Ідеальний круасан

Вони з Віллом вже багато років живуть разом, і для Ганнібала зовсім не секрет, що час від часу (не частіше аніж раз у місяць (але це все таки дуже часто, Вілле))  Вілл купує круасани в одній з кращих пекарень (те, що це найкраща пекарня в місті, не означає, що я їх їстиму, ти знаєш, як я ставлюся, до покупної їжі, любий).

Тому одного погожого дня Ганнібал вирішив для себе нарешті покорити цей благуватий (ні, любий, я ніколи не назву когось дурнуватим, коли існує набагато краще слово) рецепт круасанів. Вілл саме пішов на роботу, і Ганнібал з чистою душею та серцем дістав усі потрібні інгредієнти, розклав їх на столі, і ще раз перечитав рецепт в книзі, що він придбав на передодні (Ганнібале, коханий, я бачив, що наша сімейна бібліотека поповнилася новою кулінарною книгою. Я пам’ятаю, що ти видавав одну, коли був у Балтиморі, й мені здавалося це тема вижила себе. Певний, що знайдеш собі, щось нове там?). Автор самовпевнено обіцяв, що рецепт ідеальний, і круасани  вийдуть у будь-кого, варто лиш спробувати.

Він дещо розратовано провів плечима, і вкотре перечитав рецепт. Що ж потрібно припинити бути малодушним і нарешті розпочати.

Кажуть, що зазвичай найскладніше почати, Ганнібал вважав, що найскладніше це довести справу до кінця. Адже, є спокуса покинути роботу на пів дорозі. Скласти руки і признати свою поразку (Так, чорт забирай, це він про круасани, виключно про них). На мить сяйнула  спокуслива і майже м’яка думка: «Можливо прибрати їх у тій пекарні… або ж.. купити готове тісто, й видати його за своє?». Тілом Ганнібала пробігло легке тремтіння, здається навіть його тіло огидилося цій думці і хвилинній слабкості. Він закінчив замішувати перший етап, і помістив тісто у холодильник. Тепер лишилося лише чекати, потім знову чекати і через декілька етапів замішування знову чекати.

Ганнібал ніколи не відчував в собі нетерплячості. Він вважав себе людино, що здатна контролювати свої бажання, а найголовніше, людиною, яку не обтяжували тяготи чекання. Та сьогодні всі його емоції бриніли, з подивом він зрозумів, що.. хвилюється.

Стрілка часу сплила і нарешті прийшов момент коли готові крусани потрібно помістити на деко, і випікати в розігрітій духовці. Час ідеально співпадав з тим, коли Вілл має повернутися з роботи. Таймер пропищав одночасно з тим, як прочинилися двері.

- Привіт, коханий. Як минув день? - прозвучало з коридору, - пахне так наче ти..

Кроки були швидкими і незважаючи на те, що Ганнібал волів би перехопити чоловіка на підході до кухні він би зрештою потерпів фіаско.

- Ти спік мені круасани? - чистий подив відобразився на обличчі Вілла. Його ясні сині очі сяяли таким теплом, він дивився на Ганнібала намагаючись зазрнути йому в очі, та цього разу його кохання відводило погляд в бік дека.

Вілл затримався в дверях, оглядаючи гармидер, що царив на кухні, не наважуючись пройти на кухню. Здається тут відбулася чергова бійня, щоправда замість бризок крові, на всіх поверхнях кухні була розсипана мука. А в центрі цього хаосу стояло його чарівне сонечко. Здається, Вілл верше бачив такого Ганнібала на кухні. Без фартушка в піжамі і всього в муці. Здається Вілл міг помітити муку навіть на сивому волоссі свого коханого. Ганнібал майже вбивчим поглядом споглядав на деко, і Віллу на хвильку здалося, що деко вторило йому тим ж хмурим поглядом. На деку красувалися круасани, ті самі, запах яких ширився їхнім будинком.  І Вілл інколи б житті не визнав, що вони були дуже кумедні. Десь потріскані, десь неідельні, десь нерівномірно пропечені, але вони були зроблені його коханням, тому вони були найпрекрасніші в житті Вілла.

Вілл рішуче ступив крок вперед, обіймаючи своє щастя. Його губи торкнулися скроні Ганнібала, й тоді він прошепотів
- Дякую, серденько.. Ти найкращий

І в цьому домашньому затишку Ганнібал почувався майже чудово, лиш круасани глузливо споглядали на нього з дека.

Він вб’є пекаря з тієї пекарні, але таки виб’є рецепт ідеальних круасанів, і тоді його життя стане набагато кращим.