До Апокаліпсису залишаються лічені дні.
Смерть дихає своїм крижаним, повним гнилої порожнечі подихом просто в обличчя мешканців Гокінсу так відчутно і мерзотно, як ніколи до цього. Від гнітючого відчуття безвиході й паралізуючої болі аж на стіну дряпатися хочеться, але ж…
Місце дурним, невчасним і просто ідіотським бажанням в кучерявій голові Ненсі Вілер, теж знаходиться. І якщо їм залишилося жити доволі недовго, то чому б не зробити те, про що потім і жалкувати не доведеться? Мертві ж не жалкують…
– Не спиш? – шепоче Робін і повертається обличчям до Ненсі. Та тільки хитає головою, – Тебе щось хвилює?
– Ну, знаєш, тут типу кінець світу в спину дихає, а я хочу цілуватися… – Ненсі крутить пасмо між пальцями й злиться на себе подумки, – Дурня якась.
– Не дурня, – миттєво відгукується Баклі і піднімається на ліктях, – Така поспішність нормальна, коли відбувається щось глобальне, що ти контролювати не можеш і…
– Ти нервуєш. Я б сказала, навіть сильніше, ніж зазвичай.
Звичайно, Ненсі буквально відчуває деяку напруженість в Робін. Така розумаха, як Баклі, не може не збагнути, що це хаотичне і ірраціональне на даний момент бажання стосується саме її. Можливо, Ненс надто часто відштовхувала Робін і тепер та взагалі нічого спільного з нею мати не хоче. Може, сама пропозиція неприємна? Або ж неприємна особисто Ненсі?
Втім, Баклі не намагається відсунутися чи піднятися, аби піти. Навіть навпаки: дивиться просто в обрамлене кучерями бліде обличчя, на якому в тьмяному світлі нічної лампи добре видно зацікавленість.
– Я не нервую, просто до твого відома – в мене ще настільки далеко справи з дівчатами не заходили, тому що не дуже щастило з ними і я не зовсім добре знаю, що робити в таких випадках, і… – починає Робін, але Ненсі торкається покусаних губ: просить тиші.
– Значить, будемо лажати разом. Не бійся.
– Та чого ти вирішила, що я боюся?! Я взагалі спокійна ніби? В плані, спокійна наскільки це можливо взагалі, тільки відносно, бо знаєш… Я-я знов забагато базікаю, так?
– Так, є трошки. То як, можна тебе поцілувати?
Робін замислюється на кілька секунд. Звичайно, можна було б відмовитися і лягти спати, але ж хіба кожного дня їй хтось пропонує поцілуватися? Роздуми немов на дві команди поділяються, кожна з яких зі своїми аргументами, певними суперечностями, які тільки заважають одне одному.
З одного боку зараз – найтемніший момент для всього Гокінсу і необхідно б все зайве відкласти на потім. З іншого – чи настане це «потім»? Що, як вони за тиждень чи навіть менший проміжок часу стануть кормом для демогоргонів чи наїдками для векни, а може й взагалі їх обох перетворять на попіл Ворота, які, здається, лише ширшають. Робін зітхає.
І чому тільки те, чого вона прагнула доволі довгий час і давно, вирішило впасти на патлату голову рівно в ту хвилину, коли усі надії було поховано, а думки – відпущено? Клята злодійка-Доля зі своїми нестерпними жартами…
Робін кусає нижню губу аж до металічного присмаку на язиці. Знову будуть заживати деякий час і пекти.
– Дідько, я стільки разів уявляла собі як якась прекрасна дівчина пропонує мені поцілунок, щоб потім, коли це станеться насправді, лежати і вагатися, бо не знаю, – Баклі пропускає нервовий сміх крізь пальці, – Я безнадійна, боже!
– Чому ти вагаєшся? Якщо не секрет, ясна річ.
Ненсі ніжно прибирає з обличчя Робін ще вологі пасма волосся й нахиляється низько-низько, наче готова поцілувати ту будь-якої миті.
– Вагаюсь, бо не впевнена, що типу… Що саме я – та, з ким ти хочеш цілуватися, – буркотить Робін і зітхає, – Не те, щоб я вирішувала за тебе, просто… Це доволі неприємно – цілуватися з тим, з ким не хочеш.
– Ну, в цьому я експертка, – гірко посміхається Ненс і самим лише поглядом вказує в бік Майкової кімнати, де хропить на весь поверх Стів разом з Дастіном, – Тому і хочу поцілуватися з тобою, бо, власне, хочу, розумієш?
Ненсі ледве опановує розбурхані хвилювання. Не скаже зараз – не скаже вже ніколи. Мабуть, єдиний плюс у наближенні апокаліпсису: перестаєш вагатися і відкладати щось на «потім», якого ніколи й не існувало.
Робін засуджуватиме? Возненавидить? Розчарується? Байдуже.
Головне – ці почуття більше не будуть тягарем висіти за плечима Вілер.
– Не тільки тому, що ти – єдина, хто зараз поряд зі мною, Робін, – кляті слова, які тікають просто з-під носа і не хочуть вибудовуватися в речення, – Скажу максимально відверто – ти мені симпатична і саме тому я й… н-ну, ти зрозуміла, коротше.
– Та ніби зрозуміла…
Робін наче блискавкою пронизує: настільки вона шокована і разом із тим збентежена і невимовно рада. Хоча десь глибоко всередині вона відчуває недовіру, яка точить душу разом з сумнівами. І яке з рішень найкраще в такій складній життєвій ситуації?
До біса сумніви. Ймовірно, це остання їхня ніч в цьому будинку, чи навіть житті і Робін скоріше помре, ніж дозволить чомусь (чи комусь) зіпсувати її.
– А тепер зізнавайся, ти хотіла тільки цілунок чи щось ще? – з неймовірною лукавістю в очах запитує Баклі, чим змушує Ненс почервоніти навіть дужче за неї.
– Так, два цілунки! – швидко відповідає Вілер і складає руки на грудях, – А може навіть чотири. Чи десять.
– Для тебе хоч цілий мільйон, Ненс.
– Ти розумієш, що ми мали поцілуватися півгодини тому, Робін? Ти мене заразила своєю балакучістю.
– Перепрошую, моя королево, але ти знаєш, я завжди багато говорю, коли нервую і якщо тобі це не подобається, то…
Договорити Робін вже не встигає, бо бубоніти просто в губи Ненс здається їй такою собі ідеєю. І от диво: вони такі ж покусані до крові і обвітрені, як і в Баклі. Тільки от не збігаються відчуття з тим, що зазвичай уявляла собі Робін. Щось точно не те. Не має бути цієї скутості й деякої напруженості, якою Вілер просто наскрізь просочена. І ця бісова фігня неймовірно заважає їм обом зараз.
– Мх, Ненс, якщо ти не в настрої, то… – починає Робін, але Ненсі тільки хитає головою, – То що не так?
– Це як… Знаєш, це капець ніяково насправді, – Ненс знов відкидається на подушки і закриває обличчя руками, – Пробач, я, певне, тільки все зіпсувала і…
– Ти нічого не зіпсувала, Ненс.
Робін трошки неохоче вилазить з-під ковдри й обережно нахиляється над Вілер, прибираючи з її обличчя кучері. Самою лише подушечкою великого пальця дівчина гладить абсолютно суху щоку, як би Ненсі не намагалася приховати цей факт за зволожувальним кремом. Погляд поволі мандрує від очей до кінчика носа, а від нього – просто до губ. Ненс не бачить в темній блакиті нічого, але буквально відчуває всім тілом: на поцілунках вони сьогодні точно не спиняться. Аж в роті все від знервованості пересихає.
– Я розумію, що це для тебе незвична річ і ми все ще можемо зупинитися, якщо хочеш, – неабияк серйозним тоном шепоче Робін.
– Робін, все в порядку, правда, – тільки зараз Ненсі помічає, наскільки мала відстань між їхніми обличчями зараз і підводиться, аби поцілувати дівчину знов, та тільки та зупиняє її з хитрою посмішкою, – Хочеш пограти в професіоналку і показати, як треба, Баклі?
– А може й хочу.
Ненсі і оком кліпнути не встигає. Робін буквально налітає на її губи трохи безладно, неохайно, але від всього свого серденька. Вілер не може не відчути те, як відчайдушно Баклі старається, розтягуючи такий бажаний момент. Дівчина мружиться, а руки відправляються в таку ж хаотичну мандрівку тілом, просто під дурнуватий махровий халат з маминого гардеробу. Вони то зупиняються на талії, то ковзають вище до плечей, то знов спускаються вниз і дряпають стегна в Ненсіних шортах. Звичайно, до цього Робін скаржилася, що вони завузькі і тиснуть, але зараз хіба в них є час на цю дурню? Абсолютно жоднісінької хвильки.
– Н-ну як, наступний раунд? – ненадовго Баклі піднімається зі стегон Ненсі, на які безцеремонно всілася до цього. Махровий халат поволі спускається гострими плечима, всіяними дрібним ластовинням, аж поки не опиняється на підлозі. Ненсі шаріється, – Та чого ти, голий Стів та Джонатан такі ж почуття викликали?
– Робі-і-і-ін…
З обличчям Баклі раптово озвучує намір поцілуватися маленька подушка, а згодом і сама дівчина опиняється знов у ліжку, тільки на цей раз над нею нависає Ненсі.
– Впевнена, тобі ну дуже необхідна допомога з цим раундом, – лукаво шепоче вона просто в чужі губи. Робін здається, ніби зараз серце її вистрибне і побіжить собі кудись подалі від хазяйки. І оцей погляд вимогливий, хтивий…
– Так, добре, треба! – змахує руками Баклі і мружиться, – Тільки не дивись на мене так, добре?
Чи переконає це Ненсі? Точно ні. Але за збентеженням Робін спостерігати доволі весело. Вілер повертається до чужих губ і припадає до них більш жадібним і впевненим поцілунком, ніж до цього. До біса монстрів, до біса апокаліпсис. Сам Всесвіт звузився, зупинившись в одній лише кімнаті для Ненс та Робін.
Звісно, цілуватися без пригод в них не виходить. Надмірно довга Баклі випадково збиває ногою телефон з тумби біля ліжка, а Вілер встигає знову прокусити губу до крові і відсахується.
– Ох-х-х, дідько… Боляче? – тільки зараз Ненсі помічає, як зробила в волоссі Робін кубло. Та тільки хитає головою, не в змозі скласти слова в речення після, безперечно, наймайстернішого і найгарячішого поцілунку в її житті, – Може, тобі треба аптечка?
– Губи… ух-х-х… швидко заживають, Ненс, кх-х-х… розслабся, – насилу відповідає Баклі, ледве відновлюючи збите дихання. Цей язик точно змусить її з’їхати з глузду, – А це набагато… и-а-а-а, ніж я уявляла.
– «И-а-а-а» в якому сенсі?
– Не в найгіршому… І взагалі годі питати, просто продовжуй! Тільки, цей… можна ж не тільки в губи?
Ненсі замислюється. Згадуються їй колишні однокласниці, які з зухвалим сміхом ховали сліди на шиях на вимогу вчителів, а потім хизувалися на перервах. Та й сама Вілер колись сором’язливо закривалася від матері комірцем.
Цікаво, а Робін про таке думала колись?
Ненс схиляється над шиєю, обпалює чутливу шкіру гарячим подихом. Баклі помітно тремтить від відчуттів, але, на диво, нічого не каже. Цілувати Вілер не поспішає: вичікує, доки Робін нарешті не витримає цієї солодкої муки.
Довго очікувати не доводиться.
– Не-енс, не дражнися, – просить Баклі і човгається на місці від палаючого жадання глибоко всередині, – Ненс?
– Пробач, просто це неочікувано весело, – з невинним виразом обличчя відповідає Вілер і торкається шиї спочатку губами, а відразу за ними – й самісіньким кінчиком язика. Робін сіпається, – Тобі точно приємно?
– Так, тільки не тягни-и…
Від Робін пахне персиковим гелем для душа і в голові паморочиться, але навряд це пов’язано з різким і хімозним запахом. Баклі хочеться розцілувати всю: кожну дрібну крапку ластовиння на плечі чи щоці, кожен міліметр, до якого Ненсі тільки дотягнеться. І дівчина тільки відповідає схильно, слухняно на кожен рух і доторк Вілер, даючи більш яскраве розуміння куди і як рухатися, чого торкнутися і де затриматися. Ясна річ, будь-який галас Робін намагається стримувати, але раз-у-раз чує Ненсі тихі і лагідні зітхання.
Тільки після того, як плечі і шия вкриваються червоними слідами від нестримних і палких поцілунків Вілер, дівчина спускається трохи нижче. Ніби й на одному місці не залишається, а все одно рухається не туди, куди хоче Робін.
– Ти знову дражнишся, так? – шипить Баклі і в наступну мить проривається крізь губи нерішучий стогін: Ненсі зачіпає самісіньким кінчиком пальця сосок і зупиняється з серйозним обличчям.
– Тобі це не подобається? Я припиню, якщо що.
– Зараз так, не подобається, бо я не налаштована на ігри і дражнилки. В будь-який інший час – окей, вперед, але не зараз.
– Я можу щось зробити для тебе саме зараз?
Тремтячими пальцями Робін намагається розстібнути кляті вузькі шорти. Хто взагалі вигадує для жіночого одягу такі незручні застібки? Баклі щиро сподівається, що наразі цей гівнюк заслуговано намотує кола в пеклі.
– Та клята застібка, – обурено буркотить дівчина.
– Тобі допомогти? – Ненсі обережно бере руки Робін в свої і прибирає їх з надокучливого великого ґудзика, – М-так, вони тобі явно не за розміром.
– Я думала, ти це усвідомила ще коли ми їздили до Пенгарсту.
Ненсі якусь магію з застібкою робить, не інакше. Робін в свою чергу розслаблено зітхає: ці шорти все одно не дуже приємно тисли зокрема і на промежину. Але зараз…
Вона відчуває, як пальці Вілер легко й невимушено торкаються вологої тканини нижньої білизни і подається вперед, до дотику. Баклі збуджена і настільки, що вже нема сил витерпіти ще щось. Робін сіпається дужче, варто Ненс тільки торкнутися самої промежини не через перепону.
– Так, а тепер необхідно, щоб ти була максимально тихою, – шепоче Вілер і рухає пальцями то вгору, то вниз. Робін глухо стогне в ковдру, притиснуту до обличчя.
– Ти там що, клітор знайти не можеш?
Спочатку Ненсі не розуміє сенсу сказаного Робін, аж потім до неї доходить. Ця наглючка ще й посміхатися встигає, що просто необхідно виправити.
– Ти ж ніби не Стів і не Джона…
Остання частина фрази обривається стогоном в ковдру, а потім – сміхом, який роззброює Ненсі і вимушує буквально сісти на дупу з відкритим ротом.
– Знайшла, стиць-пердиць, знай-шла!
– Баклі блять, я тебе колись… – починає Ненсі, але хитрюга Робін обриває її.
– З’їси? Я до твоїх послуг, Ненс.
– Я тебе ненавиджу.
– Але і кохаєш теж.
– Тут ти маєш рацію.
Ненсі все ж сміється і влаштовується між стегон Робін. Шкода що ліжко закоротке для них. З тумби просто на підлогу летить ще й нічник.
– Ох бля, – ніяково бурмотить Робін, – Сподіваюсь, він в порядку…
– Вранці новий купимо, не переймайся, – відмахується Ненсі, – Слухай, а я ж ще ніколи не робила…
– Не так це й стрьомно, як здається. Тільки-и-и, цей… Презервативи в тебе є?
– Дай-но подумати…
Ненсі піднімається до комоду. Колись Стів заради жарту приніс пару презервативів в школу, а потім вони якимось дивом опинилися у Вілер в сумці. Тоді Гарінґтону добряче дісталося, а кондоми так і залишилися. Виходить, зараз настав їхній зоряний час?
– Підійдуть? – Ненс сідає назад до Робін. Та перевіряє термін придатності і киває, – Чудово, а що далі…
– Дивись, тобі треба один надріз зробити, щоб він став таким як… як серветка, коротше, – пояснює дівчина, – Просто знаєш, там вчені хворобу наркоманів та гомосексуалістів якусь знайшли, то ж…
– Розумію, хочеш захистити і мене, і себе, – усміхається Вілер, – А ти відповідальніша і обачніша, ніж я думала.
– Не цитуй місіс Клац в моїй присутності, – обурено бубонить Робін.
Згодом вона допомагає Ненсі розташувати імпровізовану «серветку» так, аби закрити всі оголені частини промежини. Робін задоволено киває.
– Так, все правильно. А тепер кулею в ванну мити руки і не торкайся нічого доки їх не помиєш, добре? – в голосі її тільки лагідний, але все ж наказ. Значить, Баклі дійсно дуже серйозно ставиться до інтиму і не готова ризикувати здоров’ям партнерки. Ненсі чомусь це змушує усміхнутися.
– Ти так за мене хвилюєшся, аж ніяково.
– Ну, трошки є, так. Просто уяви, що так станеться: кінець світу ми переживемо, а з болячкою потім все життя жити, тому що, кажуть, вона невиліковна. взагалі… Давай-давай, ми ще не закінчили!
За кілька хвилин Ненсі повертається з ванної і вкотре нахиляється над вульвою Робін. Рушити далі дівчина не може: нервує і сильно. Баклі розуміє її хвилювання й лагідно заривається пальцями в кучеряве волосся. Підбадьорює ніжною усмішкою.
– Не бійся, Ненс, я скерую і підкажу, якщо що.
Вілер киває і поки що тільки кінчиком сухого від нервів язика торкається клітора. Робін сіпається, а разом з нею і Ненсі також. Вона зробила щось не те? Чи може десь не так торкнулася?
– Спокійно, Ненс, – хриплим тоном буркотить Баклі, – Продовжуй, потроху…
Ненсі спускається нижче, міліметр за міліметром. Вона все ще хвилюється, але Робін всім виглядом демонструє, що все під контролем і обережно підказує, куди й як саме торкнутися. Не довіритися їй зараз Вілер просто не може, а тому обережно продовжує дражнити язиком клітор. Тільки їй не дуже подобається, що Баклі сіпається.
– Ти можеш не смикатися, будь ласка? – незадоволено буркотить Ненсі.
– Та як не смикатися, якщо це приємно, – обурено шепоче Робін, – Зв’яжи мене ще.
Вілер закочує очі до стелі, немов запитуючи «за що мені це».
– Цей, ми все ще можемо закінчити, якщо ти не в настр… – починає Баклі, але Ненсі вперто не дає продовжити фразу. Незграбно, але і ніжно теж вона обводить кола навколо клітора то пальцями, то язиком. Робін захлинається в глухих стогонах під ковдрою і сіпається вперед, до Ненсі, перетворюючи її зачіску і всю її на суцільний безлад.
В якийсь момент напруга глибоко всередині доходить до самісінької межі і все згодом розсипається перед очима Баклі разом з кімнатою і Вілер поряд. Дівчина відкидається на спинку ліжка й голосно шипить від болю, бо зашибла потилицю. Ненсі з занепокоєнням кидається до Робін.
– Ти як, в порядку? Принести льоду з морозилки? – якби ж тільки спустошений мозок дівчини ще й знав, які слова зібрати в купу, – Робін?
– Та цей… я в порядку, – нарешті блаженна порожнеча починає формуватися в якісь думки, переважно шоковані, – Пиздець, ми типу реально це зробили?
– Я сама в шоці, Робін. Капець, там апокаліпсис, а тут ми…
– І шо?
– Та ніби нічого, але маю дещо сказати… Це набагато приємніше, ніж просто лежати з тими двома і чекати поки вони дороблять те, що почали.
Робін замість відповіді тільки усміхається, піднімається з ліжка і знов кутається в халат. Не те, щоб вона почувалася зверхньо, хоча це порівняння змушує щось всередині радісно і трохи зухвало гуркотіти.
Робін в чомусь все ж виявилася набагато кращою, ніж Стів Гарінґтон, буває ж таке.
– Мені теж було дуже приємно, бо ти дослухаєшся і все таке… Пішли краще, цей, руки помиємо, – пропонує вона і тихенько виходить до коридору.
За кілька хвилин обидві ретельно натирають руки милом, до цього впустивши на підлогу кілька тюбиків крему місіс Вілер. Ненсі незадоволено шипить і намагається поставити нестійку косметику (хто ж тебе таку незручну вигадав) на поличку, поки Робін впівголоса сміється з неї.
– Дівчата, що ви тут робите? – раптово лунає з-за спин голос Карен. Ненсі з ніяковою посмішкою повертається до матері, – Третя година ночі, чому ви досі не в ліжку?
– Ми були в ліжку, але захотілося… Н-ну знаєш, – знервовано бурмотить Вілер-молодша і відводить погляд.
– Ми доїдали піцу і замастилися трохи, – вставляє Робін з неабияким серйозним виглядом.
– Ну… Добре. А тепер повертайтеся в ліжко, зранку буде дуже складний день. З цими землетрусами…
Карен не закінчує фразу: заважають сльози, які підступають до самісінького горла. Ще ніколи в житті її не було моментів, коли б вона могла втратити всю родину через якийсь невідомий катаклізм. Жінка з понурим обличчям виходить з ванної. Дівчата ж тільки переглядаються і напружено мовчать.
Реалії, від яких вони тікали, все ж нікуди не поділися.
До Апокаліпсису все ще залишаються лічені дні…
