Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Два роки потому
У світ прийшли не найліпші часи. Магічне суспільство розділилось на дві сторони: ту, що певна у брехливості інформації про повернення Воландеморта; і ту, що знала правду.
Сьогодні мало відбутись зібрання Ордену Фенікса. Перше — після минулої магічної війни, та дебютне в житті — для окремої групи дітей.
Дом на площі Ґримо, 12 потрохи наповнювався людьми. Всі займали їдальню. Альбус, Кінгслі Бруствер, Геґрід, Грюм вели невимушену бесіду. Члени родини Візлі — Артур, Моллі, Білл, Фред та Джордж — також вшанували всіх своєю присутністю. Гаррі та Рон сиділи у віддаленому кутку столу.
Сіріус Блек як господар нинішньої штаб-квартири зайняв місце в центрі, перекидаючи лінивий погляд з місця на місце. Він силився згадати, коли востаннє тут перебувало стільки людей водночас, але в голові лише блимало дивне відчуття натовпу.
Аластор невдоволено кидав погляд на годинник.
— Де тільки Ремуса та Німфадору тестрали носять?
— Годі тобі, Аласторе, — доброзичливо промовив Дамблдор. — У них ще є трохи часу.
Аж раптом відгукнулись близнюки:
— У цих голубків є справи важливіші за наші битви.
Самі пожартували — самі посміялись, знітившись під суворим поглядом матері. Десь у коридорі почувся гуркіт від апарації. За секунду в кімнаті з’явились Люпин і Тонкс. Зі зчепленими руками та збитим диханням.
— Вибачте, професоре. Римус не міг знайти свої пігулки.
— Нічого страшного, Німфадоре. Без вас все одно зібрання не почалось би.
Люпин тим часом спідлоба поглядав на інших учасників винуватим поглядом.
— Таки з’явились, — з посмішкою кинув Фред.
— Курлик-курлик, — вторив йому Джордж, провокуючи на сміх братів і Поттера.
Дамблдор привітно окинув поглядом безтурботних жартівників. Усі присутні вже зайняли свої місця за столом. Тоді ж Альбус почав промову:
— Друзі, я відчайдушно сподівався, що після подій минулих десятиліть Ордену не доведеться повертатись до своєї діяльності. Однак не бачу сенсу заперечувати: ми знаходимось на межі Другої магічної війни…
***
Зібрання вийшло непростим і довгим. Відбулось коротке знайомство з новоприбулими та пояснення суть справи. Це зайняло достатньо велику кількість часу, тому вирішили зробити перерву.
Чарівники й чарівниці розділились по своїх групках. Обговорювали щось стороннє. Те, що не торкалось смертельної небезпеки, яка дихала в потицилю. І лише Сіріус Блек сидів відсторонено від усіх у великому кріслі. В якості спостерігача. Дивився на свого похресника, що вів бесіду з досвідченими магами, та відчував захоплення.
Джеймс, Лілі, ви б ним пишались. Без жодних сумнівів.
Пройшло декілька хвилин, і чуйний слух вловив скрип зі сторони сходинок. В їдальні з’явилась Герміона Ґрейнджер. Трохи заспана після важкої дороги, волосся розпатлане, а бліді руки прикривали неконтрольоване позіхання. Погляд спрямований кудись на підлогу. Рон привітався з подругою, на що та у відповідь лише сонно кивнула.
Блек швидко оглянув дівчину зі спини та потішився спогляданням піжамних штанів з маленькими яблучками. На обличчі сяйнула усмішка, анімаг рефлекторно прикрив її долонею. Ґрифіндорка обернулась, ледь простягаючись після сну. Чоловік в той момент підняв погляд вище та…
Мерлін всесильний, вона без білизни?
Зморгнув один раз, другий. Дійсно — футболка була вдягнута на голе тіло. Дві горошинки безсоромно виокремлювались навіть під вільним одягом. Від колишньої посмішки не залишилось і сліду. Сіріус подивився на інших присутніх, але виявилось, що нікого з них така дрібниця не хвилювала. І тим паче не викликала почуття ніяковості.
«Ну звісно ж. А мала?»
Ні, але ж…
«Ґодрик тебе забирай, чому це раптом тебе схвилювало?»
… а справді — чому?
Він проковтнув густу слину, звернув увагу на обличчя Ґрейнджер. На своє нещастя зустрівся з нею поглядом. Сонним та спокійним, затишним та зігріваючим. Усередині зростало хвилювання, та чоловік швидко відвів погляд у сторону.
Звідкись почувся голос Моллі:
— Герміоно, люба, як щодо того, аби пригостити наших гостей чаєм?
— Авжеж, місіс Візлі. Мені нескладно.
— Тоді йди вмийся після сну, а я поставлю чайник.
Жінка поплескала дівчину по плечу та продовжила живу розмову з Німфадорою стосовно її «чудового кольору волосся». Кілька хвилин потому Ґрейнджер повернулась в їдальню. Цього разу з акуратно зібраним волоссям, у більш відповідному одязі та — Мерлін, яке щастя! — вже в білизні. Наче з повітря поряд з нею опинився молодший з братів Візлі. Його очі без докорів сумління блукали дівочим тілом. Анімаг гидливо дивився на таку поведінку.
— Тобі допомогти?
— Дякую, Рональде, я сама впораюсь.
Хлопчик жалюгідний у своїх залицяннях. Зрештою, яке право має стариган засуджувати молодше покоління?
Хмикнув собі під ніс, ковтнув вогневіскі. Не одразу помітив, як поруч опинилась Герміона. Поклала рознос із чашками та великим заварником збоку, прийнялась за приготування напою. Тендітні руки виклали посуд на стіл, залили заварку окропом. Блек скоса спостерігав за кожною дією та подумки проклинав себе за недоречну увагу, але… нічого не міг із собою зробити. Голову приємно обійняв аромат чорного чаю з ягодами. Тіло поступово розслабилась, а стакан з вогневіскі відплив кудись убік.
Ґрейнджер поклала в чашку одну ложку цукру — очі чистокровного збільшились у розмірі.
Вона… Звідки вона знає, що я кладу саме стільки цукру? Це простий збіг обставин чи щось більше?
«Досить бачити натяки там, де їх немає. Ви довгий час мешкаєте під одним дахом. Ти рідко п’єш щось окрім алкоголю, а Герміона — дівчинка розумна. Запам’ятати таке геть нескладно».
Дівчинка?! Ну звісно… Ти бачив її? У «дівчат» тіла інакше виглядають. І вона вже давно не та маленька дитина, якій страшно стрибнути з гіпогрифу.
Сірі очі зустрілись із карими, і дівчина сором’язливо посміхнулась. Вправні пальчики тим часом простягли напій господарю будинку.
— Пане Блеку.
Грифідорка посміхнулась трохи ширше.
— Пані Ґрейнджер.
Чоловік вклонив голову у відповідь.
Раптом дівоча рука стала смикатись, тихенько вдарила поверхню столу. Герміона поглянула на присутніх і зраділа, що ніхто не звернув увагу на дивну дію.
Ніхто, окрім Сіріуса.
Його похмурі темні брови схвилювали дівчину, всередині закралось почуття сорому за споглядання короткої слабкості. Але буквально через секунду на тремтячу долоню опустились чужі пальці. Холодні та сильні, заспокійливі. Вони трохи стиснули тильну сторону руки. Далі чоловік ледь чутно промовив:
— Все добре. Хвилювання — це нормально. Всі ми чогось боїмося, Герміоно.
Його голос діяв сильніше за морфій, приємне умиротворення розлилось всім тілом. Прегарна посмішка прикрасила обличчя навпроти. Згодом прозвучала відповідь — хоробра та водночас ніжна:
— Коли ви поряд, пане Блеку, сам Темний володар не страшний.
Репліка вийшла до того тихою, що почули її лише двоє — Волоцюга та відмінниця.
А за мить Сіріус щиро здивувався, відчувши рішуче стискання власних пальців. Спрямував погляд на Ґрейнджер і в глибині темних райдужок побачив небувалу силу духу й відвагу. Нарешті, усвідомив: від колишньої дівчинки-третьокурсниці лишилось тільки ім’я.