Різкий, неприємний звук, ніби щось впало, розбудив Даніелу. Сівши на ліжку, вона мимоволі потягнулась до бити, що лежала зовсім поряд. Звичка останніх восьми років - спати з битою. Можливо хтось скаже, що це тривожний знак, але шатенка вважала його корисним. Декілька разів така її звичка дуже виручала. Вона зразу згадала, як десь рік назад в її квартиру пробрались. Благо тоді все обійшлось бітою, що промазала по нещасному пацану і той спокійно втік, залишивши її перелякану в пустій квартирі.
Перехопивши свою зброю по зручніше, дівчина неспішно піднялась.
– Їбать. Пруф. Невже не можна обережніше, – роздався сердитий голос, що був ще свіжий в спогадах офіціантки. Це точно був її сусід. – Тепер став ці йобані двері на місце.
– Я дивлюсь, що то не тільки ти розсипаєшся, а уже і твоя нора розходиться по швах, – незнайомий голос і сміх декількох людей, що заповнює собою весь коридор і проникав в її квартиру.
– Заткнись, – незадоволений голос, що був уже тихіше, напевне він говорив десь з глибини квартири.
– Ти тільки не плач. Зараз ми повернемо двері на місце, – чомусь вона була впевнена, що незнайомий їй хлопець ледве стримує сміх, коли таким чином жартує над другом.
Від їх діалогу Даніела трохи заспокоїлась і відійшла назад до ліжка. Було зрозуміло, що до сусіда прийшли друзі й схоже один з них випадково (або ні) вибив йому двері. Другий раз за один день.
Руки потягнулись до тумбочки що стояла поряд з ліжком. Увімкнувши світло, вона глянула на годинник, показувало тільки 3:15. Вона могла ще спокійно спати, як мінімум три години.
Не довго думаючи вона вимкнула світло і влаштувалась в ліжку закутуючись в ковдру майже з головою. Не те щоб було дуже холодно, але так вона відчувала себе більш захищеною. З коридору чувся шум, але не зважаючи на це Даніела доволі швидко заснула.
Друге пробудження було ще гіршим. Адже було від будильника. Ці противні пищачі звуки вона ненавиділа, але вони були дієві та доволі швидко заставляли її прокинутись. Виключивши будильник дівчина пробувала прокліпатись. Очі пересохли та дуже боліли, хотілось знову їх закрити, але шатенка знала себе. Якщо вона піддасться цій спокусі, то засне на довго. А запізнюватись на роботу не хотілось. Анет її звичайно прикриє, але потім декілька днів буде виносити мозок.
Щоб хоть трохи себе взбодрити, офіціантка вилізла з під ковдри та поставила ноги на землю. Шкіра миттєво покрилась сирітками. Ранок був доволі прохолодним, під ковдрою було однозначно зручніше. Шуруючи очі, щоб забрати з них цю сухість, вона піднялась і пішла в ванну. Потрібно вмитись і привести себе в порядок.
Як тільки на лице попала прохолодна вода, жити стало трохи простіше. Мозок неквапливо починав працювати. Почистити зуби, розчесати волосся, і піти готувати собі сніданок. Типовий ранок звичайної людини, який вона проводила в роздумах про нову ідею, що зародилась у неї в голові перед сном.
Вона не пам’ятала всіх деталей, що встигла придумати, але основну концепцію запам’ятала добре. Залишалось тільки відновити спогади, які так дбайливо стер її мозок під час сну.
Поки на пательні жарились яйця і грівся чайник, дівчина дістала блокнот і стала неквапливо записувати свої думки. Потім звичайно багато чого зміниться, але зараз вона вважала необхідним усе записати. Історія про ельфійку і дракона займала все більше місця в її голові. Нова ідея викликала стільки думок і натхнення писати. Це подобалось шатенці, приємний момент створення історії.
Поснідавши дівчина натягнула свій улюблений спортивний костюм, прихопила старенький рюкзак і закривши двері пішла на роботу. Оскільки у неї було достатньо часу, вона вирішила пройтись пішки, а не сідати в автобус де іноді бувають доволі сумнівні особи. Злодюжки прекрасно уміли обкрадати. Коли багато людей навколо ти не встигнеш і кліпнути як твоя сумка буде розрізана і гаманець або інші речі з неї пропадуть.
Ранкова прогулянка, момент усамітнення, коли ти на хвилі з усіма іншими в потоці життя. Діти біжать до школи. Батьки на роботу. У кожного свої справи й можна було тільки позаздрити тим, хто не прокидався з самого ранку спішачи встигнути на роботу або по особистим справам. Довгий сон це розкіш.
Дивлячись як декілька дітей бігли до школи, з рюкзаками, що були з розміром з саму дитину, офіціантка мимоволі згадала свої шкільні часи. Рука потягнулась до кудрявого волосся, що ховалось під капюшоном. Звичка ховати волосся залишилась ще із тих часів.
Підліток, що тільки недавно переїхала в нове місто з хворою матір’ю. Залишивши в старому місті друзів і теплі спогади, вона мусила попасти в “доросле життя”. Так, багато хто може подумати, що немає дорослого життя у дітей. Але ви забуваєте, що підлітки не можуть самі відповідати за середовище в якому живуть і іноді їм доводиться дорослішати набагато швидше.
В перший тиждень в новій школі їй організувати “посвяту”. Декілька дівчат протягнули її за волосся метрів 30, з коридору до туалету, де обрізали довгі кучері майже під корінь. Це була помста для “зарозумілої новенької”, що посміла сподобатись якомусь однокласнику. Для кращого засвоєння ефекту вони ще поставили їй “знак” тушачи сигаретні бички об шкіру на її руках. Ще довгий час вона чула той противний сміх щастя і дивувалась, як такі гарні дівчата могли бути такими потворами всередині.
Додому вона поверталась натягнувши по сильніше капюшон. Мама помітила нову зачіску далеко не зразу. Можливо їй уже тоді було важко сприймати інформацію, але вона особо і не зреагувала.
Дані сама підрівняла волосся, обстригши його старою машинкою. І надалі ходила тільки в кофтах з капюшонами або одягала бандани. Вона ще не одноразово чула смішки від своїх однокласниць і так і не змогла знайти друзів. Останній рік в школі й правда видався жахливим.
Зараз кучері знову були довгими достаючи до лопаток, але звичку ховати голову в капюшонах це не забрало. Єдине виключення - робота. Там вона повинна завжди мати гарний і охайний вигляд. Попасти в один з найкращих ресторанів Детройту на роботу, це дорого коштувало. Та і якби не адміністратор - Анет, вона б навряд чи змогла надовго затриматися на роботі. Все-таки клієнти у сфері обслуговування попадались зовсім різні. З одними ви могли гарно спілкуватися і вам залишать чайові. А другі можуть вилити на вас свій напій і влаштувати скандал через стейк не того прожарення. Люди були різними та поводили себе по різному, але чим більше ти з ними працюєш, тим менше хочеш це продовжувати. Хоча Даніела трималась молодцем, понад 2 років старанної роботи. Чого вона тільки не бачила, як старі офіціанти посилали ненависних клієнтів, знімали форму і валили з роботи як з пекла. Як новенькі захлинаються сльозами після перших декількох днів на роботі. Кухарі, що обпікали собі руки, майже відрізали пальці. І Анет яка працювала довше всіх в цьому ресторані й чого тільки не бачила. Раніше у неї був напарник - Чак, але ішло уже 4 місяці як він звільнився, а начальник не хотів наймати ще одного адміна, адже це дорого.
За думками офіціантка майже дійшла до роботи. Уже за квартал до місця призначення її погляд зловився за червоний плюс. Аптека. Бинт. Перекесень. Неродивий сусід. Глянувши на годинник, що висів на зап’ясті, дівчина швидко пішла до аптеки. Ще пару хвилин у неї є. Краще вона купить все необхідне зараз ніж після роботи забуде про це.
***
– Я уже думала, що з тобою щось сталось, – у світлому ресторані дівчину зустріла не висока брюнетка, волосся якої було зловлене в високий хвіст. Вона по доброму посміхалась, але очі пильно оглядали подругу.
– Вибач, – їй стало трохи ніяково, вона не любила запізнюватись.
– Та все окей. Ітак ще не всі прийшли та й до відкриття майже 15 хвилин. – Анет діловито поправила гарний годинник на зап’ясті й поправивши чорний піджак, пішла до кімнати персоналу. Даніела поспішила за нею. – У тебе ж нічого не сталось?
– Ні. Все добре, – розтягуючи губи в посмішці, шатенка проклинала “інтуїцію” свого адміністратора. Розказати про сусіда вона поки не хотіла. Та і не було там нічого такого.
– Знову відмовили з видавництва? – на питання Анет, дівчина хмикнула. Вона уже і забула про те видавництво. Заходячи в кімнату персоналу Дані підійшла до своєї шафки та дістала звідти охайно вигладжену форму. В думках її дивувало те, наскільки спокійно вона віднеслась до цієї відмови й забула за лічені години.
– У мене появилась нова ідея. – Офіціантка не зовсім зрозуміла кому конкретно вона відповіла, Анет чи просто озвучила цей факт для себе.
– Це прекрасно. Я, як твій вірний читач, чекаю нову історію – тихий сміх, що за ці роки став майже рідним, заставив і саму Даніелу посміхнутись.
– Тобі доведеться трохи почекати. Зараз у мене є тільки начерки в голові. Задум прийшов тільки вчора. – в ході розмови спортивний костюм змінювався на білу сорочку і чорну спідницю. Волосся, від тертя, розлетілось в різні сторони.
– Тримай, – Анет кинула в її шафку шпилька для волосся – Ти ж знову забула її дома!
– Дякую, – тут же взявши таку потрібну річ, офіціантка почала пригладжувати неслухняні кучері.
– Приводи себе в порядок і виходь, – режим адміністратора активовано. Брюнетка тут же пішла в зал, щоб підготувати останні моменти до відкриття. Звичайно зранку буде не так багато людей, але уже в обід може початись запара. Один із найкращих ресторанів на найближчі декілька кілометрів. Усі бізнесмени або прості люди приходили сюди щоб скласти позитивне враження на своїх партнерів. Ділові розмови. Романтичні побачення. Святкування якоїсь події. Звичайні багачі, що хотіли пообідати в гарній атмосфері. Це все звичайна атмосфера ресторану.
***
Дивлячись на останніх декількох клієнтів, Даніела в душі раділа, що скоро робочі години закінчаться. Кухня уже не приймала замовлення, а на вулиці давно потемніло. Сьогоднішній день пройшов на диво спокійно. Декілька замін страв або алкоголю, але ніяких скандалів. Залишалось сподіватись, що наступні 3 дні її зміни буде так само.
Чорні очі уловили як на неї подивився клієнт і вона тут же направилась в його сторону. Солідний чоловік в елегантному чорному костюмі вписався в загальну атмосферу ресторану. Він спочатку був тут з ще одним чоловіком, вони обговорювали якісь документи. Даніелу це щиро не цікавило. Головне все вірно записати та подати. Вчасно доливати вино і воду і лишній раз не з’являтися перед гостями.
– Розрахуйте, – спокійний і впевнений голос чоловіка був доволі приємним. На його слова офіціантка тут же кивнула головою і пішла виконувати роботу.
Буквально через пару хвилин Даніела поставила на столик рахунок і забрала пусті бокали. Віднісши їх на кухню і повернувшись, вона побачила як чоловік збирається. забравши рахунок вона зразу розуміла, що там більша сума. Кинувши ще один погляд на чоловіка який уже виходив за двері та направлявся до своєї машини, дівчина тільки пораділа. Чайові для не були дуже важливими. підійшовши до стійки офіціанта вона швидко перерахувала суму, розуміючи що на чайові їй залишили 220 доларів, хоча вся вечеря була на 180 доларів. Один з улюблених моментів роботи – коли залишають гарні чайові. Також в рахунку була невелика візитка. Чорний цупкий папір на якому було виведене тільки ім’я, прізвище і номер телефону. “Алекс Голдман” звичайно дуже спокусливо подзвонити йому або написати. Можливо це її шанс на краще життя. Але вона не здивується якщо йому просто потрібна компанія на одну ніч. В любов з першого погляду вона не вірила. А ставати підстилкою на одну ніч вона не планувала. Тут було достатньо людей які таке пропонували дівчатам або навіть хлопцям. Простіше жити коли у тебе є сотні тисяч доларів на рахунках.
Викинувши візитку в сміттєвий бак. Дівчина виправдала це тим що у неї все одно немає телефона і вона не хотіла витрачати гроші на це чудо техніки. Хоча, це було дуже популярно серед більшості людей. Анет уже понад рік ходила зі своєю улюбленою Моторолою, а Джейк, їх кухар, тільки недавно купив собі Нокію. Можливо їй все-таки варто задуматись над покупкою телефону. Але точно не зараз.
Через 20 хвилин в ресторані уже не залишилось клієнтів, а працівники ліниво все прибирали й наводили порядок. Хотілось додому, годинник показував 23:17 і Дані дуже сподівалась, що Анет буде не проти підкинути її сьогодні до дому.
Вона звичайно привикла до нічних вулиць Детройту. Але чим більше зустрічала неадекватних осіб від яких рятувалась втечею, тим більше задумувалась над покупкою вогнепальної зброї.
Знайшовши подругу очима, вона не сміло пішла до неї.
– Анет, – адміністратор щось заповнювала в документах і відреагувала не зразу. Тільки записавши все необхідне вона глянула на свою подругу. – Підкинеш мене?
– Ммм, – брюнетка щось промичала, подивилась на документи у своїх руках і на годинник. – Так. Іди переодягатися. Буду чекати через 10 хвилин на вулиці.
– Дякую, – посміхнувшись, Даніела поспішила в кімнату персоналу де було ще декілька працівників що так само збирались додому. Ніхто не хотів затримуватись на роботі довше потрібного.
– Дані. У мене є дещо для тебе, – Кейт, кухар, звернулась до кучерявки коли в кімнаті вони залишились удвох і протягнула їй невеликий пакет. Там стояло дві окремі коробочки. – Повечеряй. Бо ти сьогодні тільки в обід приходила поїсти. Я розумію що запара, але тобі ще все життя жити.
– Дякую тобі, – обнявши повненьку дівчину, що була тільки на 10 років старша за саму Даніелу, дівчина закинула пакетик в рюкзак – Ти завтра вихідна?
– Ага. Перший вихідний за місяць. Маю поїхати до свого племінника, у нього недавно почали прорізатись зубки, – про сина своєї сестри Кейт говорила з явною любов’ю в голосі. Для неї це була наче власна дитина яку вона так довго не могла завести.
– Розкажеш потім як пройшов день, – переодягнувшись і одягнувши рюкзак офіціантка глянула на годинник, щоб перевірити чи не запізнюється вона.
– Розкажу, ти від мене нікуди не дінешся. А тепер біжи до Анет. Вона запізнень не терпить.
– Чао, – з посмішкою дівчина вискочила з кімнати й побігла на стоянку, де її подруга уже докурювала сигарету.
– Я думала що тебе там в полон взяли, – відкидаючи окурок в сторону, Анет сіла в чорну машину. Її прикладу зразу ж послідувала Даніела сідаючи на пасажирське місце.
– Трохи затрималась з Кейт. – поставивши рюкзак в ноги вона защепила себе паском безпеки. Погляд мимоволі впав на адміністратора, що тепер була в потертих джинсах і картатій сорочці. – Тобі не холодно? Мені в спортивному костюмі трохи прохолодно, а ти ніби під сонечком стоїш.
– Неа. Я гаряча жінка. Мене любов гріє, – посміхаючись Анет виїхала зі стоянки та поїхала в сторону дому подруги. Тут в цілому не дуже і далеко їхати. Буквально 15 хвилин по пустим дорогам.
– Плануєте весілля з Майком? – спитала кудряшка, пам’ятаючи що подруга уже декілька років зустрічається зі своїм хлопцем і зовсім недавно їй зробили пропозицію.
– Так, – в салоні повисла якась гнітюча тиша, що заставила Даніелу напружитись. Ніби вона зачепила те, що чіпати не треба було. – Ми плануємо переїхати. Десь через місяці або два. Майку запропонували якусь нормальну роботу в ЛА. І я поїду з ним.
– Хух, – тяжкий видих вийшов сам собою. Даніела не знала як на це реагувати. Втрачати близьку подругу не хотілось. Але навіть з пейджерами або телефонами це буде віддалене спілкування, не таке як раніше. – Це і правда гарна можливість.
– Я повідомила Джерому, що буду звільнятись і він попросив, щоб я підготувала заміну, – з цими словами Анет зупинилась біля під’їзду Даніели. – Я б хотіла, щоб це була ти. Ти гарно справишся, та і зарплата більше. Хоча чайових як таких уже не буде.
– Я не знаю, – тихо відповіла кучерявка. Вона правда не була впевнена чи потрібно їй це. Багато відповідальності яка може принести з собою тільки проблеми. – Я не вмію працювати так, як ти.
– Я тобі допоможу. У нас буде місяць на навчання. Та й тобі не потрібно бути “так, як я”. Ти уже робиш багато чого, що робить адміністратор. Ти гарно спілкуєшся з клієнтами та більшість конфліктів вирішуєш без мого втручання. – Анет потягнулась до руки подруги, стискаючи холодні руки шатенки. – Я вірю в тебе.
– Постарайся прийняти рішення до свого вихідного. Ти ж знаєш, я прийму любу твою відповідь.
– Дякую, – Дані посміхнулась і відчепивши пасок безпеки вилізла з машини, не забувши свій рюкзак. Затріснувши двері вона махнула подрузі та пішла у квартиру. Всі її думки тепер крутились навколо “підвищення”. Чи потрібно їй це взагалі? Вона тільки недавно придумала нову ідею і думала написати нову книгу. На посаді адміністратора у неї буде ще менше часу для письма.
Зайшовши у квартиру вона скинула рюкзак і почула якийсь дзвін. Сіпнувшись кучерявка подивилась на рюкзак. Миттєво згадуючи, що в обід вона купила перексень. Цокнувши язиком, вона підняла рюкзак і витягнула весь вміст. Тепер перед нею стояв “мінінабір лікаря” і їжа з ресторану. Відкривши дві коробочки офіціантка побачила улюблений нею пиріг з ягодами та горіхами, і пасту карбонару.
Напевне вона все-таки “йобнута мати Тереза”. Люба інша дівчина не пішла б до незнайомого чоловіка у квартиру, щоб допомогти. А потім ще приносити йому бинти і їжу. Але Даніелі було все одно. Вона давно не підходила під розуміння “нормальної”. То чому вона повинна себе обмежувати у своїх забаганках? Можливо цей добрий вчинок зарахується їй після смерті. Будь то рай чи переродження, їй було щиро все одно, але хай це буде плюсом до її “карми”.
Зайшовши додому вона пішла робити собі каву з молоком. Від десерту вона б зараз не відмовилась, так це прям еталон здорового харчування! Погляд зачепився за блокнот, що так і стояв відкритим ще з самого ранку коли вона записувала в нього деякі начерки.
– Лана, – від неприємних думок відірвав знайомий голос. Повернувши голову, вона побачила свою сестру. Високу красуню, з золотим волоссям і зеленими очима. – Я тебе уже хвилин 15 чекаю. Навіть почала переживати.
Ця дівчина була єдиною підтримкою для молодої ельфійки. Адже тільки рідна сестра не відмовилась від зв’язку з нею. Що зробили навіть батьки коли в ніч повноліття Лана так і не змогла встановити зв’язок з елементалем.
– Вибач, я вирішила трохи прогулятись і не помітила як сплинув час.
– Та все добре. Я принесла тобі смаколики – з яскравою посмішкою Сісі, а саме так звали її молодшу сестру, дістала великий кошик стиглих фруктів.
– Батьки не будуть за тебе переживати? – Беручи кошик в руки Лана пройшла в середину невеликого будинку, що виділив їй староста коли половина її сородичів відвернулись від неї.
– Я не надовго. А їм сказала, що іду з подругами погуляти.
– Як твоє життя, як навчання? – Лані й правда було цікаво. Вона дуже рідко бачила сестру. А у тієї скоро було святкування повноліття. Це був найважливіший момент для всіх ельфів.
– Мені уже надоїло це навчання. Всі тільки й говорять про повноліття і договір з елементалем. Ніби я якось можу впливати на вибір духа, – дівчина обіжено забурчала і взяла з кошичок жовту грушу.
– З ким би хотіла укласти договір? – все-таки вирішила запитати Лана і помітила як привіткрились вхідні двері. Списавши все на те, що Сісі забула їх закрити вона знову перевела погляд на сестру.
– Хочу земляного або водного. Тоді я зможу бути як ти. Лікувати тварин і вирощувати рослини. Можливо навіть переїду до тебе. Ти ж навчиш мене як правильно використовувати сили?
– Вибач Сісі, але я боюсь, що це невдала ідея, – помотавши головою зі сторони в сторону, вона бачила як сестра закушує губу і тут же підійматися з крісла на яке до цього сіла.
– Мені пора іти. Але ти ще подумай над моїми словами, – дівчина відкинула своє золоте волосся і пішла на вихід. Вона явно була ображена, але Лана вважала свої слова правильними.
– Сісі, – ельфійка спробувала щось сказати сестрі, але та просто вибігла на вулиці захлюпнувши за собою двері. Їй залишилось тільки змиритись. Можливо тепер вона передумає приходити до неї, а тим більше переїжджати. Найбільше чого боялась Лана, це те, що її сестру можуть так само зневажати як і її. Вона бажала Сісі тільки щастя.
Щоб відволіктись вона вийшла на вулиці та направилась до невеликих грядок. Садівництво її заспокоювало. Тільки вона не помітила як з кошик фруктів зникло кілька плодів.