Аврора часто вешталась магазинами косметики лишень задля того, щоб перекинути на себе кільканадцять тестерів. Коли аромати парфумів змішувались в коктейль, вона покидала магазин. Що дивно: запах виходив чудовий. Аврора володіла тим самим чуттям справжнього парфумера. Звісно, не того, якого зжерли посеред оргії на площі, але ж ніс її був скарбом.
Після походу в «Калину» та «Ватсонс», де встигла вилити на себе кілька крапель найдорожчих парфумів, Аврора насолоджувалась пляшкою коли. Нестерпно теплою, але зате останньою без цукру.
— О, я тебе за триста кілометрів відчула!
Аврора роззирнулась. Так гучно волати могла тільки одна людина: Єва. Та сама подруга, яка може дозволити собі дорогі парфуми й біжутерію. Приховавши свої пластмасові сережки-полунички за густими кучерявими пасмами, Аврора зітхнула. Ні, вона не заздрила, скоріше відчувала себе не вартої такої людини.
— Я купила тобі подарунок! Щоб ти більше не швендяла тими клятими магазинами!
Єва бахнулась поряд з Авророю на лавку. Відкинула довге волосся кольору пожовклого листя назад. Від неї віяло таким шармом і впевненістю, що навіть Аврора випрямила спину й відчула себе трохи краще. Єва, попри те, що виглядала як барбі з древнього мультфільму, всередині була кимось з «Ксени – принцеси воїна». Не Ксеною, але Габрієль можливо.
— А ти не подумала, що мені подобається швендяти? Ну, гобі таке в мене?
Єва похитала головою, і аромат її парфуму, такого духмяного, з нотками цитрусових, змусив Аврору примружитись. Ох, який запах! Саме такий, від якого голова йде обертом, а по ногах ніби серпом б’ють.
— Ну, нехай таке в тебе гобі. А в мене інше гобі — дарувати тобі подарунки!
Вона торкнулась плеча Аврори, змушуючи її розплющити очі. Парфуми, оті дорогущі парфуми, які жаль було б використовувати, але які так кортіло й собі!
— І не смій відмовлятися. І ще: навіть не думай поставити їх на полицю й лише час від часу нюхати!
— От же ж трясця! І що мені тепер робити?!
— Ну, мабуть, користуватися ними? — підморгнула їй Єва, розкриваючи долонь пальчик за пальчиком. — Це не боляче. Чесно кажу, я пробувала.
— Ех, що його робити. Доведеться виплескати на себе всю пляшку. Аби ти заспокоїлась!
— Саме так.
Стиснувши в чужій долоні маленьку коробочку, Єва ласкаво усміхнулась. Аврора впіймала себе на підступній думці, що не може відірвати погляд від отих вишневого кольору губ, вкритих полуничним блиском. Навіть без тієї клятої косметики вони манили так, що шлунок скручувався в тугий вузол.
Аврора облизала обвітрені, сухі губи, замість того, аби наближатися до чужих. Повертіла коробочку в руці. Розкішний подарунок, за який вона… Навіть не подякувала, ой леле!
— Спасибі, — перевела погляд, зіштовхнувшись поглядами. — Мені ніяково, але ти не відчепишся. Правда ж?
— Так! — радісно кивнула Єва.
Простягнувши руку вперед, ніжно торкнулась волосся подруги. Одне пасмо завела за вухо, аби видно було сережки. Ті самі, яких так соромилась бідолашна Аврора. Соковиті і яскраві полунички, грайливі та веселі! Дивитися на них без усмішки просто неможливо. Дивитися на Аврору без бажання торкнутися її, приголубити, поцілувати — також.
— І не соромся. Тобі дуже, — Єва нахилилась, аби легко, наче подих вітерцю, торкнутися губами вуха Аврори, — дуже пасує.
