Про те, звідки походить Гуєм.
Вогні. Палали дахи, чулися звуки мечей, іржання коней. Чадний сморід пробирався у легені, а крики битви закладали вуха.
Дівчина бігла по палаючому селу у бік башні охорони села. «Фареї» з королівства Драмо напали вночі, тому на ній був легкий одяг і сумка з їжею і водою, яку встигла зібрати за ті короткі хвилини до того, як у її дім потрапила палаюча стріла.
— Марта, сюди!!! — молодий чоловік 20-ти років махав рукою у бік церкви.
«Невже мій сусід? Так, це ж голос Енея!» — Марта з осторогою пробігала повз мертвих «Фареїв», поки не зачіпилася об якусь зброю на землі. Здерті коліна саднили, а погляд впав на стікаючого кров’ю ворога, що тримав у руках немовля, яке плакало. Чоловік був при смерті, але з останніх сил душив дитину.
Відраза розкотилася по тілу Марти. Озирнувшись навколо вона підбігла до грабіжника і забрала немовля. Простирадло було просякнуте кров’ю, на щастя, не дитини.
— Я хотів вбити його, бо наступного разу його вже не врятують — хриплим голосом було сказано його останні слова так, ніби це його виправдовує. Так, ніби йому дійсно шкода.
Марті хотілося закрити вуха й не чути цього, але чомусь його слова пробились льодяними мурахами у саму глиб і лягли на душу тяжким спогадом. Таким, яким вона буде пам’ятати кожен раз, коли буде дивитися на цю дитину. Буде згадувати синці на шиї дитини і ці слова, які звучали наче пророцтво для віруючої Марти.
Нарешті діставшись церкви вона притиснулася до Енея з сльозами.
— Боже мій Господе! Енею! За що нам ця кара? — сльози котилися по її брудним щокам.
— Марто! Марто, тихо, Марто! Ти мене чуєш? Звідки в тебе дитина? — стурбований її істерикою Еней покликав годувальницю і вже був готовий забрати дитину, але Марта міцно тримала його у руках, ніби закриваючи його від усього лиха навколо.
Еней обійняв Марту за плечі, поглажував по спині і намагався достукатися до дівчини.
— Марто, давай сюди, вона попіклується про нього, тобі треба відпочити.
Тремтячими руками вона віддала дитину жінці, і вчепилася міцною хваткою у Енея.
— Я одна! Я осталася зовсім одна, без дому! У мене тепер нічого немає! А немовля! Я не зможу піклуватися за цю дитину, Енею!
Чоловік сильніше притиснув сусідку до рук. Він не міг залишити її зараз, ні, не ось так, коли рятуючись, під відкритим вогнем ця дівчина забрала явну обузу для себе і для тих залишків села, які зараз переховуються у церкві під захистом свого війська. Дитина — зайвий рот, морока їй на шию, а вона зробила це тільки тому, що не змогла залишити немовля у вогні. Еней був у рядах «Венід», і зараз він не міг відірватися до своїх. Він вірив у них, у те, що вони впораються, а зараз цим людям треба було заспокоїтися. Їм треба було дати відчуття, що вони не забуті, їх захищають.
— Я з тобою, Марто, я не залишу тебе. Ми попіклуємося про дитину, ти і я, разом, добре? Все буде добре, Марто, молися за це.
Здається, після цих слів дівчина заспокоїлася і ослабла.
— Дякую…Ен-нею…дякую…