Возз'єднання

Кожен день через гавань Лі Юе проходять десятки кораблів зі всіх сімох королівств. Іноді більше, іноді менше: пасажирські, але все ж частіше торгові судна знаходили прихисток в землях Гео Архонту, спочиваючи в порту після довгої подорожі. Жодна людина, що не має за душею поганих намірів до жителів гавані, буде прийнята з гостинністю. Але, коли, навіть, за тобой вже закріпилася репутація «поганого хлопця», місцеві не стануть ставитися до тебе з упередженням, аж ніяк не показуючи свою внутрішню настороженість по відношенню до тебе.

Чайлд Тарталья, він же Одинадцятий Передвісник Фатуї зі Сніжної, чудово знав, як до нього ставляться в Лі Юе. Хтось вірив, що саме він причетний до вбивства Мораксу, Цисін мабуть вже знали про його роль в справі з відродженням Осіалу, а тому ждати особливої люб’язності від місцевих було б занадто зухвало. Але все ж таки жила в гавані одна людина, яка буде зустрічати його зі щирою посмішкою, не дивлячись на те, що руками цієї людини тисячоліття тому будувалася гавань, яку він Аякс ледве не зруйнував, граючи в спектаклі Синьйори.

Хлопець посміхається, лежачи на койці в кають, та відкриває особистий щоденник, знаходячи між сторінок засушений жовтий лист дерева гінкго та вертячи його між пальцями. Далі між сторінками ховаються фото з його сім’єю, які він зробив в цей візит додому. Та ось нове відрядження після короткої відпустки і знов до Лі Юе, яке іноді було йому рідніше за Сніжну. Мабуть тому, що там жило його серце, що втекло до консультанта ритуального бюро з чаруючими бурштиновими очима. Ох, скільки ж почуттів, скільки полум’я з’являлося в тих коштовних каменях, коли він був з Чжун Лі наодинці. І лише Аякс мав привілеї бачити чоловіка, що ховав в собі забагато секретів, відкритим повністю. Вони в обох знали, хто вони є: неправильний Передвісник та колишній Архонт, що вирішив жити, як звичайна людина.

Якщо розмірковувати про їх стосунки надто довго, то можна було знайти їх дивними чи якимось неправильними, але Чайлд воліл витрачати свій час не на безглузді роздуми, а на те, щоб насолоджуватися кожною хвилиною, проведеною з коханим. Життя ж бо таке непостійне та коротке, щоб гаяти час на подібні дурощі. Замало речей приносили Аяксу схоже задоволення з тим, що він відчував, проводячи дні та ночі в компанії Чжун Лі. Розумний, інтелігентний, гарний, сильний… Ідеальний в його синіх очах.

Посміхнувшись власним думкам, Чайлд згадує їх спаринги. Звісно, він не супротивник великому та могутньому Мораксу, який вийшов переможцем зі стількох воєн, що одним із його титулів був «Бог Війни». Але тим цікавіше було битися на межі божевілля, знаходячись в такій собі дивацькій ейфорії. Хоча він завжди просить битися в повну силу, на що Чжун Лі кожен раз з посмішкою погоджується, коли консультант несе його знесиленого на руках додому, Чайлд чітко усвідомлює, що той насправді стримується. Чи боїться серйозно скалічити, чи того що бій скінчиться занадто швидко в цьому разі… Але на подібні запитання, чоловік знов і знов відповідав лише загадковою посмішкою та словами: «Крапля камінь точить, Аяксе. Сила повинна зростати, а не бути одноразовим сплеском кинутого у воду каменю. Який сенс в ній тоді?»

Найцінніша частинка його гербарію знов ховається між сторінок і Чайлд притискає щоденник до грудей, зітхаючи тихо. Вже завтра він прибуде до Лі Юе, де знов побачить Чжун Лі. О, як же Аякс сумував за ним! Навіть рідні помітили ці рідкі, але важкі зітхання, але допитуватися не стали. Лише мати наостанок наказала, щоб він хоча б фото привіз, якщо не буде можливості познайомитися особисто з тим, через кого її син сам не свій ходить. Жах як ніяково було почервоніти перед нею, але з сумом по коханому нічого не поробиш та не приховаєш його – він твій супутник до наступної зустрічі з тією самою людиною.

Руді вії змикаються, гасячи блиск шафірів очей Передвісника, дозволяючи зосередитися на загальних відчуттях. Хвилі ласкаво колисали корабель і тільки глибокого та розміреного муркотіння на стародавній ліюейській над вухом не вистачає. Чжун Лі любив розповідати йому історії про минуле, час від часу забуваючись та декларуючи діалоги мовою, яку, мабуть, пам’ятали лише Адепти. Але Аякс ніколи не просив перекласти, повністю поринувши в голос колишнього Архонта, який навіть зараз чувся в шелесті хвиль за стіною.

 

– Вже завтра ми знов зустрінемось… – шепоче хлопець, хоча його й так ніхто не почує. – Вже завтра, Чжун Лі…

 

***

Випитати дозвіл на вихідний в директорки Ху Тао не склало для Чжун Лі важкої праці. Смерть, звісно, час від часу явище дуже спонтанне, але не завжди бюро потребує його послуг, тому молода пані, замислившись трохи, дає відгул, побажавши наостанок гарно провести час. І Чжун Лі з ввічливою посмішкою обіцяє їй, що так обов’язково і зробить, бо… Бо інакше бути й не може.

З останнього листа чоловік знав, коли саме і яким кораблем прибуде коханий, тому заздалегідь підготувався: замовив місце в ресторані, ще раз привів до ладу й без того прибраний будинок, наостанок змінивши постільну білизну та розставивши нові свічки. В більшості кімнат стояли пряні пахощі і лише в спальні – свіжий букет шовковиць в вазі. Загалом все, щоб Чайлд бачив, що в цьому будинку на нього чекали.

Перебіг часу для Чжун Лі відчувався декілька інакше, ніж для його коханого. Що таке зачекати два чи три тижні, коли за плечима вже століття прожитих років? Дійсно, майже нічого, але все ж таки розлука для колишнього Архонта не пройшла безслідно. Часто він засинав в ліжку лише після того, як пальці обережно стискали краєчок чужою подушки. І в такі хвилини Чжун Лі відчував, що сумує за тим теплом, яке випромінював Аякс. Ловив себе на думці, що не хоче знімати рукавичок навіть вдома, бо нащо це робити, якщо не для лагідного занурення в руде волосся чи ласкавого дотику до чужої, шрамованої багато де, шкіри? Та й власне тіло жадало дотиків, але лише від нього, але навіть це було чимось новим для Чжун Лі, який не звик до подібних бажань. Мабуть, це дійсно було те, що люди звали коханням? Бо взагалі богам недозволена любов, але ж тепер він живе, як людина, і тому має право на ці почуття, на пришвидшене биття серця лише при погляді на всміхнене обличчя, прикрашене купою веснянок, чи не так?

Просинається Чжун Лі на світанку того дня, коли повинна була відбутися така довгоочікувана зустріч. Хоч зазвичай він не приділяв уваги витраченому на збори часу, але зараз, за наведенням ладу в зовнішності та одязі, непомітно підкрався час прибуття судна. Але завдяки тому, що його будинок був недалеку від порту, Чжун Лі встигає дібратися раніш, аніж корабель почав пришвартовуватися. Бурштинові очі не мають спокою, поки погляд скаче від одного пасажира до іншого в пошуках рудого волосся та яскравої посмішки. Але шукати довго не доводиться.

 

– Пане Чжун Лі, я тут! – весело вигукує Передвісник, жваво перестрибуючи через леєр, під спільне шоковане зітхання інших пасажирів, що в цей час чекали, поки моряки спустять трап.

 

Консультант лише посміхається цій конспірації. На публіці Аякс незмінно звертався до нього формально, але тим приємніше було чути лише ім’я з його вуст, коли вони були наодинці. Чжун Лі не кваплячись рушає назустріч хлопцю і коли між ними лишається зовсім нічого, Чайлд міцно обіймає коханого за шию. Знає чудово, що не власно тому емоції та прив’язаності на публіці показувати, тому роль емоційного партнера завжди на себе бере, знаючи чудово, що ображеним його не лишать. Ось навіть зараз! Навіть зараз він відчуває, з якою силою його обіймають у відповідь, намагаючись чи злитися в єдине ціле, чи лишити змоги та взагалі думок про такі довгі втечі-розлучення.

Але все ж таки відійти один від одного доводиться. Не можна дозволяти собі задовгих проявів ніжності, коли на них спрямовано стільки поглядів. Все ж таки, Чайлд Одинадцятий Передвісник Фатуї, а Чжун Лі вельми шановний в гавані чоловік – їм обом доводиться дотримуватися заданих ролей. Хоча б поки вони не дійдуть додому. Гм, цікаво… Аякс й не помітив тієї миті, коли апартаменти Чжун Лі він став називати «домом». Треба буде про це сказати консультанту, цікаво, чи заблищать його бурштинові очі від такої відвертості?

Шлях додому вони займають балачками, суті яких не запам’ятовував жодний з них. Значить, що важливого нічого не обговорювалося, тому не й не страшно. А коли вже нарешті за спиною закриваються двері, Чайлд видихає розслаблено. Нарешті в безпеці, в його власному маленькому оазисі, де не потрібно грати того, ким ти не є зазвичай. Торба, з невеликою кількістю привезених з собою речей, залишається в коридорі, а хлопець прогулюється кімнатами, ледве стримуючи посмішку. От Чжун Лі, сама стабільність. Ніби нічого й не торкалися у відсутність Передвісника, а життя завмерло в цих кімнатах, консервуючи приємні запахи та не відпускаючи дрібні події, раз у раз відроджуючи приємні спогади.

 

– Я забронював нам місце в ресторані. Ти, мабуть, зголоднів після подорожі, – Чжун Лі нечутно, мов кіт, заходить до кімнати за коханим та вмить опиняється притиснутим до стінки, поки шафірові очі сміються навпроти його власних.

 

– Зовсім ні. Чжун… Лі… – ім’я коханого гарячим подихом обпалює його ж тонкі вуста, після чого Аякс припадає до них в такому жаданому цілунку. Скільки він про це мріяв, скільки разів бачив у снах, засинаючи наодинці з собою. І нарешті дорвався.

 

Моракс лише посміхається в поцілунок та обіймає хлопця за шию, притискаючись ближче. Все ж таки він вчинив розсудливо, коли лишив бронювання на вечір, але причиною тому був не чужий запал, а його власний, який чоловік побоювався не стримати, коли вони лишаться сам на сам. Але все склалося найкращим чином, тому відповідав Чжун Лі коханому з не меншою палкістю, вловлюючи гіркий присмак морського вітру на чужих вустах.

Шрамовані руки, поки що сховані в рукавички, зрушують зі стіни та м’яко обіймають гострі плечі, сантиметр за сантиметром з’їжджаючи нижче тілом консультанта, торкаючись чужих грудей крізь декілька шарів одягу. Коли руки спускаються ще нижче, в долонях Аякс стискає чужі стегна, після чого розриває цілунок та припадає губами до блідої шиї Чжун Лі. Минуло стільки часу, що залишені на шкірі мітки зникли і це потрібно було виправляти. Ще й нетерплячості та жару, який бив в голову, туманячи думки, додавав сам консультант, ані трохи не стидаючись ні слів своїх, ні емоцій, що знаходили вихід через ці самі слова.

 

– Ах… Я так скучив за тобою, Аяксе. З твоїм від’їздом життя ніби зупинилося, перетворюючись на одноманітні сірі дні. Ніби ти нишком викрав моє серце, справжнє серце, перед тим, як поїхати до Сніжної…

 

Чжун Лі перериває своє муркотіння на вухо хлопцеві, щоб зубами стягнути власну рукавичку та зануритися пальцями в руде волосся, трохи стискаючи локони й притискаючи коханого ще ближче до себе, через що поцілунки та мітки ставляться Аяксом більш завзято. А консультант лише очі блаженно прикриває, насолоджуючись чужим голодом. Кому, як не дракону, знати про ревне бажання сховати або відмітити своє, щоб ніхто й дивитися не смів в бік твого скарбу? Але скарбом вони були один для одного.

 

– Моя душа, мій промінь сонця… – продовжує свої палкі речі Чжун Лі. – Так боляче було просипатися кожного ранку та не бачити тебе навпроти. Хоча я й не відчуваю холоду, але засинати в пустому ліжку було холодніше, ніж на сніговій ковдрі. З твоїм від’їздом, Аяксе, ніби все втратило свої кольори… Мені так тебе не вистачало.

 

В жодному слові немає брехні, а Моракс продовжував й продовжував вивертати душу, все більше й більше відкриваючи серце коханому. А в Аякса ледве сил вистачало не тремтіти занадто помітно, слухаючі такі зізнання від Чжун Лі. Ні, консультант час від часу казав про те, як сильно кохає його, але все ж таки це ні в яке порівняння не йшло з тим, що він чув зараз. З кожним словом, що гарячим подихом лоскотало слух, все більше розум плив і замилювався, змушуючи бажати більшого, прохати більшого… А Чайлд Тарталья нікого й ніколи не прохав про щось, бо він звик добиватися бажаного. Але не в тих справах, котрі стосувалися колишнього Архонта.

 

–  Чжун Лі, будь ласка… – він підіймає очі на чуже обличчя й перехоплює відповідь коханого вустами, зминаючи слова в тихому стогоні.

 

Більше слів не потрібно: його бажання почуто – неозвучений контракт в життя втілюється в момент укладення. Чжун Лі трохи тисне, змушуючи Передвісника йти спиною вперед, але той не проти, особливо коли його легенько штовхають на ліжко, одразу влаштовуючись на колінах. Й перше, що робить з ним Моракс, – стягує короткі рукавички з рук, а потім і без другої своєї лишається добровільно. Для них обох прямі доторки рук, не сковані в’язницею тканини, є навіть більш інтимними, аніж той же секс. Але все ж таки зараз звичайних доторків буде замало. Хочеться бачити, відчувати пальцями та губами більш, насолоджуватися важким від пристрасті диханням партнера… Вони обидва потребують цього.

Спочатку були спроби з боку Чжун Лі якось пригальмувати, розтягнути процес, зробити все не кваплячись, але то було не справжнє бажання, а лише звичка. Тому й не помічає колишній Архонт того моменту, коли власні руки повністю стягли верхній одяг Чайлду, лишаючи його одягненим лише нижче поясу. Бурштинові очі жадібно відновлюють в пам’яті мапу чужих бойових шрамів, перш ніж він торкнеться їх безліччю поцілунків, не обминув увагою жодного «трофею». Й ніби шкіра в місцях застарілих поранень не повинна нічого відчувати, але Аякс відчуває й навіть занадто гостро. Кожен дотик відчувається маленьким розрядом блискавки, змушуючи здригатися та тягнутися назустріч цим приємним до помутніння розуму пестощам коханого. Але він не був би собою, якби дозволяв лише собі насолоджуватися близькістю.

Чжун Лі тихо гмикає, коли відчуває, як з шиї повільно стягують краватку. Отже, навіть зараз Чайлд не лишає своїх звичок. Але тим краще, бо консультант так само знемагав від тактильного голоду, хоча через особливості поведінки це було не так помітно. Він дійсно скучив за присутністю Аякса поруч з собою, сумував за ніжними напівсонними зізнаннями в любові щоночі, за його постійними мимобіжними, але відчутними дотиками. Передвісник став для Чжун Лі кимось більшим за друга, колегу чи коханця. Він був саме коханим, єдиним на весь Тейват та за всі роки життя Мораксу, бо так він подумки називав лише Аякса і нікого більше.

Хлопець не кваплячись стягує спочатку сюртук з Чжун Лі, так само легко розправляється з жилетом, а ось на сорочці Чайлду починав уриватись терпець. Ця дюжина ґудзиків буквально виводила його з себе, а в таких справах якось стримуватися було взагалі на рівні гріху. Але все ж таки Аякс втримується від того, щоб різким рухом повідривати усі цих маленьких дьяволів, та розстібує сорочку як належить. Знає ж, що Чжун Лі засмутиться зіпсованому одягу, тому й намагається робити обережно, тільки й того, що знімає він сорочку з коханого квапливо й нетерпляче. Але тут Передвісник в своєму праві.

А після цього для них обох не лишається якихось перепон. Вуста знов зустрічаються в довгому та пристрасному поцілунки, а дві пари рук блукають тілами, вивчаючи ніби вперше. Хоча все ж таки тут вони трохи різняться. Чжун Лі вкотре вивчає гіпнотичний візерунок зі шрамів на чужій шкірі, частково впевняючись в тому, що він не забув чуттєві місця та слабкі точки свого коханого. Кожен раз, коли він його торкався, де потрібно, з яскравих, добряче покусаних вже губ злітали глухі видихи чи ледве чутні стогнання, що не могло не тішити консультанта, котрий продовжував «мучити» чутливі зони лише завзятіше.

Але Аякс ані трохи не поступався колишньому Архонту в цій своєрідній битві. Хоча, на відміну від Чжун Лі, Передвісник брав скоріше не точністю, а кількістю. Згрубілі від частих тренувань пальці не затримувалися ніде надовго, слабенько шкрябаючи ніжну шкіру людського втілення Мораксу, мітячи її своєю, без сумлінь совісті «псуючи» таким фізичним втручанням ідеальне тіло. Але поки їм обом приємно й зносить дах від цього, Чайлд не припинить цього робити, особливо, коли серце в грудній клітині вигукує з кожним ударом все гучніше лише одну фразу: «цей чоловік має бути наш». Й не бере воно, дурне, до уваги, що Чжун Лі вже давно розумом, тілом та душею належить Аяксу, все одно набатом б’є. А хлопець і сам радий власну забаганку втілити: живого місця лишитися не має, нехай усе тіло коханого буде вкрите лише його відмітинами, невидимими відбитками його пальців та таким слідами від долоней.

Скучили, сумували, так тужили один за одним під час розлуки, тому вони однаково зараз п’яніли від близькості. Нарешті разом, знов надовго, а колись буде й назавжди, але поки вони тут і зараз: напівроздягнені, все більше падаючі в спільне божевілля, кожен з них глушив тугу не тільки через дотики, які були нескінченні, а й через приглушені слова, які виривалися з грудей, поміж довгими та вологими поцілунками. Та з кожною хвилиною цього своєрідного танку і шафіри, і бурштин все більше тьмянішають від того, як била до голови кров і як вже боліло від збудження.

На щось занадто довге й активне в обох бажання нема, але зробити приємно та допомогти зняти те напруження дуже хочеться, хоча дії мають деяку розсинхронність через те, що Аякс першим опускає руку нижче чужого живота, дивлячись мутним поглядом на Чжун Лі та язиком вмить пересохлі губи зволожуючи. От чорт, він вже давно не є незайманим, але все ж таки кожен раз ніяковість легка за плечі обіймає, ховаючи в рум’янці веснянки на щоках. Але йому дуже пощастило з партнером цьому плані.

 

– Нгх… Будь ласка, торкнися мене ще, Аяксе, – просить глухо Чжун Лі, впираючись лобом в плече хлопця, прикриваючи очі, та тілом лине до коханого ближче.

 

Передвісник усмішки втримати не може – дійсно скучив, бо зазвичай Чжун Лі і в половину не був таким покірним, але зараз як кіт притискається ближче, ніби без Чайлду йому не вижити, ніби задихнеться без його близькості. І як такому відмовиш? Відповідь досить очевидна, а питання саме по собі риторичне. Доводиться покопирсатися з клятими штанами, але вже те, як Чжун Лі тулився до нього, трохи потираючись об зігнуту в коліні ногу, коштувало втраченого часу. Дійсно як кіт, не мурчить ледве від нетривких пестощів, але Аякс зараз в гарному настрої, тому мучити коханого не стане.

 

–  Сподіваюся, ти не проти, якщо я одразу допоможу й собі? – згрубілі пальці звільняють член з полону нижньої білизни, після чого хлопець робить так само й з власним статевим органом, але на спробу обхватити зразу обидва його кусають за плече. – Добре, я тебе зрозумів.

 

На зміну власній шкарубкій долоні прийшла більш м’яка рука Чжун Лі, а довгі пальці вміло обхопили член Аякса по всій довжині, повільно ковзаючи згори-вниз та навпаки. Час від часу хватка колишнього Архонта ставала міцнішою, що змушувало Передвісника прогинатися в спині, швидко-швидко шепочучи, як мантру, ім’я коханого. Але це й було добре, бо запалювало лише сильніш, через що рухи долоні хлопця ставали швидшими, більш різкими, змушуючи вже Чжун Лі топити ганебне скиглення від задоволення в шиї Аякса, лишаючи там все більш слідів та тішити слух Чайлду цими непристойними та хтивими звуками. Лише від одного такого чесного та незвичайно низького голосу Мораксу можна було кінчити, а ще й його рука, яка не припиняла руху, навіть через те, що сам Чжун Лі вже був дуже близько.

Зазвичай, вони могли насолоджуватися одне одним набагато довше, але тут на обох впливала й довга розлука, й те, що обидва майже не торкалися себе увесь цей час, поки були розділені відстанню. Тоді не було бажання, а зараз воно було й, навіть, занадто прискорювало процес, через що вже за пару хвилин спальню затоплюють два голоси, зливаючись в один довгий, повний задоволення стогін. Після нього чутно лише важке дихання та тихенькі вологі звуки поцілунків – потім через них обов’язково припухнуть губи, але зараз про це думати якось не хочеться. Так само й про те, що необхідно приводити себе до ладу. Зазвичай, Чжун Лі був дуже принципіальний стосовно питання чистоти після таких от інтимних моментів, але зараз й він лежав майже нерухомо, повільно заціловуючи веснянки на тілі Аякса, ніби бажав приділити увагу кожній рудій цяточці на шкірі.

 

– Іноді мені здається, що ти за всі ці рази вже встиг підрахувати, де в мене й скільки їх, – посміюється хлопець, намотуючи на палець шовковистий шоколадний локон.

 

– Я ніколи їх не рахував. Люди кажуть, що веснянки – то поцілунки сонця. Нажаль, як не можу лишити свої поцілунки на твоєму тілі так само, як сонце, але кожен раз все ж таки намагаюсь дати йому відсіч та подарувати більше цілунків, ніж воно, – звісно, Чжун Лі жартує, як завжди, з єдиною метою і він досягає її, коли кімнату наповнює сміх, а на вустах Передвісника грає усмішка. – Обожнюю, коли ти посміхаєшся. І взагалі, я обожнюю тебе, Аяксе.

 

– Чжун Лі… – замість довгих зізнань, він притискається губами до чужих губ і потім шепоче, ніби то була й найголовніша таємниця Фатуї. – Я також тебе кохаю, мій драконе…

 

Мабуть їм дійсно було час приводити себе до ладу, але ніщо не могло заборонити їм ще декілька хвилин погрітися в обіймах одне одного, з думками про такі важливі зізнання та усвідомленням, що нарешті вони знов разом….