Момент

На зимових канікулах Хоґвартс майже спустів. Дехто залишився через учбові прогалини, батьків або ж за відсутності місця, де чекають, де «вдома». 

Гаррі Поттер мав свій рідний та затишний куточок у Візлі, але вирішив докорінно змінити плани на користь одного відомого нам блондина. Дружба між хлопцями ставала все міцнішала. Мабуть ще трохи, і вмиратимуть один без одного.

Драко Мелфой вирвався с Менору на Різдво через важку, холодну атмосферу, яку ну дуже ненавидів. Моторошні спогади не давали йому засинати ще досить довгий час. Хоча Нарциса наполягала писати листи щонайменше 2 рази на тиждень. 

Гаррі пояснив друзям як хотів підтримати слізеринця в його боротьбі із минулим, відволікти його від почуття провини. Чесно кажучи, він просто жити без цього дурня не міг, тому і причепився, як реп’ях до мантії. 

 

 

Напередодні Різдва зміїний факультет зібрався в Хоґсміді, випити по чарці вершкового пива і відпочити від шкільних правил. 

В пабі декілька чаклунів і чаклунок цікавилися студентами, намагалися завести розмову чи познайомитися, але жоден з присутніх не був зацікавлений. Компанія гомоніла в своєму колі і особливо не звертала уваги на інших. 

Блейз Забіні вже мав пару, Гаррі люб’язно відмовив без жодних пояснень, хоча погляд був спрямований на одного конкретного хлопця.  Драко ніколи не цікавився знайомствами без вказівки дорослих, тому навіть не помічав інтерес зі сторони. Хоча, слава, яка б вона не була, і зовнішність привертали багато уваги, частенько викликали захоплені зітхання одноліток. На відміну від Гаррі, героєм Британії Мелфой не був, проте відросле волосся гріфіндорця повністю прикривало шрам, а таблички з написом «Дивіться, та це ж я!» не було. Зовсім інша справа істиний аристократ: білосніжна шкіра, волосся кольору платини, холодні, неймовірно привабливі риси обличчя і дуже помітний срібний фамільний перстень із темним смарагдом всередині. 

 Гаррі шанувальники його друга не до вподоби, тільки від тих дівчат і хлопців сам герой мало чим відрізнявся. Як би не так, йому пощастило вловити на собі погляд Драко, а потім ще й ще один.  

Отже, вечір проходив дуже задовільно.

 

 

 Мелфой трохи сп’янілий, і не менш підпитий Поттер люб’язно впали на голову Блейза. Забіні довелося тягнути тих двох, що злиплися, до кімнати гуртожитку. Точніше, до кімнати Драко, адже паролю від вітальні левів він не знав. Слава Салазару, було небагатолюдно, і цього видовища нікому не довелося бачити, шепків по кутках і так було в достатку.

Вдало, однак, що з усіх сусідів по кімнаті не залишилося зовсім нікого.

 Обидва вирішили, що спати зараз, а решта потім - чудова ідея, але як так вийшло, що спати вони валилися на одне ліжко…

Чи то Блейз так помстився? 

 

 

-Драко, щось тисне мені в бік – спроба зробити жалісливий голос провалена.

-Це напевно кільце, зараз …, - бубонить у відповідь

- Не знімай, це ж сімейна реліквія.

- Моя сім’я настільки могутня, що заважає мені спати з тобою навіть на відстані - сміх булькотить десь поруч, трохи істеричний, чи просто п’яний.

 Поттер закамінів.

-Тоді спати з тобою буду я

- Заткнися

 -Драко, як думаєш…- Гаррі тільки-но почне, як його прериває невдоволений тон:

-Що?

-Можу я зробити щось, що не входило до плану? - ніяк не вгамовується Поттер.

 -…

 - Дивись!

 Слізерінець повертається, але щось йому перешкоджає.

 Усвідомлення приходить не відразу, потім, коли акуратний пробний поцілунок закінчується. Гаррі. Після його губ торкаються знову… губи Гаррі…

 Вони м’які та неймовірно вмілі? Ледве. Чи стали вони від цього менш привабливими? Ні, тисячу разів ні!

 Вони переглядаються та знов поринають в ці почуття. Все здається сном, маревом.

 Вранці треба буде це обговорити, але тільки після похмільного зілля та пари заклинань для маскування нічних витівок.

 

Ранок добрим не буває., але в кожному правилі є винятки.

Розмова відбулася, трохи зім’ята, як її учасники:

 -То що було вчора…- намагається сформувати думку-чи має для тебе якесь значення, Гаррі?

 А той дивиться, либиться, зелені очі блищать сміхом і… чим?

 - Ти що, Поттере, страх втратив? ‐ Обурюється блрндин.

 -Голову - Гаррі сміється, як дурень, їй богу.

 -Що ти … - розуміє, знову загальмовано

 - Кажу, що ти мені подобаєшся. І ні, не шкодую.

 …

 Поки що все вирішено залишити так, по-дитячому і безвідповідально. Насолоджуватись моментами ніхто не забороняв, поки це залишається в таємниці від усіх, тим більше.

 Обійми в порожніх коридорах, нічні прогулянки та пікніки, гонки на мітлах, ночі спільні… Навряд чи в житті з’явиться можливість насолодитися чимось таким теплим і затишним ще раз.