Жовтневу прохолоду пронизувало в’їдливе завивання сирени. Укрпошті здавалось, воно переслідує її і лунає скрізь: гудить в каструльці з рибним супом; в мисці з салатом; в порожній чашці з фірмовим логотипом. Щойно суп закипів, Укрпошта вимкнула плиту, поволі підійшла до вікна і переставила ручку на режим провітрювання, керуючись думкою «як йобне – то хоча б вікна на місці залишаться».
З тарілкою гарячого супу та крайкою хліба Укрпошта попленталася до коридору. Не було куди їй ховатися ані в багатоповерхівці, ані на роботі. Єдиний підвал в офісі був задалеко від ідеального сховища, та ще й зайнятий розмаїттям коробок на додаток; домашній не витримав би і простенького землетрусу, а в коридорі було хоча б відносно тепло та зручно, особливо для роботи. Жінка сіла на матрац, загорнулася в ковдру і зайнялася доволі звичним за ці дев’ять місяців війни ділом: почала перевіряти при світлі ліхтарика-спалаху якусь документацію і втомлено сьорбати суп.
Раптово телефон здригнувся вібрацією, немов ошпарив звиклі до тиші вуха Укрпошти гучним звуком. Знайома червоноволоса мармизка над кнопками «прийняти» та «відхилити» змусила жінку втомлено зітхнути.
– Я ж просила тільки за необхідності під час сирен дзвонити, – пробуркотіла Укрпошта за кілька секунд, – Щось термінове сталось?
– Так, дуже термінове, – Нова, вочевидь, придушила своє звичне дурнувате хихотіння, – Я скучила за тобою.
– Ми бачилися кілька годин тому, Ново, – Укрпошта змахнула ложкою, про що миттєво пожалкувала: на шпалери крапнув бульйон, – Крім цього ми бачимося майже щодня, тому…
– Не в тому плані, – в Укрпошти аж перед очима постала ця звична єхидна посмішка Нової, яка, ясна річ, передувала очевидній дурниці чи простій непристойності, – Дехто досі винен мені секс телефоном.
Укрпошта подумки ляснула собі по лобі. Хто про що, а Нова Пошта – як завжди.
– Якщо тобі вже так кортить – дочекаймося відбою, – ухилилася жінка і, почувши розчароване зітхання, підступно посміхнулася, – Після нього хоч сама приїдь і…
– Ну нє-е-е, так нецікаво, – мов ображена дівчина протягла Нова, – Я просто хочу знову почути як ти вагаєшся перед словом «вагіна».
Укрпошта гучно втягнула носом повітря.
– Будеш мені до самої смерті це пригадувати?
– Та-а-ак, ге-ге! Ну, а що, як це весело – дивитися, як ти червонієш і стаєш схожою на буряк?
– Від буряка я це якраз і чую, – обурено відгукнулася Укрпошта і поклала ложку до тарілки, – Так, всьо, набери після відбою.
– А що як ти мене кинеш? – з відчутною підозрою запитала Нова. Десь в уяві Укрпошти та зіщулилася, вигинаючи брови, – От подзвоню я тобі, а ти спиш. Чи купаєшся. Чи…
– Та подзвоню я тобі, от прискіпалася! – жартома гримнула жінка, – А поки що марш в калідор, давай!
– Та йду-йду-у, пані.
В слухавці запанували гудки. Укрпошта з задоволеним виглядом відклала телефон вбік, сподіваючись, що деякий час її не турбуватимуть, аж раптом знову пролунав дзвінок. З тихим обуренням жінка прийняла виклик.
– Відбій уже був, – сказала Нова і хитро посміхнулася. Укрпошта вхопила в її голосі передчуття чогось приємного і закотила очі, – Три хвилини тому.
– Щось маленька тривога якась…
– Певне, краєм області щось пролетіло. То як, ти готова?
Укрпошта замислилася. Звучало це все, звісно, смішно, тільки от як саме це треба було втілити? Жінка піднялася з підлоги, притискаючи слухавку плечем до вуха і пішла на кухню, аби віднести порожню тарілку і заховати суп до холодильника. Нова нетерпляче зітхнула:
– Агов? Там хтось є?
– Та є, просто я замислилася, – Укрпошта в ступорі застигла на виході з кухні. Дякувати богу, Нова не бачила зараз бурякових щок жінки, а то засміяла б стовідсотково! Проте, як би Укрпошта не очікувала насмішки від Нової, її не наставало, – Ти там що, вирішила врешті-решт стати серйозною панянкою і не насміхатися?
– Мрій, – знову цей хитрий смішок, хоча на цей раз дівчина відчутно стримувалася і навіть кахикнула, певне, для заспокоєння, – Отже, ти з калідора вибралася?
– Припустимо, – Укрпошта трухнула головою і спрямувалася до спальні, – Тільки той…
– М?
– Мені, чесно кажучи, ніяково, бо я не знаю, що казати, – пробелькотіла жінка і ненадовго відірвала слухавку від вуха аби гучно видихнути: нарешті це зірвалося з язика, – Розумієш, до цього я ще ніколи…
– Та ну, тут нема чого перейматися. Просто озвучуєш і все, це як два пальці об підлогу.
– А що як Водафон підслухає? Чи Лайфсел? Вони можуть…
– Водафоне та Лайфе, якщо ви це чуєте – стулили пиздаки та не підслуховуємо! – гримнула в слухавку Нова так, що в Укрпошти аж вуха заклало, – Все, можемо продовжити.
Десь на інших кінцях мережі обурено зітхнули Лайфсел та Водафон. Укрпошта ж навіть засміялася: настільки Нова була лихою, придуркуватою та разом з цим чудовою, що не любити її просто було неможливо. Разом з невимовною ніжністю нахлинуло на жінку й відчуття деякої сміливості й впевненості. Доки окрилений стан не пішов на спад, Укрпошта стрімко увійшла до спальні, сідаючи на ліжко.
– То-о-о ж, з чого почнемо? – запитала вона у Нової, – Ти зараз в чому?
– В чому й завжди? Ще не встигла перевдягтися після роботи, – миттєво відповіла Нова. Укрпошта замислилася. Зазвичай вона не звертала уваги на вбрання коханої, за що зараз доводилося каятися, – Можеш допомогти роздягтися, до речі.
– Оке-ей… Там ж ця фірмова червона жилетка? – навмання запитала жінка.
– Так.
– Та чорна футболка з принтом?
– Єс.
– Сині джинси?
– Сі.
Укрпошта подумки зраділа, але миттєво радість розвіялася: з цим же треба ще щось робити. Було б набагато простіше, якби Нова була просто тут, поряд з нею, а так…
– Ти там що, пригадуєш, як застібку розстібнути? – жартома запитала дівчина.
– Ні. Просто намагаюсь зрозуміти, як це реалізувати, – пробубоніла Укрпошта і відкинулася на подушки, втупившись в стелю.
– Що там реалізовувати? Фантазію вмикаєш – і вперед!
– Слухай, ну нема в мене на такі речі фантазії…
– То на нові марки про кримський міст фантазія є, а на секс з коханою – нема?
– Це не одне й те саме, – буркнула Укрпошта і перекотилася на живіт, – Окей, добре, зараз…
З чого зазвичай все починалося? Здається, в таких ситуаціях було б логічно розпочати з цілунку, тільки як це втілити, якщо Нова жила за кількадесят кілометрів від дому Укрпошти?
– Якщо тобі складно – давай я розпочну? – запропонувала дівчина абсолютно серйозним тоном.
– Так, давай. Мені необхідно ж на щось орієнтуватися, – усміхнулася Укрпошта і перекотилася на спину.
– Отже, ми стоїмо у твоїй спальні біля того неймовірно рипучого ліжка, – почала Нова, аж раптом занизила голос так спокусливо, що аж дрижаки шкірою побігли, – Я повільно наближаюсь до твого почервонілого личка…
– І ти не бачиш там рум’янцю, – підхопила Укрпошта, – Тільки впевнений і трішки зухвалий вираз обличчя.
– О-хо, хочеш мене перевершити? Добре, колего, – улесливо прошепотіла Нова так, ніби дійсно нахилилася до вуха, – Тоді я зітру цю впевненість і зухвалість.
– Мрій, стрілочко.
Нова ненадовго замовкла, роздумуючи над наступними своїми діями. Принаймні, Укрпошті хотілося вірити в те, що вона думає.
– Так і стоятимеш біля ліжка і мовчатимеш? – дівчина готова була присягтися, що чула в голосі виклик, що шмигнув по вухах малим батожком, – Дозволиш потягти вниз застібку на твоїй дурнуватій жилетці?
– Тільки після палкого поцілунку, пані.
Укрпошта ненадовго прибрала слухавку від вуха і закрила пальцем динаміка, аби Нова не почула глухий крик, спрямований в подушку. Чому це відчувалося так дивно, немов навіть заборонене? Асоціації, завдяки суспільному впливу, були в жінки доволі негарними, але Нова ж не відступить, поки не досягне свого?
– Добре, – Укрпошта потерла перенісся, зрештою повертаючись до слухавки, – Схиляюсь до твого обличчя і… припустимо, в тебе чудовий колір помади.
– Вона на смак як вишня, я скуштувала навіть, – з гордістю відгукнулася Нова.
– Цілувалася з кимось крім мене?
– Ні, спросоння переплутала з батончиком і вкусила. Дуже дивний був смак, насправді…
– Добре, – видихнула Укрпошта, пригадуючи про пристрасть коханої до тих злакових батончиків, які зазвичай приносила Сільпо, – Значить, цілуємося?
– Еге ж! Поки неквапливо, бо ти ще від мене втечеш кудись, як завжди.
На хвильку Укрпошті навіть примарився легкий присмак вишні на губах, хоча це й було тотальним безглуздям. Вона відчула, як серце пришвидшує свій темп, ніби його в магазині застало сповіщення про повітряну тривогу. То невже Нова продовжить?
– Можу тебе навіть на ліжко штовхнути й сісти зверху на стегнах, аби стовідсотково ти нікуди не поділася, – таки дівчина поволі продовжила, занижуючи тон голосу так, аби було чутно тільки щось схоже на хтиве муркотіння, – І поки ти намагаєшся зрозуміти, що відбулося, я…
– Поскаржишся на мої ґудзики, – закотила очі Укрпошта. Колись ці хитрі шматки пластику вже мозолили пальці Нової своєю вибагливою формою.
– Ну вони реально дурнуваті! І з першого разу не розстібаються, а я хочу спуститися до шиї й збентежити тебе ще більше…
– Мрій, кілька засосів не змусять мене збентежитися, – зверхньо проказала Укрпошта. Нова знов засміялася з недоброю хитринкою.
– Та невже? А якщо я захочу спуститися до грудей?
– Там бюстгальтер. Логічно?
– Я, по твоєму, не вмію розстібати бюстгальтери?
– Е, так… тебе навряд чи це спинить, гм.
Запанувала мовчанка, яка тільки підкреслювала обмеженість даного різновиду інтиму. Та й чого соромитися: самій Укрпошті цього здалося замало. Хотілося бачити червоний вихор Нової, зариватися пальцями у волосся, дряпатися і не тільки, а тут…
– Слухай, щось важкувато йде, – видихнула Нова, немов відчув напругу від своєї коханої.
– То бери свій дурнуватий байк, їдь сюди та роби це не за кількадесят кілометрів! – нарешті зірвалася Укрпошта й завершила дзвінок, після чого відкинула телефон вбік і втупилася в стелю. Стрілки на годиннику вже перемахнули за десяту, навряд чи Нова вирішить їхати зараз. До того ж за солодким вона точно не поїде, не раз скаржилася, що не вміє в королівстві Порошенка обирати смаколики.
Кілька годин телефон мовчав. Укрпошта розібралася з документацією і тепер в’яло клацала пультом, не слухаючи дикторів. Контрнаступи, інтерв’ю, жарти – все змішалося в спільну купу й немов вицвіло перед купою жінчиних розбурханих думок. Здавалось їй, образилася Нова і тепер точно не приїде.
Раптом почувся зойк гальма внизу під під’їздом. «От же ж… бешкетниця», – подумалося жінці під звук домофона. Укрпошта встала з ліжка, застрибнула в пухнасті капці й пішла до дверей.
– Чим можу зарадити? – награно-незадоволеним тоном запитала вона.
– Я тут цей… тортик привезла, якщо ти будеш, – пробуркотіла Нова, – І тут ще холодно. Дуже холодно.
– Заходь вже, знайдибіда, – усміхнулася Укрпошта і натисла кнопку домофона.
За кілька хвилин Нова скидала біля трюмо кросівки та вішала шкіряну темну куртку. Укрпошта ж поралася на кухні з кавою й чаєм.
– Сильно змерзла? – запитала жінка й залила пакетик окропом. Нова обхопила лапками гарячу чашку і дмухнула на чай.
– Таке… Помітно. Цей…
Укрпошта повернулася до дівчини з щирим запитанням в блакиті очей. Нова навпаки похнюпилася.
– Мені шкода, що з ідеєю такий прокол вийшов, – пробубоніла вона кудись до килима, – Я чесно не хотіла, аби це було так…
– Ніяково? Повір, я до твоїх витребеньок відносно звикла, то ж не сильно ображена, – вочевидь Укрпошта збрехала і розрізала торт на кілька шматків, – Будеш?
– Ні. В мене в планах дещо трохи солодше.
– Я?
– Еге.
Укрпошта з усмішкою закотила очі знову. Нова поволі піднялася зі стільця, уважно дивлячись просто в лукаву і лагідну блакить.
– То як? – Укрпошта і незчулася, як її притисли до тумбочки й поклали руки на талію, – Почнімо з початку?
– Почнімо, – просто в сухі та тонкі губи видихнула жінка і примружилася: Нова нетерпляче штовхнулась вперед до її вуст.
Нарешті присмак вишні, який переслідував Укрпошту майже весь вечір, став не фантомним. Тишу переривав тихий дзенькіт тарілок на старенькій хиткій тумбочці, казна-коли купленій в меблевому зі знижкою. На початку жінка навіть не зважала на посуд, але відсахнулася, щойно звук став виразніше й гучніше. Здається, кілька чашок з верхньої полички навіть попадали набік і Укрпошта хутко нахилилася, відкрив дверцята. Нова нахилилася слідом за нею.
– Перейдемо до кімнати? Бо я так без посуду залишуся з тобою, – трохи засмучено запропонувала Укрпошта, виймаючи щербате горнятко і зітхаючи, – Улюблена кружка була, ну капець…
– З першої ж зарплатні тобі нову куплю, обіцяю, – пробурмотіла Нова у самісіньке вушко під світлими довгими пасмами.
– Але ж цю мені подарували на роботі… На новий рік!
– Її можна як вазон використати, посадиш туди один з твоїх сексі кактусів. А тепер пішли-пішли-пішли-и-и-и-и!
Укрпошта мимоволі усміхнулася: Нова зараз нагадувала їй нетерплячу дитину. Їй аж закортіло спеціально йти до спальні повільно-повільно, аби подражнитися, помститися за кожне бентежне слівце. І щойно вони переступили поріг до іншої кімнати, як розпочалася мало не запекла боротьба.
Жодна не хотіла поступатися ініціативою. Що Укрпошта, що Нова доволі незграбно навпомацки попрямували до ліжка, не відриваючись від губ одна одної. Цілий вечір загравань між ними тільки розпалив чимдуж внутрішнє полум’я кожної, мало не зводячи з глузду невгамовною пристрастю. Нова і не помітила, як пухнастий килим вилетів з-під ніг, а Укрпошта нависла над нею з переможною хіттю в темній волошковій сині очей.
– Воу-воу, моя королево, легше, – хрипко та млосно прошипіла дівчина, грайливо сяйнув зеленими очицями, – Я з тобою так без сідниць залишусь.
– Все одно ти тільки й робиш, що сидиш в офісі, – палко прошепотіла у відповідь Укрпошта, схилившись до обвітреної шиї і залишив на ній поцілунок.
– Куди простіше сидіти тоді, коли, власне, є на чому сидіти.
– В тебе все ще є час на балачки?
Нова тільки приглушено засміялася:
– А ти хочеш слухати стогони замість них?
– Якщо ти не проти – я і буду слухати твої стогони замість балачок, Ново, – примружилася Укрпошта по-котячому хитро й неймовірно хтиво, наче не вона кілька годин тому буряковіла від ідеї з сексом по телефону, займалася документацією і дулася на Нову, – То як, ти…
– Так, я не проти продовження.
Нова, насправді, з великим розумінням ставилася до таких запитань. Чому-чому, а перевагам активної згоди та вмінню відрізняти секс від зґвалтування життя дівчину навчило, не в настільки жорстокий прийом, як багатьох нещасних в цім жорстокім світі. Ще давненько якось вона навіть підбадьорювала Укрпошту, котра часто зазнавала насмішок за свою обачність та «старомодність».
– І нічого ти не старомодна, це просто люди дурні, – казала вона тоді і обережно витирала сльози з блідого личка, не звиклого до яскравого сонячного світла і свіжого повітря туристичної бази десь під Дніпром. Укрпошта тільки хитала головою.
– Але ж більшість вважає…
– Більшість може хоч з вікна скинутися, якщо захоче. Від цього вона не стане розумніше, – буркотіла дівчина, а потім витягла з кишені кілька шишок, – Тобі необов’язково думати про інтим, як всі про нього думають, бо, насправді, це та ще хєрня.
– Точно?
– Точніше не буває, Укрпошто. І це тобі, зробиш собі красивого діда-лісовика, посадиш в кабінеті і буде тобі щастя.
Укрпошта досі згадувала той момент із теплом, щоправда, зараз було точно не до нього. Хіба ж тут пригадаєш про діда-лісовика з шишки в офісі, коли під тобою звивається від палких цілунків та, хто ці шишки й подарувала кілька років тому? Руки Нової безладно нишпорили то ліжком, то простирадлом, перетворюючи його на зім’яте жахіття.
– Тільки його випрасувала, – незадоволено пробуркотіла Укрпошта.
– Я думала ти нормальна людина, а ти, виявляється, збоченка, – награно здивувалася Нова, – Як ти можеш прасувати постільну білизну?
– Прасочкою так, – жінка зобразила долонею щось дуже схоже на процес прасування в повітрі. Нова тільки зі сміху пирхнула, – Чому тебе взагалі хвилює чи прасую я білизну, чи ні?
– А чого тебе хвилює те, що я твоє простирадло зіжмакала? Все одно ти щонеділі його замінюєш.
– Щосуботи. Щонеділі я перу одяг…
– В нас, взагалі-то, був секс, Укрпошто!
– Невже?
Нова мало не закипіла, помітив хитрезний спокій на обличчі Укрпошти. Настільки дівчина обурилася, що й не помітила, як під футболку пролізли крижані руки. Обурений зойк миттєво розлетівся квартирою.
– Дідько, ти взагалі знаєш, наскільки в тебе руки льодяні просто?! – крикнула Нова і відсахнулася.
– Серйозно? Я навіть не помічала… – винувато пробурмотіла Укрпошта і почала терти долоні одна об одну, аби трохи їх зігріти, – От чорт…
– Та окей, просто неочікувано дуже. Давай я продовжу, в мене руки тепліші.
Укрпошта незадоволено пирхнула: їй хотілося знов побути головною, та тільки за цією непосидючою Новою встигнеш? Дівчина безпардонно всілася на чужих стегнах, як і планувала ще тоді, під час дзвінка. Тонкі пальці ковзнули від живота до грудей, грайливо бренькнули ґудзиками й зупинилися біля першого. На цей раз Нова була куди повільніша й вправніша, розстібнув сорочку за кілька рухів.
– Я ж казала – ти надто з нею поспішаєш. А сповільнилася – і все вийшло, – ніжно усміхнулася Укрпошта, – Мені зазвичай допомагає.
– Саме тому твої посилки так довго надходять?
– Я не відповідатиму на це питання.
Нова тільки беззлобно засміялася і пригорнулася до грудей Укрпошти. Хотілося рухатися далі, нижче й швидше, та тільки хто ж подражнить цю зарозумілу поважну леді, як слід? Довелося Новій чмихнути, а її рукам на чужих грудях – сповільнитися, неквапливо обвести ореоли й завмерти. Укрпошта хапнула ротом повітря й смикнулася.
– Якщо ти мене зараз запитаєш «чи ти дражнишся», я скажу – так, я дражнюся, – дівчина пустила бісиків очима й хитро посміхнулася. Укрпошта обурено зітхнула, але жодного звука не випустила з тонких стиснутих губ, – Оке-е-ей, добре, значить не дражнитимусь.
– Знаєш… Мені це все ж таки не подобається.
– Та зрозуміла-зрозуміла. Пробач…
Нова зітхнула і відсторонилася. Щоки мало не палали від ніяковості і злості на себе ж. Ну звичайно: Укрпошта ж не любить, коли її дражнять, чому взагалі вона це випустила з голови? Від роздумів дівчину відволік глухий вибух десь далеко.
– Бля-а… – Нова подивилася кудись в бік вікна, – ППО чи щось інше?
– Мабуть, ППО, – знизала плечима Укрпошта і застібнула сорочку, – Може… Краще наступного разу, Ново?
– О так, краще наступного…
Годинник блимнув неоновою дванадцяткою в темряві. Нова розчаровано зітхнула.
– Ну все, ще й додому не потраплю.
– Залишайся в мене, – знизала плечима Укрпошта, – Тільки на дивані спатимеш.
– Чого це? – незадоволеним тоном запитала Нова і піднялася з ліжка.
– Бо ти вночі брикаєшся. Це трошки неприємно.
Нова засміялася, але нещиро, натягнуто, різанув по вухах Укрпошті своїм фальшем.
– Коротше, так… Певне на дивані краще.
За кілька хвилин дівчата мовчки лежали по своїх кутках і дивилися в стелю, бо робити більше було нічого. Розмовляти й жартувати обом не хотілося так само. І здавалось, нічого не збавить цю напругу між ними…
… Нічого, крім сирени, яка знову вдарила по шибках і вухах своїм несамовитим виттям.
Відгуки