- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Хітока хоче свободи від клітки материнської турботи. Ціна волі - п’янкий смак крові на її вустах.
Холодні руки тягнуться до неї. Крижані та слизькі вони залишають сліди. Ніжною смертельною хваткою обвивають тугими ліанами слабке тіло. Сотні рук, проте на кожній один і той же манікюр. Точно такий як в її матері. Десь на задвірках підсвідомості гуляє усвідомлення: це не просто так.
Маленька Хітока хоче правди, але холодна рука закриває їй очі.
На столі лежить новий альбом для малювання. На обкладинці — її улюблена сцена з дорами. Папір неймовірно якісний: так і хочеться намалювати на ньому шедевр.
Холодна рука хапає за зап’ястя як тільки Хітока заносить руку, щоб зробити перший штрих. У голові виринють дивні думки, озвучені до болю важливим та рідним голосом: «не псуй», «не вийде», «облиш».
Альбом лягає до інших — нових та жодного разу так і не використаних.
Ячі хочеться піднятися догори, вона впевнена, що там її чекає щось або хтось. Холодні руки її зупиняють та штовхають у «правильний» бік. Вздовж вимощеної дороги залізні ґрати, викувані з материнської турботи.
Хітока ховається у горі з ковдр та подушок. Їй так хочеться тепла. Музика захищає від настирливих темних думок, що смертельним торнадо проносяться в голові. Усі маленькі та наївні мрії, надії та сподівання зносяться поривами вітру у друзки. Відновлюючи їх знову і знову, Хітока відчуває себе дурепою, що намагається носити воду решетом.
Мама, переглядаючи табель успішності, криво посміхається. На несміливе зауваження «як виросту хочу бути як ти – дизайнером» Хітока отримує голосний сміх та прохання не будувати піщаних замків не березі океану з безталання.
Ячі знає, що вона тоне, що холодні руки тягнуть все глибше у каламутну безодню, де живуть убиті надії. Вони стали монстрами та болюче вгризаються у слабке тіло. Як п’явки витягують сили та емоції. Вона б вирвалася, але піщані замки так легко руйнуються…
Одного разу маленька Хітока робить несміливий рух. Холодні руки пропускають цей момент.
Дівчинка бачить яскраве сонце, що пробивається крізь темряву почуттів. Страх перед невідомим душить, та бажання відчути хоч краплю тепла сильніше.
Холодні руки з усіх сил тягнуть її назад, але довкола звучить пронизливий крик. Чорні ворони злітаються з усіх сторін. Хітока на диво не боїться. Вони клюють холодні руки, вириваючи шматки м’яса, їх дзьоби покриті кров’ю, а Хітока чи не вперше щиро радіє.
Каламутна вода червоніє від тієї крові. Хітока відчуває її на губах. Сміх виривається з її грудей. Несамовитий та нестримний. Тепер вона знає як звучить воля.
Хітока вбивається в чорне пір’я. Спочатку це легкий пух, що лише з часом окріпне. Вона відчуває підтримку та злітає до самого сонця.
Десь там на дні підсвідомості її все ще чекають холодні руки. Їх сліди на тілі Хітоки нікуди не зникнуть. Вони завжди гнитимуть під яскравим та сильним пір’ям дорослого ворона.
Відгуки