Худа фігура, яку тільки підкреслював чорний батник, що був явно на кілька розмірів великий і чорні спортивні штани, що бовтались на ногах, підійшла до вицвівших від часу і сонця дверей. Очі дівчини пройшлись по табличці на якій було виведено великими буквами “Бібліотека”. Потягнувши за масивну ручку, вона пройшла в “скарбницю знань”. За останні пів року, вона була частим гостем даного місця. В цілому, якби не працівники бібліотеки й обмежений час роботи, то Даніела не один раз тут би ночувала.
Впевненими кроками вона пройшла по коридору і підійшла до стійки за якою сиділа бібліотекарка. Жінка старшого віку окинула поглядом дівчину і посміхнулась. Після тихого вітання, Даніела пішла прямо до невеликих столів з масивною технікою. Комп’ютери, корисна річ, яку вона могла собі дозволити тільки в громадських бібліотеках.
Доволі швидко вона відкрила свою електронну пошту і пробіглась поглядом по новому листу. Серце почало битись трохи швидше. В душі зародилася надія, і поки вантажилась сторінка з повідомленням, Даніела мимоволі стиснула кулаки до побіління кісточок.
Заспокоюючи себе, вона заплющила очі й зробила глибокий вдих. Не можна було піддаватись емоціям, це був далеко не перший раз, коли вона, сподіваючись на позитивну відповідь, отримувала від редакції тільки відмови. В такі моменти розчарування захлинало її все сильніше.
Відкривши очі, вона пропустила формальності та стала зразу читати найважливіше. “ У Вас цікава робота, але на жаль вона не підходить стилю нашого видавництва. Ми впевнені, що з часом ви зможете написати вдалу роботу.” Сухі, банальні слова, які чув майже кожен, хто хотів спробувати себе в письменній діяльності. Але після багатьох відмов, такі повідомлення сприймались негативніше. Ніби цвяхи які забивали в кришку домовини. Тільки хоронили не Даніелу, а її мрії й надії на краще майбутнє. Проковтнувши ком обіди, дівчина закусила губу. Так, їй відмовили, але це не причина розкисати. Діставши з кишені дискету, вона заклала її в системний блок і відкрила файл. Сама на цій старенькій дискеті, вона зберігала роботу яку писала більше ніж пів року.
Спочатку вона була для неї вдалою і цікавою, світ сповнений магії, де ти можеш забути про все і повірити в неможливе. Усе міняла жорстока реальність, яка руйнувала магічний світ, не даючи ніякого шансу на існування.
Дані розуміла, що видавництва більше любили романи, те що точно знайде свою аудиторію, а тим більше романи з позначкою 18+. Іноді, це була просто мерзенна писанина. Вона пробувала прочитати декілька, коли її колега порадила змінити жанр. Але брюнетка не була готова до такого письма, хоча знала, що якщо хтось і шукає “магічний світ” в книгах, то це будуть такі велетні як Роберт Джордан, Тед Уильямс, Глен Кук або обожнюванні усіма “Гаррі Потер”, “Володар Перснів” і “Дискосвіт”. І вона розуміла цих людей, адже це видатні автори та прекрасні роботи які надихнули її стати письменником. Але і здаватись вона не любила.
Перечитавши перші декілька глав своєї роботи, Дані відчула нудоту. Їй все настільки спротивилось, що вона більше не хотіла займатись цією історією.
Потрібно було розвантажити мозок! Можливо все-таки спробувати прислухатись до поради Анет? Спробувати писати в іншому жанрі… Хоча б невелику розповідь! Це має повернути їй натхнення і бажання писати далі.
Дівчина витягнула дискету і піднявшись пішла на вихід з цього раю для любителів книг і знань. Свіже повітря їй не завадить як і не велика прогулянка. Сьогодні був такий рідкий вихідний, потрібно було цим скористатись. На вулиці вона глибоко вдихнула, наповнюючи груди чистим повітрям, хоча ні, характеристика “чистий” сюди не підходить. Недарма Детройт був відомий як світовий центр автомобілебудування, хоча ці часи уже минули, але запах в цьому місті все одно залишається важким.
Ноги повели дівчину до найближчого скверу, якщо пройти через нього, то можна вийти на невеликий магазинчик. І корисна прогулянка і трохи їжі собі варто прикупити. В холодильнику напевне нічого толком і не знайдеш. Хоча для чого їй це потрібно? Вона майже весь час на роботі, і в ресторані проблем з харчуванням точно немає. Кожному з персоналу пропонується обід. А якщо подружитись з кухарями, то може щось додаткове перепасти, що ніколи не пропускала Дані. Дівчина завжди жартувала з кухарями й казала, що найстрашніше в її роботі, це посваритись з людьми, які тебе годують.
Дивлячись на високі, не густо посаджені дерева, офіціантка насолоджувалась. В такі моменти думки про проблеми та невдачі в її письменницькій діяльності трохи відходили на другий план. Не було цих сірих стін, що давили на плечі з всесвітньою вагою, постійних думок про життя. Як розвиватись, досягти більшого. Останні тижні в її квартирі, проходили за роздумами. Раніше вона хотіла вступити в університет, або ж хоча б коледж. На філолога або журналіста. А зараз, дивлячись на своє життя, яке ніяк не могло розвинутись в щось більше, вона не знала що їй робити. Ніби вона зайшла в глухий кут і перед нею стіна, яку вона або зламає, або залишиться стояти на цьому місці. І нічого так не лякало, як “зламати” цю чортову стіну. Бо після неї була тільки невідомість.
Відігнавши від себе гнітючі думки, дівчина посміхнулась. Через всі ці думки у неї було бажання приготувати на вечерю щось смачне. Можливо навіть якийсь десерт. Солодощі вона любила. Нічого не підіймало так настрій, як десерт з кавою. В роздумах про десерт, вона згадала дитинство, вона тоді була ще зовсім мала, десь в п’ятирічному віці, мама готувала їй дуже смачний яблучний пиріг. Не приторно солодкі яблука, ніжне тісто з хрусткою скоринкою. Тоді мама ще була здорова і любила балувати свою принцесу різними десертами. Коштів уже тоді було не багато, але мама чудесним чином, уміла смачно готувати з дешевих продуктів.
Зайшовши в магазин, Дані без роздумів закинула в кошичок декілька яблук, зразу за ними добавився лоток яєць, цукор який закінчився ще тиждень назад, молоко і декілька упакувань печива, яке було її вірним другом в сумні дні!
Так, за пару хвилин, у дівчини назбирався повний кошик “припасів”. Розрахувавшись на касі, вона понесла пакет додому. В думках вона уже згадувала старий рецепт, той якому учила її мама теплими літніми вечорами. Спогади про дитинство заставляли посміхнутись. Період життя, який вона точно могла назвати “щасливим”, але який давно завершився.
Кроки юної дівчини уповільнились, коли вона побачила неакуратно припарковану машину, при вході до її під`їзду. Біля машини стояло 4 афроамериканці та щось весело обговорювали. Можна вважати Даніелу ким завгодно, соціопаткою, расисткою чи параноїком, але вона не любила такі скупчення людей ще й не в самому сприятливому районі Детройта. Хоча до расистів вона себе не відносила, вона не любила як чорний, так і білих людей. Людей в цілому тяжко любити, а довіряти тим паче.
Ніби відчувши переживання дівчини, хлопці сіли в машину і з незрозумілими для дівчини криками поїхали геть.
Трохи заспокоївшись, вона стала швидше йти додому. Хоч цю квартиру вона і не любила, але квартира вселяла більше безпеки ніж вулиці в таких районах. Хоча, згадуючи її старі двері й замок які напевне одного з нею віку, було важче сказати де безпечніше. Але у неї у квартирі була хоча б бита, якою вона могла, в екстреному випадку, огріти злодія. Від ствола це звичайно не спасе, але зі звичайними наркоманами або злодюжками, яких було достатньо - цілком!
Брудні сходи. Четвертий поверх. Поворот на право і двері в кінці коридору, майже біля самого віконця, що по розмірах було вдвічі менше за стандартне вікно. Уже підходячи до своєї цілі, дівчина побачила, що двері по сусідству навпроти були відчиненні на роспашку. Це її трохи збентежило, цього хлопця вона бачила тільки декілька разів і то випадково, частіше вона зустрічала його дружків які ніяк не могли запам’ятати де живе їх товариш. Це б було не критично, якби вони не приходили до нього серед ночі, наполегливо стукаючи в її двері. Та після того, як вони все-таки попадали в потрібну їм квартиру, решту ночі вона слухала крики, якусь музику і голосний сміх.
Даніела вирішила, що відкриті двері сусіда не її діло. І цікавість в цьому місті може привести тебе до великих проблем, тому підходячи до своєї квартири вона опустила голову вниз, посильніше натягуючи капюшон від батника. І у неї прекрасно виходило не звертати увагу на сусідську квартиру, поки вона не помітила кривавий відбиток і бордові плями. Вона звичайно могла себе переконати, що це невдалий жарт і насправді то всього-на-всього фарба. Але вона була не ідіоткою, хоча іноді дуже хотілось. Руки мимоволі трохи затремтіли, але дівчина вирішила що не пробачить собі, якщо її сусіда можна було врятувати, а вона просто удала, що нічого не помічає.
Повернувши трохи голову, вона зазирнула в глибину невеликої квартирки. На підлозі сидів худорлявий, блідий хлопець. Очі його були заплющені, до обличчя він притиснув якусь ганчірку, яка напевне колись була банданою. В цілому, все виглядало так, ніби у нього тільки розбитий ніс. Але кров, що стікала по руці хлопця і капала на брудну підлогу, говорила про інше. Схоже, що у нього якийсь поріз на руці, хоча без детального огляду дівчина не розуміла наскільки все погано.
– Ти знаєш, що надмірна цікавість може загнати тебе в могилу, - хриплий голос, і яскраво голубі очі, хоча в той момент їй здалося що вони майже білі, ніби скляні, зовсім як у ляльки, не живої, зламаної, ляльки. Але цей погляд заставляв напружитись. Вона сильніше стиснула ключі від квартири й повернувшись до власних дверей швидко відчинила старий замок. Заходячи додому, вона все ще відчувала, що він спостерігає.
Не лізь в чужі справи, Даніела. - тихо пробурмотала сама собі дівчина і понесла пакет до маленького холодильника.
Руки тряслись як у старого алкоголіка. Так, вона слабке дівчисько, яке проживши багато років в не самих благополучних районах, все одно боїться крові та поранень. Вона боїться того, що може заважати їй небезпеки і це нормально. Але як же іноді хотілось бути хороброю і сильною, як герої в її улюблених книгах. Хоча, іноді ці герої були “ідіотами” без інстинкту самозбереження, сліпо ідучи до проблем. Напевне пані Удача любить божевільних!
Розклавши продукти по своїм місцям, Дані зупинила погляд на невеликій аптечці, чи притаїлась в тумбочці поряд з мукою і цукром. Там звичайно не багато лікарств, але першу допомогу вона могла надати.
– А якщо він там кров’ю стече? - тихо, рухаючи самими тільки губами, прошепотіла офіціантка і взявши аптечку, трохи міцніше притиснула її до себе.
Повільно підійшовши до власних дверей, вона затримала ліву, вільну, руку над ручкою дверей. Вся ця ситуація їй не подобалась і лякала. А зараз взагалі здавалось, що варто їй тільки двері відкрити, як по ту сторону роззявить пасть величезний дракон. Представивши цю картину, вона мимоволі засміялась. Це привело її назад в нормальні почуття. Цей худорлявий хлопчина не дотягнув до звання “страшного дракона”.
Відкривши двері, вона побачила, що “пацієнт” так і не змінив своєї позиції. Можливо ушкодження були навіть сильніші ніж їй здавалось?
Зібравши всю свою хоробрість в кулак, дівчина пройшла далі до входу у квартиру. Погляд темних очей впав на двері, виявляється вони наполовину висіли в повітря, ніби їх вибили з петлі. Тепер зрозуміло чому він їх не закрив. Підходячи ближче, вона не відводила погляд від постраждалого. Варто їй було тільки присісти перед ним, як той миттєво відкрив очі, роздивляючись незвану гостю. По спині пробіг холодок. “Дракон”, погляд голубих очей, якого заставляв тіло завмерти.
Сильніше стиснувши пальці, дівчина опустила погляд на свої руки, в них була аптечка, яка повернула її до розуміння ситуації. Вона ж прийшла йому допомогти. Так, навряд чи цей гордий і холодний хлопець хотів, щоб йому допомагали, але якщо вона уже прийшла, то безглуздо відступати.
Відкривши аптечку, Дані поставила її поряд з собою.
– Можна твою руку? - стараючись говорити рівно і не запинатись, вона протягнула долоня в його сторону. Брюнет вигнув брову, ніби показуючи всю свою “здивованість” даною ситуацією. Але руку протягнув, ніби спостерігаючи, що ця божевільна збирається з ним робити.
Рана не була дуже глибокою, але було зрозуміло, що це був ніж, він зайшов не занадто глибоко в передпліччя. Даніела була впевнена, що це було боляче, але хлопцеві ніби було все одно. Хоча, цілком можливо що він під чимось, тому і така загальмована і доволі спокійна реакція. Залишалось сподіватись, що у нього хоча б немає передозу, бо як діяти в таких випадках вона не дуже знала.
Молячись про те, щоб рану не потрібно було зшивати (адже таких умінь в неї точно немає) вона взяла перекись і щедро полила нею рану. Ось вам і “лікарські вміння”. Взявши вату вона почала обережно витирати всю кров, що уже трохи встигла запектись. Стараючись не давити на поранення, Дані два рази повторила процедуру. Поставивши у себе в голові помітку, щодо купівлі нової банки перекисені, вона дістала з аптечки невеликий тюбик антибактеріальної мазі, і обережно нанесла її на шкіру навколо поранення. Далі залишилось тільки перемотати руку стерильним бинтом. І вуаля, процедура закінчена, дівчина навіть обережно замотала кінці бинта в бантик, усміхаючись як вдало у неї вийшло все перев’язати, що бинт навіть не сповзав.
Зосередившись на своїй роботі, вона навіть не помітила пильного погляду. Даніела ніби зовсім забула де і при яких умовах вона знаходиться.
– Ну і навіщо тобі це? - не дуже задоволений голос, повернув її до реальності. Розгублено вона перевела погляд на свого “пацієнта” - Чи ти якась йобнута мать Тереза?
Від грубого тону хлопця, вона мимоволі підтиснула губи. Це було не приємно чути, після того, як вона по власній доброті вирішила йому допомогти. Але в цілому, він правий, адже про допомогу він не просив, вона сама прийшла до нього нав’язуючи свою “доброту”. Нахмурившись від власних думок, вона швидко склала залишки лікарств в аптечку і піднялась, знову притискаючи білу коробочку до свого тіла. Бігло оглянувши його, вона зауважила, що бандана, яку він до цього притискаючи до носа, тепер валялась десь збоку. Ніс ніби не був зламаний, хоча на губі залишались сліди розмазаної крові. Та і губа у нього також була розбита, чого вона до цього не помічала, хоча не дивно, він же майже весь час перекривав половину свого лиця, куском тканини, що тепер можна було назвати ганчіркою.
Без лишніх слів вона пішла до своєї квартири. Її совість чиста, Даніела надала йому першу допомогу і пішла коли переконалась що його життю нічого не грозило.
Тільки після того, як сусідка зникла за дверима власної квартири, брюнет вирішив піднятись. Спираючись здоровою рукою на диван, він розглядав перев’язку на лівій руці. Можливо його слова здались їй образливими. Але він просто її не розумів. Він давно не зустрічав таких людей, що були готові безкорисно допомагати іншим. Хоча чи зустрічав він їх взагалі?
Не дуже зосереджений погляд зупинився на дверях. Потрібно було поставити їх на місце. Та і привезти себе трохи в порядок.
Вікодин потрохи припиняв свою дію, тому життя знову повертається до звичайного, але і приходить усвідомлення того, що сьогодні він відбився малою кров’ю. Не важко було зрозуміти, що сьогоднішні гості прийшли до нього через вчорашній батл. Йому здається, що декого з них він навіть вчора бачив. Але спогади були розмиті.
Думки про дії дивної сусідки покинули його. У нього були проблеми і по важливіше. В першу чергу потрібно таки зайнятись дверима.
***
Даніела дивилась на духовку, де горів невеликий вогонь, пиріг майже допікся. Перебуваючи ніби в трансі, вона дістала синю чашку, насипала в неї каву, ложку цукру і залила це водою зі старого, пузатого чайника, що тільки недавно закипів. Діставши ложку вона почала перемішувати каву. Думки знову і знову повертались до дивного сусіда і його голубих очей. Було в ньому щось дивне, що відштовхувало її, але і одночасно викликало цікавість. Що з ним сталось? Хоча логічна відповідь, що на нього напали. Хоча їх мета точно була не вбивство, інакше, вона по поверненню додому найшла на місці сусіда тільки холодний труп. Попередити? Провчити? Це через наркотики або алкоголь? Можливо він у них щось украв, хоча ні, за крадіжку було б гірше покарання. З таким в їх районі не жартували, та і якщо це зробили ті хлопці який вона бачила…
За роздумами, дівчина не помітила як піднесла чашку до лиця і зробила ковток. Миттєво поморщившись, вона подивилась на чорну рідину в чашці.
– Гидота, - пробурчала офіціантка і дістала з холодильника молоко, доливаючи його до кави. Ну не могла вона пити цей напій без молока. Кава могла бути без цукру, холодною, але з молоком. Зробивши новий ковток, вона перебила гіркоту, що заповнила рот.
Відійшовши від невеликого столика, вона взяла старий блокнот, на якому залишилось тільки декілька чистих сторінок. Дивлячись на пустий аркуш, Даніела акуратно написала слово “Дракон” і декілька разів його обвела. Під ним вона написала декілька пунктів :
- Біла луска
- Голубі очі
Запищав невеликий будильник, що стояв на столику біля духовки. Вона майже забула про свій пиріг. Добре, що хоч поставила таймер. Не дуже хотілось портити свій десерт.
Взявши кухонний рушник, офіціантка витягнула із духовки круглий пиріг. По кухні тут же рознісся запах солодкої випічки. Поставивши його на плиту, вона розглядала рум’яну скоринку. Божевільна думка появилась в її голові спонтанно. І будемо чесні, Даніела не хотіла їй противитись. Діставши з тумбочки ще одну чашку, що була чисто чорна і в цілому куплена недавно після спонтанного візиту Анет, що вирішила зайти до подруги на розмову за чашкою кави. Як їй тоді було незручно, що у неї тільки дві чашки і в другій було відколоте вушко. Тепер в її тумбочці стояло 4 чашки, одну з яких вона зараз вирішила “пожертвувати”, адже сумнівалась, що їй її повернуть.
Приготувавши каву, вона додала до неї зовсім трохи молока. Адже не знала смаки сусіда, але не хотіла визнавати каву без молока смачною. Відрізавши доволі великий кусок пирога, що був майже з четвертину від усього десерту, вона обережно переклала його на білу тарілку. Десь в глибині душі, вона сподівалась що сусід також любив солодке і вона зможе хоча б трохи підняти йому настрій.
Дані тихо відкрила свої двері, визираючи в пустий коридор. Серце її шалено стукотіло ніби вона збиралась зробити щось дуже погане, а не просто пригостити сусіда десертом. Відкривши свої двері трохи ширше вона зупинила свій погляд на дверях навпроти. Бути дорослою свідомою людиною, постукати у двері сусіда і дати йому пригощання прямо в руки, чи залишити їх на підлозі під дверима і сховатись у квартирі.
Роздумувала вона не довго. Поставивши чашку і тарілку на підлогу, вона швидко постукала в сусідські двері і заховались у своїй квартирі, швидко закриваючи двері на замок. Вона не могла толком пояснити чому так переживала і вчинила як маленька дитина, а не як дівчина якій недавно виповнилось 23, але вона була впевнена, що не хоче зустрічати на собі погляд цих яскравих, голубих очей.
Даніела так очікувала якось реакції, що перестала дихати, прислухаючись до звуків за тонкими дверима. Почувши скрип, вона уявила як відкрились білі двері по ту сторону і ніби на собі відчула гострий погляд. Хоча була впевнена, що він не може її бачити. Секунди тиші тягнулись ніби хвилини. Видихнути вона змогла тільки після того, як почула, що двері захлопнулись. Постоявши під дверима ще декілька хвилин, вона несміло відкрила двері. Думками вона уже була готова до того, що її “пригощення” залишилось на своєму місці, але на її здивування, там нічого не було. Посміхнувшись вона закрила двері і пішла сама пробувати свій десерт. Сьогодні був важкий день, вона заслужила щось солоденьке!
*** Записи***
Невисока ельфійка неквапно ішла лісом прислухаючись до всього навколо. Зовсім недавно вона чула тут крики диких істот. Зазвичай даний ліс був наповнений спокоєм і місцеві жителі не бились один з одним, але в будь-якому правилі було виключення.
Дерево, що упало і собою повалило ще декілька менших, перекривало прохід далі, але дівчина просто перестрибнула його і почала дивитись на сліди волочіння, ніби хтось упав на землю з великою швидкістю. Було цікаво, що саме тут відбулось, адже звичайна бійка за територію не могла принести такі пошкодження.
Слідкуючи за слідами падіння, вона знайшла нерухомий труп. Присівши перед ним, вона побачила, що це була людина, швидкий огляд, дозволив зрозуміти, що особа мертва. Стягнувши капюшон з голови постраждалого, вона змогла краще розглянути татуювання, що йшли від підборіддя, повивали шию і спускаються нижче. Навіть її невеликих знань про світ людей, вистачало, щоб зрозуміти, що це чорний маг з якоїсь підпільної гільдії. Оскільки така магія була під забороною, у відкриту нею не займались.
Голова дівчини мимоволі повернулась, коли ззаду роздався шурхіт. Вона майже миттєво перемістилась ближче до джерела шуму, витягуючи маленький вигнутий кинджал. Ельфійка відсунула гілки великих кущів і зустрілась з яскравими голубими очима, що вражали своє холодною красою. Розгубившись вона зробила крок назад.
Перед нею лежав невеликий дракон. В це було складно повірити, адже зустріч з представником даного виду несла за собою смертельні наслідки. Та і такі юні дракони зазвичай не літали без батьків. Думки про дорослих драконів викликали мурашки, що побігли по шкірі.
Ричання, що роздалось спереду, повернуло її до реальності. Вона відкинула кинджал пильно спостерігаючи за реакцією рептилії. Хоч істота і була юною, але щоб убити якусь ельфійку, йому б точно вистачило сил. Побачивши як блондинка відкидає кинджал дракон фиркнув, але більше не ричав.
Тільки зараз дівчина почала детальніше вивчати тіло порушника спокою в даному лісі, вона уже не сумнівалась що саме він вбив того темного мага, адже і самому дракону дісталось. Біла луска була вкрита брудом, а з лівої лапи текла кров утворюючи невелику калюжу поряд. Чомусь їй стало шкода рептилію. Вона знала що на маленьких драконів вели полювання. Раніше їх популяція була набагато більшою і люди, як і всі інші раси боялись драконів, але потім, чорні маги почали виловлювати маленьких драконів, що були набагато слабші за своїх дорослих батьків і руйнували їх гнізда. Сказати що дракони розлютились на такі дії зі сторони людей, це нічого не сказати. Почалась велика війна між драконами і людьми, і в останніх була перевага в кількості. Тому дракони хоч і убили багатьох людей що зазіхали на їх життя і спокій, але були вимушені погодитись на перемир’я і поселитися на свої території. Але навіть зараз вона чула, що іноді дракони нападали на селища. Ну дивлячись на цього маленького, пораненого дракона, вона не була здивована. Люди самі спочатку провокують драконів, а потім дивуються винищенню цілих міст.
– Я тільки хочу допомогти - тихо і спокійно говорила ельфійка присідаючи перед драконом на коліна - я не завдам тобі шкоди
Після останніх слів, вона могла поклястись, що побачила як заіскрились очі дракона, ніби його посмішила дана ситуація, хоча так, яку шкоду вона могла завдати дракону? Навіть якщо вона зараз нападе на нього, він точно швидше роздере її на куски, ніж вона встигне пробити його луску.
Обережно простягнувши руку в сторону білої рептилії, вона зупинилась буквально в декількох сантиметрах від поранення, адже помітила як дракон весь напружився і трохи підтягнув лапу блище до себе.
Її пальці засвітились ледве помітним сяєвом викликаючи в дракона зацікавленість. Голубі очі почали слідкувати за плавними рухами ельфійки, що просто хотіла показати, що її вчинки не несуть небезпеки.
– Якщо ти дозволиш торкнутись твоєї руки, то я зможу показати дещо цікаве. - блондинка вирішила зайти через інтерес і не прогадали. Подумавши декілька секунд, біла рептилія повернула лапу на минуле місце. Ельфійка неквапливо торкнулась луски навколо поранення і з її пальців ніби посипались маленькі іскри, що розчинялись як тільки торкались дракона.
Через пару хвилин, світло від її руки зникло. Звичайно вона була не найкращим цілителем, але цього вистачало, щоб зняти біль і зупинити кровотечу. Дівчина почала діставати із невеликої сумки, що висіла на її стегно, маленьку банку, але зупинилась як тільки почула ричання. повільно повернувши голову, вона побачила знову напруженого дракона, що був готовий до нападу.
– Я хочу витягнути мазь, щоб твоя рана загоїлась швидше і в неї не потрапило нічого небезпечного, - спокійно пояснила дівчина і повільно показала йому баночку. Під уважним поглядом вона відкрутила кришку і дала дракону понюхати мазь. Навіть вона могла відчути в мазі магічні елементи, тому дракон мав уловити їх зразу - Це мазь із лікувальних трав, її готували вливаючи в неї магію яку я показала тобі до цього.
Для наочності, що там немає отрути, вона спочатку нанесла мазь на свою руку. Коли нічого не відбулось, дракон трохи розслабився і дозволив нанести мазь собі на луску.
Коли вона дістала з сумки бинти, то питань у дракончика навіть не виникло, він спокійно дозволив обмотати лапу. Дівчина була готова собою пишатись, вона заслужила невелику довіру від могутнього дракона.
Їй пора було повертатись, але залишати його просто так не хотілось. Несподівана ідея заставила її потягнутись до сумки, під уважним поглядом дракона дівчина витягнула із сумки щось замотане в тканину, поставивши це перед драконом, вона потягнула за зав’язку, показуючи своєму “пацієнту” великий кусок пирога.
Це був улюблений десерт самої ельфійки і вона його взяла з собою на випадок якщо доведеться застрягнути в лісі на довго.
– Це дуже смачно - відламавши кусок пирога, дівчина закинула його собі до рота. Дракончик кумедно принюхався, але не став пробувати. Блондинка усміхнулась і піднявшись відійшла - Мені пора. А ти постарайся бути обережним і не попадати в неприємності.
Розвернувшись вона пішла від місця недавньої бійки. Їй було шкода дракона, але більше вона не могла нічим йому допомогти. Та і дракони зазвичай дуже сильні і витривалі. Напевне він просто потратив доволі багато магічних сил, тому зупинився там відновитись. Навіть та рана, що була у нього не мала доставляти йому зайвих незручностей.