одним із крутих поворотів. Слова слизеринця пролунали в голові знову і Гаррі не зрушив з місця. Він згадав вир пам’яті та те, що побачив у ньому і хвиля занепокоєння, яка переслідувала його весь день посилилась. 
«Так, він має померти» - пронеслося в голові голосом Дамблдора і він, ніби відчуваючи, що про нього згадують, з’явився прямо перед брюнетом. 

- Гаррі, радий тебе бачити, ти щось хотів? 

Дамблдор стояв, сціпивши пальці перед собою, опустивши руки до низу. Вся його поза говорила про спокій, довіру та надію. Наразі, Гаррі так не здавалось. 

_ Ні, вибачте, - тихо промовив Гаррі та наспіх сховався за одним з коридорів, а потім і геть схопився і швидко, як тільки міг, побіг до вітальні його факультету. 

Дамблдор лиш провів його поглядом, глибоким, занепокоєним, з ноткою чогось незрозумілого. Але Гаррі, звісно, того не помітив. 

Він біг так швидко, що, здається, поставив світовий рекорд. Легені схопило палке відчуття, дихати було важко, повітря не вистачало, як би він не старався набрати побільше. Паніка, котра охопила його тіло не сходила і він не розумів, чому вчинив саме так. Це ж директор. Той, хто завжди оберігав і наставляв. Той, хто допомагав і ніколи не кривдив. На цьому моменті, Гаррі знову зловив у пам’яті спогади. Обличчя, до котрого прилила кров від швидкого бігу та адреналіну різко поблідніло і хлопець схопився рукою за стіну, ледь не впавши. Варіантів розвитку подій було небагато, в голові кругами крутяться фрази друзів, Дамблдора, Снейпа.. та Малфоя. Він хіба може щось знати?

Терпіння йому вистачило лише до вечері. Гаррі як міг старався уникати зустрічі з друзями, та насамперед палке бажання побачити Малфоя і випитати його про все, що він знає. Звісно, довго ховатись у нього не вийшло, тож Рон та Герміона перечепили його біля входу в Великий Зал. 

- Ти весь день десь пропадаєш, щось сталося? -  поцікавилась грифіндорка, водночас поправлячи кудряве волосся. 

- Ні, я був у Помфрі, здається, те саме прокляття має наслідки. 

Насправді, мабуть, це було вперше, коли Гаррі збрехав друзям. Він завжди був відкритим до діалогу, але чомусь інтуіція підказувала, що він має розібратися з усім сам. Тож він надів вираз посмішки на своє обличчя і старався зробити вигляд, ніби він найщасливіша людина у світі. Вечеря пройшла не так швидко, як сніданок. Гаррі буравив поглядом стіл Слизерину, не відводячи очей, що не сховалось від Рона. 

- Друже, - штовхнув його грифіндорець, - ти помітив щось дивне? Ти весь вечір дивишся в ту сторону, не зводячи очей!

Кілька грифіндорців, котрі сиділи поряд, перестали розмовляти, та звернули свою увагу на хлопців. Гаррі не з першого разу зрозумів, що звертаються до нього. 

- Я? Ні. Я.. - він запнувся і тут на виручку прийшла, несподівано, Джинні. 

- Думаю, він просто втомився. Сьогодні перший день навчання після травми, певно, йому дуже тяжко. 

Гаррі здавлено посміхнувся, кивнув та відвів очі від слизеринського столу. Малфой, котрий зустрів погляд зелених очей, одразу відволікся на своїх друзів. І Поттер вирішив, що він має сьогодні дізнатися правду.

Здається, ці кілька годин перед відбоєм тривали вічність. Як тільки Гаррі дочекався сопіння всіх своїх однокурсників, він підвівся з ліжка та схопивши мантію, направився до бібліотеки. Він не знав, чи зустріне там Малфоя, але відчував, що сьогодні щось має змінитись і він знайде хоч маленьку частинку пазлу, який ніяк не хотів складатися в його голові. 

Тихо пройшовши між рядів книг та стелажів з різною літературою, грифіндорець направився до тієї ж точки, де вчора проводили свою розмову Снейп і Малфой. 

Цього разу в бібліотеці було тихо і якби Гаррі, котрий вже думав повертатися в ліжко, не помітив би тьмяне світло ліхтарика в далині, то, можливо, сьогоднішня вилазка була б невдалою. 

Поттер акуратно підійшов ближче до світла та подивився на стіл, на якому стояв ліхтар. Розкидані замітки, велика карта, яка їх прикривала, тихе шуршання паперу десь поодаль, підказували, що він прийшов не дарма. 

Малфой повернувся до своїх нотаток та став щось активно відмічати на карті. Гаррі спостерігав за слизеринцем та старався не видати своє знаходження тут. 

Один за одним, на карті відмічались точки і Поттер, спершу, не зрозумів, до чого вони належать. Як з’ясувалось пізніше, це були точки знаходження усіх крестражів. Гаррі знав. Гаррі був у всіх цих місцях. Гаррі був упевнений. Здавлено задихнувшись, хлопець ворухнувся. Благо, блондин, занурений в свої дослідження, не почув різких звуків. 

Тож, ми маємо Дамлдора, який чомусь казав, що Гаррі має вмерти. Друзів, які вірять Дамблдору та безупинно йому слідують. І Малфоя, котрий відмічає на карті місця знаходження усіх крестражів Темного Лорда. 

Поттер закляк на місці і продовжував спостерігати за блондином. Той, біля поміток на карті з координатами, прикріплював стікери. Гаррі ворухнувся ближче, як тільки слизеринець відійшов, щоб прочитати. І побачив написи з ймовірними варіантами знищення крестражів. Тепер грифіндорець не розумів уже нічого. Чому Малфой, послідувальник Темного Лорда, збирає інформацію про способи його вбивства? Поттер звернув увагу  на нотатки також. На них були записи з маршрутами, ймовірними місцями для відпочинку, знаходження таємних телепортів та шляхів повернення до школи. Гаррі побачив помилку в одній з нотаток і впевнившись, що Драко далеко за стелажами, вписав правильний маршрут. Чим він думав, поки робив це, було не зрозуміло, тож одразу після «маленької витівки», відскочив від столу. Через мить, він акуратно закривав двері бібліотеки. Малфой, котрий підійшов до столу, впевнений, що ніколи не лишає ручку не в чорнильниці, насупився. Доторкнувшись пальцями до незнайомого тексту в його нотатках, щепив зуби.

- Сьогодні, панове, ми будемо готувати чудове зілля кохання! - надто позитивно промовив Слізнорт та пройшов між рядами учнів. - Але, мені хотілось, щоб наразі ви поділились на пари не зовсім звичним способом. 
Він повернувся до класу та розкрив долоні. 

- Працюватимете в парі. Один грифіндорець, - він підвів руку до гори, показуючи вказівний палець, - і один слизеринець, - повторивши маніпуляції з другою рукою, він посміхнувся. - Рецепт на дошці, приступайте. 

Слізнорт плеснув у долоні і відійшов до свого робочого місця. Слизеринці всі натовпом невдоволено поглянули на грифіндорців. Ті ж, в свою чергу, виглядали невпевнено. 

- Чи нам це потрібно? - вигукнув Дін, невдоволений розподілом. 

- Зілля кохання - це щось надзвичайне. Прямо як теплі відносини між вашими факультетами, чи не так? 

На цьому Слізнорт закрився в коморі, та явно дав зрозуміти, що допомагати в вирішенні завдання - не буде. 

Тиша, яка заповнила клас, була дуже напруженою, та були чарівники, які не хотіли просто піддаватися маніпуляція професора. Першою почала Паркінсон.

- Мені потрібно отримати гарний бал, - надмінно промовила Пенсі, підходячи до столу Герміони, - Уізлі, час шукати собі мамочку деінде.

Після її сміливої вихідки, чарівники почали займати місця один біля одного. Не зрушили з місця лише двоє: Малфой і, звісно, Поттер.

Рон зайняв місце біля Забіні, ледь встиг, щоб не попасти в пару з Гойлом. Гойл, в свою чергу, попав в пару з Сімусом і гірко видихнув. Слава про чарівні «зілля» Фіннігана була відома всім, тож не дарма, Грегорі і не надіявся отримати гарну оцінку за сьогоднішнє заняття.

Клас доволі швидко поділився на пари, а Гаррі  і Драко так і стояли, не зворухнувшись. Після перенесення в часі, Гаррі помітив вперше, що все йде зовсім не так, як мало б. Слізнорт з майбутнього не ділив клас на групи. Але Поттер не сумнівався, саме його знаходження тут, повпливало на хід історії.

- Поттер, - окликнув його слизеринець, непомітно для Гаррі, підкравшись до столу грифіндорця. 

 - Малфой? - вирвавшись зі своїх думок, відповів грифіндорець.

Блондин нічого не сказав, тільки тихо розклав свої речі на столі. Гаррі, насправді, був радий, що слизеринець сам проявив ініціативу і підійшов. Було очевидно, що створені пари вже давно зайнялися процесом і тільки ці двоє лишилися обабіч. 

Під час варіння зілля, вони майже не говорили, перемовляючись тільки по робочих моментах. Звісно, Гаррі ніяк не показував, що мав причетність до вчорашніх вечірніх подій, а Малфой, ніби не здогадуючись, що це був саме грифіндорець, мовчав. 

- Пелюстки троянди ми маємо подрібнити? - скоріше сам у себе спитав Поттер, але відповідь таки не заставила себе чекати.

- Ні. Пелюстки троянди - символ кохання, Поттер. Ніхто не буде радий, якщо ти знежалісно їх покрошиш і скинеш в казан, - промовив Драко і відвернувся. 

Далі потік відбувався магічним чином. Гаррі просто спостерігав, як Драко майстерно здійснював маніпуляції з зіллям. Додав срібний пил для блиску, м’яту та лаванду для запаху, шерсть єдинорога, сльози фенікса, як символ безсмерньої любові. Потім, поставивши таймер на зілля, Малфой відійшов, щоб зайнятись точним описом зілля на пергаменті. Через декілька хвилин таймер дзенькнув, попереджуючи про час готовності. Малфой навів паличкою на казан, промовив «Amoris Intencio». Зілля було готове. 

Слізнорт увійшов до кабінету за кілька хвилин до цього. Він встиг перевірити зілля Герміони та Пенсі, яке було виконане бездоганно, зілля Рона та Блейза, а також поставити «неут» за зілля Грегорі та Сімуса. 

Підійшовши до Гаррі та Драко, професор скинув голову. 

- Молодці, - коротко сказав він. 

Гаррі не відчув полегшення, почувши це, але коротка, самовпевнена усмішка Малфоя, все таки заставила його розслабитись. 

Тільки вийшовши з кабінету Зіллєваріння, Поттер відчув легкий доторк магії до своєї сумки, де в потаємному кармані, сховалось доки не прочитане «Приходь до бібліотеки сьогодні вночі, якщо дійсно хочеш дізнатися правду».

- О, серйозно, Поттер - з насмішкою помітив Драко, - я думав сюди заявиться команда своїх друзів разом з тобою. 

Малфой вальяжно розкинув руки на сторони та поглянув на грифіндорця. Той стояв, наполовину вкритий мантією і дивився прямо у очі блондина. 

- Це ти підкинув мені записку, - стверджував він. 

- Справді? - Малфой склонив голову на бік. - Я думав, ти не здогадаєшся. Все таки думати, з вас трьох, вміє тільки Грейнджер. 

Гаррі стояв незворушно. Йому не вірилось ні в те, що він прийшов сюди, ні в те, що має зараз шукати докази, що його друзі та, можливо, Дамблдор, мають справу проти нього. Він згадав паніку, яку відчув після зустрічі з директором і тихо зітхнув. 

- Я тут не ради ігор, Малфой. Ти підкинув мені записку, тож давай скоріше розберемося з усім і я піду. 

- Ти думаєш так просто буде розібратися?

- Якби не так, ти не запросив би мене в бібліотеку, серед ночі, де потенційно може ошиватися кожен.

- Цей «кожен» навряд чи зміг допомогти виправити маршрут до крестражу, - замітив Драко і Гаррі замовк. 

Звісно, це не могло лишитись непоміченим. 

- Де Снейп?

- Хресний поки не знає про твої витівки, можеш заспокоїтись. 

Драко обігнув стола та підійшов до Гаррі. 

- Готовий побачити шоу? - він протягнув йому руку, очікуючи, що грифіндорець стисне її.

Гаррі дивився на долоню і не міг зрозуміти чим керується, але його зацікавленість в тому, що відбувається, на даний момент, була вище всього. 

Секунда - і вони з Малфоєм опинились в кабінеті директора. 

- Ти заманив мене сюди, щоб одразу здати директору? Ти справді думаєш, що я просто зараз не зможу повернутись назад? - Гаррі вигукнув це з невдоволенням. Очедвино, Малфой - ворог.  Як він взагалі міг подумати про щось інше? Про те, що подорожі у просторі були заборонені у стінах Хогвартса, Гаррі не подумав. 

- Тише, Поттер, дивись, - Драко провів рукою по повітрю і вмить вони опинились у залі. 

- Він сходить з розуму, - промовив Рон, - постійно тікає і старається нас уникнути. 

- Так, ми вже не маємо на нього такого ж впливу, як раніше, - погодилась Герміона. 

- Зараз, єдине, що нам лишається - це чекати. Лорд повернувся, тож для виконання прокляття Гаррі повинен померти. Ми не можемо зробити з цим нічого. Гаррі - лише ключ до виконання завдань. Він - пройдений етап. Підтримуйте його та налаштовуйте на праведний кінець самопожертви. 

Поттер винирнув з трансгресії і присів додолу. Секунди змінювались хвилинами, але все ще тривала тиша. 

- Отож, Поттер, - відгукнувся Малфой, - поясню. Твоїм очам була представлена картина, що прямо зараз відбувається в кабінеті директора.
- Вони мої друзі, вони не можуть зрадити мене, - прошипів Гаррі, прикриваючи очі рукавами мантії. 

- Напевно, ти ще встигнеш зустріти їх біля кабінету директора, коли будуть виходити, - весело проговорив Малфой і зайнявся своїми нотатками. 

Гаррі ж, в невірі, підірвався, схопив мантію та побіг до горгулій, щоб впевнитись, що все, що показав йому Драко - було брехнею. Але кому ж в цьому світі вірити, як не своїм очам. Рон та Герміона, через кілька хвилин патрулювання Гаррі з’явились у дверях. 

- Він нас стане слухати, якщо ми скажемо, що він має померти прямо зараз? - просипів Рон, проходячи повз Гаррі у мантії.

- Ми повинні зробити все чітко до плану. Поттер не помре раніше сьомого курсу. Тоді ми нарешті зможемо отримати свою нагороду і зажити щасливо, - Герміона, говорячи це, прижалась щокою до плеча Рона і радісно засміялась, - Скоро все закінчиться і ми будемо жити.

Сміх дівчини лунав, поки пара не сховалась за кутком коридору. Гаррі ж, присів біля стіни і тихо заплакав від відчаю.