Гном
Оріджинали
16+
Гет
Жінка/детектив
Міні
Запитуйте дозволу
Немає схованих позначок
вт, 11/08/2022 - 12:21
пт, 02/03/2023 - 12:41
20 хвилин, 6 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Будучи нещасливою жінкою у нещасливому шлюбі, Ребекка несподівано бачить промінчик світла.

Повний текст фанфіку

Здається, Ребекка з ним тільки за його очі — сині такі. Й, може, за ямочки на щоках. А взагалі вона перед вівтарем сказала “так”, тому що в Кея є цілий флот і маєток у центрі міста. Дружина голови торгової гільдії, щастя яке.

Ребекка думала, радість життя — в розкоші. Потім думала, що зможе витерпіти. Якось не вийшло. Виявилось, що вона із іншої когорти, з тих, кому кохання б взаємного та палкого, а не студеної самотності та нудного сексу раз на місяць. Хотілося волі, дихати на повні груди, робити та одягати не те, що накажуть.

– Добрий ранок, любко.

Кей усміхався нудотно-солодко, дивився вірно, наче щеня. Він любив її не рік і не два, ще з Інституту тонких матерій. Усі навколо пророкували, що вони будуть разом: багаті, статні, горді, найкращі на своїх потоках, маг води та маг вітру врешті-решт. Ідеальні.

– Вітаннячко.

Ребецці все це оскому набило. Вона подала б на розлучення, але відмовитися від грошей не змогла — занадто звикла жити бучно.

Снідали вони разом, вечеряли теж, Кей поспішав до неї додому навіщось, для чогось, телефонував і вибачався, якщо затримався, обдаровував подарунками. Ребекка підібгала губи, коли покоївки його нахвалювали. Так-так, він чудовий чоловік, такий чуйний і уважний. Мабуть.

Кей вимагав від неї дітей, Ребекка відмовлялася — мені всього двадцять сім, стільки всього потрібно зробити. Кей влаштовував скандали, коли вона йшла в море з моряками — це так небезпечно; а якщо ти розіб’єшся?! а про мою репутацію ти подумала? тупа курка!

Ребекка стримувала брудні лайки та втікала з дому рідше, коли чоловік відібрав усі заощадження. Вона пропонувала альтернативи — на електростанцію піти працювати, крутити млини, наприклад, створюючи пориви вітру, викликати дощ на полях зрештою!

– Ти — жінка, люба, яка робота? Подивись на свої ніжні руки.

Іноді він відповідав криком:

– Твоє місто вдома, у мене в ногах!

І спробуй не послухайся.

Працювати для насолоди та працювати, щоб ноги не простягти — різні випадки. Ребекка труждатися до кривавих пузирів з носа не хотіла. Надивилася якось на мати, що від втоми не могла з’їсти і ложки супу — руки трусилися. Магія вітру, магія вітру — чаклувати легко, наче пір’ячком вести, казали вони.

Ребекка від безвиході змушувала вітряних коней носитися коридорами маєтку, лякаючи слуг, скидаючи вази, горщики, штори, заплутуючи килимові доріжки. Блищали крапельки поту на її лобі, вона запивала біль червоним сухим. Магія чомусь ніколи нікому не давалася легко: водних висушувала, вогняних спалювала, земляних перекидала в дерева… Й було в цьому своє збочене задоволення.

А потім на порозі їхнього ідеального, тричі проклятого сімейного гніздечка з’явився Філ. Просто Філ, просто детектив, який розслідував справу про незаконні перевезення “чарівного пилку” на кораблях чоловіка.

– Старший детектив з питань наркоторгівлі.

Блищали ґудзики на його мундирі, блищав значок на його долоні.

– Я Вам допоможу, Філе. Чим зможу.

Ребекка йому в той сонячний ранок п’ятниці осміхнулась спокусливо, багатозначно, на зло чоловікові, й Філ повівся. Зайшов на чай. Потім заходив ще, й їхні чаювання плавно перемістилися в ліжко, на диван, на стіл, на підлогу.

У Філа квадратна щелепа та зламаний двічі ніс. Численні кульові та ножові поранення, розсічене магією вітру стегно від коліна й до тазу — його тоді буквально розтяли.

Месьє поліцейській кадив, лаявся, з буркотінням притримував двері й міг носити Ребекку на руках. Не соромився сміятися на публіці, не обсмикував її, якщо вона обіймала неочікувано на вулиці, ховаючи обличчя на його грудях, зариваючись під пальто. 

– Чого ти? 

Він обережно стискав її плечі, впирався підборіддям у маківку, а Ребекка й сама не знала. Просто так бентежно було на душі, холодно та пусто. Вона була в пастці, в повній залежності, безправна раба. Й бігти нема куди, ні до кого.

Філ вище за неї на якихось два сантиметри, не блондин і не блакитноокий красунчик. Він — сіра пересічність.

Філ бачив покидьків стільки, що розчарувався в людях, і це імпонувало.

Ребекка відчувала себе поряд з ним юною квіточкою, слухала з інтересом його історії, вжахалася та лякалася. Й сама розповідала про два роки її практики — напрочуд свобідного часу, коли вона жила тільки для власної насолоди.

– Нас одного разу висадили на острів, – Ребекка притулилася вухом до його грудей, прислуховуючись до мірного серцебиття. – Думали, що там така глуха безлюдь. Як вночі на другий день десь на нас напали аборигени. Капітана розібрали на органи, я ледь врятувала решту команди.

– Ти тому така дивакувата?

– Не заперечую. Зате з мене маг зараз неймовірний.

­­– Маг так маг, усім на заздрість. Нам б такого у відділок, ех. Та ж бідова така…

– Й від кого я це чую!

Вони зустрічалися частіше у нього в маленькій запиленій квартирці на п’ятому поверсі з краєвидом на синє-синє море.

– Це Бетта, поруч Клара, а там, бачиш, Стара Мамка.

Жінка вела пальцем склом, вказуючи на щогли далеких кораблів. Вона знала кожний на ім’я, могла розповісти про членів екіпажу, рейси та деревину, з якої зроблені кілі.

– Ти любиш кораблі?

Філ пригортав її до себе, цілуючи в шию.

– Дуже, а море більше за життя.

К тридцяти Ребекка себе розлюбила. Дивилася у дзеркало та не впізнавала. Їжа виходила в нічний горщик, гіркоту від блювоти жінка запивала алкоголем, скотившись до віскі. Вона зламалася, й навіть не намагалася це приховати.

“Добре, – думала вона, стягуючи з Філа штани, – добре, я переживу голоту”.

Ребекка знала, що Кея посадять. Знала, що втратить усе. Знала, але відмовити Філу не могла, не хотіла. Спочатку для Ребекки це все було грою, щоб додати хоч якихось фарб у буденність, але вона загралася.

Він грубо смикнув її за волосся, надавлюючи на поперек, змушуючи прогнутися у спині.

Ребекка стогне. Ребекка тоне. Ребекка майже закохана, але ніколи не скаже про це.

– Яка ж у тебе дупа…

– Жахливий комплімент.

Філ заткнув їй рота поцілунком.

Вона показує йому доки та склади, кораблі чоловіка, побрязкуючи зв’язкою ключів. Замки старі, погано відчиняються, двері скріплять.

Ребекка видихає, коли Філ знаходить потрібне.

– Наркоторговець, бісовий син. Таку рибку піймав, ой-бо, яку премію дадуть. Може ще й медальку, га?

Ребекка складає онімілі губи в усмішку та каже в спину Філа:

– Я вагітна. Від тебе, любий.

Чоловік кам’яніє.

Тепер ж він її не покине.

    Вподобайка
    2
    Ставлення автора до критики