- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Авторці, яка написала цю офігезну історію, а потім кинула її напризволяще)
«Ось що я на це скажу, — каже Мобіус незадовго після того, як Хранителі Часу присудили Локі до смертної кари. — Чому б мені не подбати про це самому?»
1.
«Ось що я на це скажу, — каже Мобіус незадовго після того, як Хранителі Часу присудили Локі до смертної кари. — Чому б мені не подбати про це самому?»
Ренслеєр дивиться на нього скоса з-поза своєї лави, наче вишукує ознаки того, що він з нею нечесний. Між ними відбувається якась німа розмова — Локі не знає достатньо жодного з них, щоб зрозуміти, про що вона, — але про що б не була, Ренслеєр м’якшає. Вона киває.
«Добре, — каже вона. — Все-таки, ти наш місцевий експерт, коли справа доходить до ліквідацій Локі. Але… просто не надто шкодуй цього — він справді нам все переїбав»
«Звичайно, що ні» — Мобіус погоджується, доки Локі шипить: «Експерт з ліквідацій Локі?!»
Але поки він не встиг розпочати свою неймовірно обурену промову, яку саме складав — адже якщо це буде його останній монолог, він збирається віддатися йому повністю! — міцна й непохитна рука Мобіуса вивела Локі із зали суду, притримуючи за спину.
Мобіус не дає йому часу для тиради, на яку той має повне право, і в коридорі; він ігнорує всі спроби Локі її почати і швидким кроком проводить його крізь метушливі зали УЧВ прямісінько до ліфта. Доки він чекає, його пальці впиваються в руку Локі над ліктем і тремтять від напруження, аж поки двері не закриваються.
Тоді він відпускає. «Знаєш, — він каже, — я справді ненавиджу, що мушу це робити. Ти не повинен був іти за тією варіацією»
Локі в’їдливо сміється. «Перепрошую? Мене присудили до дезінтеграції, а ти — «
«Чекай-чекай-чекай, — Мобіус змахує руками. — Хіба хтось казав, що тебе зараз дезінтегрують? Ніхто не збирається тебе стирати»
«Хранителі часу присудили мене до перезапуску. Я ж був там, я чув їх — «
«Технічно — так, ти чув Ренслеєр, але, — Мобіус на мить кривиться і продовжує, — не має значення. Тебе присудили до дезінтегрування, але ти ж не можеш насправді думати, що я — маю на увазі, мені здавалося, у нас досить хороші стосунки. Що у нас все набагато краще… за це»
Це змушує… охриніти, чесно кажучи.
«У нас було краще, — Локі відповідає, — доки ти не викликався вбити мене»
Він знає, йому слід було б зіграти на цьому — використати їхнє партнерство, їхню дружбу, аби змусити Мобіуса почуватися винним і не вбивати його чи щось придумати. Але він відчуває, ніби грався чужими почуттями все своє життя — і тепер, коли такий трюк приніс би йому користі більше, ніж будь-коли раніше, Локі розуміє, що втратив до них смак. Якщо він мусить померти, якщо Мобіус веде його крізь цей безликий коридор в цю безлику кімнату на побачення зі смертю — тоді він вибере зустріти її без претензій.
Тільки Мобіус не бере свій кийок для дезінтегрування. Він змушує його сісти у крісло (досі з тим багатостраждальним виразом обличчя, ніби стерти Локі з часу — це лише ще одне повисле над ним завдання, яке треба викреслити із сьогоднішнього списку справ, неприємне, але не варте особливої уваги), і він бере долонями обличчя Локі, і він — що, в ім’я Семи світів?! — дуже ніжно цілує його в лоба.
«Що ти робиш?» — стривожено питає Локі.
«Я тебе не зітру», — каже Мобіус, все ще ніяково тримаючи його лице долонями. Він виглядає дуже щирим. Це не повинно додавати впевнености… але додає.
«Що ж ти тоді збираєшся робити?», — запитує Локі.
Мобіус хитає головою зі своїм улюбленим виразом обличчя, а тоді каже: «Нєа. Побачиш через хвилинку. Завжди дуже смішно бачити твоє обличчя, коли до тебе доходить»
«Ти про що?», — Локі наполягав.
Мобіус махнув йому і витягнув пристрій, якого Локі ніколи раніше не бачив. Він ввів туди якісь дані, тоді потягнувся, аби зняти з нього нашийника і обійняти натомість рукою.
«Не затримуй дихання», — він попереджає на останній секунді.
Локі ледь встигає видихнути.
Тоді прилад в руці Мобіуса пищить, і вони зникають.
***
Локі подорожував на гігантські космічні відстані різними дивними і незручними способами: завдяки Тессеракту, Біфросту, крізь сяючі помаранчеві часодвері — але таємничий Мобіусів пристрій точно найгірший із них.
Однієї миті вони в УЧВ; наступної Локі відчуває, наче все його тіло втиснули в трубочку діаметром з мізинець, і врешті вони стоять в центрі величезного атріума.
Тобто — Мобіус стоїть. Локі в цей час вивертає навкарачки, наче його оце щойно Тор покатав на молоті навколо асґардських веж.
Мобіус бурмоче: «Божечки» — і згинається поруч із ним, притримуючи за спину. Він гладить Локі по плечах, доки той спорожнює шлунок на вимощену кам’яними плитами підлогу, і Локі намагається зіштовхнути руку — справді, він хоче — але доки йому вдається, перед ними лунають кроки, і зловісно знайомий голос промовляє: «О. Бачу, ти знайшов іще одного»
Локі дивиться вгору на своє власне обличчя.
Воно блакитніше за його власне, якщо бути чесним. Волосся теж довше, і він вдягнений у церемоніальний одяг: довгу мантію та дублет із золотої парчі.
Варіація 6792, Локі пам’ятає. Йотунський принц.
Принц трохи кривиться, дивлячись на розплескане блювотиння, але, вочевидь, його манери надто хороші, щоб акцентувати на цьому увагу, тому що він просто спрямовує свій незворушний погляд на чоловіка, що зігнувся поруч з Локі. «Можу припустити, це і є причина, з якої тебе деякий час не було вдома?»
«Можеш», — відповідає Мобіус.
У його голосі щось м’яке і — ніжне? — таке, чого Локі ніколи доти не чув, але в нього нема часу подумати про це, бо Мобіус стискає його плече, обхопивши, і допомагає йому піднятися.
«Це — Варіація 2021, — каже він, і Локі з жахом усвідомлює, що його представляють. — Його щойно присудили до смерті, тож він може бути дещо вразливим — «
«Я не вразливий, — Локі перебиває, — і мене звати не Варіація 2021 — «
«Думаю, ти зрозумієш, що звертання «Локі» може спричинити тут деякий конфуз, — відрізає Йотун. — Врешті-решт, тут понад сотня нас»
Локі витріщається на нього.
«О, чорт, — каже Мобіус. — Ти зруйнував момент великого викриття. Я хотів сфоткати його обличчя»
Принц нагороджує його багатостраждальним поглядом.
Розум Локі нарешті прояснюється. «Даруй, — він каже, — ти сказав, тут є сотні мене?»
«Насправді я не зовсім експерт з ліквідацій Локі», — Мобіус зізнається.
Йотун видає тихий, ввічливий звук, схожий на сміх. «Ні, — він погоджується. — Не зовсім.»
***
Ситуація, наскільки зрозумів Локі, така: Мобіус колекціонує його варіації.
«Колекціонує», як подумки визнає Локі, — трохи грубе визначення. Врешті-решт, він зустрічав реальних колекціонерів — точніше, одного — й умови, у яких Мобіус тримав своїх Локі, виглядали значно гуманнішими. Щиро кажучи, навіть комфортними.
Хоча, звісно, Локі б ніколи не сказав чогось подібного вголос.
Мобіус повертається в УЧВ майже одразу по тому, як вони прибули, оскільки стирання когось за допомогою дезінтеграційного кийка не повинне займати так багато часу, а він не хоче, щоб його колеги почали щось підозрювати. Локі дивиться, як він йде, зовсім без того задоволення, якого очікував, а тоді повертається до себе-Йотуна.
«Що ж, — він каже. — Як мені Вас називати? Ваша Високосте?»
Веселі вогники танцюють в глибині очей Йотуна. «Бачу, ти з тих, хто любить побалакати», — відказує він сухо.
«Тут є такі, які не люблять?» — питає Локі, щиро здивований.
На обличчі принца з’являється вираз, який не зовсім можна назвати усмішкою, лише його губи дещо смикаються. «Можеш називати мене Шість-Сім, — він каже, але після павзи продовжує, — або «Ваша Високосте». Хоча, взагалі-то, правильна форма цього звертання — «Ваша Еміненціє»»
«Не «Ваша Замороженосте»?» — Локі дражниться. Він все ще досить шокований, але гумор завжди був для нього ефективним механізмом подолання стресу. Воно виходило само по собі.
Йотун — Шість-Сім, хоча Локі неприємна сама думка про те, щоб називати себе за номером — не удостоює жарт відповіддю. Натомість він повертається до сходів з атріума, і кидає через плече: «Я проведу тобі екскурсію, хіба ж я не повинен?»
Локі поспішає за ним сходами. «А де саме ми знаходимося? — він питає. — Чи, скоріше, коли?»
«Ми в кишені поза часом і простором», — відповідає Шість-Сім.
«А, — каже Локі, — так, тепер мені все зрозуміло»
«Боюся, якщо ти хочеш точного пояснення, тобі доведеться зачекати, доки повернеться Мобіус»
«Що? — Локі перепитує, шоковано дивлячись на — що ж, на себе. — Ти тут живеш, не розуміючи, що це таке?»
«Я добре все розумію, — відповідає Шість-Сім. — Мобіус просто краще пояснює»
Локі хоче заперечити, — заперечити те, що Мобіус міг би коли-небудь стати в чомусь кращим за нього, навіть за іншого нього, — але так само чітко він раптом розуміє, що не може.
Шість-Сім, мабуть, прийняв його мовчання за згоду, тому що лише запросив жестом іти за ним іншими мармуровими сходами. «Ходімо. Спершу покажу бібліотеку. Там завжди багато наших»
Він не помиляється. Є щось дико незбалансоване, дуже дивне у тому, щоб дивитися на себе, який не є тобою — впізнавати лише деякі риси, але не інші. Локі, хоча він ніколи цього б не визнав, насправді радий, що Шість-Сім обмежує свої контакти з іншими варіаціями до мінімуму. Він розуміє, що рано чи пізно йому доведеться дізнатися більше про всіх Локі у цьому місці — йому потрібні союзники, якщо він збирається здійснити відчайдушну втечу з цього кишенькового всесвіту — але зараз він вирішує перепочити. Зібратися з думками.
Кишеня виявляється, чи, принаймні, виглядає як величезний палац, пронизаний сонячним світло без видимого джерела. Широкі зали прикрашають скульптури та бюсти осіб, у яких Локі не впізнає жодної з культур, про які він коли-небудь чув, гобелени з витканими на них битвами між расами, які ніколи і ніде не існували у Семи світах.
Шість-Сім розказує йому, що нижні поверхи затоплені водами, що то прибувають нізвідки, то відходять в нікуди, що вони харчуються переважно рибою та морськими птахами; що тут, у палаці — Палаці Поза Часом, як він його називає — живе сто сім його варіацій, і кожна з них була засуджена до перезапуску, і кожну в останню мить переніс сюди Мобіус.
«Чому? — питає Локі щиро і просто, без підтекстів і красномовних слів, доки Шість-Сім веде його на балкон, залитий сонячними променями нізвідки.
«Чому що? — Шість-сім повертається. — Чому він рятує нас?»
Локі киває.
Шість-Сім відводить погляд і ледь усміхається, дозволяючи це собі, доки вони наодинці. «Це ти повинен дізнатися сам. У вас завжди таке кумедне лице, коли ви усвідомлюєте»
2.
Дивно, — чи, можливо, це взагалі не повинно дивувати, — але Локі знаходить спільну мову лише з кількома своїми варіаціями.
Тут є Токк, стара карга, що сидить на лавці в саду і плете з котушок пряжі довгі шнурки, які розпускає в кінці дня. Локі навідується до неї заради пліток; хоча вона сліпа й називає його зеленим, у неї гострий язик, і схоже, вона знає тут усе і про всіх. Токк відмовляється казати йому що-небудь про Мобіуса, завжди тікаючи від теми — починає сміятися високим сміхом, схожим на кудкудакання щоразу, як він її питає; але Локі знає, що мусить вибирати, у які битви вкладати сили: перше завдання у кожній в’язниці — зрозуміти інших ув’язнених, а не наглядача. Наглядач приходить пізніше.
Локі товаришує із собою-рибою зі ставка Зеленої зали і з собою-кобилою, хоча він не впевнений, чи вірити розповіді Токк про те, як ця кобила одного разу народила лоша з вісьмома ногами.
Він заводить приязні стосунки з варіацією 5555, що відгукується на «П’ятірка» і точно не старший, ніж семи— чи восьмирічка, хоча наполягає, що йому 17,000 років. П’ятірка переважно проводить свої дні, намагаючись вилізти на високі предмети або перетворитися на переконливу з вигляду змію — два гобі, до яких у нього зовсім немає хисту. Локі виділяє йому час лише тому, що П’ятірка чіпляється до кожного його слова, але про себе помічає, що йому подобається м’який погляд на світ молодшого себе — те, як м’яко він ненавидить речі, як легко відчуває захват, як сильно біситься через десятирічного Тора (хоча насправді це лиш поверхнево замаскована любов до брата, приправлена заздрістю).
Локі не зовсім впевнений щодо того, як має почуватися через спілкування з молодшим собою. Він відчуває і сум, і злість і водночас нудотне бажання захистити, але вирішує не занурюватись у це детальніше.
Натомість він присвячує свої години бібліотеці, де прочісує полиці в пошукові текстів про часово-просторовий континуум. Він не очікує знайти там чогось корисного, зважаючи на те, що це Мобіус вибирав книги, але відтоді, як він дослідив кожен сантиметр палацу, в нього не залишилося інших справ, якими можна було б зайняти свій час, тож зважаючи на ризик досягнути небезпечного рівня нудьги, він просто мусив робити хоч щось — а читати він любив завжди.
Вночі він лежить без сну на ліжку, зручності якого він не знав з часів Асґарду, такий напружений через безпричинну тривогу, що навіть не може насолодитися комфортом. Він хоче знати, що відбувається в УЧВ, де Мобіус, що замислила Варіація 1103, але єдина інформація, яка в нього є, стосується речей за тисячі років до нього та за тисячі років після, вирвана з контексту майбутнього — тож йому залишається тільки уявляти та тушкуватись у своїй тривозі.
Він намагається зробити собі приємно; з певної точки зору йому вдається, але фінал залишає його ще більш розчарованим, ніж до цього, збудженим настільки, наче він знову підліток й оце щойно зажимався з Сіф та Фендрелом на сіновалі. У відчаї він проводить всю ніч з рукою на члені, кінчаючи знову і знову, як тільки боги можуть, а обличчя, що все виринає в думках, доки він кусає подушки, грубо і до болю, він вирішує не пам’ятати зранку — зранку, коли він, втомлений і розбитий, волочитиме ноги до балкона, щоби разом з Варіацією 098 привітати Сонце.
Нуль-Дев’ять — це хтось, кого мідґардці точно назвали б гіппі, вірить Локі. У молодості той провів забагато часу з Вішну, і тепер носить різнокольорові пов’язки на голові та вузькі штани, які Локі бачив тільки у мідґардських жінок, називає усіх навколо «мій друже» і лізе до нього з порадами «відпустити». Локі його зневажає, але не може заперечити користь від його практик — більше тут немає чогось подібного, настільки підхожого, щоби зосередитися на своїх думках.
Цього ранку, проте, у нього не виходить сконцентруватися. Безсонна ніч залишила його дратівливим і спраглим до того, чого він мати не міг, і тепер ця люта порожнеча вимагала кожної йоти його уваги.
Нуль-Дев’ять помічає. «Знаєш, мій друже, — він промовляє тембром низьким і гіпнотичним, — нема ніякої необхідности в тому, щоб вирушати у чуттєву подорож одному. Не тоді, коли ти оточений партнерами, які теж цього пристрасно хочуть»
Локі мружить одне око. «Що, переспати із власною варіацією?»
Нуль-Дев’ять опускається зі стійки на голові. «Чому ні? — він запитує. — Ти вже практикуєш любов до себе. Чому б не попрактикуватися трохи більше?»
Локі окидає його поглядом згори донизу, оцінюючи. Він змушений визнати, йому завжди подобалося власне обличчя — і хоча можна було б обійтися без пов’язки та вплетених у дреди мушельок, у нього не було претензій до розвинених грудних м’язів Нуль-Дев’ять. А ще Локі подобалося думати про себе як про декого, хто не проти пригод в сексуальному плані, тож він відповідає:
«Окей. Тут?»
Це дивний досвід — відчувати форму власного члена всередині свого тіла, але він не може сказати, що йому не подобається. Він сидить верхи на м’язистих стегнах Нуль-Дев’ять, тремтячи низом живота, і дозволяє його варіації повільно себе трахати, аж доки йому не стає важко навіть рівно тримати голову від утоми; скоро після цього він падає на постіль і спить так добре, що, прокинувшись, ще мить не може згадати, де він.
Він виявляє, що його, взагалі-то, зовсім не складно вмовити лягти в ліжко – і хоча йому подобається думати, ніби вся справа в тому, що саме він пропонує таке собі, Локі вміло користується цим відкриттям, аби наситити свого внутрішнього звіра і нарешті відіспатися за всі попередні ночі. Незаплановані майже-вічні сни передаються у спадок[1], а він не в захваті від можливости приєднатися до Варіації 8,000,001 на його звалищі у підземеллях палацу.
(прим. перекладачки: 1 — йдеться про Одінів сон: коли він стається незаплановано від великої перевтоми, то може тривати дуже довго, навіть вічно)
Він бере до ліжка жіночу варіацію, тоді іншу, тоді водночас двох. Він бере до ліжка Локі, який стверджує, що від нього народила вовчиця, і в апогеї моменту, відчуваючи, як натягується промежина, трансформує собі вагіну для продовження.[2] Він бере до ліжка просто гігантську версію себе, який мусить магічно звужувати член, щоб той міг хоч увійти крізь отвір; кілька днів після цього Локі кульгає, і це аж ніяк не настільки приємно, як завжди оспівують барди.
(прим. пер.: 2 — припускаю, тут є натяк на фізіологічний процес, який відбувається при статевому акті у вовків (зчеплення, вузол))
Хоча він використовує кожну можливу нагоду, щоб затягти в ліжко Йотуна, йому не вдається жодного разу. Шість-Сім лише незворушно дивиться понад блискучою поверхнею води у його купальні, елегантно підтягнувши коліно до грудей, і відказує: «Це мені лестить, але ні»
Каже: «Краще витрати свої старання деінде. Наприклад, на Токк»
Каже, коли Локі перетинає межу, з’являючись без запрошення посеред ночі: «Я одружений, Двадцять-Один, і я більше не хочу про це чути»
Локі ловить ротом повітря. «Одружений?» — він повторює. «Одружений на кому?»
«З ким», — виправляє Шість-Сім і гримає дверима перед його носом.
***
Через нестачу інших головоломок, які можна було б порозгадувати, Локі з головою поринає у питання, з ким може бути одружений Шість-Сім.
Список не довгий, але процес, треба визнати, тягнеться повільно — у Локі не було часу на те, щоб знайти собі в палаці інші джерела інформації, крім Токк, а знань про життя Шість-Сім до того, як УЧВ заклеймило його «варіацією», у нього нема жодних. Ще більше все сповільнило недавнє відкриття Локі про денний сон, чим він тепер любить займатися пообіді і для чого йому доводиться добре дбати про свою вдоволеність у розбещеннях.
У результаті цього всього через кілька днів у його списку лишається тільки троє кандидатів: Тор, безіменний йотунський високопосадовець, або він сам. Точніше — котрась із його версій. Хоча Локі підозрює, якби чоловік чи дружина Шість-Сім були в резиденції, він вже встиг би хоча б мигцем побачити їх разом.
Чорт би їх побрав! — Локі ненавидить, коли у нього крадуть змогу самостійно скласти пазл — але зовсім скоро загадка розв’язується сама собою.
Одного вечора дорогою на сеанс спільної мастурбації з Нуль-Дев’ять він чує щось в глибині темної зали. Спершу він не звертає на це уваги — не дивно, якщо двоє чи троє Локі злиняли від інших разом, особливо в такий час доби — але тоді він чує Мобіусів голос.
«Боже, любий, ти — все, про що я міг думати, — він шепоче на одному видиху. — Почуваюся, ніби мені знову шістнадцять, проводжу зі своєю правою рукою стільки часу — «
«Коханий, — відповідає котрийсь із Локі, його голос наче натягнута струна. — Ти знаєш, що я люблю слухати, як ти робиш собі приємно, але мені здавалося, ти був трохи іншим зайнятий»
«Точно, — каже Мобіус. — Вибач»
На мить настає тиша — напружена, спітніла тиша, обличчя Локі горить, доки він підкрадається до зали, розкидаючи довкола себе тіні — а тоді Мобіусів Локі випускає голосний стогін.
Такий різкий, нерівний, наче він стримував його дуже довго, і Локі відчуває, як вся його кров мчить до члена.
Ситуація не кращає, коли він заглядає за ріг і бачить Мобіуса на колінах між розставлених ніг принца-Йотуна.
Локі, тому що він Локі, дивиться на них довше, ніж мав би.
І потім, коли Нуль-Дев’ять вколочує Локі в мат для йоги, закинувши його ноги собі на плечі, крихітні деталі непрохано виринають на поверхні його думок — ритмічні рухи Мобіусової голови, довгий синій палець Шість-Сім у його волоссі, різкі поштовхи принцових стегон та його чудовий йотунський одяг, грубо зім’ятий у Мобіусових долонях, каблук чобота, що впився у тканину спинки Мобіусового піджака.
«Фак», — Нуль-Дев’ять важко дихає, мушельки у його волоссі дзвенять навколо обличчя Локі, наче якась плетена завіса, доки він вдовбується в нього так сильно, що вони аж ковзають матом через власний піт. «Ти вже близько?»
Локі думає про вуса Мобіуса і кінчає тієї ж миті.
Уже ранок, коли він нарешті повертається до власного ліжка, і години, що лишаються до сходу сонця — чи чим би не були ці дивні часопросторові махінації, що служать замість світанку в цьому місці — він проводить, втикаючи в стелю і намагаючись ігнорувати той факт, що знову збуджений. Це той рівень абсурдности, з яким він не готовий миритися, маючи таку малу кількість сну: чотири оргазми на члені Нуль-Дев’ять, і досі найменшого поруху простирадла — вкупі зі спогадом про Мобіусів глибокий шепіт: «Ось так, мій неймовірний» — достатньо, аби змусити його пеніс стікати секретом.
Скоро після світанку він здається у спробах заснути і дозволяє своєму сейдрові[3] поблукати без тіла палацом до спальні Шість-Сім.
(прим. пер.: 3 — сейдр – це вид магії, яким послуговується Локі, а в цьому конкретному випадку йдеться про її уособлення на зразок тих ілюзорних копій, які ми бачили у фільмах, тільки невидиме (тобто можна вважати, що це його душа, яка може покидати тіло завдяки магії))
Він часто робив це, коли був дитиною, проникаючи невидимкою до спальні батьків — аж доки не зайшов у невдалий момент і не налякався до смерті. Він робив це і в юності, ще тоді, коли від подуву вітерцю в нього могла статися ерекція, заглядаючи до Тора, оскільки у спальні брата відбувалися пригоди значно цікавіші, ніж у його власній.
У нього не було нагоди поблукати у вигляді тіні вже довгий час, але сьогодні він налаштований наситити свою цікавість сповна — а може, і не тільки її.
«… це просто нестерпно — те, як вони плескають мене по спині, — Мобіус бурмоче, коли Локі проникає крізь стіну, — вітаючи зі стратою Двадцять-Один»
Локі завмирає. Це він — Двадцять-Один.
Пальці Шість-Сім розчісують Мобіусу волосся. «Тобі не подобається, що тебе хвалять за щось, чого ти не робив», — він висловлює здогад.
«Ні, — Мобіус припідіймається на ліктях. — Мені не подобається отримувати компліменти за вбивство когось, кого я люблю. Незалежно від того, зробив я це чи насправді ні»
Локі спостерігає з підніжжя ліжка, затамувавши подих.
Його погляд чіпляється за те, як Мобіус легесенько гладить великим пальцем щоку Шість-Сім, а тоді застигає на його роті, коли Мобіус зіштовхується ним з губами свого чоловіка.
«Мобіусе», — Шість-Сім видихає у невеликий простір між їхніми обличчями.
«Я тут, любий, — Мобіус шепоче. — Я з тобою»
Сейдр Локі врізається назад в його тіло. Він запихає руку в штани і кінчає раніше, ніж встигає дістатися члена.
***
«Тепер ясно, звідки ти так багато про мене знав, — Локі каже Мобіусові наступного дня. — Ти тримаєш мене тут як свого раба для утіх»
Мобіус витріщається на нього, відкривши рота. «Що? — він видає через хвилину. — Я — Я що?»
«Перед цим ти мені казав, що знаєш про мене так багато, бо бачив багато версій мого життя. Але це неправда — ти примусив одну з моїх варіації одружитися з тобою. Ось звідки ти все знаєш насправді»
«Примусив? — Мобіус повторює. — Локі, я б ніколи — ти справді думаєш, що я міг би – » — він затинається, його рот все ще рухається, але звідти не долинає жодних слів, так, наче Локі змусив його оніміти.
Це не таке вже й приємне відчуття, як він очікував, помічає Локі.
«Чого б іще принц дозволив тобі з ним спати? — Локі запитує, хоча тиха і болісна Мобіусова реакція позбавила його всякого задоволення від цього допиту. — Ти що, настільки вмілий коханець?»
Мобіус відвертається й опускає голову на руки.
«Мобіусе?» — Локі кличе, стривожившись.
Мобіус безмовно хитає головою, а тоді наче відрізає: «Ми спимо разом, тому що кохаємо одне одного. Кохаємо — знаєш про таке? Ти мав би чути про це в історіях абощо»
Локі з усіх сил намагається не почуватися ображеним, але виходить в нього так собі, бо голос тремтить від роздратування, коли він каже: «Ти його трахаєш. Трахати когось — це рідко щось пов’язане з любов’ю»
Мобіус підіймає голову. Його погляд м’який. «О, милий, — він промовляє, — ти так сильно помиляєшся»
Локі раніше ніхто і ніколи так не називав — і він ніколи нікому не зізнається, але від цього йому на душі потепліло. Крім того, судячи з виразу Мобіусового обличчя, імовірно, всі карти вже на столі, як люблять казати мідґардці.
Нарешті змінюючи тему, він каже: «То виходить, я не твій в’язень? І можу покинути це місце, якщо захочу?»
«Ну, щодо цього, — Мобіус кривиться. — Насправді ні. Я не можу дозволити тобі бігати тут і там прямою часу — не тоді, коли тебе вважають мертвим»
«І всі ми повинні були би бути покійниками», — здогадується Локі
Мобіус розводить руками, що значить «так».
«То ми таки твої в’язні, — Локі каже так, ніби говорить до дитини. — Коли людина змушена сидіти в одному місці, навіть якщо хоче його покинути…»
«Стій, бачиш, ти так перекручуєш, що воно звучить дивно», — обурюється Мобіус. Позаду них кругами плаває у своєму ставку Локі-риба. «Я не хочу тримати тебе тут проти твоєї волі»
«Справді?» — перепитує Локі, імітуючи подив.
«Справді, — відповідає Мобіус. — Проблема в тому, що якщо ти підеш, УЧВ тебе одразу ж знайде. Ти будеш найбільшою, найяскравішою варіацією на всій прямій часу — та будь-хто із вас. Тоді вони зрозуміють, що насправді я тебе не вбивав, а тоді — «
«А, — Локі відказує, відвертаючись, — хвилюєшся за свою шкуру, точно»
«Ей, — Мобіус вказує на нього пальцем. — Ти думаєш, було так легко збудувати це місце? Це зайняло роки, Локі. Роки справжнього часу. І якби УЧВ його знайшло — я би не встиг створити нове». Він голосно видихає і повертається, щоб глянути на рибу. «Тут була б різня, — він каже стомлено, його погляд десь далеко. — Я зміг би врятувати одного чи двох із вас. А тут є дитина. І кохання всього мого життя. Чимало їх, насправді»
Локі оцінює його поглядом довгу хвилину у тиші, вивчаючи звичайні, але такі дивовижні риси: його жорстке сиве волосся, його обличчя, позначене зморшками незмінного середнього віку — і таку контрастну глибину втоми у його очах. Наче він бачив, як цілі цивілізації постають і вмирають за короткий час пообіді. Наче він бачив стільки болю і страждань, що одного дня не витримав і з якоїсь невідомої причини вирішив, що Локі стане тим єдиним, кого він урятує. Тим єдиним, на кого він не стане просто дивитися, тиснути плечима і казати: «Що ж».
Але чому? Ось що мучило Локі. Чо-му.
«Я не можу тобі обіцяти, що не намагатимусь знайти звідси вихід», — визнає Локі через деякий час.
Мобіус слабко всміхається. «Я б і не повірив, якби ти пообіцяв»
3.
«Я не розумію, чого ти такий сумний, — ні з того ні з сього каже йому П’ятірка одного ранку. — Тут нема Тора. Нема батька, який вічно через нас розчарований. Нема мами, яка жене нас до ліжка ще до того, як сяде сонце. Це ж справжнісінький рай»
Серце Локі тьохкає, доки він спостерігає за ним — молодшою версією себе, що намагається вилізти на стіну, озброєний лише голими руками й абсолютною рішучістю. Як наївно це звучить з вуст дитини, сказане вголос.
«Ми не можемо жити, маючи лиш інших себе для компанії, — Локі відповідає, намагаючись звучати мудро. — Жодна жива душа не може»
«Може й так, — легко погоджується П’ятірка. — Врешті-решт, якщо тут є лиш я, то хто тоді має мені підкорятися? Кого мені завойовувати в ім’я великої мети?»
«Гмм», — гмикає Локі трохи зніяковіло, почувши від семирічки те, що розказував йому учора.
Можливо, він міг би тренуватися на малому в суперечках із самим собою.
«А навіщо тобі когось підкоряти? — він питає. — Хіба ти не можеш знайти собі мету без усіх цих завоювань?»
«Без завоювань? — перепитує П’ятірка скептично. — З такою метою я би вмер від нудьги»
Локі знову гмикає.
Врешті-решт, малий має рацію. Йому тут дуже, дуже нудно.
Він заявляє про це Мобіусові наступного ж разу, коли той з’являється в Палаці Поза Часом.
Мобіус, який, схоже, саме був у процесі довгожданого возз’єднання зі своїм чоловіком, коли Локі сам себе запросив до їхньої спальні, дивиться на оголеного Йотуна під ним. Шість-Сім скоса кидає на Локі гострий погляд, який точно повинен нагадати тому про їхню останню розмову, коли Шість-Сім пообіцяв випотрошити його наче Локі-рибу, якщо він ще коли-небудь скаже Мобіусові щось про «рабів для утіх».
«Я, ем, — каже Мобіус. — Невже зараз найкращий час для цього?»
Локі чує в його голосі неймовірне збудження — і напруження на межі, наче він ледь стримує в собі абсолютно інші звуки. «Закінчуйте — у всіх сенсах, — відказує Локі. — Я зачекаю. Буду тихим, як мишка»
«Просто покажи йому, — каже Шість-Сім, також стримуючи дихання. — Інакше він продовжить бути нестерпним»
Мобіус коротко дивиться на Локі, опускає голову і скочується з принца. «Гаразд. Пішли, Локі, проникнемо в УЧВ»
Локі не відводить очей, коли Мобіус обгортає простирадлом свою вогку ерекцію — яка вже потрохи опадає від прохолоди повітря — і збирає свої речі. Він не відводить погляду і тоді, коли Мобіус обіймає Шість-Сім, що ліниво виліз із ліжка, і затягує його в довгий, чуттєвий поцілунок.
«Я скоро повернуся, коханий, — шепоче Мобіус так тихо, що Локі розуміє, що не мав би цього чути. — Не закінчуй без мене»
«Нічого не можу обіцяти», — відповідає Шість-Сім і хитро всміхається.
Мобіус лається і цілує його знову — лише раз, майже грубо — а тоді в одну мить повертається і виводить Локі за двері.
«Ти вибрав просто найгірший час, який тільки міг, — каже йому Мобіус в коридорі. — А зважаючи на те, де я працюю, це щось таки каже»
Локі його ігнорує. «Навіщо нам пробиратися в УЧВ? Тобі знову потрібна моя допомога? Треба спіймати ще якусь варіацію?»
«Не зовсім, — каже Мобіус. — Просто я вже знаю, що коли хтось із вас починає жалітися, що йому нудно, я можу зробити дві речі. Я можу змусити тебе впасти у вічний сон — «
«Що?!», — Локі вибухає.
» — або можу дозволити тобі взяти участь в одному маленькому проєкті, над яким я працюю. Насправді він досить об’ємний, тож врешті нема великої різниці, як багато людей буде над ним працювати — у кожному разі це займе десь із тисячу років»
«Тисячу років?» — ехом повторює Локі.
«Так, ти почув мене. Тисячу років», — Мобіус зупиняється посеред коридору, ніби це якимсь дивом дуже важливий пункт плану, і повертається до Локі з очікувальним поглядом.
«Що?», — питає Локі, його думки досі крутяться навколо тисячі років.
«Тобі потрібне маскування, — відповідає Мобіус. — Я ж не можу провести під ручку всім відому варіацію крізь усі зали УЧВ»
«Окей — і як мені замаскуватися?»
Мобіус знизує плечима, проводячи якісь махінації із пристроєм, який, як знає Локі, телепортує його до та із палацу. «Як тобі подобається»
Це закінчується тим, що Локі крокує по УЧВ, замаскований як Чорна Вдова. Він також недовго розглядав Галка, але, зважаючи на розміри монстра та його недоумкуватість, цей варіант був, на жаль, дещо непрактичним.
Насправді все це було не дуже схоже на проникнення, коли дійшло до діла. У голові в Локі пролітає думка, що це його зоряна нагода для втечі, але з тривогою він виявляє, що втеча наразі його не надто цікавить.
Крім того, він вже кілька тижнів знав, як втекти з палацу, якщо вирішить це зробити. Просто тому, що продовжував навідуватися своїм сейдром до спальні Шість-Сім: Мобіус завжди залишав свій пояс з усіма цими пристроями для маніпуляцій часом висіти на нижньому лівому стовпчику ліжка. А Локі спостерігав за ним вже достатньо довго, щоб навчитися ними користуватися.
Проблема була не в механіці втечі. Проблема була в пункті призначення. Куди йому податися? До Таноса, свого майбутнього вбивці? До Тора, до Одіна, щоб вони побачили його, ув’язненого в темниці під Асґардом? До друзів, які його ненавидять, чи в Йотунгайм, де він ніколи не жив? Назад до Мідґарду — для чого? Щоб перевірити, чи зможе завалити Старка на сіновалі?
Ні. Для Локі зараз краще залишитися.
«Сюди», — промовляє Мобіус, заводячи його до свого кабінету.
Локі бував тут раніше — у ході їхнього полювання на Варіацію 1103. Йому завжди здавалося, що від кабінету віє певною силою — не тим світозавойовницьким авторитетом, що розкочувався луною по Одіновім троннім залі, але тихим і спокійним відчуттям, наче тут не існувало жодної проблеми, яку не можна було б вирішити через кропітку паперову роботу та роздуми.
«Сядь», — каже Мобіус, відсунувши крісло і вказуючи на нього.
Вони влаштовуються за його столом, заваленим — як і зазвичай — хиткими стосами паперу. Локі ловить товсту папку, що саме сповзає з Мобіусового комп’ютера і протягує йому; той приймає її і бурмоче: «Дякую».
«А тепер, — каже Мобіус, — давай усе поясню. Можеш навіть задерти ноги — це займе деякий час»
***
Суть тисячолітнього проєкту, як виявилося, полягала ось у чому:
«Ви створюєте абсолютно новий всесвіт»
Мобіус скромно хитає головою. «Принаймні, намагаєтеся, — він каже. — Поки що у нас не було значних успіхів, але ми вже майже маємо все фундаментальне»
«Навіщо?» — запитує Локі.
Мобіус поправляє вуса, тягне за кінчики по краях рота. Він робить це, коли нервується, помічає Локі — а тоді усвідомлює, що вже знав про цю звичку деякий час. Можливо, знав завжди.
«Я знаю, що не можу тримати вас, хлопці, під замком у бульбашці поза мультивсесвітом вічно, — Мобіус каже через хвилину. — Вам треба таймлайни, якими можна мандрувати, світи, якими можна правити, такі справи»
Мені не треба, думає Локі. Навіщо, якщо я знатиму, яку ти маєш у цьому всьому владу? Якщо я знатиму, що все це — якась беззмістовна гра?
Вголос він каже: «Ти сказав принцу, що тобі не подобається, що тебе вітають за вбивство когось, кого ти любиш»
Мобіус дивиться на нього. Не каже якихось звичних речей — «Звідки ти знаєш?» чи «Це була приватна розмова!», чи «Як ти міг?!» Напевно, він надто добре знає Локі, аби сказати щось таке. Тож натомість просто дивиться.
«Я — не він, знаєш, — продовжує Локі. — Твій чоловік. Я зовсім інша людина. Не просто копія»
«Знаю», — відповідає Мобіус ласкаво.
«Тоді я не розумію, — каже Локі. — Я не розумію, чого ти це робиш. Чого ти до мене небайдужий?
«Люблю тебе, — виправляє Мобіус. — Я тебе люблю»
«Чому?»
«Тому що… — Мобіус зітхає. — Скинь маскування, скинеш?»
Локі відпускає сейдр, і той зникає із сяянням, забираючи Чорну Вдову з собою. Мобіус об’їжджає на кріслі свій стіл, тож тепер вони сидять колінами до колін. Локі ловить його погляд і плекає надію, що насправді не витріщається так сильно і жалюгідно, як йому здається.
Мобіус м’яко впирається своїми колінами в його. Він бере одну з долонь Локі й стискає її між своїми. «Я не знаю, чому я тебе люблю», — каже він.
«Може, я тебе обдурив», — швидко відказує Локі.
«Ні, — Мобіус трохи всміхається, ніби думає, що Локі пожартував. — Це не те, що я мав на увазі. Мені просто важко описати це словами»
Локі не відводить вимогливого погляду.
«Боже, — Мобіус знову зітхає. — Я кохаю тебе, бо ти — ти наче заплутаний клубок. Великий, хитрий вузол, який весь час міняється, кожна ниточка кудись тікає. І я обожнюю намагатися тебе розплутати»
«І що тоді буде, коли у тебе вийде?» — питає Локі.
«Не вийде, — відказує Мобіус. — У цьому й суть — мені ніколи не вдасться. Тому що ти такий є. Тебе неможливо розгадати чи розплутати. Ти — вічне питання»
«І тому я тобі подобаюсь», — констатує Локі.
«І тому я тебе кохаю», — виправляє Мобіус знову.
Локі хмуриться, шукає на його обличчі нятяків на лукавство. Коли не знаходить жодного, нахиляється вперед — нерішуче, почуваючись ще більше незграбно, ніж тоді, коли йому було дванадцять — і цілує.
Мобіус не рухається. Не хапає його і не відштовхує. Він просто сидить спокійно і дозволяє Локі цілувати себе — дозволяє спробувати себе, наче цікавій тварині.
Через мить Локі відхиляється. «То ти справді нічого від мене не хочеш?»
Це мордувало його місяцями — який прихований мотив міг змусити Мобіуса ховати натовпи Локі у Палаці Поза Часом, яку ж вигоду він міг із цього мати. Єдиний варіант, якого він ніколи й не враховував, — що в Мобіуса взагалі не було прихованого мотиву. Він не мав з цього нічого. Це все було лише для Локі.
Тому що він кохає Локі.
Мобіус каже: «О, солоденький, є багато речей, яких я від тебе хочу»
Його тембр низький, голос захрип, і щось всередині Локі розтікається розплавленим золотом. Він ковтає, зненацька йому стає дуже жарко. «Здається, нам час додому», — промовляє.
«Додому», — повторює Мобіус.
Локі не міняється на обличчі. Він не забирає своїх слів назад.
«Так, — каже Мобіус після деякої павзи. — Так, твоя правда. Ходімо додому»
Якщо раптом хтось не зрозуміли, чому не вказана авторка - оригінал був опублікований на сайті Ао3, де свою роботу можна "покинути", і вона залишиться доступною до читання, але авторство буде анонімним.
Дозвіл на переклад був отриманий безпосередньо від авторки.