Кожен день протягом тижня Бекхьон їздив на навчання електричкою з Пучхона до Сеула. Загалом всього дві години в день: годину в одну сторону вранці, і годину в зворотню ввечері. Ранкова електричка в Сеул була завжди забита, бо в ранішню годину пік люди їхали на роботу, а пізня вечірня після важкого дня здавалася ще гіршою. Кожен день він кляв своє буття і прописку в Пучхоні, але переїхати в столицю не мав змоги. Вранці хлопець їздив на навчання в університет, а вдень після пар повертався до свого міста і йшов на вечірнє тренування з хапкідо. Якщо університет виматував і вкладав нові й нові екзистенційні питання у Бекхьонову голову, то бойові мистецтва надихали і додавали наснаги.
Так було перший рік навчання в виші, згодом хлопець отримав більш вищу кваліфікацію з хапкідо і стикнувся із суворою реальністю провінції — тренера для його рівня там не було. Єдиний варіант — знайти тренера в Сеулі. Загалом Бекхьон вже міг спокійно закінчити навчання, зупинившись на тому що мав, і навіть стати тренером самому, його знань цілком вже вистачало для викладання у дітлахів, але він бачив свій шлях інакшим.
Тренера він знайшов достатньо швидко, вистачило пари телефонних дзвінків. Але розпорядок дня треба було змінити. Нові тренування в Сеулі були на годину пізніше, і тепер він встигав не на передостанню, а на останню вечірню електричку. І яким було його щастя, коли виявилось, що остання електричка їде майже порожня. Нема тобі ні штовханини, ні неприємного гарячого повітря від дихання кількох десятків людей. Три рази на тиждень він буде повертатися додому в спокої.
Він зайшов в перший вагон і зайняв крайнє місце в самому початку, щоб ні у кого не було змоги сісти перед ним, і тоді годину довелось би ніяково відводити очі, аби не стикатися поглядом з випадковим пасажиром.
За вікном вже було темно, електричка почала рух, пришвидшуючи плин краєвидів на вікном. Бекхьон хотів одягнути навушники і поринути на годину в музику або якийсь подкаст, але людей навколо було дуже мало, всі їхали мовчки, і в вагоні панувала тиша, тільки тихий шум самої електрички порушував його. Але він приємно, майже заколисуючи, огортав Бекхьона своїм білим шумом так, що той навіть задрімав.
Хтось торкнувся його плеча. Бекхьон виринув із дрімоти, хитаючи різко головою, проганяючи сон.
- Доброго вечора, ви маєте придбати квиток.
Бекхьон підняв голову, на нього зверху вниз усміхнено дивився провідник, високий та молодий років до тридцяти. Уніформа гарно сиділа по фігурі: краватка була акуратно зав’язана, з-під рукавів піджака визирали білосніжні манжети сорочки, прямі брюки зі стрілками прекрасно сиділи на довгих ногах, а начищені чорні туфлі доповнювали бездоганність його образу. Бекхьону здалось, що він занадто довго витріщався і він занервував, переводячи погляд з ніг до голови чоловіка.
- Перепрошую?
Губи чоловіка витягнулися в теплій усмішці, а на щоці з’явилась ямочка.
- У вас є квиток?
- Ні.
Чоловік кивнув і ввів дані на касовому апараті
- З вас десять тисяч вон.
Бекхьон розплатився, після чого провідник віддав квиток і, побажавши гарної поїздки, пішов далі по вагону. Бекхьон скомкав квиток, пхаючи його в кишеню і замер. Цей провідник стовідсотково підпадав під його вподобання. Подумавши про це, Бекхьон стиснув губи в тонку лінію, закриваючи очі, і повільно видихнув, заспокоюючись.
«Та невже він такий гарний», - подумав він і обережно обернувся, щоб ще раз глянути.
Провідник віддав квиток іншому пасажиру, вклонився, а потім, наче відчувши на собі чужий погляд, повернув голову до Бекхьона і посміхнувся. Чоловік підняв брови, мовляв, чимось допомогти? Але Бекхьон відреагував доволі гідно, не сахнувся, злякавшись, як того можна було очікувати, а просто заперечно махнув рукою і кивнув головою вибачаючись.
«Чи завжди цей провідник працює на цьому маршруті саме в цей час? Було б чудово», - промайнуло в голові Бекхьона.
***
Кінець дня, електричка, крайнє місце в першому вагоні, все як минулого разу. Залишалося кілька хвилин до відправлення і Бекхьон був доволі схвильованим, гадаючи чи побачить він сьогодні того провідника про якого думав неодноразово після першої поїздки. Сьогодні після тренування, будути вже у роздягалці Бекхьон непомітно спостерігав за іншими учнями. Натреновані гарні тіла, виразні м’язи. Думки враз віднеслися до провідника. А який він під формою? От би торкнутися його, влаштувати безлад, зім’явши ідеально заправлену сорочку і залізти під неї руками, намацати пальцями чутливі зони. Було навіть трохи соромно від таких думок, але Бекхьон не поспішав їх проганяти.
Вже сидячи в електричці спогади про чоловіка нав’язливо докучали, не дозволяючи відволіктись. Бекхьон заплющив очі, але розплющив їх майже одразу, коли почув звук розсувних дверей. Провідник зайшов у вагон і глянув на Бекхьона зі своєю фірмовою посмішкою, заставляючи того здивовано злегка відкрити рота. Чоловік кинув погляд на місця позаду Бекхьона, до яких той сидів спиною. Хлопець розвернувся, прослідковуючи поглядом за провідником і здивовано підняв брови, у вагоні було пусто. Він повернув погляд на провідника, той ще раз озирнувся, а потім раптом в два кроки підійшов до Бекхьона і взявши його за підборіддя одною рукою, міцно поцілував. Бекхьон заплющив очі, але розплющив їх майже одразу, коли почув звук розсувних дверей.
- Добрий вечір! - привітався провідник.
Бекхьон сторопівши вирячив очі. Наснилося?! Він хитнув головою і нахмурився, приходячи до тями.
- Знову розбудив вас? - посміхнувся чоловік, а Бекхьон про себе здивувався, що той його запам’ятав після минулого разу. - Перепрошую.
- Ні, ні, все добре, один квиток, будь ласка.
Провідник роздрукував квиток і віддав його хлопцю. Бекхьон цього разу звернув увагу на його бейдж з іменем «Пак Чаньоль», от і познайомились. Він глянув на чек на якому знизу було одним з останніх рядків надруковано: «Роз’їзний провідник: Пак Чаньоль», і ляснув себе по лобі, бо вчора не помітив цього. Він хотів як і вчора розвернутися і глянути на нього ще раз, але стримався, бо на його думку це було б дивним.
***
Бекхьон був радий п’ятниці, бо тиждень виявився доволі складним. Новий тренер, зміна розпорядку дня, раптова симпатія в не менш раптовому місці. Хоча, якщо він кожен день проводить по дві години в електричці, то де як не тут йому ще закохуватись?
Він зайшов в вагон, дякувати небесам його місце було вільним не дивлячись на більшу кількість людей, ніж зазвичай. В п’ятницю судячи з усього багато хто затримався в столиці розслабитись після важкого тижня, а тому потім встигав тільки на останню електричку. Майже всі місця були зайняті, люди розмовляли між собою чи по телефону і Бекхьон вдягнув навушники, воліючи сховатися від цього хаосу.
- Сигарету можна попросити? - почулося йому крізь музику і він дістав один навушник з вуха, повертаючись на чужий голос.
Якийсь чолов’яга напідпитку сумнівного зовнішнього вигляду, ходив вагоном і просив закурити. Коли він дійшов до Бекхьона, той лише заперечно кивнув головою, не бажаючи вступати з ним в діалог і той попрямував в інший вагон.
Нарешті електричка поїхала і Бекхьон з нетерпінням чекав провідника Пак Чаньоля, як сонечка у віконці, що от-от мав з’явитися в розсувних дверях вагона.
- Добрий вечір!
Бекхьон почув знайомий голос і розплився в посмішці, а потім підняв голову з радістю зустрічаючи поглядом знайоме обличчя.
Як завжди вони привітались, провідник віддав квиток, а потім Бекхьон навіть вирішив заговорити з ним, поставивши якесь банальне питання.
- В п’ятницю я бачу людей більше, ніж в інші дні?
- Так, є таке, кінець робочого тижня все ж таки, - як завжди тепло всміхаючись, відповів Чаньоль.
Аж раптом у вагон зайшов той пасажир, що раніше намагався стріляти сигарети у інших, і будучи мабуть ще більш п’яним ніж тоді почав буянити. Він зі всієї сили гепнув дверима, так що ті знову відкрилися, відскочивши від такої сили лдна від одної, і голосно гупаючи ногами пішов по вагону.
Провідник враз змінився обличчям і вигукнув буйному пасажиру гулким басом:
- Шановний, вам погано? - зовсім без шани почав він. - То я викличу швидку.
Бекхьон затих, очікуюючи на реакцію пасажира, але той лише пішов в інший вагон, гупаючи розсувними дверима знову.
Чаньоль був явно роздратований, але не подавши виду підійшов до панелі екстреного зв’язку і затиснув кнопку до машиніста.
- Викличіть поліцію в другий вагон на наступній.
Абсолютно звичайна ситуація, але у Бекхьона трохи відвисла щелепа від низького голосу і серйозно насуплених брів чоловіка. Той вже був пішов далі вагоном, але потім повернувся до Бекхьона.
- Я квиток віддав?
Той кивнув у відповідь, ніяково ховаючи квиток в гаманець.
«Сексі…» - промайнуло у Бекхьона голові.
***
Сьогоднішній день у Бекхьона був не надто приємним. Пари були якісь надзвичайно нудні, прийоми на тренуванні давалися важче ніж зазвичай, а зрештою ще й похода спаскудилась. Він ліниво крокував в сторону вокзалу, навіть не попіклувашись натягнути на голову капюшон куртки. Дощ неприємно мрячив, від чого волосся Бекхьона почало трохи курчавитись, і він був схожим на цуценя зі своїм сумним виразом обличчя.
«Сподіваюсь принаймні той сексі провідник буде сьогодні знову.»
Як і в минулі рази він сів на своє улюблене місце в вагоні. Очікуючи відправлення він дістав телефон і глянув стрічку новин. Око зачепилося за прогноз погоди, синоптики попереджали про сильний дощ та вітер, і що при такій погоді можливі труднощі з транспортом.
- Та може пронесе, - пробубонів сам до себе він.
Відклавши телефон Бекхьон провів рукою по вологому волоссю, скривився і витер долоню об джинси.
Раптом залунав голос машиніста з динаміків.
- Увага! У зв’язку з погіршенням погодних умов електричка може їхати довше ніж зазвичай. В разі якщо хтось з пасажирів поспішає просимо взяти це до уваги. Відправлення через 5 хвилин.
Одна жінка вийшла з вагону.
Бекхьон провів її поглядом і подумав, що синоптики і машиніст занадто драматизують ситуацію.
Електричка сіпнулась, загуділа і повільно почала рух. Як тільки темні краєвиди за вікном на швидкості злились в щось абстрактне розсувні двері в вагон відчинились і зайшов він.
- Добрий вечір, ви як завжди тут, - посміхаючись привітався провідник.
- Вітаю!
«Так само як і ви», - хотів додати Бекхьон, але подумав, що це вже геть якийсь флірт і притнув язика.
- Ваш квиток. Ви чути оголошення?
- Дякую. Так, але мені здається не все так погано, - він кивнув на вікно, - навіть дощу нема.
- Сподіваюсь ваша правда, бо будемо ми разом годину, а може й більше, стояти на екстреній зупинці чекати поки випогодиться.
Бекхьон ніяково усміхнувся, спантеличений його словами, особливо частиною «ми разом».
- Гарної поїздки!
Краплі дощу з кожною зупинкою все гучніше розбивалися об вікно. Людей в вагоні і так було мало, а тепер ще й всі вийшли на своїх станціях, залишаючи Бекхьона одного, до його міста було ще три зупинки.
Раптом електричка почала зменшувати швидкість, допоки зовсім не зупинилась, затихаючи.
- Увага! Шановні пасажири, на жаль, ми маємо зробити екстрену зупинку через погодні умови. Приносимо вибачення і сподіваємось на розуміння.
- Та най йому… - застогнав Бекхьон.
Дощ лив так сильно, що ця зупинка могла розтягнутися на години. Знічев’я він вирішив прогулятися по вагону і розім’яти затерплі ноги та руки від сидіння. Він пройшов в одну сторону вагона, потім в іншу і зупинився біля дверей, вчитуючись в якесь рекламне оголошення. Стоявши спиною до дверей він не помітив, як підійшов Чаньоль, і злякавшись раптового звуку дверей різко повернувся, лякаючи тим самим і провідника.
- Вибачте! Не хотів налякати.
- Ні, ви вибачте!
Чаньоль був вищий Бекхьона десь на півголови.
«Ідеальний зріст, щоб вкусити його за шию», - йокнула думка в голові хлопця, і він зробив пару кроків назад, ховаючи руки в кишенях худі.
- Як я і думав, екстрена зупинка.
- Егеж… - видихнув Бекхьон, не знаючи як себе поводити і як вести цю бесіду.
Він ненавидів смол-токи всім своїм єством, але до Чаньоля хотілось линути, говорити, слухати його низький голос. Це був перший раз, коли у них був шанс банально познайомитись, і Бекхьон вагався чи використати цю можливість
- А таке часто буває? - зрештою запитав він.
- Зупинки через непогоду? Мені траплялися пару разів. Одного разу стояли півтори години. Сподіваюсь цього разу пощастить і дощ вщухне швидше.
- А які ваші задачі, коли таке трапляється?
- Мої? Чекати відправлення. Такі як і у вас. Ну, може ще слідкувати за порядком.
«То чекаймо разом», - подумав Бекхьон, але відповів зовсім не це.
- А хтось ще є в поїзді?
- В останніх вагонах кілька людей. Вже пізно, тим паче погода погана, всі вже мабуть вдома, або завчасно змінили маршрут.
Бекхьон кивнув. Чаньоль посміхнувся. Тиша заповнила вагон.
- Яка прогнозована тривалість зупинки? - запитав Чаньоль натиснувши кнопку зв’язку з машиністом.
- Не менше півгодини.
- Тоді доведеться чекати, - знизав плечима Бекхьон і сів на своє місце.
Чаньоль здавався йому неперевершено гарним, але навіть це не компенсувало пустоти їх розмов і нервовості Бекхьона. Добиватися когось було не в його стилі. Він би міг спробувати прощупати ґрунт, щоб знати чи може він підступитись до чоловіка ближче, але, якщо хтось не йшов на контакт, то Бекхьон не знав куди себе діти і просто відступав.
Бекхьон дивився у вікно, спостерігаючи за провідником коли той відзеркалювався у темряві поміж дощових крапель. Чаньоль повільно крокував вагоном, наче і не думаючи виходити з нього. Перевіряв крісла, зазирав під них, притискав кутики рекламних оголошень, які і без того були ідеально приклеєні. Словом, робив все, щоб виглядати зайнятим, тим самим знаходячи собі відмазку, щоб не залишати вагон.
Чи це натяк? Чи варто все ж спробувати зробити перший крок, або краще не ризикувати, бо потім Бекхьону їздити цією електричкою ще дуже довго?
- Може присядете?
- А? - розвернувся Чаньоль і, немов аж весь засяяв.
- Може присядете? - повторив Бекхьон, підозрюючи, що той все почув ще з першого разу. - Часу ще багато, вдвох принаймні не так сумно і довго буде чекати.
Чаньоль посміхнувся і, підійшовши, сів біля Бекхьона через сидіння.
- Я Бьон Бекхьон.
- Дуже приємно. Пак Чаньоль.
- Я помітив вже на бейджі.
- А, так, дійсно, - він засміявся.
- Ви можете відкинути зі мною формальності як до пасажира, мені це не принципово. Тим паче я впевнений, що ви старший. Мені двадцять один.
- Двадцять три.
- О, я думав трохи більше. Мабуть через професію.
- Та я всього рік працюю.
- То може на «ти»? Якщо ні, то ні, все ок, просто нам тут сидіти ще довго, а формальності мене трохи вбивають, - перевів питання в жарт Бекхьон.
- Я гадаю, якщо це залишитися між нами, то можна, - ямочка на щоці і маленькі гусячі лапки біля очей засяяли на обличчі Чаньоля.
Бекхьон пальцями зобразив блискавку на губах, викликаючи у провідника посмішку.
- Я раніше тебе не бачив, а тепер майже щодня, - сказав Чаньоль.
- Я раніше їздив на передостанній. Тепер встигаю тільки на цю.
- Зміни в житті?
- Мав знайти іншого тренера з хапкідо.
- Ти займаєшся бойовими мистецтвами? А мені все було цікаво, що ти везеш в своїй спортивній сумці кожен раз. Думав ти танцівник, чи щось на кшталт цього.
- Ага, трейні, витанцьовую собі шлях до великої сцени, - іронізував Бекхьон на що Чаньоль знизав плечима.
- Чому б і не трейні? Думаю в тебе б вийшло, цілком маєш всі параметри.
Бекхьон в голові олівцем поставив пташечку напроти «фліртує».
Вони так говорили про різне десь хвилин сорок. В процесі Чаньоль навіть пересів на сусіднє сидіння, для того, щоб було краще видно, що Бекхьон показував йому на телефоні. Вони теревенили про навчання в виші, Бекхьон жалівся як втомився жити в одному місті, а вчитися в іншому. Зрештою вони навіть обмінялися юзернеймами в PUBG, коли випадково зійшлися на цій темі.
Бекхьон намагався вичепити зі слів Чаньоля будь-що, що б точно дало йому зрозуміти його наміри, але все зручно списувалось на товариськість.
Але дещо все ж таки знайшлося.
- Подобаються чоловіки в гарній формі? - Чаньоль тицьнув пальцем в заставку на телефоні Бекхьона, на якій було селфі якогось хлопця з тренажерки з гарним оголеним тілом.
Це фото слугувало Бекхьону заставкою з двох причин: по-перше, він таким чином стимулював себе займатися спортом і бути в формі, а по-друге, ще це була маячня, яку він розповідав всім малознайомим людям, які колись бачили його телефон, бо ділитися з усіма підряд, що тебе просто банально приваблюють високі чоловіки з гарним, сексуальним підтягнутим тілом не дуже хотілось.
Але з Чаньолем ситуація була інша, і його питання стало останньою краплею, яка переповнила чашу гейських натяків з його сторони, і Бекхьон відповів не роздумуючи.
- Тільки якщо це чоловіки в гарній формі залізничника.
Чаньоль на секунду завис, а потім усміхнувся одною стороною губ і здивовано підняв брови, наче запитуючи: “Дійсно?”. Їх погляди зустрілися, в них не було страху чи стурбованості, лише цікавість в очах Чаньоля і виклик в очах Бекхьона. Він чекав як Чаньоль відреагує на його відповідь і чи його догадки справдяться. Чаньоль раптом опустив погляд на чужі губи, а той безсоромно легенько облизав їх, піднімаючи брови, дзеркалячи його вираз обличчя.
Чаньоль повільно нахилився до Бекхьона, а той, не чекаючи поки їх губи зустрінуться, нахилився до нього у відповідь і поцілував, притягуючи до себе за підборіддя. Цілуватись з ним було навіть приємніше, ніж Бекхьон уявляв, а будучи так близько він краще відчував запах його парфумів, які бонусом до цілунку паморочили від задоволення голову.
- Увага пасажирам! Електричка відновлює рух через одну хвилину, дякуємо за очікування.
Вони м’яко розірвали поцілунок і глянули один на одного.
- Я все правильно зрозумів, чи це був раптовий порив? - запитав Бекхьон.
- Дасиш свій номер? - коротко відповів Чаньоль.
- Я гадаю, якщо це залишитися між нами, то можна, - відповів Бекхьон йому його ж фразою і посміхнувся.
Обмінявшись номерами, Чаньоль пішов обходити електричку знову, бо його робоча зміна все ще тривала.
***
- Ти єдиний пасажир у всій електричці. Тут буквально тільки ти і я, - здивовано та голосно сказав Чаньоль, заходячи в вагон через зупинку.
- …і машиніст, - всміхаючись додав Бехкьон.
- І машиніст.
- Чекай, справді нікого немає?
- Зовсім.
- Скільки хвилин до прибуття?
- Одинадцять.
- Тоді я встигаю поцілувати тебе ще раз, - Бекхьон встав зі свого місця і підійшов до Чаньоля.
- Ні, - відповів той, хапаючись однією рукою за поручень, - тепер моя черга.
Від притягнув вільною рукою Бекхьона до себе за талію, від чого Бекхьон засміявся йому в губи, відповідаючи на поцілунок і прикриваючи очі.
