Поглинаючи істину

Хвиля болю пронеслася, як удар блискавки і Гаррі підірвався у ліжку. Він не зовсім розумів, де знаходиться, адже розмита картинка перед очима ніяк не хотіла фокусуватись. З часом, віддихавшись, брюнет впізнав інтер’єр лікарняного крила.

- Тобі не можна так різко рухатись, - тихо пролунало справа і Гаррі повернув голову.

Герміона сиділа на стільці біля ліжка з книгою на колінах. Втомлений образ та вираз обличчя говорив, що вона провела тут не одну годину. Гаррі знову схопився за голову і глухо зітхнув.

- Що я тут роблю?

- Кілька днів тому ти не спустився до вітальні вранці, тож Рон пішов перевірити, чи не проспав ти. Він знайшов тебе непритомним біля ліжка, шрам почав кровити і ти ледь дихав. Ми звернулись до директора і всі разом перенесли тебе до мадам Помфрі. Вона сказала, що це була дія якогось прокляття. Дамблдор і Макгонагл досі стараються розібратись, що це було. – пояснювала дівчина, видно, говорити про це їй було тяжко, - Повірити не можу, що вони дістали тебе навіть у стінах Хогвартсу, навіть під час сну..

Гаррі, незримими очима подивився на подругу:

- Дамблдор? Живий?

Герміона широко розкрила очі, піджала губи в тонку лінію, відклала книгу та підвелася.

- Тобі треба відпочивати. Я повідомлю Помфрі, що ти прийшов до тями.

Вона розвернулась та вийшла до іншої кімнати. За стіною було ледь чути розмову, а вже через мить перед ліжком, на якому лежав Гаррі з’явилась медсестра, тримаючи у руках кілька пляшечок із зіллями.

- Гаррі, синку. Як ти себе почуваєш?

- Ніби.. нормально? – з запинкою проговорив хлопець. – Болить голова.

- Тож бо. Я і не сумнівалась, що після такого, вона буде боліти. Ти пам’ятаєш який сьогодні день?

- Так, сьогодні.. - відкашлявшись, збирався відповісти хлопець і замовк. Він подивився по сторонам. Чисте, провітрене приміщення. Нема гори поранених, кричащих від болю однокурсників і професорів. Нема рік крові. За вікном сонце, а не захисний купол. Надворі день, а не пилаючий в прокляттях вечір, котрий Поттеру снився би в кошмарах. Він поглянув на дівчину, що стояла обіч медсестри. Її обличчя виглядало стомленим, але не походило на те, яке він бачив після тижнів і місяців подорожей в погонях за крестражами. Скоріше просто не виспане, але не виснажене війною. Війна? Гаррі підвів очі до вікна знову. Це був кошмар?

- Ні.. не пам’ятаю, - тихо прошепотів він і здригнувся, коли почув гуркіт дверей.

- Гаррі! Ти проснувся! Я був такий наляканий! – підлетівши, Рон схопив друга за плечі та потряс.

- Досить, - похитала головою мадам Помфрі. – Йому потрібен відпочинок.

Медсестра поставила на тумбу 3 пляшаночки з снодійним та знеболюючим, дала настанови по порядку прийняття і випроводила друзів з приміщення.

- Сьогодні вівторок. Ти знепритомнів у п’ятницю. Думаю, з тобою все в порядку, крім рідких запаморочень, визваних дією прокляття.

Помфрі кілька разів провела паличкою над головою хлопця, проговорюючи різні заклинання.

- Ніяких критичних проблем не бачу. Ти сильно виснажений, тож відпочивай та набирайся сил. Завтра я зможу дозволити тобі покинути лікувальне крило, при умові, що ти сьогодні нормально виспишся.

На цьому вона вийшла з приміщення і залишила Поттера наодинці зі своїми думками.   

Гаррі приліг на подушку і прикрив очі. Сон не йшов, не дивлячись на прийняті зілля. Хогвартс виглядав по іншому. Не було нічого з того, що хлопець пам’ятав і здалося, що останні кілька років йому просто наснились. Дамблдор живий? Він знепритомнів? Чому це все здавалось таким дивним? Він був впевнений, що пережив стільки усього, а виявляється це був лише сон? І яке ще прокляття?
Думки змінювали одна одну, а потім на їх місце прийшли останні спогади.
Кабінет директора, Рон і Герміона поруч, омут пам’яті, життя Снейпа, закляття.

Закляття? Гаррі знову підірвався на ліжку, супроводжуючий його спалах болі, попереджував бути обережнішим.
Точно, він же заглянув в вир пам’яті, він бачив спогади Снейпа! Поттер не точно пам’ятав слова, які промовив перед тим, як знепритомніти, але точно знав дорогу до потрібної книги в забороненій секції бібліотеки.
Пазли по троху почали складатися і Гаррі зітхнув. Це бодай щось. Тобто зараз він знаходиться в минулому? Як це пояснити? Це дія того прокляття чи Герміона використала маховик часу? Ні, це неможливо, вона б тоді не виглядала такою здивованою. Рон? Та ні. Він звісно міг би, але скоріше це було б справою Герміони, ніж його.
За вікном вже повністю стемніло і Гаррі знову приліг. Все що йому лишалось, це послухати настанови Помфрі, відіспатись, дочекатись ранку та випитати у друзів подробиці.
Це ж логічно, що всьому у світі є пояснення. І його близькі люди обов’язково допоможуть йому справитись з усім, що б не сталось.

Гаррі прокинувся рано вранці й, ще не усвідомлюючи, де перебуває, потягнувся. Трохи поворушившись, він розплющив повіки та озирнувся. Штори були закриті на великих вінтажних вікнах, тоненький промінчик сонця, що пробрався до кімнати крізь маленьку щілину, освітив приміщення лікарняного крила. Панувала тиша.

Усвідомлення прийшло швидко, і юнак різко сів на ліжку. Той факт, що в кімнаті нікого не було, тільки ускладнював ситуацію, але те, що він знепритомнів у кабінеті директора, тепер Гаррі пам’ятав точно. Списати все на сон також було неможливо — у пам’яті дзвеніло чітке усвідомлення проголошеного закляття. 
З виру думок його вирвала мадам Помфрі, яка з’явилася для проведення огляду. 

- Як ти себе почуваєш? - спитала вона, тим часом проводячи вчорашні маніпуляції паличкою, - Вже краще?

- Так, - збито відповів хлопець і опустив очі, - Зараз набагато краще. 

В думках брюнета вирували кілька десятків думок і він геть не міг зрозуміти з чого почати. Але Гаррі знав точно: якщо в нього з’явилася хоч одна маленька можливість щось змінити, він обов’язково нею скористається. 

Помфрі закінчила огляд, дозволила Поттеру взяти його речі, передягтись та покинути приміщення лікарняного крила. Гаррі чекав, що за ним прийдуть Рон чи Герміона, але вранці вони не з’явились, тож Поттер вирішив, що це найкращий час для початку розслідування. З друзями він зможе поговорити пізніше. 

Ностальгія охопила Гаррі з голови до ніг. Бачити, що школа в порядку, було для нього незвично. Розбитий замок спливає в пам’яті різкими обривками, накладаючи ці картинки на те, що бачили його очі зараз. Факультетський коридор, картина, що охороняє прохід, чарівні сходи — все було цілим, і Гаррі мимоволі зітхнув, радіючи, що знову опинився в спокійній обстановці. Зараз йому потрібно було розібратися з найважливішими аспектами його перебування тут, тому він відразу рушив у напрямку бібліотеки.

Зараз не було можливості прокрастися до забороненої секції, тож Гаррі вирішив бодай щось дізнатися про часові маніпуляції.

Це зайняло не так багато часу, і вже за кілька хвилин перед очима юнака височіли величезні старовинні стелажі з не менш давніми книгами. Напружити пам’ять, щоб згадати дорогу, якою ходив Снейп, виявилося складним завданням, тому Гаррі вирішив діяти, як вчинив би будь-який учень — шукати в рядах відповідної літератури. «Щось про повернення в минуле… Щось про часові петлі… Щось про…» — пройшовши десяток кроків, юнак читав вивіски, і коли зрозумів, що книги, яку бачив у сні, немає, помітно засмутився. Очевидно точно, вона знаходилась не тут. Трохи подумавши, Гаррі взяв збірник із загальними відомостями щодо часових поворотів, але знайти щось вартісне, окрім рядка про те, що всі роботи з поверненням у часі вважаються темною магією та є забороненими, не вдалося.

«Звісно, це під забороною. Навіть наявність маховика часу в Герміони трималося в суворій таємниці та використовувалося лише кілька разів. До речі, про Герміону — де ж зараз вони з Роном? Так, гаразд, поки що я не буду робити жодних дій. Це ж мої друзі. Я впевнений, що коли розкажу їм, вони обов’язково допоможуть розібратись»

Гаррі повернувся до вітальні свого факультету і присів біля каміну. Скільки ж часу він провів за межами замку і чим тільки він не був готовий пожертвувати, щоб знову опинитись тут в такій спокійній обстановці. Наразі він таку можливість отримав, але поки не знав, яку ціну за це треба буде заплатити. 
Поринувшись у свої роздуми, Поттер і не помітив, як вітальня почала наповнюватися учнями. Біля хлопця прогнувся диван під чиєюсь вагою і він проморгався, фокусуючи свій зір на реальному світі. 

- Джинні, - посміхнувся Гаррі. Він згадував їх палкий і в той же час неумілий поцілунок в Норі, тепло розлилося по тілу. 
- Рада бачити тебе, - вона посміхнулась у відповідь та поклала руку поверх коліна хлопця. - Я провідувала тебе кожного дня, чула від Рона, що тобі вже стало краще. Ти ще не спілкувався з директором? Вияснили, хто це зробив?

Гаррі подивився дівчині у очі. Він все знав, але по законам часу, в якому він знаходився, треба було робити вигляд ніби це найстрашніша подія, яка сталася і швидко бігти це все розгрібати. 

- Ще ні, хотілось спочатку поспілкуватися з вами, - якось дивно відповів Поттер і подивився за спину Джинні. - Рон, Герміона, - він здавлено посміхнувся друзям. 

- Гаррі! - вигукнули двоє і сіли на вільні місця біля хлопця. 
- Ти щось вияснив у Дамблдора? 

- Ні, я не бачив його ще. Тільки повернувся від Помфрі. Вона напоїла мене трійною порцією заспокійливих та різними вітамінами,  не думаю, що можу розуміти в повному обсязі, що відбувається. Я загляну до Дамблдора після вечері.
Джинні, розчарована тим, що на неї більше не звертають уваги, підвелась і відійшла до своїх однокурсників. Всі троє повернулись і поглянули на неї, але великої уваги на такі дії ніхто не звернув. Інколи, вона поводила себе так, коли ображалась. Гаррі обов’язково поговорить з нею пізніше. 
- Я хотів би поговорити з вами, знаєте… - і тут Поттер розповів все, що бачив за останні два роки. Розповів про вир пам’яті, про закляття і з зацікавленим виразом обличчя дивився на друзів, - Я знаю, що ви можете мені не повірити, але це дійсно те, що я відчуваю зараз, і я просто в захваті, що тепер ми можемо змінит… - Гаррі безперестанку з посмішкою на обличчі розказував друзям свої ідеї, поки його не перебив Рон.

Незвичайно серйозний образ Уізлі ввів Гаррі в ступор:

- Друже, я думаю, тобі однозначно це наснилося. Ми, звісно, живемо в магічному світі, але це неможливо. Все, що ти розказав - казка, не більше.
- Рон. Я знаю, де знаходяться всі крестражі, знаю, де Воландеморт сховав їх і навіть знаю, як їх дістати. Нам не прийдеться місяцями подорожувати. Це все можна закінчити тут і зараз! Тільки потрібен план! - Гаррі з ентузіазмом дивився на друзів.

Пара переглянулась і сковано перевела очі на брюнета.

- Думаю, тобі треба це обсудити з директором, - промовила Герміона і підвелася. - Нам пора на вечерю.

Дійсно, розмова зайняла багато часу, тож Гаррі, після нагадування дівчини, відчув легку хвилю голоду. Звісно, друзі праві. Без директора не було сенсу приймати будь-які рішення, тож після вечері, хлопець вирішив відправитись до Дамблдора і все розповісти йому. 

Велика зала зустріла Гаррі привітливо, майже перекриваючи спогади про військові часи. Неможливо було повірити власним очам, все і правда виглядало так натурально, що брюнет починав вірити в те, що це все дійсно йому приснилося. Директора на місці не виявилось, зате очі одразу знайшли професора Снейпа, який як завжди буравив поглядом золоте тріо, як тільки воно з’являлося в його полі зору. Бачити його в живих було дивно і Гаррі майже одразу відвів погляд. В пам’яті обривками почали спливати страшні картинки з майбутнього і хлопець побліднів. Загалом, йому тяжко було повірити, що таке насправді сталося. Снейп завжди був для нього кимось жахливим, кимось, кому не можна довіряти. Він ніколи не викликав позитивних емоцій, тільки відверту огиду та трішки страху. Зараз приймати його в новому амплуа було для хлопця потрясінням. Він точно знав, що все, побачене там, в кабінеті директора, в майбутньому, було правдою. І хоч доказів не було, інтуіція підказувала, що Снейп - союзник, а не ворог. 

- Гаррі? - погляд Герміони був зосереджений на ньому і хлопець опустив голову.

- Все в порядку, - відповів він та зайняв місце за столом свого факультету поряд з іншими.

Раз директора нема на місці, у Гаррі з’явилася чудова можливість відвідати секцію забороненої літератури. Чим він і зайнявся одразу після відбою. 

Дочекавшись, поки всі заснуть, Поттер накинув мантію, взяв ліхтар та по тихеньку направився шляхом, який спливав у нього в пам’яті.  
Долаючи поворот за поворотом, Гаррі зупинився на мить, коли почув дивні звуки. 

- Ти впевнений? - пролунав шепіт, ймовірно, за одним із стелажів. 

- Ні, але щось мені підказує, що сталося це не просто так. - цей голос Гаррі впізнав одразу. Професор Снейп. 

- Наклали на нього прокляття і тепер роблять вигляд, що так і має бути, стараються спихнути це дійство на Темного Лорда? - цей голос був ледь чутним, але щось підказувало, що належав він Малфою молодшому. 

Гаррі підкрався ближче, обійшовши кілька стелажів, і продовжив слухати. 

- Не впевнений, що це були вони, але з точністю можу сказати, що це була справа рук не Темного Лорда, - зітхнув Снейп. 

- Що тепер робити? - склавши руки на грудях, спитав Драко. 

- Подумаю над цим за келихом вогневіскі, а тобі пора в підземелля. Ти хоч і староста, але наскільки я пам’ятаю, черга патрулювати сьогодні не твоя, - прискіпливо замітив професор і покинув приміщення бібліотеки. 
Малфой видихнув, опустив руки і пішов слідом.

Гаррі лишився стояти в такому ж положенні і кілька хвилин старався усвідомити почуте. Половини розмови він так і не зрозумів, але явно уловив важливі факти. Адже професор Снейп і Малфой розмовляли про прокляття, яке наслали на Поттера в цьому часі. І чомусь обидна були впевнені, що це справа рук не Волдеморта. Дивна тривога рознеслася по всьому тілу і живіт неприємно скрутило. Про третю сторону, яка була в розмові почута, Гаррі вирішив не думати і як тільки почув звук закритих дверей, прийнявся шукати потрібну літературу. 
Як не дивно, книги на місці не було і навіть кілька годин пошуку не дали для Гаррі оптимального результату. З чим це було зв’язано Гаррі не розумів, але знав точно: книга з’явиться за кілька днів до смерті Северуса, а чекати стільки часу Поттер не міг. З роздумів хлопця вивів глухий стукіт стелажу, а потім і чужа паличка, направлена йому прямо в лице. Перед ним стояв Малфой. Гаррі не зовсім пам’ятав у який період блондин так витягнувся, що став на півголови вище грифіндорця. Тож зараз слизеринець дивився на брюнета зверху вниз і створювалось відчуття, що аура, яка витала у повітрі тяжким грузом ось ось звалиться на плечі Гаррі.

- Вчишся читати, Поттер? - перехопив потік думок слизеринець і відібрав книгу, що тримав у руках брюнет. - Чаклуни у потоці часу.. От як. Ти не виглядаєш, як людина, яка стала би цікавитись такою глибокою віткою історії магії. Ти тут під час відбою. Що ж буде, коли про це дізнаються викладачі?

- Ти теж тут у не встановлений час, Малфой. І щось мені згадується, минулого разу тебе не лишили без покарання разом з нами, так що лиши свої спроби мене задіти і відчепися.

Гаррі прищурив очі і відвів паличку блондина подалі від обличчя. Фраза вилетіла моментально і Поттер чуть було не зізнався, що чув розмову Малфоя і Снейпа. Благо, слизеринця не зацікавили такі подробиці або він спеціально пропустив даний факт мимо вух.

- Рискаєш тут вночі, як пацюк. Невже забоявся питати у своєї ненаглядної Грейнджер? - Малфой сперся на стелаж з книгами і знову, прямо як під час розмови зі Снейпом, склав руки на грудях. Його мантія приховала частину одягу, але передпліччя, з закоченими рукавами виглаженої сорочки, залишись відкриті. Ще без потворного знаку, чисті.

Питання Гаррі вирішив лишити без відповіді, тож просто підібрав мантію з підлоги і пройшов мимо слизеринця, трохи зачіпаючи його плечем. 

- Бодай одна жива душа дізнається про те, що ти сьогодні почув у стінах цієї бібліотеки, - не озираючись промовив Малфой, - і Темному Лорду не доведеться так старатись, щоб дістати тебе. Я зроблю це першим. Твоїх ненаглядних це теж стосується. 

«Помітили таки» - подумав хлопець, але і це теж коментувати не став і тихо вийшов з бібліотеки. Діставшись без інших приключень до ліжка, брюнет виявив три важливі речі:

• По словам Снейпа, прокляття в цьому часі на нього наклав не Волдеморт. А після того, що Гаррі побачив у вирі пам’яті - не вірити Северусу у Поттера не було підстав. 
• Книги, яка могла хоч трохи пролити світло на те, що відбувається - ще не було. 
• Вони з Малфоєм не повбивали один одного і це, здавалось, була перша адекватна розмова між ними, якщо її звісно можна було б назвати такою. 

Взагалі, якщо брати до уваги все, що сталося між ними за останні роки, то Гаррі трохи змінив відношення до слизеринця. Особливо після подій у Малфой-менорі, коли Драко не видав Гаррі під оборотним зіллям. Чим керувався блондин було зрозуміло. Надія і втома, загнана в пастку душа, яка потребувала свободи, допомоги і визволення. Малфой, відчаявшись повністю, допомагає Поттеру вибратись з замку. Хоч в тій схватці Гаррі втратив Доббі, але ця смерть не була марною. Вони майже змогли дістатися до перемоги. В який же момент щось пішло не так? 
Раніше очі застилала ненависть, а наразі Гаррі розуміє, що Малфой виявився таким же заручником ситуації, як і він сам. Тим паче, від чого все почалось? Від того, як грифіндорець на першому курсі не пожав руку? Так безглуздо, вони були лише дітьми. Переосмислити це було тяжко, та і сам Поттер ніколи не звертав увагу на такі дрібниці. З самого початку перебування його в стінах замку в пам’яті закарбувалось - Слизерин вороги. Ніхто, і сам Гаррі теж, ніколи не замислювались над тим, що на тому факультеті знаходяться такі самі діти, як він. А Малфой ще більш травмований обставинами, які сталися під впливом війни. Коли тоді, у туалеті, Гаррі побачив Драко, такого зломленого, розбитого і нужденного в теплі та підтримці. Що він зробив? Наслав на нього Сектумсемпру. Малфой тоді ледь не помер і якби не Снейп, все закінчилось би дуже трагічно. В цьому часі цього ще не сталось, і насправді, Гаррі не пішов би на такий крок знову.
Тим не менше, рішення триматися від Малфоя подалі, прийняте колись, Гаррі не змінив. Малфой старший так і лишається приспішником Темного Лорда, тож і Драко, як би не хотів, проти своєї волі, підкорюється сімейним вузам і настановам батька. Під гнітом страху чи поваги, хоча навряд останнє.