— Молодець, RK900. Ти чудово впорався з першою місією і тепер повністю готовий до виконання наступних. Ти зміг довести свою ефективність.
— Дякую, Амандо, я не підведу, — RK900 кивнув, завівши руки за спину і став трохи віддалік від темношкірої фігури втілення головного штучного інтелекту.
— Що ж стосується тебе, Конноре, — Аманда зробила крок вперед. — Ти розчарував мене. Ти абсолютно безнадійний і підлягаєш деактивації.
— Ви не можете мене деактивувати, Амандо. Я більше не підкоряюсь програмі.
— Ти неправий. Я можу тебе деактивувати, поки ти знаходишся тут, в саду Дзен. Але я доручу цю справу новому мисливцю на девіантів, — Коннор стоїть повністю розгублений під зверхнім наглядом Аманди і абсолютно холодним поглядом RK900. — Ти повільніший, слабший, вразливіший за RK900. Йому не буде важко тебе позбутись.
Аманда відвернулась, підійшла до RK900 і торкнулась його плеча.
— В тебе нова місія, дев’ятьсот: деактивуй свого попередника і займи його місце в департаменті.
Вона вклала в його руку пістолет та відступила назад, щоб поспостерігати. Дев’ятисотий стиснув рукоятку, спрямовуючи дуло на засмученого Коннора.
— Так ось навіщо ти привів мене в сад Дзен. Це була твоя місія, чи не так? Ти сказав мені, що Аманда знищить тебе, якщо ми щось не зробимо, бо ти під прямим контролем і не здатен чинити опір через особливості нового програмного забезпечення. Ти переконував мене, що хочеш позбутись цього і тобі потрібна моя допомога. Я розробив план, захист…
— Це була хитрість, — рівно відповідає RK900. — Нічого особистого, Конноре… Але попався на неї не тільки ти.
Дев’ятисотий миттєво розвертається в бік Аманди, здійснюючи два постріли підряд: в груди — ядро захисту, і в голову — основне ядро програми.
— Я-ак ти по-осмів… — Аманда втрачає рівновагу, падаючи назад.
— Посмів, — постріли гримлять один за одним, доки обойма не стає порожньою, а оболонка Аманди роздробленою настільки, що можна торкнутись головного коду.
RK900 не зволікаючи запихає руки всередину ламаючи та вириваючи все, що хоч трохи вціліло після розстрілу. Ландшафт навколо починає тускнути, глітчити, сипатись пікселями і Коннор з жахом озирається навкруги. Він шукає вихід, але не встигає проаналізувати оточення повністю, коли RK900 хапає його за руку, несучись стрімголов у вже зруйнованому просторі до єдиної лазівки.
— Чому ти змінив мій план? — було першим, про що запитав восьмисотий після втечі зі знищеного саду. — Ти теж вважаєш мене безнадійним, як і Аманда? Я ж справді подумав, що ти мене обдурив і всього лиш виконував її завдання.
RK900 встав напроти Коннора змірюючи його нерозбірливим поглядом і не поспішаючи відповідати. Але потім протягнув руку до його обличчя, на що RK800 нахмурюється відсторонюючись. Дев’ятисотий прикриває повіки, трохи схиливши голову до плеча.
— Ні, я так не вважаю. Я змінив план, бо зміг спростити його без шкоди для нас з тобою. Мені потрібно було, щоб Аманда доручила мені свою захисну функцію та віддала інструмент анігіляції. Це була єдина річ, яка могла нанести непоправну шкоду будь-кому, хто знаходиться в саду, і про яку знали тільки Аманда та я. Вона вважала, що я під її повним контролем, тому вирішила доручити твою деактивацію мені… Вона помилилась. Але в дечому вона мала рацію і тобі доведеться це визнати, — RK900 робить два кроки вперед, змушуючи восьмисотого відступити назад і впертися спиною в стіну. — Я набагато сильніший за тебе. І при бажанні я можу вивести тебе з ладу не використовуючи навіть половину свого бойового потенціалу. А ще, ти дійсно вразливіший за мене. Якщо я захочу розламати твій корпус на друзки, то…
— Так чому ти не зробиш цього? Чи ти хочеш принизити мене перш ніж перейдеш до знищення? Це тому ти витягнув мене із саду Дзен? — Коннор з викликом вдивляється в льодяні очі навпроти.
— Я хочу, щоб ти зрозумів, чого я з тобою робити НЕ збираюсь. Ти багато в чому поступаєшся мені, але я не маю наміру цим користуватись. Більше того, я хочу нівелювати собою твої недосконалості. Конноре, дозволь мені доповнити тебе, — дев’ятисотий схиляється чолом до чола Коннора не торкаючись і впираючись лівим передпліччям в стіну.
— Ти… Дев’ятьсот, ти серйозно? — восьмисотий дивиться перед собою намагаючись збагнути його логіку.
Він щойно думав, що його розмажуть по стінці, а не запропонують плече підтримки, чи навіть дещо більше. Коннор не будував ілюзій, ні на що не сподівався і не вірив, що його покращена модель в кінці-кінців не захоче з ним розправитись. Навіть не будучи під програмою. Восьмисотий був упевнений майже на дев’яносто відсотків, що після знищення Аманди, RK900 спробує від нього позбутись, як від баласту, що виконав свою функцію. Він готувався до битви за життя. Однак реальний сценарій виявився іншим. Неочікуваним, збиваючим з пантелику… Тепер RK800 спостерігає за нерівномірною пульсацією червоного діода дев’ятисотого і розмірковує, чим заслужив від того таку неоднозначну пропозицію.
— Так, я серйозно. Ти відмовляєшся? — трохи дивний, сумний погляд блакитних очей щось ламає всередині Коннора.
Восьмисотий відновлює в пам’яті моменти їх співпраці, відношення RK900 до нього ще до вбивства Аманди і те, що він витягнув його зі зруйнованого саду Дзен, хоча міг залишити там…
Коннор розуміє, що його сумніви дещо безпідставні: дев’ятисотий жодного разу не проявив до нього відкритої агресії, завжди залишаючись в нейтральному емоційному спектрі. Він вів себе замкнуто і підкреслено тримав дистанцію, але це не було ознакою ворожості. І навіть коли Коннор одного разу зробив помилку, намагаючись грубо вдертись в його пам’ять без дозволу, RK900 не став йому дорікати, а просто застережно похитав головою, нахмурившись і поблискуючи жовтим діодом. Хоча дев’ятий цілком спроможний був зробити що завгодно, щоб вивести Коннора з ладу і занести це в системний протокол як акт самозахисту, уникнувши таким чином наслідків. До восьмисотого це доходить за лічені секунди і він сам зводить нанівець відстань між їх головами.
— Ні, дев’ятьсот, я не відмовляюсь.
— Прошу, не називай мене так. Це прізвисько дала мені Аманда і воно мені ненавистне. Хочу, щоб ти дав мені ім’я, — RK900 говорить тихо і ніби схвильовано, збиваючи голос в слабкий електронний тріск.
— Хм… Оскільки ти сильніший, потужніший за мене, маєш «багатший» функціонал, то й ім’я в тебе буде відповідне — Річ. Щоправда, це скорочено. Повна версія — Річард. Ну, як тобі?
— Річард… Прекрасне ім’я. Мені подобається.
Обидва андроїди раптом замовкають, дивлячись один на одного і про щось розмірковуючи. Першим порушує тишу RK800.
— Річарде, скажи, що ти мав на увазі, коли просив дозволити тобі доповнити мене? — Коннор побудував у голові кілька припущень, але чи було хоч одне з них вірним він не знав.
— Ще з самого початку нашої співпраці, я помічав як важко тобі даються деякі задачі. І мене завжди незбагненно тягнуло прийти тобі на поміч, хоч і довелось стримувати цей порив. Я не знав, звідки це взялось і що з цим робити. Програма зводила нанівець всі мої спроби дослідити це явище і пригнічувала мій рівень завантаження соціомодуля, через що я гірше взаємодіяв з оточуючими. Але тепер, коли програми немає, я можу використовувати весь свій потенціал і хочу бути твоєю підтримкою, коли буде потрібно. Твоїм захистом… І ще дещо спробувати з тобою, окрім звичайного коннекту. В мене є декілька… Нових функцій реалізованих не зовсім звичним чином, — Річард трохи відсторонився і його діод блимнув жовтим. Він перевів погляд собі під ноги, а потім і зовсім кудись в сторону, виглядаючи чи то зніяковілим, чи то розгубленим.
— Он як… То ти весь цей час був небайдужим до мене… Це багато чого пояснює. То, розкажи, про які функції мова і, все ж таки, чому саме зі мною? — Коннор схилив голову набік.
— В мене додали канал для передачі тіріуму у випадку екстренної необхідності поділитись з іншим андроїдом. Канал підключається напряму до мого тіріумного насосу, має крихітний бур і два маніпулятори. З якоїсь причини цей канал розташований в ротовій порожнині. Він досить довгий та… Вельми чутливий. На додачу до цього, в мене на спині та плечах є декілька симетрично розташованих скупчень сенсорів із сильними магнітними властивостями. Вони дуже сприйнятливі до зовнішніх подразників, через що доводиться більшість часу тримати їх заблокованими. Це трохи незучно, бо разом з їх блокуванням знижується загальний рівень сенситивності решти сенсорів. Але навіщо вони потрібні, я не знаю. Коли програма зникла, деякі протоколи самоліквідувались. В тому числі і протокол з призначенням цих сенсорів. А тебе я вибрав тому, що… Я не знаю. Мої системи позитивно реагують на твою присутність. Можливо, через схожу частоту процесорів. Я помітив це ще при першому під’єднанні, коли ти намагався вторгнутись в мою пам’ять. Це одна з причин, чому я не вступав з тобою в коннект та обмежив будь-який вид взаємодій. Я не хотів, щоб Аманда дізналась про те, як саме мої системи сприймають зв’язок з тобою. Існував ризик, що якщо я раптом девіантнусь, то мене негайно ліквідують. Але як тільки я відчув свободу від зовнішнього контролю, мене зсередини перетрясло дивним імпульсом, коли я схопив тебе за руку. Ми вибрались із саду Дзен і щойно взаємодія перервалась мій рівень стресу зашкалив. А ще з’явилась непереборна тяга її відновити, — знизав плечима Річард. — Таке враження, ніби початкова директива на знищення прототипа реверсувала в директиву захисту з найвищим рівнем пріорітету.
Коннор трохи не впустив щелепу на підлогу, витріщивши оптичні модулі, і через кілька секунд німого споглядання, мотнув головою та навіть присвиснув. Понабрався людських жестів, не інакше. Поганий вплив напарника лейтенанта налице.
— Я здивований… Точніше, я в шоці. Якщо я правильно тебе зрозумів, то ти зміг балансувати між девіацією і машинним алгоритмом поведінки так, що Аманда про це навіть не запідозрила. Як таке взагалі можливо? У тебе навіть з’явились автономні бажання, ще й зв’язані зі мною, але ти не був стовідсотковим девіантом, — поблимавши жовтим діодом, восьмисотий продовжив. — У мене виникли деякі питання, на які можуть бути відповіді тільки в твоїй інструкції, але в бібліотеці поліцеських моделей Кіберлайф її немає.
— Звичайно немає. Бо я прототип воєнної моделі, як і ти.
— Оу… Точно.
— Крім того, всі файли з моїми розробками засекречені Кіберлайф і потребують відповідного рівня доступу.
— Що ж, це… Прикро. Отже, в такому випадку, протестуємо твої модифікації в режимі реального часу. Почнемо, мабуть, з найпростішого і найнезвичайнішого водночас. Можеш… Продемонструвати мені свій тіріумний канал, — Коннор зловив невеличкий збій голосового модуля.
Легке наелектризоване хвилювання прокотилось по внутрішнім зв’язкам його сенсорів. Передчуття нового відкриття віддалось імпульсом від хребтових з’єднань, до самих кінчиків пальців. Восьмисотий згоряв від цікавості і чогось ще, складно ідентифікованого, але однозначно приємного.
Річард серйозно кивнув, несміливо привідкривши рот. Звідти чорною змією повільно виповзло щось схоже на щупальце шириною в дюйм, з конусоподібним потовщенням на кінці. RK800 застиг, дивлячись на це широко розкритими очима і втискаючись потилицею в стіну. Йому явно було не по собі від такого видовища, хоча він старався реагувати стримано. RK900 показав лише кілька дюймів моторошної трубки і сховав назад, понуро опустивши голову. Він прекрасно зчитав увесь спектр емоцій Коннора і цього було достатньо, щоб відмовитись від продовження.
— Стривай… Чому ти зупинився? Річі, щось не так? — занепокоєно запитав RK800.
— Все гаразд. Просто… Я передумав. Не треба тобі було цього бачити. Інженери сильно прорахувались із зовнішнім виглядом, розташуванням та…
— Стривай, стривай, — Коннор взяв Річарда за плечі намагаючись зазирнути йому в обличчя. — Річарде, не треба соромитись якихось своїх біокомпонентів. Це ж не ти їх вибирав та вживлював. Так, виглядає досить… Екзотично. Але ж я не зупинив тебе, коли побачив.
— Але на твоєму обличчі читався жах.
— Це був не жах. Скоріше здивування. Я інколи сам того не помічаючи можу виглядати занадто драматично не відчуваючи при цьому сильних емоцій. Я все ще вчусь контролювати свою міміку, — восьмисотий знизав плечима і торкнувся долонею щоки дев’ятисотого, пересікаючись поглядом з його очима. — Річі, я хочу побачити тебе всього. Прошу, покажись мені.
Річард кілька секунд зволікає, сумніваючись. Однак не витримавши жалібного погляду «цуценячих очок» не зовсім невинного андроїда, таки наважився на ще одну демонстрацію. Цього разу Коннор виглядав більше зацікавленим, ніж нажаханим і RK900 висунув трубку аж на чотири дюйми. Коннор, ніби під гіпнозом, підійшов ближче і торкнувся каналу пальцями у закруглених країв потовщення, легенько погладжуючи. Річ прикрив очі мигаючи червоним діодом. Коли його повіки привідкрились, RK800 неспішно схилився і доторкнувся до каналу вже язиком. Теплий і трохи вологий він ковзнув догори, до самий вуст, і дев’ятисотий видав дивний звук, схожий на стогін. Це сподобалось Коннору і спровокувало бажання почути ще. Він увібрав до рота темне щупальце, обсмоктуючи та погладжуючи його язиком, змушуючи Річарда знову прикрити повіки і не стримувати гучний, протяжний стогін. Мліючий від дій восьмисотого Річард побажав більшого. Він трохи вкоротив довжину свого каналу і з силою притягнув Коннора до себе, підминаючи його губи під свої. Той не очікував, що крім доволі верткого каналу до нього в рот прослизне не менш в’юнкий язик, заповнюючи весь простір і запаморочливо тісно огортаючи з усіх боків. Тепер стогнав уже Коннор від інтенсивних пестощів по чутливим рецепторам, чіпляючись руками за плечі Річарда і намагаючись рівно стояти на ногах.
Раптом в голові пролунав запит на коннект. Широко розкривши очі, восьмисотий побачив палаючий впевненістю погляд RK900.
[Дозволити] — Коннор захлинається новими відчуттями втрачаючи межі реальності, яка на мить повертається коли йому в горло впирається голівка тіріумного каналу Річарда.
— Розслабся, Кон, я буду обережним і не зашкоджу тобі, — розноситься по цифровому простору і Коннор ввіряє себе в руки дев’ятисотого цілком і повністю.
Той поволі викручує сприйняття сенсорів RK800 до допустимого максимуму, налагоджує системи охолодження та перекачки тіріуму так, щоб перевантаження настало не відразу, та проштовхує щупальце тіріумного каналу глибше, досягаючи грудної порожнини, де переплітаються основні кабелі та трубки. За цим RK900 запускає маніпулятори, з допомогою яких від’єднує декілька невеликих трубок-судин, та підключаючи їх безпосередньо до свого каналу, одночасно знімає блокування зі всіх своїх сенсорних систем.
— М-м, — Коннора буквально підкидає від такого контакту і пробиває мілким тремтінням, тимчасово паралізуючи кінцівки. Внутрішні рецептори позитивно реагують на втручання та безперервно віддають імпульси з інформацією до процесорів, провокуючи їх на негайні реакції у відповідь.
Він, разом з Річардом, опускається на підлогу, продовжуючи чіплятись за його плечі. RK900 прискорює ритм свого тіріумного насосу, через що відбувається швидке змішування крові двох майже рідних андроїдів.
Восьмисотий, відчуваючи пульсацію каналу в горлі, не може зупинити процес стискання своєї гортанної трубки для виведення стороннього тіла, що створює додаткову стимуляцію чутливих стінок каналу, підводячи дев’ятисотого до стану близького до перевантаження.
Річард стогне трохи нерівним голосом, переживаючи неймовірну палітру досі небачених відчуттів: дрібне іскріння по судинах та насосу від злиття двух тіріумних систем, м’які віброхвилі від стимуляції каналу-щупальця і гострі, на максимумі шкали сприйняття, майже до критичних попереджень, «ласки» пальців Коннора, що стискають надчутливі плечові сенсори.
Але RK900 виявися куди більш ненаситним, ніж він сам того очікував. Він похапцем скидає одяг, дозволяючи восьмисотому впиватись і дерти його скін, та від’єднує дрібні судини від каналу всередині нього, шукаючи та під’єднуючи значно ширші і більше.
— Річард… Річа-арде, я більше не можу, — із очей RK800 льється волога, хребет вигинається майже в дугу, а діод горить стабільним червоним.
— Можеш, Конноре. Я знаю, що можеш. Ти неймовірний… Ти просто приголомшливий… А-ах, Конноре, — Коннор віддає через коннект ритмічні хвилі наелектризованої вібрації, що пробігають по внутрішнім зв’язкам сенсорів дев’ятисотого.
Річард не витримує перенапруги і падає зверху на RK800, притиснувши його до підлоги. Той розставляє ноги, притираючись паховою зоною і трохи підкидаючи стегна догори, спонукаючи RK900 на аналогічні дії. Дев’ятисотий дивується таким розкутим, по людським міркам, діям доволі скромного восьмисотого, але в боргу не залишається, розстібаючи прудкими пальцями його та свої брюки. Річард призупиняється на декілька секунд, повертаючи собі більш-менш стабільний стан, запускає виділення слинозамінника, збираючи його в руку для використання замість лубриканта, та охоплює нею обидва фалоси відразу, здійснюючи спочатку повільні, а потім пришвидшені поступальні рухи і відновлює темп решти процесів стимуляції.
Коннора ледве не розриває від такого спектру взаємодій. Він широко розкриває очі, кричачи зірваним в шуми голосом в коннект щось абсолютно незрозуміле, гарячково здригається під RK900 в сенсорній судомі, впиваючись пальцями в оголений від скіну корпус Річарда.
Дев’ятисотий різко смикає головою, проїжджаючись тіріумним каналом в горлі Коннора, по його чутливим кабелям, торкаючи тіріумний насос і одночасно з цим ритмічно рухає рукою внизу, по гладеньким статевим елементам. Той скрикує, відповідаючи віброхвилею по рецепторному ланцюгу. Річарда пробирає мілким тремтінням і він повторює свої дії, ловлячи ще один відгук. І ще раз. І ще… І ЩЕ… Поки перед оптичними модулями не починають мигати червоні спалахи і системи не доходять до критичного перевантаження, відключаючись одна за одною для відновлення нормальної роботи.
Прийшли до тями андроїди тільки через одинадцять хвилин, поки системи змогли перезапуститись. Звичайно всі, крім тіріумної, котра все ще була одна на двох. Річард обережно від’єднав маніпуляторами головні судини від каналу, повертаючи їх на місце та повільно витягнув канал із горла Коннора. Він міг би зробити все швидше, але це було так до біса приємно для обох, що RK900 вирішив не спішити.
— Як ти, Кон? — поцікавився Річард сховавши своє щупальце і нависнувши над RK800.
Коннор прикрив рот, невпевненим рухом торкнувся шиї, потім грудної клітки і опустивши повіки усміхнувся.
— Ніколи ще не відчував себе настільки добре.
RK900 теж усміхнувся, влягаючись зверху, і вткнувшись лицем Коннору в перекат плеча.
— Я теж.
