Тягучий, густий і солодкий дух, що є сумішшю вина, пахощів і дихання хмільних заклиначів, поширювався на всю цзінші, що приймала сьогодні главу ордена Нє. Це був не зовсім діловий візит, скоріше особиста зустріч із давніми друзями, здатна відвернути від проблем насущних, що навалилися на молоді плечі Хвайсана. Але це вже поглинулося в атмосфері забуття.
В унісон до шарудіння віяла йде досить жвава бесіда, дивовижна в такій атмосфері. За подібні розмови їх би вже давно побили важкими ферулами в Хмарних Глибинах, але, на щастя, заклиначі перебували за межами резиденції, у невеликому будиночку, що розташувався поряд із мальовничою річкою, чиє дзюрчання будить мешканців вранці.
Один із приймаючих, - Вей Їн - вголос вдавався солодким спогадам молодості, що так швидко пішла з його рук, залишивши на серці пару невагомих, як крильця метелика, поцілунків.
- І не дивлячись на все це неподобство, я помер цнотливим, як несписаний лист, - зауважив раптом юнак, - Ех, а скільки ж шансів то було…
На мовця подивилися дві пари очей - в збентеженні, що належали Нє Хвайсану, і випікаючі, хоча ні, заморожуючі очі Лань Ванцзі.
- Та що ви так дивитеся, - дивувався Вей Вусянь, - правду ж кажу.
- Ти дуже багато говориш, це неприйнятно. Тим паче на такі теми. Поважай себе і гостя, – спокійно, ніби навіть байдуже відповів Лань Джань.
- Я впевнений, що в голову Нє Хвайсана вже закрадалися веселенькі думки, так що не страшно, - посміхнувся Вей Вусянь, - він точно вже кимось займаний.
Нє Хвайсан зніяковіло замахав віялом, прикриваючи більшу частину свого обличчя. Але, знаючи нашого А-Саня, це лише блеф, що приховує відсутність праведності. В серці у «Незнайки» була думка, яку він знав напевно. Вона була проста та обивательська. Вина та видовищ. Бажано, щоб видовище було ефектним і вправним, таким же витонченим, як і його колекція артефактів.
- Лань Джань!, - раптом задерзав Вей Вусянь, - ти дуже сильний і гнучкий - тут він трохи задумався, - Ти колись танцював щось, що потребує пластики?, - Грайливим тоном спитав чоловік.
– Не можу брехати, це заборонено правилами Ордену.
З-під сенсу (віяло) долинув тихий смішок, зовсім акуратний, але не такий, щоб не помітити.
- Я так і знав!, - Вей Вусянь поклав голову на плече чоловіка, - Ти точно танцював наодинці навколо якогось дерева. Я прямо бачу, - захихотів.
Нє Хвайсан до цього хотів накинути й свою вуздечку на спільного коня розмови, але поки накинув її тільки на себе, і міцно в ній тримався до цього моменту.
– Не надавай своєму чоловікові умілості у всіх справах, А-Сяне, - підганяє Хвайсан.
- Він і не надає, - вступив у розмову Лань Джань, холодно, міряючи кожне слово, яке згодом виведе у зручне йому річище.
Відчувши, що «видовища» вже підступають, і треба додати останню, вирішальну ноту у цьому творі, Нє Хвайсан каже:
– А ти доведи. А ми подивимося, як ти навколо шесту покрутишся.
Вей Вусянь від несподіваної пропозиції мало не впав з плеча, його язик навіть не ворухнувся, але очі показували непередаваний спектр емоцій, від переляку до інтересу. Він перевів погляд з Нє Хвайсана на Лань Джаня і чекав на реакцію.
- Доведу., - Така була відповідь, що вичерпує рішучість Лань Ванцзі.
На обличчі Хвайсана смикнулося лише кілька м’язів поруч із губами, хоча в серці розцвіли сади.
– Слухайте, а як ми це перевіримо? Не думаю, що тут поблизу є тонке дерево чи жердина, - раптом запитав Вей Вусянь.
- Мені здавалося ти знаєш де може знаходитися подібна річ, враховуючи те, що ти наговорив - єхидно посміхаючись помічає Нє Хвайсан.
– Я не хотів би, щоб мій чоловік був зганьблений походом до будинку розпусти!
- Він пов’язав своє життя з тобою, він уже зганьблений.
- Справді, - для Вей Вусяня це була чиста правда, скільки б Лань Джань не запевняв у протилежному.
***
Нє Хвайсан обережно йшов поміж високих, розлогих дерев, що затуляли вже потемніле небо. Повітря похололо, і заклиначеві довелося щільніше запахнути своє ханьфу. Дуже шкода, що Орден Цинхе Нє вибрав шлях шаблі, адже страшенно незручно пересуватися, не плануючи на мечі.
Хвайсан переймався скоріш тим, що може застудитися, ніж думками про те, що не варто було йому пропонувати ганебні речі Другому Нефриту Ордену Гусу. Коли він щось уже зробив, то шкодувати нема чого.
»Якщо вранці пізнаєш увесь світ - увечері можна вже вмирати.» так говорила одна з численних книг, яку переписував А-Сань у отроцтві. Юнак явно не пізнав світу, мінімум тому, що не спостерігав танцюючого Лань Ванцзі.
У перспективі спостерігати завтра в будинку розпусти селища Цайї Лань Джаня, та ще в такій цікавій обстановці, він не бачив нічого більшого, ніж, наприклад, бажання насолодитися цікавою роботою У Даоцзи (кіт. художник середньовіччя). Для нього це лише витончене мистецтво, свідком якого йому пощастило бути.
***
Тим часом у кімнаті на березі річки лунав брязкіт порожніх посудин з-під вина. Лань Джань із властивою йому педантичністю прибирав кімнату, щоб не потривожити Вей Їна, що задрімав. Усунувши всі докази вечірнього неподобства, Лань Ванцзі тихо і дбайливо взяв за ноги Вей Вусяня, котрий розташувався навскіс на ліжку, і переклав їх рівно. Раніше він би скрючився поруч, але нині спина має властивість затікати. Від дотиків сонний Вей Вусянь трохи підняв повіки і тихо запитав:
– Навіщо ти погодився?
У відповідь нічого не було.
- Ти хоч вмієш танцювати?
- Мгм.
Начебто заспокоївшись такою відповіддю, Вей Їн ліг на груди чоловіка, який уже встиг розтягнутися на тахті і заплющити очі.
***
На світанку, рівно о п’ятій годині, очі Лань Ванцзі розплющилися. Він безшумно підвівся з ліжка, намагаючись не розбудити сплячого поряд з ним. У цей день їх різні режими сну пішли тільки на руку. Ще чотири години є у Лань Джаня, перед тим як Вей Вусянь прокинеться.
Чоловік одягнувся в незмінне ханьфу, взяв меч, і поклавши зброю в рукав, вийшов з кімнати. Легкий свіжий вітер колихав білосніжний одяг та налобну стрічку Лань Ванцзі.
Подивившись на потік гірської річки, зібравши собі на поділ одягу та чоботи ранкову росу, заклинач дістав свій меч і став на нього. Підлетівши лише на якийсь чжань (3 метри) він попрямував до Цайї.
Через деякий час він опинився на околиці селища. Там і була перша його мета. Лань Джань підійшов до нічим не примітного на перший погляд будинку, що був єдиним у якому зараз горіли свічки та лампи. Просте облицювання досить просторого приміщення могло б зійти за антитезу до того, що діється всередині. Він знав це місце, бо часто проходив повз нього дорогою на нічне полювання з коханим. А в останнього на такі заклади глаз-алмаз, відразу розпізнав.
Під дверима цього будинку чатувала жінка, її обличчя було густо вкрите білилами і рум’янами, що таки не могли приховати складок, що вже проступали над бровами. У своїй професії вона була «непридатною» через вік, так що тепер її роботою було виловлювання потенційних клієнтів. До неї й підійшов Лань Ванцзі.
- Здрастуйте, - акуратно запитав тільки но підійшовший.
- Що треба?, - Жінка подивилася спідлоба, вона втомилася і не була готова переходити з кимось на фамільярності.
- У вас є кімната для танців навколо жердини?, - Зрозумівши, що з цією жінкою потрібно простіше, сказав Лань Джань.
– Є.
– Чи можна замовити на сьогодні? Щоб було готово о п’ятій.
– Скільки дівчат бажаєте?
– Ніскільки. Потрібна пуста.
– Домовилися. Тільки спробуй не прийти, всі плани зламаєш., - Жінка стала невдоволено бурчати про недотриманні слова.
- Я залишу в заставу вартість, - Лань Ванцзі простяг руку із золотою монетою.
Очі сутенерки розширилися, вона радісно взяла багатство і спробувала на зуб. Поки щаслива жінка тріумфувала вдалим полюванням, Лань Джань пішов.
Життя селища прокинулося, торговці почали викладати свій товар, а Лань Ванцзі тихо та мирно ходив вулицями, розмірковуючи про все на світі. Думати «про все на світі» було більш властиво для Вей Вусяня, але ж з ким поведешся…
Коли гомін посилився, і люди снували вулицями, як листи клена спускаються по воді, Лань Джань згадав те, навіщо ще прийшов сюди. Він попрямував до лави лікаря, який був із ним уже на «ти». Там він придбав олію з лотосів і один корисний у рутинних справах виріб з кишок бика (тут має бути мем «я вам забороняю їб***ся без презервативів).
Дорогою з селища він купив апельсин для сплячого в цей момент Вей Вусяня і дещо в пакунку. Коли нескінченні артерії мощених вулиць закінчилися, він знову піднявся на меч і полетів. Минаючи дерева, його увагу привернув невеликий лісний острівець, де росли конвалії. Акуратно зірвавши ніжні квіти, він піднявся назад на свій засіб пересування.
Вдома його зустрів Вей Їн, який дуже злякався, а слідом розлютився на те, що прокинувся один у холодному ліжку. Лань Ванцзі, який більше був схожий на Шань Дань Лаожена (китайський Дід Мороз), враховуючи скільки всього він встиг зробити і купити за дві години, нічого не сказав і також мовчки дав чоловіку апельсин та квіти.
- Дякую. Але більше так не йди, - перші слова Вей Вусяня
- Мгм.
***
І ось, цей момент настав. Двоє чоловіків стояли під непримітною будівлею будинку розпусти і бездіяльно спілкувалися, поки Лань Джань не встановить зв’язок із тутешньою «начальницею». Раптом двері за ними відчинилися:
- Заходьте, - пролунав знайомий голос.
Нє Хвайсан і Вей Вусянь розвернулися і зайшли до звеселяючого закладу.
У цій обителі пороку було м’яке світло від свічок і ліхтариків. Іскри виблискували на нескінченній кількості піал з вином, позолочених статуетках, обличчях приємних дівчат з їхніми «кавалерами». Кожна «серцеїдка» задовольняла обраного гостя як могла. З кимось жінка обговорювала книги, про які дізналася за все своє життя, намагаючись показати себе як людину освічену, якісь обережно грали на гуцині чи дудочці, чим неймовірно потішали чоловіків. Але більшість йшла простішим шляхом - чим прозоріше натяки, тим більше шансів на успіх.
На невеликих тумбочках, що знаходилися під невибагливими картинками червоних квітів, явно намальованими тими ж жінками, стояли пахощі. Палички виточували важкий дим, вони з легкістю могли приспати непідготовлену душу. В очах від усього цього страшенно рясніло, і ви навряд чи відразу б помітили, що ця будівля не одноповерхова. Вгорі були тісні кімнати, де виконувалася вся не найпристойніша робота.
Нє Хвайсан з-під свого червоного сенсу із золотом писаним драконом, розглядав антураж закладу. Його погляду явно були приємні такі картини, хоч би він ніколи в цьому не зізнався. Кожна деталь здавалася йому доречною, він помічав неповторну естетику цього місця, адже сам любив мистецтво. Вам може здатися, що це все жахливо похабно, але в простоті і обивательських почуттях також є щось прекрасне. Вміння створювати приємну серцю картину, коли ти працюєш у «синьому будинку» (кит.назв. борделя), це ще потрібно попрацювати. І Хвайсан поважав їхню старанність. Так, тут були дешеві неакуратні вази, грубе кругове різьблення на столиках, але було видно старання та бажання. Тим не менш, дівчата, що торгують своїм тілом, по суті нічим не відрізняються від інших, «шляхетних», яких приймає суспільство.
Пройшовши весь зал, чоловіки зупинилися перед дверима за сходами. Відкривши її, погляду трійці постала невелика кімната, обставлена набагато густіше ніж у головному залі різними непотрібними, але цікавими речами. А посередині красувалася масивна дерев’яна жердина. Її початок і кінець були хитро покриті різьбленням. Біля жердини розташовувалися бордові шовкові подушки, а поряд з ними стояли таці з піалами та закритими глечиками червоного вина.
Вей Вусянь із Нє Хвайсаном сіли. Затамували подих в очікуванні чогось прекрасного.
Лань Ванцзі направив частину духовної енергії на гуцинь, що лежав у кутку кімнати. Інструмент трохи піднявся вгору, і його струни почали тонко і розмірено тремтіти, створюючи то висхідну, то затихаючу мелодію.
Лань Джань знав, що треба робити. Він також чудово розумів для чого це робиться. Невелике кепкування зачепило його чоловіка, може, це б і загубилося в хмелі, але краще довести справу до кінця. Діло п’яної честі також треба дотримувати. Отже, тепер час створювати мистецтво самотужки.
Високоповажний Хань Гвань Дзюнь ніколи б не подумав, що йому доведеться знімати з себе зайве вбрання перебуваючи в борделі. Але, доля штука підступна.
Лань Джань сперся на жердину, нахилився і повільно почав знімати з себе чобітки, оголюючи ніби яшмові, скульптурні стопи. Чоботи були поставлені під стіну, за всіма правилами та канонами Ордену Гусу. Звичайно, у правилах не було сказано, що взуття має стояти не в публічному будинку, але це вже деталі. Після того, як босі ноги звикли до покритої холодною циновкою підлоги, Лань Ванцзі зняв з себе мантію, даруючи їй свободу і легкість у падінні.
Дивитись на це було нестерпно приємно. Здавалося б, людина просто оголює крок за кроком своє тіло, але робить це так впевнено та приємно, що не можна очей відвести.
Тонкі пальці Хань Гвань Дзюня розв’язували всі вузлики на середньому одязі, кожне сплетіння потрапляло по одному звуку семиструнного інструменту. Пояс розмотався ніби сам собою, вся гірка одягу була відправлена до взуття під стіну.
Лань Ванцзі залишився в одному лише нижньому одязі кольору аквамарину, яке він купив сьогодні у селищі. Від високого вороту сорочки йшли вишиті сріблом по шовку хитромудрі природні орнаменти, що трохи поблискували на світлі.
Вей Вусянь задерся на своїй подушці і відчув, як у животі затягується приємний вузол задоволення. Він озирнувся на свого друга і помітив, що Нє Хвайсан сидить абсолютно спокійно, так, ніби дивиться невинну «Осінь у ханьському палаці» (кит. клас. п’єса) у міському театрі.
Тим часом Лань Джань почав рухатися. Він обійшов жердину, тримаючи її рукою, щоб перевірити на міцність установку. Зробивши оберт, він почав розмірено піднімати ногу. На кожний звук гуциня нога піднімалася все вище, немов це поступово одна за одною розкриваються пластини віяла. Лань Ванцзі, піднявши свою ногу до межі, захопився тилом стопи за жердину і акуратно подався назад, вигинаючи себе як натягнутий лук.
Вей Їну захопило дух. Він часто бачив чоловіка в ще більш розкутій обстановці, але для Вей Вусяня щоразу як перший. Нервово шукав руками сулія з вином, не відриваючи погляду від такого чудового образу. Знайшовши вино, Вусянь зробив ковток, пекуча спиртова волога рятувала. Мельком Вей Їн помітив Нє Хвайсана, який все також спокійно сидів, але не вдався до подробиць його очей, які трохи заблищали від побаченого. Нє Хвайсану виразно подобалося те, що він бачив. І, на свою думку, на відміну від Вей Їна, він ще міг сприймати Лань Ванцзі з боку мистецтва, а не похабних і неправедних думок. Те, що Хвайсан зміг так спритно отримати свої «видовища», ніяк не могло не радувати. І він не помилився, коли зрозумів, що заради такого виступу можна і трохи поманіпулювати п’яними людьми, які не можуть не дотримати слова.
Лань Джань за одну ноту опустив ногу, зробивши опорною. Знову поворот, легка тканина тремтіла при переміщенні. Обхопивши коліном дерево пілона, він зупинився і вигнув спину. Вільною рукою Лань Джань торкнувся нефритової шпильки і одним рухом зняв її, звільнивши своє волосся від пут.
Вей Вусянь відчував, як розтає під діями Лань Джаня. Він не має залізної витримки, якою був наділений Нє Хвайсана, що, мабуть, сам набрався ментальної сили у Дзян Чена. Безпристрасне обличчя Лань Ванцзі вводить у якийсь транс. З такого солодкого відчуття його вивела шпилька, яку кинули йому під ноги. Ах, Лань Ванцзі залишається романтиком.
Лань Джань продовжує свій танець, його руки та ноги схожі на лотоси, що неквапливо розкриваються на світанку. Його тіло рухається вже саме, ніби танець завчений так само добре, як і правила фехтування Ордену. Трохи па знає Лань Ванцзі, але швидко вчиться і додає нові елементи, що виглядають краще за попередні.
Вей Вусянь боровся з бажанням прямо зараз піти і отримати чоловіка, наплювавши на те, що вони тут не одні. Але Лань Ванцзі сам просив його утримуватися, і той був слухняний. Вей Їн був занадто близько і в той же час так далеко від бажаного, що це могло звести з розуму.
Все ж таки, всьому хорошому і гарному колись приходить кінець, і в цій ситуації він настав швидко, адже Лань Ванцзі не здатний витримати довгий танець так, як це можуть умілі жінки закладу.
Після свого виступу він сказав:
- Ну що? Доказав?, - це було скоріше звернення до Нє Хвайсана, хоча було б також цікаво послухати думку Вей Вусяня.
- Доказав, - Нє Хвайсан дозволив собі посміхнутися.
- Лань Джань, звідки ти такі рухи знаєш?, - поцікавився Вей Вусянь
– Лун’ян має не лише «весінні картинки».
Відгуки