Передбачення

— Я вчора отримав передбачення, в якому мене обізвали «гнідою».

АТБ стояв біля шафок. Люди завзято витягали та залишали у них речі. Гупаючи дверцятами, лаялись, кляли ті дурнуваті замки та ключі. АТБ шум не займав. Він мав розібратися з Сільпо, саме на його території.

— То просто хибодрук. А ти хіба такий ніжний?

Посмішкою, яку подарував Сільпо АТБ можна було сміливо різати цибулю. Бо така гостра, така тоненька, що й не відчуєш міцного цибулевого запаху, й не заплачеш.
АТБ удав, ніби не відчув загрози, а вперто схрестив руки на грудях. Знову хтось кілька разів розгнівано гахнув дверцятами, з гуртом жбурнув пакети у шафку та, виражаючи своє ставлення до магазину, вирушив за покупками. Та АТБ не відволікався. Притулився плечем до пустої шафки та пильно вгледівся в хитре лисяче обличчя Сільпо.

— Так, любий, це ж не я соромлюсь зізнатися у коханні вже, — він замовк, подумки рахуючи роки, — та неважливо. Довгий час. Дуже довгий час.

Сільпо й собі втиснувся ближче до шафок. Його світло-брунатні очі уважно вивчали АТБ, ніби сканували. Зрештою, прискіпливий погляд Сільпо зупинився на губах АТБ.

— Який ніжний, ти ба! — тільки й вигукнув він.

— Хлопці, може, ви дозволите? — нетерпляче запитала панянка, тримаючи в руках ключ від шафки.

АТБ та Сільпо відійшли вбік, та ніхто з них і словом не обмовився. Анічичирк. Здавалось, що й повітря поміж ними загуснуло, хоч ложкою набирай, й запахнуло багаттям, димом, водночас війнуло небезпекою й теплом.

Коли жінка вийшла з магазину, хлопці повернулись назад. Однак цього разу вони стали ближче один до одного: лише одна шафка розділяла їх. На обличчі АТБ розквітла отруйна посмішка. Добре, що він прийшов сюди, на територію Сільпо. Нехай потім він розгрібає перед колегами за те, що влаштовував сцени на робочому місці.

— То що, Новус, Кишеня, Метро чи все-таки я?

АТБ не звучав ревниво. Він жартував, у голосі його губився легкий сміх, та все ж, все ж якась частина його бажала дістатися правди прямо зараз. Сільпо, бешкетник, влаштовував що завгодно, та тільки не приходив просто побалакати. Про кохання. Він ніби соромився цього, приховував.

Дармовис з номером похитався, гойдаючись в бік АТБ. Сільпо видихнув повітря дуже різко та гучно. Коли ж дармовис зупинився, відстань між АТБ та Сільпо скоротилась до загрозливого мінімуму. Тепер всі покупці мусили обходити хлопців десятою дорогою, аби дістатись до шафок.

— Ти так запитуєш, нібито й не знаєш відповіді, — зауважив Сільпо, й рука його дістала ключ й кинула його на підлогу.

Тепер нічого не майоріло поміж ними. АТБ зіщулився, й майже потягнувся до Сільпо, та тут дверцята відчинились. Рідко хто міг зачинити їх нормально, та взагалі вони часто відчинялись коли завгодно… АТБ зачинив шафку й не забрав руку, навпаки, заблокував Сільпо будь-який рух. Той, звісно, не збирався тікати, та АТБ притиснув його до шафки міцно-міцно. Люди, які витріщились на них в той момент загуділи, кидаючись отим своїм: «Ганьба!», «Сором!» чи, навпаки: «Овва, цілуйтесь вже!»

— Я хочу переконатися, — мовив АТБ, майже торкаючись кінчика носа Сільпо своїм.

— А що, з Вінником чи Іґлесіасом тобі вже нецікаво?

— Слухай, ти… Не випробовуй мій терпець!

— О, все, все. Добре. Раз така справа, то…

Сільпо вп’явся губами в губи АТБ, не палко, але й не невинно, ніжно, але й злегка вимогливо. Такий поцілунок не кружляв голову, не відривав ноги від землі, а навпаки — дозволяв зміцніти, разом з тим звільнитися від бентежності чи розпуки. І коли обережні й вмілі пальці так стискали плечі, обіймали спину, губились у волоссі, здавалось, що все навколо нереальне, й немає того натовпу в магазині, немає зніяковілих колег, все так добре, ніби в чарівній утопії.

— Гей ви там! — не витерпів якийсь чолов’яга, втім, лаятися не став, а просто напрочуд ввічливо кинув: — Я, звісно, перепрошую, але майте совість чи шо? Діти дивляться!

Діти, чесно кажучи, більше цікавились шоколадками, іграшками та своїми телефонами, ніж двома закоханими хлопцями. Та про всяк випадок АТБ з Сільпо повільно перервали поцілунок. Сільпо лише сунув в кишеню АТБ якусь записку, так швидко й непомітно.

— До зустрічі. В мене багато справ, — пошепки мовив Сільпо на вухо АТБ.

— Авжеж, авжеж, — закивав той.

Лише відчайдухи як ці двоє могли влаштувати таку мінівиставу на очах ошелешеної публіки. Втім, працівники магазину насправді й не таке бачили. А клієнти… Ну, Сільпо влаштує потім якусь цікаву акцію, тож, хвилюватися не слід. Єдине, чого відверто жаль: поцілунку, бо занадто коротким видався. І де тут встигнути насолодитися губами коханого, його диханням, тим смаком фруктової гумки, яку він жував перед зустріччю?!

АТБ вистрибнув на ґанок, озирнувшись на хвильку. Сільпо він не побачив, той встигнув чкурнути вглиб магазину й: або почати працювати нарешті, або ж… зачинитися у вбиральні. Бо такі поцілунки просто так не минаються.

Спустившись сходами, АТБ сунув руки в кишені. Намацав записку, яку сунув йому Сільпо. Розгорнувши клаптик паперу, АТБ зрозумів: то ніяка не записка, а чек з магазину. Поміж товарів, найменування яких вказували, що когось чекає романтична вечеря з вином, було ще дещо. Передбачення:

«Ви не знали? Вас кохають».

Сонячно посміхнувшись, АТБ похитав головою. От вигадник цей Сільпо! Та як приємно, аж щоки запалали, наче цвіт маковий! АТБ бережно склав чек удвоє та сунув у гаманець, поряд з картками. Треба зберегти чек для історії. А ще… Треба подумати що ж такого подарувати Сільпо увечері. Крім себе, звісно.