badbye

- ні.

у вухах дзвенить звук розбитої свідомості та нерозуміння того, що відбувається. кімната, де блимають гірлянди різнобарвними вогнями, а на тлі грає якась чергова новорічна пісня, яка бажає «щасливого нового року» стає зовсім не такою вже святковою. таке почуття, ніби стався апокаліпсис і вижили лише смуток та заперечення.

- що? може, тобі потрібен час, я все розумію-

- ні, техьоне, я сказав ні.

оу, отже ось так розбиваються серця, це … не круто.

сором. техьон відчуває величезний сором перед хьонами, яких він покликав, щоб «влаштувати вибух голови для молодшого», і, вау, вибух голови чомусь відбувається у всіх, крім того самого «молодшого». хосок перестав радісно верещати і ледве стримується щоб не врізати хоч комусь, чімін лише міцніше схопився за руку юнгі, який взагалі нічого не зрозумів (не він один), але все ж на підтримку свого хлопця погладжував його кісточки пальців. джин випиває третю стопку соджу і тягнеться вже до пляшки для втоплення своїх емоцій, але його зупиняє сумний, з нотками докору погляд намджуна, який киває на свою чарку.

техьон хоче сховатися. не важливо де, він просто хоче зникнути, але він продовжує стояти в безглуздому ковпаку з сердечками на одному коліні перед своїм хлопцем (вже тепер колишнім?). кім ніколи не бачив такого розчарованого чонгука, погляд котрого показує лише огиду і, о господи, техьона зараз вирве. прямо тут його розриває від стільки почуттів, що краще б вони перетворювалися на сльози або хоча б, наприклад, на гроші, а не на моральну тисняву. в голові надто багато думок, надто багато запитань, надто багато всього.

- боже, та встань ти вже, скільки можна так стояти!

оу, чонгук теж щось відчуває? він теж відчуває злість та гнів? тоді чому техьон практично перестав відчувати землю під ногами?

- але чому?

- бо мені не потрібний такий чоловік, як ти техьон. я хочу нормальну сім’ю, розумієш? я хочу, щоб у мене була прекрасна дружина і діти, заміський будинок, в якому ми могли б проводити ліниві вихідні, щоб вона мені пекла млинці після важкого дня, розумієш, так? вона не ти. наші стосунки - це лише забаганки моїх і твоїх гормонів, не будуй у рожевих хмарах ілюзії майбутнього, яке зрештою опиниться в лайні.

забудьте про те, що серце техьона розбите. воно все ще тут, воно функціонує, хоча, гаразд, забудьте про це теж. техьон порожній, ось про це точно можна не забувати.

- я ж-

- припини, чуєш? перестань хапатися за мене, ніби я сенс твого життя, це не так, ти просто надто наївний щоб зрозуміти це.

техьону терміново потрібно напитися. йому треба напитися всіма теплими спогадами з чонгуком і, можливо, він не проти залишитися назавжди таким п’яницею.

- викидайся звідси.

чому ж усі такі злі? соджу грає на всіх нервах, на всіх емоціях намджуна і він точно не дасть кривдити техьона, не в цей чортів раз.

- намджун-хьоне, я тільки зберу речі і-

- техьоне, тебе це не стосується. чонгуке, швидко вивернувся з мого будинку.

- намджун-хьоне, не потрібно-

- техьоне, він розбив твоє серце, він відмовив тобі, йому немає місця в цьому будинку. згадай, скільки разів ти терпів його витівки, скільки разів ти приходив до нас сюди і плакав тому, що не знав, що робити зі своєю любов’ю до нього, годі. я, відверто кажучи, заїбався щоразу говорити, що він недостойний всіх твоїх розбитих уламків душі, зрозуміло? нехай я і під алкоголем, але чітко розумію, що цей паршивець не розуміє, що таке самотність.

і тут відбувається вибух. вибух голови чонгука.

- та може я й хочу цієї самотності! ви ж кожну добу зі мною поряд, я хочу відчути свободу від вічного: «ой, у тебе щось болить?», «чонгук-кі, ти не голодний?», мене заїбала ваша турбота з усіх боків, боже! мені набридло бачити ваші усміхнені обличчя, мені все набридло!

- тоді ти міг би нам це сказати, а не руйнувати ьехьона.

- та чому ми навіть зараз говоримо про  техьона?

техьон знімає ковпак, прямуючи у бік балкона під крики сокджину «що ти задумав?» і дістає з кишені пачку цигарок, коли відчиняє двері, щоб морозне повітря темряви хоч трохи поглинуло його. він закурює під крики тиші, навіть побажання з новим роком закінчилися, як вчасно, і його свідомість позбавляється всіх цих думок. він усміхається сам собі, ох, як же, чонгуке, ти в мені помилишся, і чує як чімін шепоче юнгі, що це все нормально не закінчиться, що вони обидва знають справжнього техьона. техьона, який може годинами говорити про мистецтво, яке йде на дно через руйнування старих понять, техьона, який може за пару секунд довести до сліз своєю правдою, техьона, який ховав себе, коли поруч знаходився чонгук.
усмішка не сходить з обличчя кіма, коли хосок подає йому попільничку, навіть тоді, коли намджун наважується покликати техьона, щоб перевірити реакцію молодшого на навколишню тишу.

- чімін-і, ти як завжди маєш рацію. значить, чонгук-кі, ти хочеш дізнатися, чому всі зараз говорять про мене? Давай згадаймо хоч один раз, коли я говорив про себе в твоєму і без твоєї присутності. пригадаємо, скільки раз ти казав, що я ідіот, що я дитина, яка ніколи не подорослішає. але ти ніколи не бачиш правду. бо ти такий егоїст, чон чонгуке. от і все. ти ніколи не бачиш очевидних речей перед своїм носом, а чи знаєш яка причина? тобі байдуже на все, що далі за нього ж. якби справді знав мене, то знав би, що для мене це все означає. ми з тобою лише погана спроба, дякую, що дав поштовх це зрозуміти. а тепер, будь ласка, послухай хьона і звали до біса звідси.
 
усмішка нікуди не зникла з лиця техьона, але ось біль і заперечення передалося на долю секунду чонгуку, який опанував ці емоції і тільки іскри слізного розпачу видавали його. він забирає свій гаманець, піднімає пальто, кинуте на крісло джина і обертається на своє найкраще минуле, яке не буде його щасливим сьогоденням, але стане найжахливішим майбутнім. він дивиться на своїх хьонів і розуміє, час прощатися, його тут ніхто не чекатиме.

- тоді всього доброго?

- всього найгіршого, чон чонгуке.