Глава нової історії писалась не так швидко і активно як в попередній роботі. Але прогрес був помітний і це піднімало настрій. Можливо їй варто просто писати далі і залишити минулу історію в своєму дитинстві. Якщо не вийшло з однією роботою, вийде з іншою. Вона рано чи пізно все одно дійде до своєї мети. Головне не здаватись, не зійти з шляху і не підсісти на наркоту. Вона не по чуткам знала, що речовини міняли людей гірше ніж люба хвороба.
Випивши каву шатенка уже збиралась спати. Запустивши свої пальці в волосся вона почала масажувати шкіру голови, щоб зняти втому. Після важкого робочого дня тіло хотіло тільки відпочинку.
- Ти сьогодні непогано постарався, - чоловічий голос і кроки по коридору, дали зрозуміти, що на її поверх піднялиcm нові люди. - Звичайно до моєї чітки тобі далеко, але ти швидко вчишся.
- Не забувай, що минулого разу, в нашому батлі, переміг я, - на цей раз це був знайомий голос. Сусід. - Я точно швидше за тебе досягну вершини.
- Головне про своє коріння не забудь, - Дані не розуміла про, що вони розмовляли. Але по тому як вони вели діалог ставало зрозуміло, що вони близькі між собою.
- Ми виберимось всі разом, - голос її “знайомого” був наповнений надією.
- Чувак, а це ще що? - здивований викрик і голосний сміх який мимоволі викликав у дівчини посмішку. По тому, що розмова стала набагато голоснішою, кучеряшка розуміла, що вони уже підійшли до дверей його квартири і що саме вони там побачили. - Тебе тут уже підгодовують як вуличного кота?
- Пруф, тобі краще не заздрити. Думаю колись тебе обов’язково нагодує якась симпатична дівчина. - Даніела розуміла, що це напевне був “підкол” в сторону друга, та і він не міг детально роздивитись її лице яке вона ховала під капюшоном. Але від слів про красу їй стало приємно.
- Невже стандарти Маршала змінились? Хоча мені все одно. Для мене головне аби красуня в ліжку гарно працювала. - почувся звук захлопування дверей і голос став більш приглушений. Не зовсім розуміючи свій порив, Даніела піднялась і підійшла ближче до своїх дверей, щоб краще чути розмову, яка перейшла в глибину сусідньої квартири. - Ти коли останній раз навідувався до Хейлі?
- Пруф… Давай не будемо, - недовольний голос сусіда заставив Дані напружитись і ще більше зосередитись на розмові. Вона ніколи не помічала за собою схильності до підслуховування і любові до пліток. Але зараз вона хотіла знати хоча б трохи інформації. Прилив натхнення, що з’явився у неї після першої зустрічі з сусідом викликав захоплення. І вона не хотіла цього признавати, але їй було цікаво дізнатись ще якісь деталі які могли повпливати на її майбутній сюжет або історію в цілому.
- Маршал, не дури, ти ж любиш її! Так в чому проблема? Мала сумує без тебе і хоче бачити частіше. - В своїй голові кучеряшка зробила позначку, що її сусіда звати Маршал і напевне у нього є молодша сестра.
- Я не хочу щоб вона мене бачила таким. Батько, без копійки в кишені. Що навіть не зміг зробити подарунок на її день народження. Та й Кім ніби нового хлопця собі знайшла, я боюсь, що якщо зустрінусь з ним, добром це не закінчиться. Буде батько - вбивця. Ідеально! - розлючений голос був наповнений болю. Схоже ця тема сильно турбувала хлопця, Даніелі стало дуже незручно, що вона підслуховує таку приватну розмову. Дівчина тут же відійшла від дверей і прикрила вуха. Поводить себе як дитина, що підслухала неприємну розмову батьків.
Сівши назад в крісло, вона все ще прикривала вуха і згадала дитинство.
Маленька дівчинка, що була найнищою в класі, сиділа під дверима кухні, зжимаючи в руці подол власної футболки.
З кухні розносились крики. Батьки знову сварились. Даніелла навіть не розуміла причину. Раніше вона думала, що вони сваряться через неї, але потім маленька дівчинка зрозуміла, що причина не в ній. Адже сварки були постійними, як в день коли вона капризувала, так і тоді коли вона старалась бути дуже чемною і допомагати усім чим тільки могла. Батьки сварились навіть коли вона захворіла за пару днів до свого день народження. Тато тоді особливо розлютився, звинуватив маму, що вона не може доглянути навіть за однією дитиною і пішов на декілька днів. Він навіть не з’явився на її святі. Мама тоді так плакала.
Їй це все не подобалось, вона хотіла щоб вдома як раніше було більше сміху і приємних емоцій. Їй було тільки 10 років, вона не могла впливати на поведінку батьків, але дуже хотілось припинити це страждання.
Занадто вдаватись в спогади дитинства вона не любила. Воно було наповнено як позитивними спогадами так і негативними. Хоча майже до 10 років її батьки ще могли знаходити спільну мову. Проблеми початись за пару місяців до свята. Тільки набагато пізніше Даніела дізналась, що у батька уже тоді була коханка і він хотів піти від мами до неї. Але отримати розлучення і вигнати звідти колишню дружину з дитиною було не так то легко. Тому він усіма силами старався вижити маму з будинку. Щоб вона зібрала свої і дитячі речі і кудись поїхала. Як в подальшому могло розвиватись життя самотньої жінки з дитиною - його не хвилювало.
- Краще піти спати, - сама собі сказала Даніела і забравши руки від вух, вона прислухалась чи нічого не чутно. Благо вона уже не чула ніяких розмов, тільки не надто голосну музику.
***
Наступні два дні пройшли дуже швидко. Ранкові пробудження, робота, розмова з колегами на роботі, де Анет уже всіх повідомило, що до кінця місяця вона звільняється, але ім’я наступного адміністратора не називала. Даніела розуміла, що подруга чекає її відповідь, але їй здавалось, що замість того щоб розвиватись в письменницькій діяльності вона ішла невірним шляхом. Тому більшість вільного часу вона роздумувала над правильним вибором в даній ситуації. І навіть не написала ні одного абзацу за останні дні. Хоча хотілось віддали вигаданому світу цілком і повністю.
Тікати від реальності, можливо і не правильний, але дуже приємний варіант.
- Дані, агов, - чиясь ладонь пройшлась перед лицем дівчини. Кліпнувши декілька разів, вона зрозуміла, що з своїми роздумами зовсім випала з реальності. Погляд сфокусвався на Кейт, що стояла перед неї і вивчала її незадоволеним поглядом. - Дівчинко моя. Ти взагалі спиш? Ти сьогодні неначе привид.
- Вибач, - вона відчувала себе якось вяло. Можливо їй і правда потрібно більше спати.
- Мені не потрібні твої вибачення. Я хочу бачити, що з тобою все добре.
- Там клієнт чекає своє замовлення, - строгий голос Анет, заставив Даніелу швидко взяти в руки тарілку з замовленням, що стояла перед нею і розвернутись. - Я сподіваюсь, що ніяких проблем не виникло.
- Все добре. Уже несу, - дівчина швидко пройшла повз адміністратора і впевнено пішла до столика. До кінця роботи залишилось буквально дві години. Тому потрібно ще трохи постаратись і буде їй щастя.
І насправді, ці декілька годин пройшли неймовірно швидко. Чомусь саме сьогодні, блище до завершення було багато столів і їй навіть не одноразово довелось повторити, що за годину до закриття, тобто з 22:00 кухня не приймає замовлень і максимум, що вони можуть запропонувати це якісь легкі закуски які вони могли підготувати на барі.
Зараз ж Даніела стояла під рестораном і дивилась на зіркове небо. Було цікаво розглядати зірки і просто думати про їх красу. Це заспокоювало.
- Що тебе тривожить останні дні? - тихий голос Анет, що роздався зовсім поруч, заставив кучеряшку здригнутись . Дівчина перевела погляд на подругу і подивувалась тому, що не помітила коли та підійшла до неї.
- Та от думаю, може мені почати курити, - подивившись на білі сигарети адміністратора, вона вирішила пожартувати. Не дуже хотілось розказувати про те, що її турбує.
- Не розказуй мені байки. Хто-хто, а ти точно не будеш курити. Ще б сказала що вирішила на таблетки підсісти, - недовольно поморщившись Аннет зробила ще одну затяжку і випустила сизий дим.
- Нє. Я просто зразу з маріхуани почала. Ну а що, натуральненько. - на губах появилась посмішка. Брюнетка була права, вона б ніколи собі не позволила сигарети або наркотики. Вона бачила як такі залежності ламали людям життя і не хотіла бути від чогось залежна.
- Ти так себе поводиш через мою пропозицію стати адміністратором? - це запитання трохи здивувало Дані. Подруга як завжди могла попасти прямо в точку. - Я знаю що ти хочеш досягти висот в письменницькій діяльності. Але робота адміністратором ніяк тобі не помішає. Ти можеш вважати це як особистою сходинкою розвитку. Хіба не краще спробувати щось нове?
- Ти цілком права, - їй не залишалось нічого іншого як погодитись з доводами Аннет. Адже не було нічого критичного в тому щоб спробувати себе на посаді адміністратора. Ніхто не забороняв їй звільнитись якщо вона зрозуміє, що робота їй не підходить або вона знайде кращий варіант в письменницькій діяльності.
- Мені просто треба було з самого початку поставити тебе перед фактом. Ти адміністратор і все, - відкинувши бичок в сторону брюнетка потягнулась. - Підкинути тебе?
- Якщо Ваша така ласка, то я не відмовлюсь, - ростягуючи губи в посмішці, Дані зловила на собі недовольний погляд брюнетки і засміялась. Все як при їх знайомстві. Вона зверталась до Аннет в офіціальному стилі, а адміністратора це дуже нервувало. Ну про даний факт вона дізналась далеко не зразу і зверталась до неї таким чином зовсім не спеціально. Це швидше було проявленням ввічливості. Зараз ж вона це робила свідомо, щоб просто іноді понервувати подругу.
- Застрибуй давай, бо залишу тебе тут, - Аннет сіла в машину і пристібнула пасок беспеки. Дані не потребувала повторного прохання, тому тут же сіла на пасажирську місце.
- Головне відвези мене додому, а не в ліс, - після короткої розмови, настрій трохи покращився і навіть появилось бажання жартувати!
- Як ти розгадала мої плани? - з “акторським” здивуванням в голосі запитала адміністратор і прикрила рот ладонью, ніби була дуже здивована. Після цієї акторської сценки, весь салон залився щирим сміхом. Обом дівчатам було явно весело. Тільки ця ідилія прервалась коли подзвонив телефон Аннет.
- Привіт. Так, я уже збираюсь виїзджати! - дівчина взяла трубку і по її інтонації було зрозуміло, що розмовляла вона з своїм нареченим. - Ти пропонуєш залишити машину біля ресторану? Окей. Я щось придумаю.
- Все, буду я іти додому пішки? - Даніела знала що іноді Майкл самостійно забирав її подругу, коли їм було потрібно кудись разом поїхати, або він планував якийсь романтичний вечір.
- Та ні. Я ж казала, що ти поїдеш додому! Просто поїдеш сама, - відщепивши пасок безпеки, Аннет вилізла з машини, не забувши свої речі. Переварюючи слова подруги, офіціантка навіть не зразу зреагувала.
- В сенсі сама? - здивовано спитала кучеряшка і зрозумівши що подруга уже на вулиці, тут же вилізла. - Ти ж знаєш що я не дуже люблю водити машину.
- Права у тебе є. Водити ти вмієш. Їхати тут не дуже далеко. - Брюнетка перераховувала всі факти так, ніби взагалі не бачила в цьому проблеми, але це не влаштовувало шатенку.
- Ти ж знаєш що в районі де я живу, машини довго цілими не стоять.
- Дані, таку характеристику має любий район. Навіть в самому дорогому районі є шанс того що машину пограбують. Та і ти ж уже їздила на ній і біля твого дому вона стояла. І нічого не сталось.
- Може ти просто мене відвезеш і повернешся? - з благанням в голосі спиталась дівчина і знову кинула погляд на машину в якій до недавнього сиділа.
- Ні. Майк зовсім скоро має приїхати!
- То я напевне своїми двума. Тут в цілому не так то і далеко, - кучеряшка закинула свій рюкзак не плече і накинула на голову капюшон.
- Даніела. Не грайся зі мною. Я сказала, що ти береш мою машину і їдеш додому, - серйозний і навіть трохи недовольний голос подруги, викликав захисну реакцію і Даніела кинула на Анет недовольний погляд. ВОна не любила коли її ставили перед фактом в такій жорстокій формі, або приймали рішення замість неї. - Красуня моя, не заставляй мене хвилюватись за тебе. Ти ж знаєш що гуляти по нічним вулицям дуже небезпечно. Я ітак скоро поїду і тебе ніхто не буде підвозити. Буду сивіти від переживать за тебе.
- Тільки через те, що я тебе люблю, - обдумавши слова подруги, вона вирішила таки прийняти її пропозицію.
- Звичайно. Я в цьому і не сумнівалась. Ключи в машині, - тільки дівчина договорила, як до ресторану під’їхала сіра машина, більша за ту що була у Аннет, але погані знання в автомобілях не давали Дані можливості назвати марку машини. - Все. Я побігла.
Дівчина помахала рукою і заскочила в машину, що за хвилину зникла за поворотом. Кучеряшка тільки тяжко вдихнула і сіла в машину подруги, на водійське сидіння. Защепивши пасок безпеки вона тяжко постукала пальцями по рулю. Було непривично вперше за довгий час сідати за кермо автомобіля.
Згадуючи як вона раніше любила їздити на автомобілі, дівчина завела двигун і неспішно поїхала по пустинним вулицям. Їхала вона і правда повільно, але так їй було спокійніше. Через пару хвилин їзди, тіло трохи розслабилось. Боковим поглядом вона слідкувала чи є хтось на тротуарі, щоб не було такого випадку, що хтось стрибне під колеса. Хоча такі думки уже можна було б віднести до параної. Ну і благополучно на вулицях було не так багато народу.
Перед одним із поворотів, погляд дівчини зачепився за людину, що стояла тримаючись за стіну будинку. Чомусь їй здалося, що вона знає хто це. Тому вона почала трохи придивлятись до людини. Якщо це був хтось з роботи, вона б могла запропонувати підвезти людину до дому. Все ж не дуже приємно ходити по нічним вулицям Детроїту.
Але усвідомлення хто це прийшло коли вона уже майже проїхала незнайомця. Зупинившись, вона кілька разів прокрутила в голові події, що зараз відбуваються. Чомусь на душі стало тяжко. Вона знову робить дурниці.
- Краще зробити і невеликий час шкодувати про наслідки, ніж не зробити і все життя шкодувати про втрачену можливість, - тихо повторила вона слова мами які часто чула в дитинстві. Хмикнувши, вона заглушила мотор і взявши ключі, вилізла з машини.
Неквапливо підійшовши до силуету, вона все більше помічала його не рівну стійку. Ніби людині перед нею було дуже погано. Підійшовши блище, вона остаточно переконалась, що це її сусід. От уміла вона потрапляти в такі ситуації. Ніби і не хочеш кинути людину на призволяще, але допомога постраждавшому може вийти тобі ж боком.
- Хей. З тобою все добре? - стараючись говорити достатньо голосно щоб її почули, Даніела зупинилась в декількох кроках від хлопця і почала спостерігати за ним. Він підняв голову, і капюшон, що до цього приховував голову з’їхав назад відкриваючи погляд на обличчя хлопця. Синяк на скулі, декілька царапин, все ще розбита губа, що тепер знову кровоточила. Схоже він знову попав в передрягу. І очі які ніби і не бачил її. Він ніби був далеко звідси. Стараючись не звертати на це увагу вона продовжила оглядати хлопця на нові рани. Не виключено, що його знову порізали. Але нічого такого вона не помічала. - Підкинути тебе додому?
- Я все не міг зрозуміти хто ти. Але тепер я згадав. Ти та йобнута. Мать Тереза, - по тому як він говорив, Даніела ще раз переконалась, що він під чимось. Дуже повільно. Ніби йому тяжко сказати навіть одне слово.
- Хах, - с губ зірвався нервовий смішок. - Тереза, так Тераза. Давай я хоть виправдаю дане “ім’я”. Допоможу нужденному.
- Ти думаєш, що я “нужденний”? - після свого ж запитання він засміявся.
- Ну, тобі допомога потрібна явно більше ніж мені. Тому не упирайся. Давай хоч додому довезу.
- Ну якщо мене хочуть довести до дому, то чому б і ні, - незрозумілий сміх і пару кроків в сторону дівчини. На диво, ходив він впевнено, Даніела навіть здивувалась. Вона думала, що він в гіршому стані і зараз буде тим ще випробуванням довести його до машини. Зараз, ж вона розуміла, що він і сам спокійно дійде до машини. Тому підійшовши до машини відкрила йому пасажирську дверку.
- Нічого собі у вас обслуговування, - на цей раз це позабавило і Даніелу. Вся ця ситуація походила на цирк або виставу, в якій вона мимоволі опинилась. Хто б міг подумати, що колись вона візьметься допомагати незнайомим людям з сумнівною репутацією. Ну це уж точно має зарахуватися в її карму.
- Агентство “Мать Тереза” завжди до ваших послуг, - чомусь появилось бажання і самій пожартувати. Даніела захлопнула двері коли Маршал повністю сів і пішла до водійського місця. Сісти, завести двигун і продовжити дорогу, ніби нічого не було і біля неї зараз не сидів сусід якого вона бачила тільки декілька разів, а в адекватному-тверезому стані ні разу.
- І на який чорт тобі це потрібно? - на секунду кучеряшці здалось, що голос хлопця звучить впевненіші, ніби тверезо. Але розуміння ситуації говорило, що він не міг так швидко прийди до звичайного стану. Як би їй цього не хотілось. Ще й не зрозуміло скільки саме він випив і чого. Хотілось би вірити, що це тільки алкоголь, але були дуже великі сумніви. Але обдумуючи запитання, вона і сама не могла дати на нього відповідь, тому тільки промовчала.
Через пару хвилин вони уже доїхали, все таки до дому було не так то і далеко. В цілому, ось її місія “рятувальника” і завершилась. Вона не кинула його на вулиці, підвезла додому. Тепер він підніметься в свою квартиру і можна вважати, що нічого і не було. Тим більше в його то стані. Напевне він завтра і не згадає, що з ним відбулося цього вечора.
Буквально хвилина пішла на те щоб забрати ключі, свій рюкзак, вийти з машини і підійти до пасажирських дверей, що уже були відкриті. Хлопець почав вилазити з машини, але Даніела просто помітила як він нахиляється занадто в сторону і встигла в останній момент зловити його під руку, чуть не падаючи разом з ним. Благо і сам Маршал встиг зловитись за машину, щоб остаточно не впасти.
- Ти як? - миттєво спиталась Даніела, стараючись подивитись в очі сусіда і зрозуміти його стан. І їй стало ніяково. Коли ці голубі очі, були прикуті до її оче. Здавалось, що він дивився в саму душу. І вона прекрасна усвідомлювала, що його зіниці були занадто розширені, а погляд ніби трохи затуманений. Від цього її ще більше цікавило питання, як виглядають його очі коли він чистий?
Від дурних думок її відволікло відчуття вологості на лодоні. Вона опустила погляд на долоню якою зловила його ліву руку коли він почав падати і побачила там кров. Те що раніше вона не помічала через темноту і певну відстань. Його рукав, вниз від ліктя, був наполовину просочений
кровью!
- У тебе відкрився поріз? - її викрик вийшов навіть голосніше ніж вона планувала. Чому вона раніше не помітила, що у нього йде кров? Так поріз був і напевне залишається не критичним. Але те що з нього іде стільки крові - явно не добрий знак.
- Не так голосно. Все окей, - спокійний голос, без долі болю або недовольства. Ніби все що зараз бачить кучеряшка тільки плід її фантазії.
- Пішли, - чомусь настрій спортився, в середині вона відчувала роздратованість, хоча толком не могла зрозуміти за що саме. За те що він не сказав про поранення? За те що вона не побачила кров раніше? Та ні. Що б це могло змінити? Толкову перевязку в машині не зробиш, ще й коли у тебе немає ніякої аптечки або бинта. Чи вона злиться за те що він так безрозсудно відноситься до свого здоров’я? Хоча також не підходить, їй все одно на його життя і здоров’я. Він може пити, вживати речовини. Але було б не дуже приємно якби він помер десь на вулиці, після того як вона допомогла йому тоді в квартирі.
- Куди? - або їй здалося, або в його голосі і правда прозвучали ноти здивування.
- Робити тобі перевязку, - дочекавшись поки він зробить пару кроків в сторону під’їзду. Дані закрила двері машини і пішла разом з ним в під’їзд. Вона пильно слідкувала за його кроками, хоча розуміла, що якщо він впаде, вона навряд чи зможе втримати його
- Ого. Мать Тереза в ролі медсестрички. А короткий білий халатик у тебе також є? - от кому в даній ситуації було тільки весело.
- Боюсь сьогодні я для вас зможу знайти тільки великий укол, - хмикнувши на його “заігрування” офіціантка дивилась як він піднімається по сходам , притримуючись стіни.
- Якщо прозвучало сьогодні, то це залишає надію на майбутня, - в голові тут же намалювався образ, як він посміхається говорячи ці слова. Вона не бачила його обличчя оскільки ішла заді, але могла поспорити, що так і було.
Ось і їх поверх. Ще з десять кроків до кінця коридору, відкрити двері, зробити перев’язку і все. Можна відправляти сусіда до себе додому, а самій йти спати.
Маршал правда про такі деталі плану не був проінформований, тому направився до себе в квартиру. Поки він шукав ключі по кишенях, Дані відкрила свою квартиру і пройшла в середину, не закриваючи за собою двері.
- Та їбать, де ці прокляті ключі, - слухаючи чертихання сусіда вона поставила на плиту чайник з водою. Їй була потрібна кава.
- Заходь в мою квартиру. Я зроблю тобі перевязку і каву. - після її слів, хлопець ненадовго затих, але таки зайшов, прикриваючи за собою двері.
- Від кави я не відмовлюсь, - брюнет сів на стареньке крісло, на якому зазвичай сиділа Дані і подивився у вікно. Ніби вид з їхніх вікон дуже відрізнявся. У одного на гори, а у другого на море. Такі думки заставили дівчину засміятись, адже з вікон було видно тільки сусідні напів зруйновані будинки.
- Від перевязки ти також не відмовишся, - беззаперечно заявила Даніела. І лишилось тільки дивуватися звідки у неї стільки хоробрості по відношенню до невідомого хлопця, що сидить у неї дома. - Зніми кофту.
- Воу. Крихітно. Можливо я краще зніму ці непотрібні штани, - ці слова благополучно не викликали у кучеряшки нічого крім посмішки. Тяжко вірилось, що в такому “дурмані” він захоче з кимось переспати.
- Не варто. Зупинимось на знятті кофти, - чайник закипів і дівчина тут же його виключила.
На приготування двох кав у неї пішло не більше декількох хвилин. Взявши каву, що вона підготувала для Маршала, дівчина пішла в його сторону. Брюнет уже зняв свою кофту і сидів в одній майці, що висіла на ньому як на худощавій вішалці. Як вона і думала, на лівій руці не було ніяких бинтів, схоже що “потерпілий” планував відмовитись від лікування.
Передавши йому в праву руку чашку кави, вона взяла незмінну білу аптечку і стілець, який в цій квартирі майже ніколи не використовувався. Поставивши їх біля свого сусіда, вона присіла на стілець і відкривши аптечку дістала звідти бинти і перекисень.
Під вивчаючий погляд Маршала дівчана взялась промивати рану, яка замість того щоб зажити, тепер була знову відприта. Виглядало так ніби йому по цій рані пройшовся удар. Що в цілому дівчина не виключала дивлячись на свіжі сліди бійки. Поки вона промивала передпліччя, то помітила, що і його костяшки були збиті до крові. Значить вона не помилилась і перед їхньою сьогоднішньою зустріччю у нього була бійка. Благо хоть без поножовщини і вогнестрілу. Це б було набагато гірше.
В кімнаті була майже ідилія, Маршал майже допив каву, так і не зводячи погляд з кучеряшки. Тільки одному богу відомо, що було в його голові в цей момент. А Дані була повністю зосереджена на рані. Вона переживала, що цей поріз, напевне, таки треба зашити. Що вона точно зробити не могла, для цього треба в лікарню. Але інтуїція їй говорила, що такого точно не буде і сусід швидше скаже, що це не рана, а подряпина від котика, ніж піде в лікарню.
Поки вона старанно доглядала за пораненим, той в свою чергу просто заснув, так само зжимаючи в правій руці стакан де залишалось буквально два ковтка кави. Схоже його організму на сьогодні вистачило пригод.
Даний факт Даніела помітила коли нарешті закінчила свою перемотку, на цей раз намотавши трохи більше бинту, надіючись, що йому буде лінь його розмотувати. І дивлячись на сплящого Маршала, вона сумнівалась, що він хоча би один день проходить з цим бинтом. Стягне як тільки буде можливість.
Зважуючи всі за і проти, вона довго не могла вирішити, чи будити його. Проснеться він навряд чи з ясню головою, а в напів сонному стані він точно своїх ключів не знайде. Але спати з незнайомою людиною в одній квартирі? Хто знає чим це грозить… Але по акту, коли відбуваються якісь вечірки, то іноді не знайомі один одному люди залишаються ночувати в одному домі. Кейт, кухар з її роботи, любила різні вечірки, тому казала що іноді навіть не знає людину яка організувала цю вечірку.
Роздуми ні до чого конкретного не привили і дівчина вирішила не тривожити ні себе, ні сусіда. Якщо він уже заснув в кріслі, то хай там і спить. Дівчина навіть не переодягаючись лягла в своє ліжко. Як же її вимотав сьогоднішній день. Та й вечір був не з легких. Варто було їй полежати декілька хвилин, як дівчина провалилась в тривожний сон.
Двоє людей в одній кімнаті, що були морально виснаженні від цього життя але прагнули досягти своїх мрій будь якою ціною. Їм просто була потрібна невелика пауза, щоб зробити коротку передишку і продовжити свою боротьбу за щастя.
*** Записи ***
Лана оглянула невеликі рослини, що росли на невеликій грядці. Всі росли гарно і ніяких проблем з ними не було, що дуже порадувало. Коли вона перші рази займалась садоводством, то більша половина рослин просто вмирала. Були різні причини. Грунт не підходив, забагато вологи або навпаки занадто сухо. Одного разу їх понищила якась дика тварина і було дуже боляче дивитись на поламані стебла, по яким хтось пробігся.
Зараз же дівчина навіть навчилась використовувати елементарну магію, щоб підживлювати рослини і стабілізувати їх стан. Звичайно вони не виростали за лічені дні як у професійних ельфів-садоводів, але це був великий прогрес.
З дому почувся якийсь шум, який переляка ельфійку, вона швидко побігла в середину, але тільки побачила як по підлозі кухні були розсипані фрукти. Кошик з фруктами перекинувся на підлогу ось і викликав шум. Хоча Лана памятала як ставила його посередині стола. Можливо сам кошик був старим і просто від великої кількості фруктів перевернувся?
Дівчина доволі швидко позбирала фрукти і вирішила приготувати собі вечерю, адже вона так толком і не поїла сьогодні. Тільки легкий перекус на сніданок, але цього замало на весь день. Та й на вулиці уже вечеріло. Блондинка вирішила приготувати рагу. Це було доволі швидким варіантом. А після вечері можна було б почитати книгу про користування магією і садоводством.
Єдиною її надією після того, як вона не смогла укласти договір з духами, стала магія, адже джерело магічних сил у неї було в порядку. Просто їй було потрібно більше знань і умінь щоб все правильно робити. Те що інші ельфи отримували просто уклавши договір з елементалями, їй було потрібно постаратись і досягнути самій.
Рагу вийшло дуже смачним, різноманітні овочі і трави прекрасно поєднались між собою, тому Лана навіть трохи переїла і залишивши решту вечері на столі, щоб вона остигла, дівчина пішла в іншу кімнату. Розпалити камін, щоб вночі не було холодно. Хоч в день погода була доволі теплою і здавалось, що на вулиці не осінь а літо, але ночі були холодними, а мерзнути вона не любила.
Сівши в крісло біля розпаленого каміну вона відкрила книгу про магії. Пару хвилин вона пробувала повернутись до теми на якій недавно закінчила, але мозок наполегливо згадував про сьогоднішню зустріч з драконом. Все сильнішою була думка вивчити інформацію про цих дивовижних рептилій.
І Лана знала, що у неї десь була старенька книга про рідкісні рослини і істоти. Так, вона пару років назад купила її для поглибленого вивчення деяких рослин, такий як місячні конюшини, або зоряний серп, що зустрічались доволі рідко і їх було важко виростити в домашніх умовах. Для цього було потрібно багато магії і найголовніше, що проростали вони тільки під повним місяцем при збереженні усіх умов.
Глави про істот вона тоді майже не читала. Але помічала в змісті, що там були сторінки про драконів.
Потрібна книга знайшлась доволі швидко. Як і тема що її цікавила.
“ Дракони - створіння, що були зіткані з магії. Якщо порівнювати магічні сили, то дракони стоять на вершині ієрархії. Дитинчата народжуються з великим джерелом магії яке освоюють уже в перші роки життя. Батьки пильно слідкують за своїми малюками до першій фази росту, яких у драконів є дві. Перша фаза це перехід від дитячої форми до юнацької. Оскільки кожен дракон розвивається індивідуально, то перша фаза може відбутись в період від 10 до 30 років життя дракона. Зазвичай першу кризу дракони переживають усамітнено в сімейному гнізді. Сам процес росту драконів не вивчений, адже не вижив ні один науковець, що був присутній при даному моменті. Але відомо, що з переходом в юнацький вік, дракони отримують певний “атрибут”, тобто особливу силу. І саме вивченням нових можливостей вони займаються все юнацтво. В юнацькому віці дракони найбільш запальні і неконтрольовані. Оскільки крім атрибуту у них збільшується обсяг магічних сил, то процес вивчення і опановування власних сил у кожного дракону також проходить по різному. Зазвичай до 110 років життя, дракони повністю опановують свої здібності і переходять до останньої фази життя - зрілості. Це момент коли дракони стають спокійнішими і у них з’являється бажання заводити сім’ю або створити своє власне сімейне гніздо. Не всі дракони відкладають яйця і далеко не всі яйця можуть успішно вилупитись. Навіть до сьогодення немає чіткої інформації як саме дракони формують сім’ї і відкладають яйця. Адже були випадки коли дитинча з’являється у одинокого дракона. На даний момент цей факт вивчається.
Не дивлячись на назву, гніздо може мати різний вигляд. Залежить від характеру і стилю життя кожного дракона. Хтось може оселятись в звичайному будинку, є дракони які люблять жити в печерах, або навіть більш рідкі випадки, коли дракони мають схильність до водної стихії і живуть в морських глибинах.
Дракони небезпечні істоти які керуються тільки власними бажаннями. Продовжуваність життя у них найбільша. Одна порада всім людям, не контактувати з драконами і не провокувати їх. Якщо ви хочете більше дізнатись про таких прекрасних і загадкових істот як дракони, радимо Вам придбати друг частину нашої книги, де ми детальніше розглянемо їх характеристики і особливості.”
Читаючи ці декілька сторінок, Лана мимоволі зупинялась на прекрасних малюнках могутніх істот. Тут були зображені різні стадії росту дракона і навіть вигляд яйця, яке здавалось доволі мініатюрним і крихким.
Нажаль інформації про драконів і правда було катастрофічно мало. Що було зрозуміло враховуючи їх історію і взаємодії з людською расою.
Навіть ельфи жили відусобленно від людей і старались не ділитись лишньою інформацією з незнайомцями. Випадки коли в поселення потрапляла людина були занадто рідкісними, адже поселення були приховані від сторонніх людей. І ельфи старались жити не далеко від світового дерева. Охороняючи його таким чином від всіх інших істот.
Закривши книгу, Лана подумала про те, що треба буде ще пошукати якісь книги про драконів, адже це явно не могла бути вся вивчення інформація за стільки років існування як драконів, так і ельфів. Адже хоч дракони були і довгожителями, але ельфи не дуже уступали їм по довжині життя. Можливо середня різниця було в 20-30 років, що для них було не занадто суттєво.
Повернувши книгу назад до шафи, дівчина поглянула на вогонь і повівши рукою створила над ним невелику кульку води, затримавши її на секунду, вона уже хотіла її опустити, як та просто зникла ніби її так і не було. Це здивувало дівчину, адже це була не важкі маніпуляції з магією і вона б не мала так легко втратити контроль. Хоча, можливо вона сьогодні перестаралась з магічними силами? Все ж таки на лікування пораненого дракона вона потратила майже всі сили. Потім ще й пішла в сад.
- Напевне мені просто потрібно відпочити, - тихі слова, що були промовленні до самої себе. Закривши очі, вона постаралась зосередитись на відчуттях магії всередині себе. Це було тим, що її вчили ще в маленькому віці. Відчути магію в середині себе, де її джерело і як вона протікає по тілу.
Її джерело не відчувалось пустим. Звичайно воно було заповнене менше ніж на четвертину. Але на одну кульку води, їй повинно було вистачити сил. Можливо вона просто не надовго втратила концентрацію?
Відкривши очі знову, вона була готова ще раз створити кульку води, але дивлячись на вогонь, що помаленьку згасав, вона не бачила в цьому потреби. Можливо вона таки повпливала водою на вогонь? Невже вона якось зволожила саме дерево і саме тому воно зараз помалу тухло, не маючи можливості розгорітись?
Дівчина ще пару хвилин спостерігала за тим, як маленькі хвилі полум’я пробували захопити дерево, але з кожним разом вони ставали все слашими і слабшими. В результаті вогонь просто погас залишивши після себе тільки почорнівші бруски дерева.
- Як цікаво, - дівчина протягнула руку і торкнулась дерева, що не було ні вологим ні гарячим. На ощупь воно здавалося звичайним. Ніби вона вчора розпалювала вогонь, а сьогодні вирішила взяти обпалений брусок в руки. Поставивши його таки на місце. Дівчина пішла в ванну. Потрібно було помити руки та й лягати спати.
***
Ранок почався з відкритого вікна, що противно стукало об стіну кімнати. Лана поморщилась від звуку, але якби не вітер, що подув з вулиці, так би і продовжила спати. Можливо на ній сказалась сильна витрата магії вчорашнім днем, але сьогодні вона відчування себе дуже сонною. Тому з ліжка вона вставала нехотя, притримуючи на плечах одіяло, вона підійшла до вікна і зачинила його назад. Ставлячи в голові позначку, що потрібно буде пізніше подивитись до вікон. Щоб вони їй не відкривались від сильних поривів вітру. Адже попереду зима, ще не ставало щоб їй заметіль вікна повибивала.
Все ще в сонному стані дівчина повернулась назад в ліжко. Втомлений мозок хотів відпочинку і дівчина доволі швидко провалилась в дрімоту. Якісь незрозумілі образи заповнювали її голову, коли вона повільно засинала. Заметіль що оточувала її маленький будинок. Сильні пориву вітру що розносили довкола білий сніг. І знову різкий стук. Дівчина відкрила очі, на секунду подумавши, що на вулиці і правда почалась заметіль, що зараз заповнить її дім через відчиннені вікна. Але побачила тільки сонце, що привітно світило за вікном. Та і саме вікно було зачинено.
Розгублено оглянувши свою кімнату, Лана не до кінця зрозуміла, що взагалі відбувається і чому вона прокинулась. Трохи зібратись їй допоміг стук що повторився. Мозок сприймав інформацію трохи заповільнено, але коли вона зрозуміла, що це напевне стукали в її двері, вона піднялась і пішла вниз. В такий час до неї могла прийти тільки Сісі і після вчорашнього вона б точно не приходила просто так. Можливо батьки дізнались де вона була і посварились з нею?
Під впливом власних думок, блондинка пришвидчилась і майже миттєво опинилась біля дверей, відкриваючи їх. Вона уже готувалась побачити там молодшу сестру всю в сльозах, але там не було нікого. Здивовано оглянувши вулицю, вона опустила погляд і побачила перед домом велику тушу кабана. Від вигляду мертвої тварини, до її горла підтягнувся комок тошноти. Захлопнувши двері, дівчина в паніці старалась переварити інформацію. Хтось залишив перед її дверима мертве тіло. Можливо їй таким чином погрожували? Але хто? Інші ельфи? Але для чого їм це? Вона ж уже дуже давно була вигнанкою і майже не появлялас в поселені. Їм немає причин залишати такі “послання”! Немає ж?