Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Селище з’явилось зненацька — ніби виросло з туману. Дерев’яні палі, грубо обтесані, високі ворота з розтрісканими символами. Вежа на пагорбі, в якій чергував вартовий із луком. Всередині — низькі хати, курявою затягнутий майдан і декілька похмурих поглядів.
На воротах нас зустрів Арін.
Його було важко не впізнати — статура воїна, сивина, що пасувала до шрамів. Він широко усміхнувся, обійняв учителя — коротко, але щиро.
— Все ж приїхав, старий.
— Я ніколи не обіцяю даремно, — відповів учитель.
Арін глянув на мене. Не вороже, не насторожено — просто оцінююче.
— Пам’ятаю, ми з Витаном тебе ще хлопчаком знайшли.
— Кіріан, — коротко представився я.
Він кивнув та знову повернувся до вчителя.
— Ну що ж. Ходімо, покажу вам, де зупинитись. А після — поговоримо про головне.
Поки ми з вчителем розглядали наше житло на період навчання, то на вулиці почав наростати гамір. Я роздивлявся велике приміщення, яке вже підготували. Багато столів та лавок для учнів, декілька полиць, а вже далі двері в одну кімнату, що розділена важкою шафою, а в різних кутках дві вузькі та довгі скрині, які застелені як ліжка.
Вчитель поклав речі та вийшов на вулицю. Арін привів на майдан усіх, кого зміг зібрати. Близько тридцяти хлопців. Хтось уже тримав меч. Хтось — рану на плечі. Хтось — цинізм у голосі.
Дехто сміявся — особливо, коли вчитель підійшов до них із простими питаннями: як дати раду лихоманці? Чим зупинити гниття рани? Яку траву не змішувати з медом?
Декого сміх покинув уже після перших запитань.
Він не кричав. Не засуджував. Просто… дивився. Слухав. І врешті, зупинившись, промовив до Аріна:
— Ці десятеро. Більше не треба. Інакше вони заважатимуть одне одному.
Арін кивнув.
— Один із них мій син Кес. Побачимо, як впорається.
Я обвів очима нову групу. Один з них підійшов до старости та пильно дивився на вчителя. Світло-русяве волосся, спокійна постава, колючий погляд.
Він не сміявся, не ховався, не глузував. Просто… дивився. Наче з викликом. Потім перевів погляд на мене. Відчуття наче стою перед вовком. Тепер зрозумів, чому деякі люди не люблять дивитися іншим в очі.