Кая.
Кая.
Кая.
Ділюк смакує це ім’я – воно наче патока солодить, тягнеться, гріє всередині… Кая. Просто Кая.
Воно пахне найвишуканішими спеціями Сходу і золотими пісками, зоряним небом і білими-білими квітами, що усіяні навколо наче перший сніг; від нього щоки палають и вуста поколює приємно – наче Кая це таємниче закляття для поцілунків, наче це вся пристрасть світу і вся його ніжність.
Ділюк просто шепче “Кая” і хочеться ще разочок вкусити трішки від цього імені, щоб солодило і гірчило водночас, щоб серденько затрепетало від першої любові і бажання подарувати йому цілий світ.
Ділюк шепче:
– Кая…
І торкається ніжно розметаного волосся на подушці, а місяць падає так на ці пасма, путає між них промінчики – і ось тобі саме зоряне небо поруч, можеш торкнутися. Кая спить так безтурботно, обніма цю подушку, а у Ділюка серце заходиться гучно-гучно… Як би не розбудити.
Ділюк хоче цілувати ці плечі, цю бронзову шкіру і щоки з ледь помітними ямочками, Ділюк кінчиками пальців ледь відчутно забирає волосся, що закрива обличчя, відкриваючи шрам, і всередині так щемить, і–
Хочеться одним поривом взяти це личко в долоні і зацілувати, сказати як шкода, як любить, як…
Небеса милостиві.
Як з розуму сходить.
Кая ледь помітно хмуриться. Носик морщить – Ділюк ледь тримається, щоб не засміятися, – а потім легенько схиляється, щоб поцілувати. Швидко так. Наче подих вітру.
І завмирає, коли стикається з ним поглядами, коли ловить срібні ниточки поміж війок, а в очах зоряне небо і безмежна любов, і просто цілий світ Ділюка Рагнвіндра.
Кая дивиться на нього якийсь час, сонний і страшенно невдоволений, що його розбудили після довгих потіх, облизує пухкі губи солодкі, і Ділюку теж стає так солодко…
– Лягай спати, – каже Кая тихо і тягне його на себе. Є у нього така звичка – залізти під Ділюка, вкритися ним, обійняти міцно, а потім сміятися, що вранці Ділюк його нікуди не пуска поки сам не прокинеться. – Світатиме скоро.
Ділюк його слухається. Обіймає покірно, прижимає до серця, вдихає солодкий запах квітів, м’яти і просто Каї; проводить кінчиком носа вздовж шиї і видихає це солодке закляття:
– Кая.
– М?
– Кая.
– Спи.
– Люблю.
– Мгм. Закрий очі і спи.
Ділюк все-таки сміється, зовсім тихо, коли бачить, як на губах Каї розквітає посмішка.
Нехай світає, думається. Все одно весь час світу тільки для них одних.
