Читаймаг

Тільки коли праска видала обурене «п-ф-ф-ф-ф» і крізь вогкий запах пари пробився легкий сморідець гару, Тіна відвернулася від дзеркала і поспіхом кинула долі плічика з м’ятною сорочкою і смарагдовою сукнею.

Запах лаку і старої деревини. Це було перше, що відчула Тіна. Вона обережно розплющила очі. Дуже вчасно. Виявилося, що стоїть вона впритул до старезних різьблених дверей.

У холі нікого не було.

- Отже, звати мене Ортон Галезький. Звертання «пане Галезький» буде цілком прийнятним.

- «Пофінайте спофятку. Фе-фе-фе!» - подумки перекривляла Тіна того Галезько-Директорського. І де він узявся на її голову? Дівчина тягла свої валізи по вхідних сходинках.

Жодних доручень. Уже три дні Тіна живе в бібліотеці, блукає коридорами і залами напхом напханами книжок і намагається не потрапляти директору на очі. Їй це вдається. Навіть їсти вона йде до їдальні тоді, коли він вже звідти виходить.

***
Тіна нерішуче підійшла до Галезького. Він безпомічно лежав на ворсистому килимі, відкинувши ліву руку. Блідий, як хімозна магазинна сметана.

Приглушене світло невеликої настільної лампи окреслювало тепле напівколо. Книжкові шафи уздовж стін тонули в темряві, але в світловій плямі було затишно. Чистий голос Галезького звучав заспокійливо і напрочуд виразно.

Тіна позадкувала навшпиньки і задоволено оглянула шафу.