Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вона не вірила, що почула правильно. Чоловік, вдвічі старший за неї, просив… почитати? Тобто це нормально у магічному світі, так?
— Ми ж у бібліотеці. Обстановка сприяє цьому, не вважаєш? Візьми першу книгу, що трапиться під руку, і читай вголос, будь ласка.
Дівчина декілька разів моргнула. Чоловіка, схоже, мало хвилювала відповідь на прохання. Він заплющив очі, наче готуючись до сну, а тканина піджаку на грудях розмірено піднімалась та опускалась від дихання. Ґрейнджер нічого не залишилось, окрім як піддатись тому, що відбувалось. Вона пройшла до найближчого стелажу, обережно витягла стареньку палітурку. Ім’я автора від часу стало нерозбірливим, утім, як і назва, однак чомусь уваги привернув саме цей екземпляр. Сторінки книги зашелестіли між пальцями. Просторе приміщення заповнив спокійний голос.
— «1969 рік. Стокгольм. Цією ночі вулиці міста знову оточили скрізьсущим дзвінким лаєм. Голос не подавав лише Деспар — пес-одинак. Він не належав до жодної зграї. Був звичайним волоцюгою, як і багато хто».
— Ну звісно…
— Пане Блек?
— Яке іронічне співпадіння з персонажем, чию історію ти витягла абсолютно випадково, — меланхолійно зазначив Сіріус. — Я такий самий волоцюга, як і наш малий Деспар. Неприкаянний та покинутий.
— З усією повагою, сер. — Направила стійкий погляд на співрозмовника. — Ви зовсім не волоцюга. У вас є дім, в який можна повернутись, чудовий хресник та небайдужі друзі навколо. Ви маєте родину, нехай і не по крові: люди за цими дверима так чи інакше пов’язані з вами. А ви — із ними.
Дівчина завмерла, поспішаючи з підбадьорливими висловами. Злякалась, що вони прозвучали надто нав’язливо та недоречно, як це часто ставалось. Однак голос слухача розвіяв її страхи.
— А ти є частиною моєї родини, Герміоно?
Чаруючий тембр майже ехом відбився від стін, вивчаючи з усіх сторін. Ґрейнджер могла присягнутись, що відчула звучання слів власним хребтом. Взяла себе в руки, дозволила відповіді пролунати:
— Звісно, пане Блек. Мене тішить можливість мати хоча б духовну родину.
Подальше мовчання виявилось очікуваним. Здавалось б, діалог скінчено і самий час грати в мовчанку. Але чоловік мав інше уявлення з цього приводу. Він спокійно промовив, наче нічого не відбулось:
— Я тебе почув. А тепер можеш продовжити читати.
Слова лунали одне за одним. У затишній кімнаті, зігрітій каміном, було чутно лише тріщання деревини в полум’ї та м’який голос читачки. Освітлення залишилось трохи похмурим. Мимоволі захотілось опустити повіки та ввірити себе в обійми Морфея. Чоловік не стримався, і на одну мить все ж закрив очі. Лишень на мить, аби в наступну відкрити знову. Раптом піднявся з крісла. Обійшов зі спинки та вальяжно прогулювався бібліотекою. Весь цей час Герміона читала без зупинки. У новій главі Деспар потрапив у небезпечну колотнечу, і стало цікаво, чим вона скінчиться.
— «У цю хвилину ситуація набувала ризикованого оберту. Коли важак зграї оголосив зібрання, багато учасників скалили гострі ікла та демонстрували…»
Анімаг пройшов за напрямом до джерела тепла. Повернувся до свого нещодавно покинутого крісла, але повернув праворуч — у бік дівчини. Вона спокійно читала, майже цілком забувши про іншу людину. Сіріус підійшов ледь не впритул до м’якої оббивки, продовжив забвенно слухати. Збовтав рідину в стакані і зробив невеличкий ковток. Судячи з усього, надто гучний, оскільки грифвнжорка в ту ж секунду зупинилась.
— Сер.
— М-м?
— Ваш напій чудово пахне. Вибачте мою цікавість, але що це?
— Здоровань у моєму стакані — ром власною персоною, — спокійно та з очевидним задоволенням зазначив Блек. — Напій хоча й не надто благородний, але для вільного чоловіка — саме те.
Низький голос п’янив не гірше алкоголю, і Герміона, що обпалювала шоколадними очима камін, гаряче видихнула. Коли чоловік, нарешті, пройшов до свого крісла, спрямував повеселілий погляд на співрозмовницю. Усвідомлення цього викликало нервову хвилю по всьому тілу, і контролювати збентеженість стало в рази складніше.
— Дозволите спробувати? — ніяковість у словах було добре чути.
Можливо, річ у його знаходженні поряд лише секунду тому, але перевіряти, звісно, вона не стане.
Ти при своєму розумі? Просиш у хресного кращого друга дозвіл на дегустацію алкоголю? А чому одразу не скупнутись у бочці з вином?
— Хех. Боюся, що твоєму зніженому організму він не по зубах, пташко. Це не легке шампанське, що плескається в твоєму бокалі, а доволі міцний напій. І вочевидь не дівочий, — з тонкою усмішкою відповів Сіріус.
Очікувана відповідь дорослої людини, яка на «ти» з градусом.
— Це ми ще побачимо, — зі зрозростаючим азартом мовила Ґрейнджер, допиваючи залишки ігристого.
В очах навпроти заграли бісенята.
— Моя справа попередити. Дивись лишень, аби погано не стало.
— Не варто недооцінювати юних особ, пане Блек. Вони не настільки слабкі, як може здатись.
Чоловік майже спокушаючи простягнув стакан у м’які руки. Торкнувся ніжної шкіри, відчувши зростання спраги. Правий куточок рота мимоволі піднявся. Герміона доторкнулась тієї сторони посудини, де нещодавно знаходились чужі вуста. Вона могла поклястись, що відчувала їх залишкове тепло. На секунду захотілось прикрити тремтячі повіки, але дівчина отямилась та зробила ковток. Надто великий та різкий — в один момент поперхнулася. Рідина разюче відрізнялась від тієї, що вона пила хвилиною раніше. Дуже хвацька, обпікаюча горлянку, пряна смородина розкривалась усередині вогняною кулею.
— Я ж казав: ти не дозріла для такого напою, маленька пташко.
Дівчина почала кашляти, тримаючись за підлокітники. Книгу довелось відкласти в сторону. Минула веселість відступила, і чоловік стрімко підійшов до хороброї левиці. Обхопив її руки та підняв, а сам легенько поплескав по спині. Незабаром дихання вирівнялось. Червоне обличчя вткнулося в плече чоловіка, поки господарка повільно опускала руки. Однак не довела до кінця. Замість того юркнула долонями вздовж сильного торсу, вмостивши їх на лопатки.
— Дякую, сер. Ви мали рацію, не варто було меня його пробувати.
— Нема за що. Наступного разу будеш більш обачною.
Доросле обличчя прикрасила добродушна посмішка. З рештою, вона одразу змінилась на абсолютно ровну лінію. Сіріус відчув, як його хребці вгору-вниз дбайливо погладжують пальці.
Її пальці.
За рівнем дивності це було співрозмірно ситуації, в якій Темний Лорд запрошував Поттера на чаювання — не більше, не менше. Оскільки в теперішній чай навіть через тканину щільного піджаку відчувалось тепло. Те саме, що виходило від молодої леді, що обіймала його.
Це було неправильно? Скоріше, незвично. Несподівано. Суперечливо. Навіть смішно. І все ж…
Чому так хочеться більшого?
Блек несильно стиснув плечі чудового створіння та повільно видихнув, відчувши ледь уловимий аромат кориці. Він уткнувся носом у пухнасте волосся і відверто не розумів, чому вона не відсторонюється — подумки сподівався, аби так було і надалі. Герміона тихо вдихнула, залишила в спокої чужу спину. Чоловіка накрив неприємний холод. Хотілось, щоб ці долоні торкались його до скінчення віків. Але дівчина і не збиралась залишати його. Замість цього доторкнулась широкої груди перед собою. І вушком одразу вловила, як інша людина зробила швидкий, різкий видих. На мить стало страшно, однак він не відпускав її плечі, нічого не говорив.
Нічого, окрім…
— Ти казала, що є частинкою моєї родини. Правильно, Герміоно?
Вона здригнулась, але не духом. Відповіла сміливо, дивлячись прямо у вічі:
— У випадку, якщо ви приймете таку родичку, сер.
— Виходить, те, що ми зробимо, буде вважатись інцестом?
— Що в…
Залишок фрази загубився в просторі. А ромові губи зустрілись у найвищому градусі — градусі бажання. Ґрейнджер ледь встигла пискнути, однак лише від раптовості. Вона дихала пряним ароматом, яким була просякнута людина навпроти, і танула під його впливом. Це було найправильнішим, найрадіснішим, що вона робила за останній рік. Після війни ці майже заборонені пестощі стали единою крихтою щастя — не рятували навіть книги. Зараз її цілував чоловік, удвічі старший за неї. Окрім того, хресний батько кращого друга. Не дивлчись на все, вона чітко усвідомлювала, що… хотілось більше.
Виявилось неможливо мало.
Рот чоловіка був таким задушливим та водночас рятівним. Зігріваючим, манливим, обережним. Не тваринним чи грубим, ні. Блек поводився акуратно, наче з дорогоцінним артефактом. Торкався її губ, зрідка обдавав переривчастим диханням, яке викривало тремтіння. Його вуса приємно лоскотали, і дівчина відчула наплив упевненості. Встала навшпиньки, притягнула партнера за комірець. Скоротила відстань ще більше, розсипавшись у блаженстві почуттів. Анімаг був ніжним. Його долоні пестили трохи зігнуту спину, і в той же момент почувся тихий звук.
Стогін.
Її стогін…
Сіріус обхопив тонкі дівочі руки, розірвавши поцілунок. Подивився в очі в пошуках відповіді. Волів побачити в них реальність. Не солодкий сон, в якому це все відбувалось, а живу, справжню дійсність. Блукав долонями по спині, намагався запам’ятати момент. Слідкував за вивчаючим та терплячим поглядом, в якому струменіли… рішучість та згода.
Так, це воно!
— Ні, пане Блек, — промовила зі збитим диханням. — Те, що ми зробили, не вважається інцестом.
А в шоколадних вирах — виклик. Дозвіл та усмішка. Все разом і одразу. Опонент не змусив довго чекати.
— Я і не казав, що на цьому все скінчиться, безстрашна левице.
Вправні пальці торкнулись лямки сукні та повільно потягнули її донизу…