Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Перша робота українською. Будь ласка, будьте обережні зі своїми очікуваннями. (Ця глава дуже маленька, але далі буде більше і краще, обіцяю.)
Ось вона — Герміона Джин Ґрейнджер. Ще зовсім тендітна дівчина-підліток. Але разом з тим — хоробра третьокурсниця. Її недитяча завзятість вражає уяву, і я не можу стримати здивований подих, коли десь знизу чутно впевнене:
— Бомбарда!
Замок злітає з петель, а грати вдаряються в стіну. Маленька рука обхоплює мій худий зап’ясток і тягне на себе.
Не лише хоробра, але й сильна, — шепочуть думки.
Тіло надто виснажене через навантаження, але я знаходжу в собі сили, щоб піднятись. Йти назустріч своєму ж порятунку.
Дівчина до того безстрашна, що осідлала гіпогрифа. Небагато людей здатні на таку сміливість, але вона почуває себе впевнено і геть не налякано.
Ґрифіндорка до мозку кісток, їй-Мерлін…
Я охоплюю її тендітне, маленьке тіло та відчуваю в ньому життя. Не існування — саме життя… Те, котрого був позбавлений протягом дванадцяти довгих років у в’язниці.
Мені невимовно соромно за мої кістляві руки, що страхітливо підтримають дівочу талію. Мають, їй неприємне це відчуття, і май вона вибір — відсахнулась би тієї ж миті. Пальці мої худорляві, довгі та холодні. Обгорни в чорну мантію — дементор з плоті та крові.
Однак Ґрейнджер це не хвилює. Я дивлюсь на неї і не бачу навіть слабкого натяку на відразу, гидливість чи страх. Вона дозволяє моїм долоням тримати свій стан та радісно кричить разом з моїм похресником, притримуючи пір’я благородного створіння.
Ми минаємо високі башти школи, піднімаючись у небо, і я теж не можу стримати крику від щастя, що переповнює зсередини. Воно лине назовні, як і моя стражденна душа, що отримала довгоочікувану свободу.
Герміона кричить у відповідь. В той момент дівча схожа на вовчицю, яка виє на місяць.
Без сумніву, вона була б чудовим анімагом.
Ми сідаємо у внутрішньому дворі, даємо можливість Бакбику перепочити. Навколо жодної душі, і я вдячний статуту навчального закладу, який не дозволяє пізні прогулянки на території. Зайві свідки нам зараз конче непотрібні.
Гаррі спритно зістрибнув з тварини, однак Герміона забарилась. З острахом дивиться вниз і не ворушиться.
Маленька боїться висоти. Навіть не віриться, що ще хвилину тому вона радісно летіла верхи на гіпогрифі.
Я бачу ступор дитини, простягаю свої руки вгору. Дівчинка не відсторонюється. Обличчя її осяює вдячна посмішка, і вона вже сама тягне долоньки, аби я міг підхопити. Дбайливо, наче вона моя донька, піднімаю та повільно опускаю на тверду поверхню. Мої пальці контактують з нею лише декільна секунд, і все ж складається враження, ніби в руках невагома гілочка. Таке легеньке тіло з таким багажом знань.
Герміона стане найвеличнішою чарівницею свого часу. Згадайте мої слова.
Відчуваю, як холодної шкіри торкаються дівочі руки. Невеликі та теплі, як промінчики сонця. Я підіймаю руку, беру її долоньку у свою. Ґрифіндорка пережила багато за сьогоднішній день, треба бути обережним.
Наші руки невідповідні за розміром, однак від того ще приємніше на душі. Виникає бажання подовжити ці миті. Хоча б на кілька секунд.
Ґрейнджер дивиться на мене відкритим, щирим поглядом, який притаманний лише безтурботним дітям. Але в них я бачу щось ще — невловиму мудрість, котра не один раз виявить себе у майбутньому.
Але це трохи пізніше. Коли настане час…