Повернутись до головної сторінки фанфіку: П'ять пісень Nickelback про Гаррі і Джіні

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

III

Saving me

Show me what it’s like

(To be the last one standing)

And teach me wrong from right

(And I’ll show you what I can be)

And say it for me, say it to me

And I’ll leave this life behind me

Say it if it’s worth savin“ me

 

Це вже якась традиція – закінчувати навчальний рік із купою небезпек, що закінчувалися летальним результатом для когось.

На першому курсі він примудрився використати наданий йому матір’ю захист щоб убити небезпечну особу. Професор Квірел був простим молодиком, що вирішив прийняти в себе рештки Волдемортового єства. І поплатився. Життям. А Гаррі навіть не може згадати як це сталося. Лише пригадує обпечену і вкриту пухирями шкіру на Квірелових руках.

Другий і третій обійшлися без смертей. Якщо не враховувати майже загибель Джіні, чиєю життєвою енергією живився Волдеморт. Подумати тільки – наймогутніший чорний чаклун магічної Британії колись вчився в школі і страшенно нагадував Персі. А от два роки тому… він нарешті відчув, що скоро покине клятих Дурслів і житиме із Сіріусом. Із Сіріусом, якому лишалося лише трошки, щоб очистити добре ім’я Дому Блеків. Та не вийшло. Ех, якби ж Люпин тоді випив свої ліки, а Снейп не втрутився… Гаррі й досі бачив кошмари із сотнею дементорів, що беруть його й Сіріуса в кільце, висмоктуючи з них душі…

А минулого року він повернувся. Лорд Волдеморт був живий, а Седрик мертвий. Ну хто його за язика тягнув пропонувати взяти Тричаклунський Кубок разом. Міг би вчинити як Мелфой і забрати всю славу собі. Так, у Гафелпафі його б ненавиділи не згірше Волдеморта, зате Седрик був би живий.

І цього року… це був удар нижче пояса і глибокий нокаут. Ніби йому з-під носа вихопили снича в останній момент.

Чому саме Сіріус?

Белатриса Лестранж. Ім’я, що посідає почесне друге місце у списку тих, хто має страждати за свої злодіяння. Друга після Волдеморта. Невже не досить того, що вона з її чоловіком та приятелями зробила з батьками Невіла? Чому вона мусила вбити й Сіріуса?

Згадуючи свій тодішній гнів, Гаррі моментами боявся сам себе. Спершу він хотів використати на ній непрощенне закляття. А потім і пальцем не ворухнув, щоб захиститися від Волдемортового заклятя, і на додачу сам благав вбити його.

І тоді я знову побачу Сіріуса.

Життя дуже любило збиткуватися з нього. Батьків убили, як і хрещеного батька. Єдина біологічна родина ненавидить. Дівчина, яка подобалася, весь час сумувала, через що їх стосунки померли, так і не народившись. Друзів небагато, а магічний світ вважає божевільним.

В один момент він глянув на вікно своєї спальні у вежі Ґрифіндор.

«Я прирік Сіріуса на загибель, і маю понести покарання».

Та як тільки імпульс, що мав підняти його з ліжка, дійшов до м’язів, у вітальню забігла Джіні.

– Гей, можна? – питально підняла вона брову, і коли він кивнув присіла поруч. – Ти як, тримаєшся?

– Трохи. Все ще злюсь на себе. Якби ж я не був таким легковірним…

– Тільки не треба твоїх самобичувань. – у її карих очах спалахнули вогники. – Тобі вже всі казали: не ти винен у тому, що Сіріуса не стало. Ти ж знаєш, як він любив тебе. І Дикозор, і Ремус і Тонкс казали йому лишатися, та він відмовлявся. Він був воїном, жив моментом, і не уявляв собі, що помре в сто з гаком років у колі правнуків. Тож збери весь свій сум і викинь його на хрін, бо сумом і депресією Сіріуса не повернути!

– Що за лексикон, юна леді? Ваша мама знає, які ви слівця використовуєте? – жартома спитав Гаррі.

– То що, наш Гаррі Поттер донесе на мене? І кому вона повірить: лівому проходимцеві, чи улюбленій дитині?

– Ти це про мене? – уся хандра розвіялась мов дим.

– У якому сенсі?

– Усі знають, що Молі Візлі найбільше зі своїх дітей любить мене. – Гаррі самовдоволено усміхнувся.

– Ну я тобі зараз покажу!… – Джіні витягла з кишені чарівну паличку, і з її репутацією майстрині прокльону «Кажанячі шмарки» не віщувало нічого доброго…

___

Гаррі озирнувся. Коридором проходила Чо в супроводі Марієтти Еджком, яка натягла на голову лижну шапку-маску. Він на мить зустрівся поглядом з Чо. Вона зашарілася й пішла далі. Гаррі зиркнув на шахову дошку саме вчасно, бо Ронів офіцер уже зганяв з поля його пішака.

– До речі… е-е… а що в тебе з нею? – неголосно спитав Рон.

– Нічого, – чесно зізнався Гаррі.

– Я… чув, що вона зараз з кимось зустрічається, – нерішуче сказав Рон.

Гаррі здивовано виявив, що ця інформація анітрохи його не засмутила. Бажання справити на Чо враження залишилося в минулому, яке вже не мало до нього ніякого стосунку. Після Сіріусової смерті в те минуле відійшло багато таких бажань… тиждень, що минув відтоді, тривав, здавалося, довго-довго, поєднавши два різні світи – один з Сіріусом, а другий без нього.

– Добре, що ти з нею зав’язав, старий, – переконано заявив Рон. – Тобто вона гарненька… але тобі краще знайти не таку смурну.

– З іншим, можливо, вона й веселіша, – знизав плечима Гаррі.

– А з ким вона зараз, до речі? – спитав Рон у Герміони, але відповіла йому Джіні.

– З Майклом Корнером, – повідомила вона.

– З Майклом?.. – піднявся з сидіння Рон, щоб на неї глянути. – Але ж то ти з ним зустрічалася!

– Більше не зустрічаюся, – твердо заявила Джіні. – Йому не сподобалося, що Ґрифіндор побив у квідич Рейвенклов, він почав страшенно дутися, тож я послала його під три чорти, і він побіг втішати Чо. – Джіні неуважно почухала кінчиком пера ніс, перевернула «Базікало» догори дриґом і почала позначати галочками правильні відповіді.

Рон дуже зрадів.

– Я завжди вважав, що він трохи причмелений, – сказав він, підштовхуючи свою королеву до тремтячої Гарріної тури. – Добре, що ти його спекалася. Тільки наступного разу… вибирай когось… кращого.

Кажучи це, він хитро зиркнув на Гаррі.

– Я вибрала Діна Томаса. Гадаєш, він кращий? – невпевнено сказала Джіні.

ЩО? – загорлав Рон і перекинув шахівницю. Криволапик кинувся ловити фігури, а Гедвіґа з Левконією сердито заухкали й защебетали нагорі.

Примітки до даного розділу

Я ЖИ-ВИ-ИЙ! Хоч щось тут завершу))). Сорі за суїцидальні думки в Гаррі, але кілька моїх друзів, що недавно отримали відпустку з фронту згадували, що їх співслуживці втрачали друзів, і впадали в депресію, яка могла призвести і до такого результату. А це ж уже два роки, як бункерний дід нарешті зняв маски з іхтамнєтів і показав своє справжнє лице - садюги і закомплексованого пацана з пітєра, якого вітчим до крові шмагав ременем. І як кажуть італійці, cosa nostra (наша справа) - допомагати нашим Воїнам нищити нечисть, цей вірус узкого міру, який хоче знищити цивілізований світ. Донатьмо скільки зможемо. Разом і до кінця. 

    Ставлення автора до критики: Позитивне