Перший і останній раз

- Та блядь! 

Нішіноя голосно вигукує та різко відсахується від плити. Молоко з жахливим шипінням заливає поверхню газової плитки. Запах горілого розноситься по кімнаті. 

Збоку чуються тихі кроки. Трьохрічна Іно широко відкрити блакитними очима дивиться на свого дядька. Нішіноя натягує нервову посмішку та поспішає перекрити газ. Хочеться розплакатися, але тут лише він та дитина. Потрібно поводити себе по-дорослому, як чоловік.  Обпечені пальці під воду, і показна впевненість у тому, що він робить. 

- Дядьку Ні, боляче? — в очах дівчинки набираються сльози, і вона ближче підходить до нього, чіпляючись за штани. Нішіноя тане від такої милоти. Хоча чого ще очікувати від дочки Кійоки? Навіть гени його кращого друга, Танаки, не зіпсували нічого. Хоча, враховуючи любов малої до жартів татка, то в підлітковому віці їм всім доведеться важко. 

- Ні, моя маленька, лише трохи… Давай ми сьогодні пообідаємо йогуртом з бананами, а твоїй мамі скажемо, що їли кашку?

- Мама каже, що брехати не можна! - дівчинка зводить брови на переніссі і незадоволено дивиться на свого безвідповідального дядька. На секунду в серці Нішіної підіймається щось давно забуте — сором та совість. Звичайно він не звертає на це уваги.

- Так ми ж просто збережемо це в секреті. Просто ти скажеш, що смачно поїла, але не будеш казати що. Домовились? — Нішіноя робить погляд кота зі шрека. — Я ж тебе прошу.

Дівчинка киває. Нішіноя розслаблено видихає та повертається до плити, яку потрібно терміново відмити.

Іно біжить у сусідню кімнату, але перечіплюється через  іграшку. Серед тиші звучить голосне та впевнене дитяче:

- Та блядь!

Нішіноя забуває як дихати. Це ж не могла сказати його маленька племінниця. Хоч і не кровна. Він повільно підходить до дівчинки та присідає поруч з нею.

- Сонечко, а де ти почула це слово? — пальці непомітно схрещуються. Нішіноя невіруючий, але бував в багатьох країнах, чув про багато релігій. Хоч би його підозри не справдились.

- Дядько Ні так каже! — дівчинка широко посміхається, а серце хлопця зупиняється. 

- Та блядь!

Дівчинка голосно сміється та хлопає в долоні:

- Блядь-блядь-блядь!

Дитина, наспівуючи, починає танцювати.

- Іночко, послухай. Давай ти не будеш це казати? 

-  Я хочу казати!  Блядь! - Іно складає руки і дивиться на дядька з викликом. Нішіноя з сумом впізнає у цьому впертість Танаки. У школі він захоплювався цією рисою друга. І радий, що його дочка це успадкувала, але ж не в такій то ситуації. 

- Давай я скажу тобі інші слово? Воно дуже таємне. Тільки обрані його знають!

Дівчинка недовірливо підходить ближче. 

- Ну що там? 

Нішіноя таємниче нахиляється ближче та починає лоскатати дитину. Вона заходиться радісним сміхом. Вони весело бігають по квартирі, кидаючись іграшками. За розвагами час проходить непомітно. Нішіноя обожнює такі моменти. Та й Іно недаремно найбільше любить з усієї їх компанії дядька Ні. Принаймні він на це сподівається. 

Вхідні двері стукають з голосним стуком. Нішіноя та Іно завмирають серед вчиненого ними хаосу. Розкидані речі, засрана кухня та ненагодована дитина — топ 3 причини, чому Нішіноя провалився як нянька. Про матюк він не згадує, сподіваючись, що дівчинка вже й забула. В дітей же пам’ять як у рибок, так?

- Блядь… — тихо шепоче Іно, ніби також усвідомлюючи всю катастрофічність ситуації.

- Їбать, — так само тихо говорить Нішіноя, уже передчуваючи весь пиздець, що його чекає. 

Танака і Кійоко заходять у кімнату. Іно розкриває руки та біжить до них.

- Їбать! Тато і мама! 

Це був останній раз, коли Нішіноя залишався зі своєю улюбленою племінницею. І будь-якою іншою дитиною.