- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Щоразу, коли задаєш самому собі питання ʼʼЩо таке щастя?ʼʼ - впадаєш у відчай, бо деколи не знаєш, що робить тебе щасливим і де відчуваєш себе комфортно. В погоні за цим міфічним образом, тебе може занести так далеко, що в момент твоєї зупинки, ти можеш і не зрозуміти, де ти знаходишся. Та навіть тоді, коли ти відчуваєш це щастя, воно може рухнути в ту ж саму секунду…
Що потрібно людині для щастя? Багато хто не думає надто глибоко про це питання, а лиш поверхнево…Хтось вбачає щастя в сімʼї, у дітках, які шумно шукають свої іграшки, перевертаючи, з ніг до голови, старі деревʼяні тумбочки, що надто дратівливо скрипіли, ніби не настроєна скрипка. Хтось бачить своє щастя у постійних подорожах – у свіжих бризгах моря, що м’яко торкаються світлого обличчя, у густоті гірських лісів, туман яких стелиться по вологій, моховитій землі.
Цікава річ, те щастя – кожна людина, кожна жива душа, чиє серце пульсує, щодня відбиваючи сотні тисяч ударів, знаходить цю річ у таких місцях, що часто даєшся непідробному диву.
Тоді, змушуєш задати собі питання, чи пошуки щастя – це, все ж таки, глибше, ніж хто небудь міг подумати раніше? Чи буває щастя неправильне? Щастя, яке приносить біль? Чи буває щастя, яке всі вважають нещастя, чи якимось хибним явленням того, до чого ми всі дружно звикли? А чи, а чи, а як, а де…Так багато ʼʼаʼʼ , так багато нюансів, і так багато суперечностей – чому щастя не може бути однаковим для всіх?
Чому воно не може бути конкретним? Наприклад, щастя - жити у своїй країні, щастя -заробляти тут гроші, щастя – цілуватись зі своїм партнером до нестями, м? Чому ні? Це було б гарно, для всіх однаково, зрозуміло.
Але ці створіння, яких ми звикли називати ʼʼлюдиʼʼ, дуже підірвані. Їх шалений темп життя, з показників, явно переганяє новісінький МакЛарен, який мчиться, розсікаючи рівні дороги, що часом, як багато кому здається, ведуть в небеса.
Як взагалі у цих підірваних осіб може бути стале бачення щастя? Готова закластись – вони думають про це більше, ніж керівники компаній про нові Rolex на запʼястку в колеги.
Щастя…його багато не буває, навіть для тих, кому його багато і не треба. І, як не крути, воно у кожного своє…
А чи може бути щастя у нічних вогнях багатого Монте-Карло? У величі Монако? У дорогих Феррарі і пихатості багатеньких гравців найвідомішого казино у світі? У швидкості Гран-Прі цього ж Монако і у підкоренні хвиль Лігурійського моря?
Вочевидь – так, бо тоді б Альвіна не знайшла відповіді на таке дурне, але водночас – дуже глибоке питання, над яким хоч раз у житті, але думала кожна душа на цій планеті.
Заливаючи в себе чи не третій келих якогось дорогого віскі, дівчина розтіклась всім тілом на ліжку, що швидко прийняло форму її тіла. Тільки будучи.в такому ʼʼпʼяному туманіʼ, Альвіна думала про те щастя, поки вогні Монако чіпляли її задумливий погляд. Ось воно – щастя? Можливо. Те, чого дівчина хотіла всім серцем? Безперечно, так.
Але серце мучилось від недостачі чогось…Чогось наскільки важливого, але незрозумілого для Альвіни, що хотілось кричати, зробити все, щоб хтось показав, чого вона справді прагнула.
Багате життя в Монако з коханою людиною, знайомства з серйозними людьми, що кожен день драйвили у своїх новеньких Феррарі чи Мерседес по Монте-Карло, фотографії з відомими акторами чи спортсменами, що тут відпочивають, дорогі віски, вино, шампанське – ось воно…Ось в чому полягало щастя цієї молодої дівчини, що задумливо допивала третій келих свого напою, тримаючи своє тіло в розслабленості. Рівно до моменту, доки ліжко не почало прогинатись вдруге.
- Альвіно, тобі не забагато віскі на сьогодні? – молодий чоловік, що влігся своїм тілом поруд з дівчиною, обережно забрав в неї келих з обпікаючим горло напоєм, і поставив його на деревʼяну тумбочку, що стояла поруч
- І це ти мені кажеш, Макс? – Альвіна витягнула шию, прослідкувавши, куди приземлився її келих, після чого повернулась до хлопця, вдивлюючись в його очі – Поверни мені мій келих
- Маленька, тобі вже вистачить, давай спати
Альвіна тяжко зітхнула, десь вловлюючи відголоски здорового глузду, що змушували залишити скляну посудинку з вогняною рідиною на тумбочці. Пропивати свою юність - не найкращий варіант для проведення вечорів, то ж дівчина кинула цю ідею у дальню шухляду своєї підсвідомості.
Потягнувши до себе мʼяку подушку, що відразу знайшла місце на голові Альвіни, прижимаючи її кучері, дівчина прикрила очі, поки свідомість активно тягнула її в сон.
- Хочеш спати, кучеряшка Сью? – Макс підсунув себе ближче до Альвіни, ніжно обіймаючи її за талію – вже й вставати треба буде, за кілька годин
- Я ж просила тебе, щоб ти не називав мене так… - майже провалюючись в чорно-білі сни, дівчина тихо бурмотіла собі під ніс – ненавиджу, коли ти так кажеш
- Чому? Мені здається, що це, як дівчата кажуть, мило
- Я таке не люблю, Макс…ти ж знаєш – Альвіна ліниво перекотилась на іншу сторону ліжка, намагаючись влаштуватись зручніше, та як тільки дівчина закрила очі, рингтон її телефону гучно відбився від стін напівпустої квартири
- Ну, і хто ж вирішив тривожити тебе так рано? – Макс піднявся з ліжка, підходячи до столу, який легко вібрував від телефону, що так і розривався від повідомлень і дзвінків. Хлопець подивився на екран, що тьмяно висвічував ряд цифр, починаючи з +38. Супроводжуючи дзвінок здивованим поглядом, Макс взяв телефон до рук, - дзвінок з минулого, крихітко. Шкода, що не можу ідентифікувати номер
- Що? – сон, як рукою зняло. Різко підірвавшись з ліжка, Віна підбігла до хлопця і висмикнувши телефон з рук, її погляд прикували до себе цифри телефону. Ще будучи сонною, дівчина намагалась сфокусуватись на екрані, щоб розібратись в тому, хто дзвонить – Лара…це номер Лари
- Твоя навіжена подружка? Тепер я в цьому переконався на 100% - Макс фиркнув, плюхаючись назад на ліжко – дивно, що досі не попрощалась з цим непотребом
- Ти-но фільтруй трохи, що лепечеш – Лара не подзвонить 4:30 ранку просто, щоб поговорити, і вона моя найкраща подруга, якщо тобі цікаво…Була найкращою, як мінімум
Руки дівчина, якими вона тримала телефон, дрібно тремтіли, а погляд швидко по екрану телефону. Все ж наважилась і провела кінчиком пальця по екрану телефону, затискаючи зелену кнопку. Підносячи пристрій вище, до свого обличчя, вуха дівчини вловили крики і незрозумілий шум по ту сторону лінії, від чого все тіло Альвіни напружилось.
- Лара, що таке? Що за шум? - декілька хвилин та сторона лінії була перерповнена криками, незрозумілими звука, навіть пострілами, що змусило Альвіну напружитись сильніше
- Це почалось, Віна..