Помилки?

Кабінет, що спочивав у незвичній темряві, пропустив Гаррі у свої володіння, зустрічаючи холодною пусткою і пригніченою тишею. За ним повільно увійшли Герміона та Рон. Не поспішаючи, відшукавши директорський вир пам’яті, юнак дістав з кишені брудних, потертих штанів флакон, що сяяв тьмяним блакитним відтінком. Гаррі вилив вміст у величезну чашу та втомлено прикрив очі. Волдеморт стягував свою армію з усіх куточків магічного світу і готувався до останньої битви. Зараз хлопчику, який ледь вижив, треба було вирішити, що робити далі.

— Ти впевнений, що хочеш це дивитися? — відізвався Рон, озираючись на всі боки.
— Так. Тому що це може бути важливою зачіпкою.
— Це марення. Цей старий охламон завжди недолюблював тебе. З чого б йому..
— Роне! — шикнув Поттер. — Припини. Я не думаю, що в тебе є краща ідея. Він помер від рук Волдеморта. Хіба став би він вбивати таких вірних та важливих людей, якби дійсно вважав Снейпа відданим?

Піддавшись уперед, Гаррі поринув у вир, занурюючись у клаптики чужого життя. 

   Відкрита галявина з невисоким деревом і дві дівчинки, що стоять поряд. Здогадатися хто це було неважко. Лілі та Петунія у дитинстві. У тонкій маленькій ручці першої одним легким рухом з’явилася витончена ромашка. Лілі підвела погляд на свою сестру, в очах якої виднівся шок і затята ненависть. Вдаривши рукою по ромашці, тим самим розсіюючи магію, брюнетка спохмурніла.

— Уродка! — голосно сказала вона у слід рудої, яка злякавшись крику, побігла до самотнього дерева на пагорбі. — Я все скажу мамі, уродка. — не заспокоювалася Петунія і підходила ближче. Побачивши, як з укриття у дереві вийшов хлопчик, брюнетка відступила назад, а потім і зовсім втекла.

Лілі посміхнулася, впізнавши у хлопцеві свого приятеля.

— Вона просто заздрить, — почав він, — бо вона звичайна, а ти - особлива. — говорив хлопчик, лежачи на траві біля річки поряд з Лілі.

— Це безглуздо, Северусе, — відповіла дівчинка.

   Навколо них шуміли дерева, вітер трохи грав із листям. Було чути сміх підлітків, яким дійснодобре разом.

Спогади змінюються.

   Ось уже розподіляючий капелюх на голові Лілі голосно вигукує «Грифіндор»

Щойно вона сіла за стіл свого факультету, їй протягнув руку один із першокурсників.
— Привіт, я Джеймс, — сказав він.
Лілі, відповівши на рукостискання, сказала:
— Привіт, я Лілі.
І лише тисячолітні стіни старого замку помітили сумний погляд Северуса, який сидів за столом Слизерина.

Різкий голос дорослого професора Снейпа раптово приголомшує:
— Ти, такий самий як він, лінивий, зарозумілий, зухвалий…

   Спливає картина  Лілі та Северуса, що йдуть коридором Хогвартсу. Джеймс Поттер пробігає між ними і скидає на підлогу книги, що несла в руках Лілі, весело сміючись.

— Не смійте, то говорити про мого батька! — кричав Гаррі. — Він був великою людиною!

   Поцілунок дорослих Лілі та Джеймса в парку біля фонтану. Вони кружляють разом із листям в осінньому  танці.

Потім з’являється Темний Лорд, що відродився.

— Северус. — каже він.

— Не вбивайте їх, прошу. — благає Снейп.

— У пророцтві йшлося не про жінку, а про хлопчика, який народився наприкінці липня.

— Так, але він думає, йдеться про її сина. Він збирається знайти їх усіх та вбити. Сховайте їх. Сховайте їх усіх. Благаю вас.

— А що я отримаю на заміну, Северусе? — суворо запитав Альбус, підходячи до професора.

- Що завгодно..

— Гаррі, ти моє сонечко, — чулося з однієї з кімнат, — ти мій рідний синку. Мама тебе любить. Батько любить тебе. Гаррі, бережи себе, будь сильним.

— Авада Кедавра, — репетував темний маг.

Лілі заслонила собою сина від заклинання і впала на підлогу.

З’явився Пітер Петтігрю.

І знову розмова Снейпа та Дамблдора в Астрономічній вежі.

— Ви обіцяли, що захистите її.

— Лілі та Джеймс Поттер довірилися не тій людині, Северусе, як і ви. Хлопчик вижив.

— Йому не потрібний захист, Темний Лорд пішов.

— Темний Лорд повернеться, — перебив Альбус. — і тоді хлопчик опиниться в страшній небезпеці. — Дамблдор опустив погляд і тяжко видихнув. — У нього її очі. І якщо ви і справді любили її..

— Ніхто, — запнувся Снейп. — Ніхто не має знати.

— Ніколи не говоріть про найкраще, що маєте.

   Перед очима образ маленького Гаррі, який так само, як його мати сидить під розподільним капелюхом і та голосно кричить:
— Грифіндор!

   І знову ніхто не помітив, як темні, як смерть очі стежили за хлопчиськом, що прямував до столу свого факультету.

— Ви щодня ризикуєте життям, аби захистити хлопчика.

— Він зовсім бездарний. Зарозумілість перевершує навіть рівень його батька і схоже він жадібний до слави.

   Перед очима зруйнований будинок Поттерів. Труп Джеймса. Труп Лілі  в обіймах та сльозах Северуса.

Маленький Гаррі плаче в дитячому ліжечку.

   — Випийте зілля. Воно ненадовго затримає прокляття у вашій руці.

   — Скільки ще?

   — Можливо, рік, Альбус.

   — Не ігноруй мене, Северус. Ми обидва знаємо, Лорд Волдеморт, наказав синові Малфоя убити мене. А після його провалу, я так гадаю, Темний Лорд, звернеться до вас. - упирався Дамблдор. — Ви повинні мене вбити, Северусе. Це єдиний вихід і тільки тоді, Темний Лорд зможе повністю довіритися вам.

   — Сьогодні остання нарада перед нашим нападом на Хогвартс, — у своїй улюбленій важкій манері промовив Том, — і я зроблю все, щоб ім’я Гаррі Поттера навічно закарбувалося в пам’яті всіх світлих чаклунів, які так мріяли отримати свободу. Але, як же прикро мені про це говорити, — з награним розчаруванням прошипів чаклун, — сьогодні ця «світла надія» помре від моїх рук. І тоді ми зможемо відсвяткувати тріумф на кістках цих бовдурів, які намагатимуться завадити моєму ідеальному світу.

   Останній спогад показує Снейпа, що йде довгими коридорами вздовж заборонених секцій шкільної бібліотеки. Один поворот змінюється іншим і нарешті у руках професора відкривається книга. «Особливі дослідження, заборонені Міністерством». На розвороті велика червона квітка, така красива, але водночас така недосяжна.

Через кілька секунд, погляду Поттера представляється сторінка з дивним змістом, але настільки розмитою картинко, що Гаррі не зміг роздивитися бодай однієї букви.

Букви розпливаються, вдається виловити лише окремі шматочки речення. Здається, це щось про маніпуляції з часом! Картинка фокусується лише на мить, перед тим, як Поттера виштовхує назовні.

«Brevia momenta habemus, sed memoria vitae pro bono facto data est aeterna..»

   Виринувши з виру, Гаррі сів на підлогу, спершись на коліна.
Набравши повні легкі повітря та тривожно видихнувши, юнак почав потроху усвідомлювати побачене.
- Все гаразд? - вигукнула Герміона.
- Що ти там побачив, друже? - спитав Рон, поклавши руку на плече Гаррі.

   Поттер же, відхитнувшись від них, прошепотів про себе «Ми володіємо короткими митями, але пам’ять про віддане за благе діло життя - вічна» латинською і впав непритомний.