Як Юльчик кохання шукала

   Юльчик купила квартиру.  Ні, не Юля, не Юлія, а саме Юльчик! Така чоловіча варіація імені була їй дуже доречна. «Юльчик, ти в мене і коняка, й бик; ти і баба, і мужик» - казала мама. «Юльчик, ти мужик!» - захоплено вторили мамі приятельки. «Мамульчик-Юльчик, нащо мені тато, якщо ти за двох справляєшся» - заявляла дочка. І Юльчик справлялась, пахала аки ломова сила за себе і того чувака, з яким розійшлася майже одразу після народження Софії.  Давала жару по всіх своїх перукарсько-стилістських фронтах, щоб зараз смалити шоколадну цигарку під каву на лоджії власного житла.

    Квартирі передували близько сотні курсів та майстер-классів. Оренда місць майстрами всяких брів-нігтів-підпашок у Юльчиковому салоні. Робота у вихідні та свята. Хто працює 2-гого січня? Юльчик. Хто стриже на другий день Великодня? Юльчик. До кого можна записатися на 4-ту ранку чи 11-ту вечора у неділю?.. Та-дам! До Юльчика! І вона втомилась. Купила житло, з’їхала в свої 36 від матері, відправила дочку першокурсницю з вихідних на навчання і просто пила каву на власній лоджії, насолоджуючись тишею та першим неурочним вихідним за останні 13 років.

До календарної весни ще майже місяць, але надворі вже чутно її запах. Бринить свіжістю і чиїмсь щебетанням. Ковтаючи гарячу каву, Юльчик розуміла, що хоче видихнути полегшено, збавити оберти і ще… закохатися. Ніби весь світ натякає, що уже можна. Жінка загасила цигарку і зайшла всередину. Віднесла на кухню чашку, підійшла до дзеркала в коридорі. Звідти на неї дивилося щось із синцями під сірими очима. Кучері без належного догляду звисали вовною, корені відрослі на півголови. І в довершення +10 зайвих кілограм розклалися рятівним колом по боках.

- Ох, мать моя!.. мене народила, - ошелешено пробурмотіла Юльчик. А що хотіти? Часу на себе їй завжди не вистачало. Тут би на більш-менш повноцінний сон урвати, де тут вже по спортзалах бігати. Коли вранці і мелькала думка про укладку чи заміну вічних джинсів сукнею – закінчувалася завжди однаково: «Піду так! Кого я тут любила?!» - казала Юльчик і зав’язувала хвостик на ходу. А перманентний макіяж, виконував роль макіяжу в принципі.

Але, щоб знайти кохання, тре було діяти. У перше ж клієнтське вікно Юльчик записала себе прекрасну і вже скоро сяяла рудими кучерями. Підняла ціну на послуги і, таким чином, частина клієнтів відсіялася, а заробіток менше не став, зате вільного часу додалося. Здоровий восьмигодинний сон на великому ліжку у власній спальні виявився найкращим способом боротьби із синцями та мішками під очима. Залишилось найпаскудніше – зайва вага. Спортзалу Юльчик відмела одразу. По-перше, часу не настільки стало більше. По-друге, якось соромно їй було туди йти. І хоч вона 3 дні доказувала собі, як спеціаліст, що варто довіритися теж спеціалісту. Хоч і проводила аналогії із своїми клієнтками, що фарбувалися вдома очікуючи салонного результату, а потім приходили до Юльчика на процедури догляду та лікування волосся. Але вмовити саму себе їй так і не вдалося. Ну, не звикла вона бути клієнтом, завжди знаходилася у ролі майстра! Так було вирішено їсти на три відра відра менше; по можливості, перейти на здорове харчування і робити вдома вправи з ютубу.

***********************

Перший кандидат на Юльчикове серце був круглолицим, смаглявим із рум’янцем на всі щоки, широкою посмішкою та рідкими вусиками. По вусиках було неясно – він їх відрощує, просто лінувався побритися заради побачення, чи то вони взагалі не особо ростуть, а хочеться.

Кремезного хлопчину заслала до Юльчика сусідка допомогти перевезти речі. Він був її племінником. Валерій на 7 років молодший, працював на будівництві підсобником, а у вільний час робив ковбасу. Саме про останню Юльчик слухала близько двох годин, поки вони гуляли по парку і пили каву за хистким столиком під кіоском. - …Куряча схожа на варьонку. Але можна купити справжню кишку на ринку та начинити по всіх правилах – свининою і салом. Спекти, тоді залити смальцем, закатати в банки… «Нах я погодилася піти з ним на каву?..» - думала худнуча вже три дні Юльчик, в шлунку якої від самого ранку тулилися дві мандаринки у якості сніданку. Валєра був, в принципі, нічого такий – кремезний, щирий, перманентно усміхнений, - але його хобі зіграло з голодною дівчиною злий жарт. За невеликий час вона зненавиділа хлопця з його ковбасою, цитрусові і ненадовго навіть увесь світ з його різноманітною їжею. Юльчику хотілося бургер та беруші але вона обмежилась занесенням Валєрчика у чорний список в телефоні по дорозі до дому.

*************************

Із миловидним Ромою Юльчик познайомилася в Тіндері. Веселий, спортивної статури, занадто молодий, але дуже наполегливий продавець електроніки. Зустрілися в кафе у центрі міста. Юльчик вже скинула перший кілограм за тиждень і вирішила відсвяткувати це побаченням. В хлопця виявилася абсолютно котяча зовнішність! Юльчик зловила себе на тому, що подумки домальовує йому вібриси (?) і ставить зелені лінзи. «Я буду зверху!» - подумала Юльчик, - «Хочу бачити, як він плавиться від моїх поцілунків. Хочу бачити його обличчя, коли я почну насаджуватись. Хочу, щоб так само, як зараз мружив очі і розтягував губи в лінивій посмішці. Він занадто метушливий, може нервує? Йому не пасує. Лінь та хіть підійшли б йому більше». Ромчик сипав дотепами, ніби різнокольоровим бісером. Юльчик щасливо сміялася і тягла через трубочку «іспанський» лимонад (+127 калорій!). - Прошу пробачення, моя фея, - нахилився до неї через стіл Ромчик, - Я відійду на кілька хвилин. Підморгнув і вирушив у бік туалету. Юльчик відкинулася на спинку стільця, дістала із сумочки дзеркало, збила рукою руді кучері, підтерла з кутиків очей серветкою туш. І тут задзвонив Ромин телефон. «Кохана» значилося на дисплеї. Дівчина похолола. Треті зайві в її плани не входили. Швиденько сковзнула у рукави пальто, схопила сумочку. Завагалася, витрусила з косметички олівця для брів, написала на серветці «коханій привіт» і приклала записку Роминим телефоном. На вулиці одразу звернула поза будівлю, вийшла в якісь двори. Серце калатало, на маршрутку пішла аж через зупинку, роблячи добрий гак, щоб не зустрітися з Ромкою, якщо він теж вийшов з кафе. Номер закинула в чорний список до Валерія. Кота до ковбаси – Юльчик нервово хихикнула собі під носа і пірнула в тепло маршрутки.

**************************

Діма був телемайстром. Прийшов за викликом налаштувати Юльчику тюнер. Поки він колупався у кабелях та пультах Юльчик заварила чаю на двох. «Ну, а шо? – думала дівчина слухаючи, як Діма сьорбає Ерл Грей, - Якщо його помити після трудового дня. Постригти злежане набік від шапки волосся. І відівчити сьорбати – був би нічого такий чоловічина! Зрештою, жінки і за пригрітих бомжів заміж виходять, а цей хоч при ділі…» Але один момент Юльчика дико бентежив – на обличчі Діми була приклеєна ненатуральна кривобока посмішка. Очевидно, він так звик – показувати клієнтам приязність підіймаючи один кутик рота. «Сховав би ти ту показову напівпосмішку, - думала Юльчик, - Твої очі не сміються. Тож даремно пнешся – сумною дупою радісно не пукнеш!» Відмів Юльчикові вагання сам Діма, який вийшов за двері і не спитав її номер телефону. - Ну, і прекрасно, - сказала дівчина сама собі, - Роботи менше. А то вчи його в 40 років не сьорбати, бачте! Чи скільки там йому?.. Відповіддю їй була тиша. 

****************************

Розпізнавальним знаком Андрія із сайту знайомств була блакитна троянда. Таємничий хлопець не світив своїм фото, але й не присилав дікпіки в приват та не пропонував провести разом годину в готелі, тому Юльчик ризикнула погодитись на побачення. Біля підземки стояла лише одна людина з трояндою. Юльчик зітхнула – русяве волосся стирчало з-під шапки молодого хлопчиська, просто дитини.

- Схоже ти мене чекаєш. Привіт.

Андрій мовчки простяг їй квітку. Веснянкуватий ніс хлопця запалився рожевим.

- Що ж тебе на антикваріат потягло, хлопче?

- Га?

- Років тобі скільки, кавалер?

- 23

- А мені 36. 13 років різниці, а ти захотів зі мною побачення?

Андрій засопів.

- Ти нормальна, - вичавив із себе зрештою

- Дай вгадаю, - почала здогадуватися Юльчик, - Ти писав усім підряд, а погодилася лише я?

Червоне обличчя хлопця та погляд на носки своїх черевиків підтвердили здогади. Юльчик непристойно заіржала:

- Що ж, кавалер, веди!

- Га?

- Нога! На побачення веди, кажу. Даремно я півтори години збиралася чи що?

Андрій широко посміхнувся і аж засяяв усіма веснянками. Галантно відставив ліктя, щоб дівчина взяла його під руку. Йшли недовго. До одного з найбільших торгових центрів.

- Вуаля! – вигукнув Андрій, - Ми прийшли!

Вони стояли на вході величезного… зоомагазину! Юльчик закашлялась.

- Та ти оригінал!

- Авжеж! Який сенс пити чай у черговій кафешці чи витирати попами лавки по парках, якщо можна зробити щось, що запам’ятається надовго?

Не те щоб Юльчик поділяла його ентузіазм, але йти додому теж не хотілося – вона зробила собі сьогодні вихідний, зачіску і салатик, чому б не погуляти тепер? В принципі, час проводили весело. Андрій бігав від клітки до клітки - жмакав щурів, дражнив папуг, втішався із хом’ячків, скакав біля морських свинок, намагався вкусити за вухо декоративного кролика. Юльчик спостерігала за ним і сміялася. Хлопець був таким щирим у своїх емоціях, це підкупало і гріло. Не треба було вдягати маску успішної леді чи скромної дівчини, можна було просто відпочивати. А потім вони пили чай з бергамотом у закутку кафешки на другому поверсі і розмовляли.

- В чому твоя проблема? – поцікавилась Юльчик, - Ти молодий, веселий, симпатичний. Навіщо тобі витрачати час на старших жінок із сайту знайомств?

Андрій розгубився, ковтнув чаю, ледь не обляпався ним і признався, що не надто комунікабельний. Не вміє знайомитись, взагалі не уявляє, як заводити розмову, поводити себе, як сподобатися.

- А ще… Я думав, що старша дівчина більш… емммм… швидше можна її вмовити

- Так ти заради сексу це все?

- Ні-ні! Точніше, так… Тобто, розумієш, мені треба перевірити…

- Ха! Ти підозрюєш у себе імпотенцію?

- Ні… Я… Я не знаю, хто мені подобається, а як це можна зробити інакше, ніж спробувати? Тобто… дівчата і хлопці для мене однакові, здається. Але я сам не впевнений…

- Теееееееекс…. Ти хочеш сказати, що являєшся не соціалізованим невинним хлопцем ще й, можливо, бісексуальним? – випала в осадок Юльчик, поки в голові крутилося «Та за що? Де ж я так нагрішила? Це лиш зі мною таке могло трапитися!»

- Юль, ти зараз одним реченням видала усі мої проблеми, - зітхнув Андрій і похнюпився. Тремтячими руками він рвав на манюсінькі клаптики серветку у вже пусту чашку. Далі обоє мовчки переварювали сказане. Юльчику хотілося бахнути вина або й 150 коньячку. Андрій чекав її реакції на свої слова, як вироку.

- Ну, давай розкладати крапки над і, - порушила тишу дівчина, - Перше, мушу тебе розчарувати, але сексу у нас не буде. Та й взагалі, це так не робиться… Ай, не важливо!

- Та я вже зрозумів.

- Друге, як на мене, проблема комунікації вагоміша за все інше. Тобто, чим більше знайомишся з різними людьми, більше спілкуєшся, тим більша у тебе варіативність, розумієш?

- Наче так…

- Знаєш, у мене клієнтки є, що тримають собак. Якщо для тебе живе спілкування в районі хобі та іншого заняття/дозвілля не дається, заведи собаку. Як мінімум, твоє коло знайомих збільшиться до всіх, хто прогулюється в твоєму районі. Так можна навчитися хоча б говорити і над темою думати не доведеться.

- Ти знаєш, а це ж ідея! Тим більше, я дійсно люблю тварин і завжди хотів завести хоча б кота. Залишилося із батьками домовитися. Дякую! Ти тепер моя крашиха! Ні, коуч, наставник… Коучиха! Ось!

- За це треба випити, - вигукнула Юльчик, - принесіть нам ще чаю, будь ласка! Тобі бергамот чи фруктовий, мій юний падаван?

Розійшлися з Андрієм вижлуктивши 3 літра чаю і домовившись стати друзями.

********************

Вдома Юльчик трішки змила косметику сльозами, потім міцеляркою і відкрила в телефоні чат подружок. «Кіно, вино і доміно» - написала вона. Це був позивний на загальний дівочий збір. «Код?» - пілікнув новим повідомленням смартфон. «Сірий» - що означало «все погано, але ніхто не вмер». «Коли і де?» - написали в чат. «В неділю. У мене. Заодно і квартиру обмиємо» Далі домовилися про час і Юльчик, втішаючись майбутньою зустріччю із подругами залягла під ковдру. Може вони порадять щось толкове або хоч розвеселять, а то остання надія накрилась навіть не жіночим статевим органом, а чоловічим… який хоче другого чоловічого. Куди котиться цей довбаний світ?

 

В неділю у домі Юльчика було гамірно. Аня, Інна та Оксана приперли ящик фраголіно і фрукти, Юльчик зробила шубу та спекла шарлотку. Дівки були людьми негордими, могли і коньяк солоним огірком закусювати…

- Продовжимо про хороше! – Юльчик підняла свій бокал черговий раз. Вони вже випили за квартиру, за меблювання, за роботу, за жіночу дружбу, за… Набралися вже трохи коротше.

- Продовжимо про хороше, - сказала Юльчик, - Я скинула 4 кілограми!

- Не забудь змити за собою, - меланхолійно промовила непитуща Аня.

- Ось за твоїми бородатими жартами, Нюсь, я взагалі не скучила! – захмеліло розсміялась господиня квартири. Далі Юльчик розповідала про всі невдалі спроби знайти жіноче щастя. Потім роздивлялися і детально обсміювали усі прислані їй дікпіки.

- Ну, не знаю, як щодо побачень, а колекція херів у тебе, хоч виставку організовуй, - сказала Оксана

- Ага, виставка має називатися «Від серця до серця» , - підхопила Інна

- Твої знання анатомії лякають! – відреагувала Аня, - Серце воно вище знаходиться. Не між ногами.

- Так, дівки! – вигукнула Юльчик, - В мене тут драма взагалі-то і проблема. А вам лиш би зуби посушити. От помру молода і нетрахана, що будете робити?

- Твій смартфон із повною лічкою різнокаліберних хуїв на могилку принесемо

- Ахххаха

- Ги-ги-ги

- Слухай, Юль…- Оксана роздивлялася бульбашки в бокалі навпроти світла, - А може на тобі порча?

Дівчата притихли. Після третьої пляшки вина думка здавалася раціональною і свіжою, як травнева роса.

- Ні, ну а що? – продовжила Ксю, - Знаєш, в мене тітка їздила до бабки в сусідній район. Казала, що вона їй бізнес із задниці витягла. Типу люди повалили, замовлення посипалися, а вже ж закриватися думала. Може ти поїдеш?..

*************************

Менше ніж через тиждень Юльчик їхала «до бабки». Довелося винаймати авто, щоб не витрачати весь день на поїздку громадським транспортом. Машину організувала Інна, знайшла десь знайомого знайомої, який погодився за невелику оплату покататися. Бабка виявилася жіночкою років 45-ти. Коротко стриженою блондинкою. «Тьотя Галя», - представилась вона, поки гостя роззувалася. Посадила Юльчика на низький стільчик, палила щось в металевій кварті, водила над головою сирим яйцем і зрештою булькнула-зашипіла розтопленим воском у холодну воду.

- Все у тебе нормально, Юля, - сказала тьотя Галя, - Роботяща. Трохи заздрості є, чорноти – поїздиш ще до мене, усе заберемо, почистимо.

- А любов? – несміло пискнула Юльчик вражена попередніми маніпуляціями.

- А що любов? Ось дивись, - ткнула жінка їй межи очі шматком воску, - Чоловік твій уже біля тебе. Не упустиш – буде тобі любов. Упустиш – теж буде, але інша, хоча там не все так райдужно станеться.

- Та нема біля мене нікого!

- Ти мені не розказуй! Тьотя Галя краще знає. А що не бачиш його, так поїздиш до мене, шори знімемо))) 500 гривень. В понеділок на 10-ту годину чекаю тебе, якщо вирішиш продовжувати. Думаю, 3-4 рази мені буде достатньо, щоб чорнота відійшла від тебе.

До міста їхали у тиші. Юльчик всю дорогу дивилася за вікно, як полуднішнє сонце губилося променями у залишках снігу на обочинах. «І хто біля мене? - думала вона, - Бісексуальний хлопчисько? Ковбасмен? Та за що?».

- Як вас звати? – звернулася Юльчик до свого тимчасового водія

- Гм? Юра, - захриплим голосом після довгої мовчанки відповів чоловік

- Юра, давайте зупинимося десь вип’ємо кави, будь ласка. Так на повітря хочеться, сил нема! Я пригощу вас.

Юра закашлявся:

- Там на в’їзді у місто заправка буде. Можемо зупинитися. Давай на «ти»?

*************************

Ще тричі Юра возив Юльчика до тьоті Галі «забирати чорноту», «знімати шори з очей» і випотрошувати гаманець. Щоразу вони зупинялися на тій самій заправці, пили каву, розказували одне одному якісь випадки із життя, сміялися. Говорили і курили (с). Юльчику подобалася дорога – водій був не дуже говіркий, тож можна було подумати про щось своє, спостерігаючи, як стрічка асфальту зникає під капотом. Часом Юра вмикав музику і хоч плейлист був далеким від Юльчикових уподобань, але і він був у тему. Там ненапряжно бумкала якась попса і на серці ставало легко та вільно. «От би так із коханим їхати», - думалаЮльчик, - « І щоб літо, сонце, шорти. Круто було б! Можна було б спинитися і під це… що там грає? Луі-Луі? Вийти з авто і танцювати перед капотом під цю пісню. А кохання, хай сидить за рульом і офігіває від мене такої сексі. Я типу така вийшла Ты носишь Луи-Луи-Луи-Луи І на Иди сюда, я тебя поцелую підманюю до себе пальчиками, щоб їхав. І він такий на мінімальній швидкості з квадратними очима рухається, а я витанцьовую, хай бачить, яка я приголомшлива і сам не вірить у щастя зі мною бути. Так можна і блузку зняти… А мимо проїжджаючим машинам фак’ю показувати, хай заздрять моєму мужику, що я у нього така. Ух!»  Юльчик зашоркалася на сидінні переплітаючи ноги і відвертаючи рум’янець разом з обличчям до вікна. «А потім, - думала Юльчик, - Можна було б завалитися у якийсь готель і вже відтворити другу пісню – Ну, а пока ты голая, как в Гуччи в простыне, я пру, как ледокол и круче просто нет!..»

Остання поїздка, остання кава на заправці, остання хитра усмішка тьоті Галі на чергове питання про любов. Юля з Юрою повертаються до міста. І Юльчик думає, що потім сумуватиме за цими поїздками і нехай від тітки толку нема, зате дорога вимила з голови всю тривогу. Може цього їй і не вистачало у скаженому ритмі життя – просто побути наодинці зі своїми думками? І фіг із ним з тим коханням! Перезавантаження завершилось. Пора повертатися до трудових буднів.

*************************

Телефон дзвонить, поки Юльчик чаклує над головою чергової клієнтки. «Авто Юра» значиться на екрані. «Недоплатила? Забула щось у машині?» - дивується дівчина.

- Алло

- Привіт. Це Юра.

- Я зрозуміла.

- Знаєш, тобі вже не треба нікуди їхати… А я звик, що ми через день катаємось. Давай вип’ємо кави удвох? Не на заправці )))

Юльчик завмерла. Серце миттю підскочило і застукало десь у горлі.

- А… Так. Так! Давай вип’ємо.

- Завтра?

- Так, можна завтра

- О котрій?

- Я напишу тобі пізніше – подивлюся, коли в мене вікно і домовимось…

Дівчина вручила клієнтці журнальчик і вилетіла на вулицю з пачкою Капітана Блека. Пауза, щоб перестали тремтіти пальці. 

*************************

Юра заїхав за нею підвечір. Вони взяли каву і вийшли пройтись алейкою, дівчина забажала на повітря. Юльчик хотіла бути невимушеною, та почувалась збентежено – з людиною вже стільки тем обговорили по дорозі, а ось зараз незрозуміло було, як почати розмову. Ніби саме слово «побачення» змушувало не налажати. Вони ніяково перемовлялися про погоду і природу, про очікування весни та роботу. Дівчина стала розстібати ґудзики на пальто однією рукою ( в другій паперовий стаканчик з кавою) на ходу, незграбно ступнула і ледь не полетіла на асфальт, коли сильні руки піхопили її за стан, навіть кава не рохлюпалась. Юльчик так і завмерла – навшпиньки, із гарячим напоєм затиснутим у пальцях лівої, правою вчепившись у Юрин рукав. Підняла голову і втонула у Юрієвому погляді. «Які в тебе очі! Блакитні-блакитні! - і вже йому у губи видихнула, - Юрчик…»