Репетитор здавався Саске трохи дивакуватим. Не підозрілим, на кшталт людини, що вдень приторговує морозивом, а вночі викрадає людей, не дивним, як міський божевільний, проте, щось у ньому викликало певний дисонанс.
Наче щось дуже тепле на вигляд, виявляється крижаним на дотик.
Теплою була його посмішка, його тембр голосу з нотами котячого мурчання, його мова тіла. Саске якось бачив його в місті — той вис на якомусь хлопцеві, душачи в обіймах, і виглядав у цьому цілком органічно.
Весь його вигляд, наче був зітканий із сонячних променів — від білосніжної посмішки та світлого їжака волосся до стилю одягу.
Але в аудиторії щось наче перемикалося.
Він сідав поряд на лавку, він жестикулював, як завжди, та все це було, наче за скляною перегородкою.
Спочатку Саске не помічав, більше занурений у власні проблеми, котрих зненацька звалилося більше, ніж звичайний студент міг взагалі уявити. Потім уроки здалися більш ніж комфортними, хоча він не міг зрозуміти чому.
І тільки коли, нарешті, виникли труднощі — він зрозумів.
— Ти неправильно ставиш пальці, — сказав Наруто.
І все. Саске очікував, як він — що це завжди бісило в минулих викладачах — схопить за руку і розставить йому пальці по клавішах. Або відведе його руку у бік, поставивши вже свої пальці на клавіші, показуючи, що саме Саске робить не так.
Але нічого не відбулося.
Учіха спробував знову, але Наруто, лиш похитав головою. Не так.
— То може покажете?
— Чи можу я взяти тебе за руку? — стримано спитав Узумакі.
Якось зненацька згадались і випадково помічена тактильність викладача, і те, що спрямована вона була на чоловіка. Думки враз звернули в інше річище, момент здався надто інтимним. Дотики, яких ще не сталося, Саске відчув на голих плечах. Голова пішла обертом.
— Я б дозволив і більше, — вирвалось у нього.
Наруто розгубився, схилив голову, заховавши очі. Сидів так мить, яка здалася Саске вічністю. А потім відкрив потемнілий погляд. Спитав:
— Хочеш… мене?
Учіха помітив, що Наруто почервонів… отже, ніяково було не лише йому одному. Відступити зараз? Самогубство.
— Хочу.
Наруто торкнувся його обличчя, наче перевіряючи. Його потемнілі очі, почервоніле обличчя, збитий подих звели Саске з розуму. Його губи були, наче терен, а тіло палке. Напускна стриманість виявилася, лише маскою. Все завертілося дуже стрімко. Наруто торкався — наче горів, без розбору. Його руки, його поцілунки Учіха тепер не мріяв — відчував і на голих плечах, і на грудях.
Плутався, тремтячими руками виймаючи ґудзики з петель його сорочки, цілував його шию, відчуваючи як у вуста б’ється пульс.
Затісну лавку від фортепіано довелося відсунути далі. Саске перебрався до Наруто на руки, жар чужого збудження вперся у пах. Зі спущеною з плечей сорочкою в руках у відвертого й розпаленого Наруто він втратив будь-який контроль над собою. Якесь божевілля.
Узумакі стискав його в обіймах, стискав сідниці, цілував так, що в голові паморочилось. А потім підібрався до застібки на штанях і спитав:
— Дозволиш мені?
«Хоч душу бери. Я б дозволив», — хотів відповісти Учіха. Натомість, лише застогнав.
Наруто чекав, кінчиками пальців, через тканину, водив по члену, зводячи Саске з розуму.
— Так, так. Що хочеш, тільки продовжуй.
Й Узумакі, наче здурів. Стрімко звільнив Саске від одягу, спускаючи брюки з білизною нижче, не випускав із рук. Тільки, втративши рівновагу, Учіха сперся на клавіатуру, вирвавши з інструменту галасну какофонію.
— Все ще не так, — посміхнувся Наруто, опускаючи кришку на клавіші, — ніколи не кохався на фортепіано…
— Я виправлю, якщо щось піде не так, — відповів Саске, вмощуючись на інструмент.
Відгуки