Це вже кохання, коли дивишся на нього - і в грудях тепло? Коли торкаєшся ледь-ледь, кінчиками пальців і відводиш погляд, ніби не було, не боліло під ребрами. Гостре, невимовне.
Це вже кохання?
Це вже кохання, коли дивишся на нього - і в грудях тепло? Коли торкаєшся ледь-ледь, кінчиками пальців і відводиш погляд, ніби не було, не боліло під ребрами. Гостре, невимовне.
Це вже кохання?
Кая не знає і знати, мабуть, не хоче, бо якщо вже напевне, якщо викарбовано на зворотньому боці повік - то назавжди.
Не віджартуєшся, не відбрешешся.
Він лишає собі шлях до відступу - і повторює все частіше, менш впевнено:
- Облиш, я зовсім не закоханий, Роуз, просто-
- Просто твій Люк у тебе на язику поселився, - пирхає Розарія і забирає з його рук цигарку. Одну на двох - підліткова звичка, коли в них не було зайвих грошей і доводилося усім ділитися отак, навпіл.
- Зізнайся все. Хоча б собі, - її хрипкий сміх осідає в легенях.
- Це поставить його перед вибором.
Найстрашніші слова Кая не промовляє вголос - та все одно відчуває їх фізично.
«Він обере відмовитись від мене».
Бо це ж Люк. Люк, який завжди - Кая думає: раніше, ніж навчився ходити - був взірцем для інших. Найкращий учень, найкращий син, найкращий студент, найкращий, найкращий, накращий…
Такі обирають у пару-
- Джин, наприклад, знаєш, вони давно товаришують.
- Джин лесбійка.
- О.
- Ти такий сліпий, Кай, я іноді просто не можу.
- Ми з нею просто не спілкуємося так тісно, - Кая ніяковіє. І зовсім він не
Добре, трохи сліпий, бо не уявляє, як це - не кохати Ділюка.
- Тоді хтось інший, але точно не я, Роуз, я ж, - Кая хоче бути п’яним, хоче випити стільки, щоб забути, що він
зовсім - не - пара - Ділюку - Рагнвіндру.
- Може, це я маю вирішувати, хто мені пара?
- І давно він тут? - Кая не обертається, бо це так тупо, він тільки вчора висміював схожу сцену в ситкомі.
- Я ж казала, що ти сліпий. До завтра, любий, - в її очах анітрохи жалю, тільки крижані смішинки.
- То ти все чув, ага ж, - Кая все же стоїть, не обертається, ніби від цього Ділюк зникне, розчиниться в повітрі, мов сон - дурний чи бажаний?
- Чув.
- І не зможеш вдавати, що нічого не було, що ми лише друзі? - голос не тремтить, тремтить Кая. І відчуває, як на плечі опускається щось важке - ділюкове… пальто?
- Не зможу.
Кая чіпляється за повітря - жест, сповнений відчаю - і Ділюк ловить його пальці, переплітає зі своїми, гарячими.
- Дихай, Кая. Якщо ти не будеш, як я зможу запросити тебе на побачення?
Це вже кохання, коли цілують солодко, вперше, трохи невміло - але так, що між ребрами пече від бажання?
Чи коли купляють морозиво, хоча вже пізня осінь і ні, Кай, краще не треба - а потім приносять ліки і фрукти, і Люк цілує у скроню: «Дурнику ти мій»?
Чи коли вперше засинаєш поруч, головою на грудях - і слухаєш серцебиття?
Ділюк вигинає кутики рота - Кая відчуває, що знає відповідь.
Це вже кохання. З першої посмішки, першого дотику, всі ці роки. Для них обох.