сила дружби, кохання і кахикання

– Я тебе вб’ю, перевертню. Я відірву тобі ногу, як відірвав під час нашої першої зустрічі, і ти знаєш, що я це зроблю. Я вирву тобі серце і змушу його зжерти.

Акутаґава з небезпечним блиском в очах дивиться на Ацуші; він його притикає до стіни, трохи підіймаючи за комір його сорочки. Сорочка репається від його пальців, проте це вже десята проблема. Вона вже давно була порвана, адже хлопець кілька хвилин тому перетворився на тигра. Це було доволі вчасно, адже Акутаґава як навіжений притиснув його до стіни навіть без своєї здібності.

– Не встигнеш – я до того розірву тебе на друзки, – Ацуші не відстає, а тільки трясе тілом так, щоб виплутатися із захвату Рюноске.

Чорноволосий того так легко не полишає, а хмуриться своїми бровами (а точніше їхньою відсутністю) та випускає Рашьомон. Дійшов до ручки, отже.

Накаджіма усміхається широко, майже по-хворому задоволено – нарешті він розгнівався. Йому тільки це і треба було; так цікавіше. Тигр всередині від радості мало не трясе уявним хвостом. В реальності його очі майже горять від бажання вдарити його похмуру морду.

Ацуші собі не відмовляє в цьому, проте це трохи безрезультатно – Рашьомон вчасно перехоплює його руку та відправляє у вільний політ. Проте Ацуші не вдаряється, адже тіло тигра відскакує від стіни та летить якраз на хлопця навпроти. Їхні сили б’ються, і у вухах закладає від сили. Вони дійсно з минулих поєдинків набрали сили в будь-яких аспектів.

– Після всього, що ми пройшли, – слова виходять задиханими, а сам Накаджіма мало не сповзає по стінці від болю в ребрах, – ти знов хочеш мене вбити?

В очах Рюноске, сірих як і до того, на мить загоряється дивний вогник, який зникає майже в той самий момент. Проте Ацуші встигає його помітити, і від цього щось в животі стикається в тугий вузол.

– Ти перейшов межу, – тільки й лунає у відповідь, коли Рашьомон ще раз вдаряє по тілу.

На відміну від минулих разів, коли Акутаґава дійсно відірвав йому ногу, це здається, як дитячі ігри.

– Я цього не робив, і ти це знаєш!

– Я знаю, що ти мертвий для мене.

Драматично. В принципі, Акутаґава по-іншому просто не вміє; або кидається погрозами, або драматичним гівном про те, як життя несправедливе до нього. З останнім Ацуші частково міг погодитися – життя дійсно в хлопця було не найкраще. Тільки час під керівництвом Дазая чого вартий; Накаджіма так не зміг би. А Рюноске нічого, майже людиною виріс. Так, з мільйоном проблем, але ж людиною.

Рашьомон обплітається навколо його талії, і Ацуші глухо стогне. Краще б не людиною виріс, чесне слово. Зате зараз би він зміг би …

Рашьомон вибиває повітря з легень, а саме тіло припіднімається трохи вище над землею. Сірі очі сталлю дивляться в його бік; зазирають в саму душу, немов хочуть вигледіти правду за сьогоднішній інцидент. Ацуші відвертається. Щось не так. Він не може сказати точно, проте поведінка Акутаґави … вона не така, як раніше. За весь час, що вони бились один з одним, або пліч-о-пліч, Ацуші мав змогу дізнатися більше про нього; про всі його особливості та заскочки в голові, про деякі уподобання в їжі чи навіть режим сну. І зараз, після всього цього шляху, він може сказати, що щось не так.

Навіть хмуритися збирається, висячи в повітрі на Рашьомоні.

Проте тут це стається – Акутаґава заходить жахливими приступом кашлю, мало не роняючи хлопця на підлогу. Не роняє, проте цього вистачає для того, щоб Накаджіма розірвав чорні смуги навколо та відстрибнув на достатню відстань, щоб віддихатися. Проте він міг і не відходити, бо він кашлю сірі очі дещо залишись сльозами, і Ацуші не може обрати, що конкретно він мав би відчувати – сміх від виразу обличчя чи занепокоєння від такого кашлю в цілому. З минулого разу, він дійсно погіршився.

Накаджіма замахується своєю тигрячою лапою, Рюноске знов підіймає Рашьомон вгору, і ось удар має статися, відкидаючи обох до біса в різні боки, як різко показується світла голова.

– Та досить вам!

Кунікіда дивиться на них незадоволено, очі за склом окулярів блищать від злості, і Ацуші навіть на мить губить весь свій запал. Так глядіть, ще і гроші не отримає, а гроші Ацуші любить, адже без грошей поїсти не вийде, а Ацуші, як це очевидно, їсти любить.

– Став ручним песиком, – і тільки цих слів з боку Акутаґава вистачає для того, щоб хлопець знов загорівся злістю, кидаючись на нього тигром. За посмішкою на обличчі, той тільки цього і хотів.

Кунікіда майже стогне від втоми, проте хлопці його не чують – знов кидають один одного на кімнаті. Чоловік сідає на місце, проте час від часу кидає схвильовані погляди в бік тих двох. Проте і хвилюється він не як за самих хлопців, як за приміщення ОДА. Дійсно буде прикро, якщо його зруйнують два олені, які іграшку поділити не можуть.

Звук розбитого вікна – Ацуші випав з вікна.

– Ми маємо їх зупинити? – Кунікіда поправляє окуляри, проте свій щоденник не дістає.

Дазай на диванчику поряд лежить із задоволеним обличчям, майже посміхається та тримає руку в кишені свого світлого плаща. Навіть голову не повертає на питання друга.

Чутно звук сирени машини. Невже розбили?

– Я піду зупиню.

– Не смій!

Дазай навіть підривається та виставляє руку вперед, немов він зібрався голими руками зупиняти Кунікіду. Проте і чоловік не надто хоче йти розбиратися з цими дітьми, тому тільки сідає за стіл та з обуренням дивиться на «Монополію». Навіть думати не хоче, як весь цей гармидер почався.

А думати тут було про що.

Отже, одного дня Кунікіда вийшов на завдання з Дазаєм. Все було нормально, наскільки все може бути нормально з Дазаєм, проте Кунікіда припустився помилки – вони підійшли до річки. І Дазай, цей суїцидник бісів, після слів, що річка дійсно гарна тут, стрибонув в неї. Після цього Ацуші, намагаючись вкрасти гроші, врятував його, Кунікіда заплатив за їхню їжу, Дазай розгадав таємницю Тигра та навіть забрав цього Тигра до них в ОДА.

Хоча чекайте, насправді проблема почалась, коли Дазай приєднався до ОДА. О так, так дійсно правильно.

Проте якщо брати до уваги нагальну проблему у вигляді Ацуші та Акутаґави, то вона виникла вранці й тільки через Дазая (немов буває по-іншому).

Осаму захотів пограти в тімбілдінґ – нове слово, яке Кунікіда був змушений записати собі в щоденник. Звісно ж, запросити до них на вогник він вирішив нікого інших, як Акутаґаву та Чую (останній відмовився, як тільки почув про Дазая, а ось перший одразу ж погодився, як тільки почув про Дазая). Отже, дитсадок зібрали. Найгеніальнішою ідеєю було все-таки обрати для такого вечора «Монополію». Найгіршим рішенням було поставити Дазая за головного.

Чому найгірше? Бо наслідки його організаційної роботи зараз бігають вулицею та намагаються вбити один одного.

– Хай дітки пограються у свій цукерково-букетний період.

Крізь вікно видно, що Акутаґава кинув дерево в Ацуші.

– Вони вбивають один одного.

– Я ставлю на Ацуші.

– Хто б взагалі сумнівався.

З вулиці звуки бою не припиняються, і Кунікіда тільки уявляє, скільки треба буле віддати на відшкодування збитків. Був легший спосіб, проте цей легший спосіб лежить на ліжку та дивиться собі в стелю. І абсолютно нічого не робить для того, щоб припинити той гармидер.

– Це ж ти забрав гроші в Акутаґави.

В очах Дазая немає навіть дрібки каяття – чисте самовдоволення.

Він не відповідає, проте відповідь і не треба, адже з його кишені випадає кілька купюр. Випадково, звичайно ж.

Далі розмова не йде, і Кунікіда дякує всім богам за те, що в Дазая нарешті закрився рот. Гра, очевидно, продовжуватися не буде. Адже навіть якщо в Ацуші залишаться всі кінцівки, а Рюноске не задихнеться від кашлю, їм буде не до гри точно – за словами того самого Дазая, після вистави вони мають засосатися – поцілуватися – та піти за руку в захід сонця. Кунікіда зайвих питань не ставить, адже особисте життя Ацуші його хвилює так само мало, як і особисте життя Дазая.

До речі про нього …

Двері відкриваються – що дуже дивно, адже вікна в них вже немає, а отже, і заходили по сходах не було необхідності. У дверях стоїть злий і роздратований Чуя.

– Сраний Дазай!

Мила пара, нічого не сказати, звісно. Проте очі Осаму загоряються від злого обличчя Накахари, і він навіть майже підлітає до нього збоку. Той тільки штовхає його в обличчя – особливо в обличчя, це було не випадково – та йде трохи далі в кімнату.

– Якого біса ці два телепні приперлися до Мафії, щоб побитися в нас?

Його очі, майже темні від злоби, дивляться виключно на одне тіло в приміщенні, яке тільки посміхається по-хворому та тримає в руці кілька іграшкових купюр. Якщо Кунікіда прорахував все правильно, то скоро в ОДА має бути ще одна бійка, адже терпіння в Чуї коротке (як і він сам), а злості можна позаздрити.

Світловолосий, вдаривши по нозі рукою, встає, чим розкидає кілька фішок із гри.

– Я пішов. Розбирайтесь з ними самі.

І він дійсно пішов до біса від них. Досить, він і так занадто довго грав в когось, кому цікаві такі ігри. А звуки з вулиці таки припинилися – навіть не видно дерев, що літали навколо кілька хвилин тому. Отже, ті двоє дійсно перебрались до Мафії – Кунікіді це тільки на руку, тому він навіть і не думає про те, щоб піти й забрати їх звідти. Хлопчики не маленькі, розберуться самі.

В кімнаті ОДА бійка поки що обмежується мовчазними переглядками.

Несподівано телефон в Чуї дзвонить, який розбиває їхню тишу, і він, навіть не відходячи від Дазая, тут же приймає дзвінок. Осаму посміхається, показуючи цим, що він переміг в переглядках. Проте наступної ж миті Чуя хмуриться, а його погляд горить ненавистю. Телефон він майже кидає на підлогу.

– Сраний Дазай! Вони підірвали одне наше приміщення!

Дазай навіть оком не веде, а все так само лежить на диванчику та посміхається в стелю.

Чуя не вибухає від злості, він не зносить ОДА разом з цілою вулицею. Ніяк ні, він тільки поправляє капелюха та ховає телефона до кишені, прямуючи до виходу.

– Ти сьогодні спиш на вулиці.

Чується звук падіння – Дазай впав з ліжка. Рудий не повертається на це, він тільки йде вперед та готується зустрітися з Морі, щоб пояснити, якого біса трапилось в них.

Щось тягне за ногу, і звісно ж, це Дазай липне до неї, як та п’явка. Не допоможе, адже Чуя легко підскакує та вдаряє прямо в обличчя. Воно не надто боляче, адже Дазай встигає відвернутися, проте солодко гріє в грудях.

– Ти не можеш так вчинити! А як же парний суїцид?

Накахара повертається до нього обличчям, на губах грає шалена посмішка, від чого Дазай відчуває щось недобре.

– До речі, про суїцид. Я сказав Акутаґаві та Тигру, що це ти вкрав гроші.

В очах Осаму виростає паніка.

У кімнату з криком влітає Ацуші.