Оголена постать юнака стояла на балконі шостого поверху, дивлячись у далечінь, на блідо-жовте небо. Скоро світанок. У руках щойно запалена цигарка власного виробництва: скручений у трубочку шматочок журналу і щільно загорнутий у нього смердючий тютюн. Курець випускає густий дим у відчинене вікно і тихо наспівує собі під ніс пісню, що заїла з вечора в голові.
Під очима хлопця темні кола від безсоння, що мучить його вже котрий день. Але в іншому він виглядає ідеально. Як і завжди. Як і належить гарненькому дурню, який з недавніх пір полюбив до пізньої застрягати в клубах і затаскувати звідти до себе додому, в ліжко, когось: не важливо дівчину, чи хлопця — а на ранок, коли ті тихо змиваються, і обриси їхніх облич не пам’ятати.
Такою є його справжня натура, як вважає сам Пак Чімін. Ніколи не була, але з’явилася. Три місяці тому, коли він з’їхався зі знайомим, просто щоб дешевше знімати квартиру (Дешевше? Та тепер його рахунки з клубів перевищують повну вартість оренди квартири).
«Це не квартира, а якийсь бордель», — поправив би його з усмішкою на обличчі Намджун, той самий чортів знайомий, якого він перед собою щоночі представляв, коли цілував когось іншого в клубі.
Спершу, коли вони тільки-то з’їхались, він задивлявся на оголене торс нового сусіда, як той виходив із душу і сідав поряд з ним грати в приставку або дивитися телевізор. Пізніше став уявляти, як він виглядає без одягу, безсоромно дивлячись йому в очі за сніданком. Потім свердлив поглядом його постать, коли той зосереджено набирав щось у ноутбуці, і намагався якнайбільше говорити з ним, щоб чути цей басистий голос і думки, які живуть у голові його власника.
У якийсь момент Чімін упіймав себе на думці, що Намджун заполонив абсолютно всі його думки. Йому треба було відволіктися. Усього раз.
— Не думав, що нам так скоро доведеться обговорити наші особисті межі, — байдужим тоном звернувся до нього Намджун наступного ранку. — Правило перше: не приводити до квартири більше однієї особи, лише якщо це не твої близькі друзі чи родичі. Правило друге: не знайом мене з ними. Я не збираюся вдаватися в подробиці твого особистого життя, так що мені абсолютно все одно, з ким саме ти спиш.
Чімін не помітив і краплі хвилювання в його очах. Лише ранкову роздратованість. Чи, може, це була ревнощі?
Хлопець ледь помітно посміхнувся у відповідь:
— Прийнято.
Чімін прийняв правила гри. Водночас і естафету: знову викликати у Намджуна ревнощі.
Тільки з кожною новою спробою його азарт зменшував оберти. Чіміна начебто не помічали, як би він не намагався, як би часто не миготів перед очима друга «за серветками» або просто покурити на балконі, поки дівчина чи хлопець чекали у сусідній кімнаті. Намджуну було справді байдуже: він ніколи не питав, не цікавився, як минула ніч, мовчки йшов до іншої кімнати, коли Чімін приходив додому з новим гостем.
Спогади про Намджуна почали хмуріти, сіріти. Може, воно і на краще. Може, краще перестати мріяти про те, що якось Джун відповість закох…зацікавленим поглядом?
— Хоч би кофту накинув, — чує позаду сиплий голос. — Не кажучи вже про спідню білизну. Ще й вікно навстіж відчинив. Холодно вже. Не годиться твоєму «добру» пропадати.
Чімін повертає голову до виходу на балкон, звідки на нього спокійно дивився Намджун, що виглядав через напівпрозору фіранку.
— Після бурхливої спекотної ночі хочеться лише остигати, — з глузуванням відповідає Чімін, роблячи нову затяжку. — Хоча, судячи з того, що в тебе спекотна ніч настає лише тоді, коли над вухом комарі літають, то звідки знати, якого мені зараз.
— І справді, — здається, засмучено посміхається Кім. — Звідки…
— Складеш мені компанію? — Чімін простягає наполовину викурену цигарку хлопцю, намагаючись затримати його біля себе хоча б ненадовго.
— Хіба ти потребуєш моєї компанії? — Намджун, нарешті, впевнено заходить на балкон, спирається на підвіконня й уважно дивиться на друга трохи сонними очима. Охоплює губами простягнутий кінчик цигарки та втягує дим.
— Взагалі-то ні, — бреше, — але якщо ти встав, то тебе щось турбує? — Чімін струшує попіл у блюдце і стежить за тим, як обережно видихає тютюновий дим, що навпроти стоїть. — Чи я тебе розбудив?
— Можливо, — коротко відповідає той і спльовує через вікно. Не найкращий тютюн у його житті.
— Вибач, — так само коротко відповідає Чімін.
Намджуна, здається, ні краплі не бентежила оголена постать Пака. Навіть звисаючий чужий член не приковував його увагу. Він дивився то в очі, то на губи, які міцно стискали майже закінчену цигарку, то на вулицю.
— Дивно, що ти вирішив стати так рано. Адже зараз лише шість ранку, — перервав тишу Намджун. — Мабуть, дівчина цієї ночі тебе дуже розчарувала?
— Мене до цього ніхто не дивував, — сміється Чімін і гасить дим об попільничку.
— Тоді чому ти продовжуєш? — Намджун не домовляє, але хлопець розуміє сенс питання. Важко не здогадатися.
— Сам не знаю, — знизує плечима і стає в таку саму позу, що й Намджун. Схрещені на грудях руки, перехрещені між собою ноги, опущена голова, але у відображенні протилежних зіниць тільки вони самі. — Я думав, що так зможу добитися уваги… однієї людини, — умовчує ім’я. — Але чим далі я заходив у власно створений ліс, тим зрозуміліше мені ставало, що нам не судилося бути разом.
Намджун слухав. Уважно слухав. Щось у голові перекручував, брови хмурив, аналізував. А потім як залився реготом, що гучний сміх по всьому подвір’ю розійшовся і оглушив Чіміна.
— Ти вже зовсім ідіот? — тремтячи від сміху, ледь вимовив Намджун. — Фу-у-ух, розсмішив, так розсмішив. Хто ж так увагу привертає?
Чімін ображено повертається до нього, але надуті щоки вмить здуваються, коли він бачить на обличчі хлопця глибокі ямочки — найулюбленіші. Його слабке місце. Який же він таки чарівний, думає про себе Чімін. От би заплющити йому очі, поцілувати і втекти, а потім сказати, що йому все це йому наснилося. От би подушечками пальців ковзнути по його гладкій шкірі, витерти сльози, що виступили від сміху в куточках очей, ближче розглянути його обличчя і … Поцілувати. Господи, як же хочеться поцілувати його. Такого затишного, домашнього. Такого чудового. Такого розумного та теплого. Цілувати, цілувати. Його треба цілувати. За вушками, в носик, щоки, шию, а потім нижче, нижче… Ні, краще в губи. Кожен їхній куточок. Особливо у середину. Туди, куди дивляться очі. Притиснутись би до них своїми і потонути.
— Чімін… — раптом шепоче Намджун, залазячи в думки хлопця. — Не дивися на мене так.
— Як? — Чімін ніби виходить із трансу, коли старший хапає його замерзлою рукою за плече. Він і сам не помітив, як наблизився до Намджуна так, що між ними залишилися якісь п’ять сантиметрів. — Як я дивлюся на тебе?
— Наче я і є причина твоєї дивної поведінки.
— Є, — не роздумуючи, чомусь відповідає Чімін. Уважно дивиться у вічі навпроти. В них нічого не змінюється. Абсолютно нічого. Він не баче ані злості, ані здивування, ані радості. — Що ж мені робити? — вголос ставить запитання, яке мав задати самому собі в голові. Але голова зараз ніби відключена, не хоче думати наперед, допомагати Чіміну і залишає його віч-на-віч з тим, хто їй заважав спати і нормально функціонувати останні три місяці.
— Та й ідіот же ти, — чує зітхання. — Начебто, досвідчений у ліжку, а поводишься як чортова дівча.
Чужі пальці лягають на волосся і повільно ведуть назад, гладять, хвалять або сварять по-доброму — Чімін не розуміє. Та й не треба більше нічого розуміти.
Бо Чіміна не відштовхують. Чіміна до себе притягують. Чіміна теплі руки огортають і в повітрі підкидають. А він і не проти. Босими ногами у відповідь огортає чужий торс, щоб довше затриматися біля Намджуна, не дозволити йому піти і залишити себе знову на самоті курити. Одному сумно. Одному неможливо. А удвох цікаво. Удвох можливо. Удвох гаряче.
Вони одночасно тягнуться один до одного, жадібно хапають губи і заповнюють балкон тихими, обережними звуками поцілунків, що оглушають тільки їх самих. Весь світ зупинився лише для них двох. Час перестав бігти, птахи замовкли, вітер сховався на даху, сонце, що виглядало з-за обрію, заплющило очі листям на деревах.
Лише ці двоє поводилися так, ніби ніхто про них не знає. Так і є. Тільки якщо павук у кутку балкона нікому про побачене не розповість.
Долоні Чіміна не знають, за що вхопитися. Лазять по найближчих ділянках шкіри, хочуть переконатися, що це все не сон, що перед ним справді Намджун, який ніжно тримає його в своїх долонях. Це ж його м’язисті руки? Його широкі плечі? Його загострене підборіддя? Його вилиці? Як багато йому доведеться ще дослідити. Чімін пальцями пірнає в пухнасте волосся Джуна і плавно масажує йому потилицю — його це заспокоює.
Намджун лише задоволено посміхається у поцілунку і дбайливо гладить по спині, щоб не злякати раптову впевненість Чіміна.
Йому не подобається присмак тютюну. Не подобається, що вони на відкритому холодному балконі. Не подобається, що все сталося так швидко та різко. Він не був готовий. Думав познущатися з Чіміна ще кілька хвилин.
Але йому подобається цілувати Чіміна. Подобається м’якість його губ. Подобається штовхатися в нього язиком і чути тихе мукання у відповідь. Йому подобається Чімін. Так сильно, що він прощав кожну його ніч, проведену з іншою людиною. Просто він знав правду. Чімін ні з ким не трахався. Але вистави, які він влаштовував щоразу, та ігри зі стогонами – дорогого коштували.
— Я… тебе… хочу, — не без зусиль шепоче Чімін, розчеплюючи їх поцілунок і переводячи подих. Намджун відчуває, як швидко б’ється його серце. — Як же я… тебе… хочу.
— Давай не поспішатимемо, — в ключиці видихає Намджун і веде язиком по вені на шиї, немов показуючи, що їм є чим ще зайнятися без занурення в секс. І Чімін готовий присягнутися, що цей язик зміг б довести його до оргазму, навіть не опускаючись нижче живота. — У нас навіть першого побачення не було.
— Який ти, чорт забирай, все-таки правильний, — цокає Чімін, прикриваючи повіки, поки Намджун цілував його шию з усіх боків, то опускаючись до ключиць, то піднімаючись до вух. — Дозволь мені хоч відсмокати тобі. Я хочу зробити тобі приємне, — його рука повільно спускається по грудях Намджуна вниз і намацує під піжамними штанами горбок. — Тобі це потрібне, я ж відчуваю.
— Мені доведеться відмовити тобі сьогодні, — відривається від нього Намджун. Підкидає в руках, щоб міцніше взяти, повертається обличчям до вікна і садить Чіміна на широке підвіконня. — Тобі допомога зараз більше за мене потрібна, — хмиче Намджун, киваючи на стояк Чіміна, і зачиняє вікно за спиною хлопця, щоб той раптом не вилетів на крилах щастя.
Намджун нахиляється до губ Чіміна, залишає на них мокрі поцілунки. Чімін не встигає потягтися рукою до члена, як Намджун впевнено закидає обидві руки собі на плечі.
— Дозволь я сам, — усміхається старший і справді сам охоплює його член, поки пальці іншої долоні вже водили між сідниць Чіміна, немов дражнячи. Чімін заливається фарбою і не знає, куди себе подіти. Ще нічого не сталося, але йому здається, що він ось-ось кінчить. Він уже готовий все закінчити, щоб не вмерти від сорому, якщо він справді не стримається.
Намджун сміливо водить долонею вздовж члена, то натягуючи, то відтягуючи шкіру і ніби випадково торкаючись яєчок. Але Чімін відчуває, що щось не так, ніби Намджун стримується, вагається і не може приступити до наступного кроку.
— Все гаразд?
— Вибач, я не дуже досвідчений у цьому і все таке… — раптом зупиняється Намджун, тупить погляд в одну точку. — Але я правда хочу зробити тобі приємне, а не «обламати».
— Блять, мене одні твої дотики заводять, а ти вирішив, що твоя недосвідченість раптом «розведе» мене? Та в мене ноги самі розводяться тільки побачивши тебе, — кусає нижню губу Чімін і міцно стискає чужі плечі, до себе хлопця ближче наближаючи. — Довірся інтуїції і продовжуй розпочате, я тебе прошу…
Намджун бачить, наскільки Чімін довіряє йому, киває і губами до набряклого члена тягнеться. Тільки Намджун проводить язиком вздовж, як Чімін здригається. Грайливий язик буває на кожній стороні світла, ретельно обціловує, залишає мокрі сліди, особливо довго затримується на півночі, змушуючи Чіміна важче дихати.
Намджун, нарешті, губами охоплює член і впускає його до себе в рот наполовину. Більше не може. Але Чімін хапається за волосся старшого і поступово починає вести його у правильному напрямку. Допомагає і йому, і собі.
Чімін не стогнав, не охав. Він повільно плавився, як запалена свічка. А запалив його Намджун, нехай і невміло, нехай трохи недбало, але як збудливо.
Намджун упіймав правильний темп, продовжив ковзати вздовж члена, заплющивши очі, поки його раптом не перервав різкий поштовх назад. Чімін тремтячими руками міцно тримав Намджуна за плече і, кусаючи губи, кінчаючи собі на живіт.
Намджун лише задоволено спостерігав за картиною, що розкрилася.
— Ді-і-і-ідько, це було добре, — на видиху шепоче Чімін, поки Намджун дбайливо витирає його ганчіркою, що першою попалася під руку.
— А що зазвичай кажуть після такого? — сміється Намджун, здається, не відчуваючи напруження чи незручності, що мала б з’явитися між ними.
— Напевно, із першим мінетом тебе? — сміється у відповідь Чімін, чіпляється руками за комір піжами Намджуна, притягує його ближче і витирає його вологі руки. — А ще, я думаю, після такого слід прояснити, що це взагалі було і яка ймовірність того, що ми все ще друзі? — намагається уникнути зорового контакту, адже усвідомлення того, що відбувалося хвилину тому, доходить тільки зараз.
— Друзі? — скидає брову Намджун. — Я думав, що ми і без слів все з’ясували, — бере долоню Чіміна в свою і залишає на ній короткий чмок.
— Як це? Ми ж лише…
— Мало не переспали? І переспали б, якби я не мав власних принципів? Вау, так о-о-ось чим займаються справжні друзі, — плескає себе по лобі. — Значить, ідіот тут таки я?
— Ні, я просто мав на увазі, що… — каже Чімін, не знає, як пояснити свої почуття. — Твій погляд.
— І що з ним не так?
Чімін набирається сміливості, щоб знову подивитися в його безсоромні очі і переконується у своїй правоті.
— Він не змінився. Яким був до сьогоднішнього ранку, таким і лишився. Ти дивишся на мене так само байдуже, холодно. Навіть коли посміхаєшся.
— Поглянь у них краще, Чіміне, — Намджун бере в руки обличчя парубка і притягує до себе. Дивиться очі в очі. Не моргаючи. Так близько, що можна було б злитися з ним в одне ціле. — Нумо. Невже там справді байдужість?
Чімін дивиться. Довго. Так довго, що у Намджуна починають сльозитися очі.
І тільки у відображенні сліз Чімін помічає її. Це чудове почуття, яке він шукав у Намджуні стільки часу – закоханість. Його очі були сповнені закоханості. Такої чарівнлї, теплої і тендітнлї. Як же він раніше її не помітив?
Точно. Вони ж у перший день їхнього знайомства майже і не звертав уваги на Намджуна. Не помічав, що він уже тоді закохався у нього. Вже тоді його погляд був закоханим і не змінювався протягом усього цього часу. Який же він все ж таки ідіот.
— Невже я тобі при першій зустрічі сподобався? — пошепки запитує Чімін і у відповідь отримує кивок. — Тоді чому не сказав? Чому не дав хоч якийсь знак?
— А ти?
— Не переводь стрілки! Я першим спитав!
— А я перший крок зробив! І як на те пішло, я, на відміну від тебе, не водив нікого додому, тільки б перевіри… — Намджуну затикають рот. Але він не пручається, бо те, як його затикають, йому подобається.
Йому подобається цілувати Чіміна. Подобається м’якість його губ. Подобається штовхатися в нього язиком і чути тихе мукання у відповідь. Йому подобається Чімін.
Чіміну подобається цілувати Намджуна. Подобаються його чуттєві губи. Подобається обстежувати його тіло руками, знаходити слабкі місця. Йому подобається Намджун.
У квартирі чується гуркіт дверима. Це їх гость пішов. Залишив пару на балконі наодинці. Їм ще багато чого слід обговорити між собою. Вже без чужих вух та очей.
Без чужих.
Без нас.
Відгуки