Вечірні посиденьки

Нє Хвайсан порався у плити вже більше години. Так зосереджено готував, що його розшитий квітами фартух покрився плямами. Шкода, адже це був подарунок Дзян Чена для “свого господаря”.

Поруч з ним, на глубокій тарелі з синьою облямівкою стояла вже зварена паста з морепродуктами. На варильній панелі знаходились чотири каструлі з несхожими соусами. Дуже смачно пахло з кожної, але всі вони відрізнялися один від одного. Нє Хвайсан тримав перед собою усі рецепти і намагався не переплутати. Адже одне вариво треба розтовкти, а іншому просто потрібно відпочити. Втім, як і нашому А-Саню. 

Ось вже і чутний звук ключів у дверях, що віщує повернення Дзян Чена з магазину. Трохи пошумівши у передпокої, він зайшов до кухні.

– А-Сань, я все купив, як ти і просив, – Дзян Чен з посмішкою дивився на трохи скуйовджену потилицю Хвайсана, що стояв до нього спиною, – Навіть про вас з Лань Джанем не забув, узяв соку.

– Молодець, Чен-Чен.

– Тобі чимось допомогти?, - Не дивлячись на всю чарівність картини, що постала перед Дзян Ченом, потрібно було зайнятися ділом - підготовкою до зустрічі з братом та його хлопцем. 

– Розстав тарілки і келихи, будь ласка.

– Без проблем.

Дзян Чен дістав тарілки і столові прибори, почав ставити на стіл. Акуратно, щоб потім не мати проблем з Хвайсаном, знаючим етикет і не допускаючим некрасивих сервірувань. Вирівнявши всі тарілки і виделки так, як Дзян Чену здавалося правильним, він подивився на свою роботу, подумки себе похвалив. Пішов за стаканами і поставив їх по ліву сторону від тарілки. 

– Дзян Чен, ти правильно зробив сервірування?

– Абсолютно.

– Келихи в тебе по праву сторону, так?

Цзян Чен подивився, зрозумів, що вони не там, поспіхом передвинув їх і дуже твердо сказав:

– Звичайно.

Через деякий час, поки Дзян Чен спостерігав за готуванням, а Нє Хвайсан був зіркою цього безкоштовного шоу, всі етапи рецептів було дотримано.

 – Дістань креманки, будь ласка, - попросив Хвайсан.

Чотири невеликі піали були поставлені на стіл і незабаром наповнились соусами. Велику таріль з пастою також було перенесено на середину столу.

 Нє Хвайсан з полегшенням зітхнув:

– Все це закінчилося, нарешті. Цей чортів фартух відчувався як кайдани.

– Тобі допомогти його зняти?, - Дзян Чен вже зайшов за спину юнакові і почав розв’язувати акуратний вузлик. Хвайсан зняв з себе фартух і склав його. – У тебе не болить спина після того, як ти простояв більше години?

 – Болить.

 – Може, тобі помасажувати її?

Хвайсан тільки й міг, що відповісти «мгм». Ну хто відмовляється від пропозиції розім’яти спину?

Дзян Чен поклав долоні на плечі свого А-Саня і почав водити колами по лопатках великими пальцями, ніжно натискаючи. Не зміг утриматися і прошепотів кілька приємних слів на вушко Хвайсану. Той мило хіхікнув, і ніби навіть зніяковів. 

– Ну все, пішли переодягнемось. Бо я як бабайка виглядаю, - зауважив Нє Хвайсан дивлячись на годинник в телефоні.

Через деякий час хлопці вже були переодягнені в сорочки, а Хвайсан встиг укласти волосся. Дзян Чен не став навіть починати суперечити такому вбранню, знаючи, що це марно. Хвайсан підійшов до Дзян Чена і поправив йому комір, посміхаючись.

 - Пішли, красень, гості скоро прийдуть, - після цих слів Нє Хвайсана пролунав дзвінок.

Двері відчинили, і Вей Вусянь із Лань Джанем переступили через поріг. В коридорі відразу почалася метушня, головним ініціатором якої був привітний Вусянь. Юнак тримав у руках горщик з нарциссами, який передав Хвайсану зі словами:

– Якщо мій брат не здатний подарувати тобі квіти, то за нього це зроблю я, - Вей Вусянь не міг стриматися і не згадати історію про помідори замість лілій.

Хвайсан був радий подарунку і гаряче подякував Вусяню, попутно виправдовуючи Дзян Чена розповіддю про те, що помідори вже встигли зав’язатися і підрости. Лань Джань же с Дзян Ченом обмінялися стриманими люб’язностями і пляшкою вина.

Нє Хвайсан запросив гостей до столу. Коли всі знайшли собі місце, Вей Вусянь поцікавився що і як їсти, бо “ми не розбираємося в цій вашій їжі заморській, розповідай”. 

Нє Хвайсан з натхненням почав: 

– Я знаю, що ви всі маєте різні смаки і що дуже складно створити одну страву, яка всім підійде. Тому я вирішив урізноманітнити одну позицію – пасту, за допомогою соусів.

 - Хм, цікава ідея, - здивувався Лань Джань.

 - Так, і для кожного я знайшов заправку, яка має сподобатися. Ось розрахована для Вей Вусяня, - він показав на креманку наповнену чимось блідо-зеленим, - Це тайський соус, там імбир, часник та чилі. Я побоявся пробувати його, дав Дзян Чену. Той довго матюкався, і я подумав це гарний знак.

 Вей Вусянь засміявся:

 – Так, це справді добрий знак. Дякую за увагу до деталей, Хвайсан, це дуже зворушливо з твого боку.

– Не варто подяк, – Хвайсан посміхнувся, – Лань Джань, для тебе соус тут, – він вказав уже на темно-зелену суміш, – Це щось на зразок песто. Ти любиш більше рослинну їжу, так?

 - Так, вірно. Дякую, - Лань Джань навіть трохи зніяковів, бачачи якою увагою та дружньою турботою його оточив Хвайсан.

 – А у нас із Дзян Ченом вершковий та сирний соуси. Якщо захочете взяти якийсь інший, питайте, я багато приготував, - Нє Хвайсан закінчив свою розповідь, якою вже розпалив апетит гостей, - Приємного.

Юнаки почали накладати собі пасту, змішуючи із запропонованою ним заправкою. Здатності до готування Нє Хвайсана оцінили всі, а Вей Вусянь захоплено зауважив:

 – Навіщо мільйони на блюдечку з блакитною каймою, якщо на ній можна помістити цю чудову пасту, - Вусянь звернувся до Дзян Чена, – А-Чен, тільки спробуй втратити такого хлопця, ну золото ж. Помреш, якщо тебе так годувати не будуть.

 – А якщо втрачу, то йому одразу твій номер давати? – огризнувся Дзян Чен, за що його легенько штовхнув під столом Хвайсан.

– До речі, Вей-сьон, як ваше навчання?, - намагаючись перевести тему запитав Хвайсан, навіть трохи забувши, що розповіді про навчання патологоанатома не найкраще, що можна слухати, коли їси.

 Вей Усянь підхопив нову нитку розмови і почав:

– Ти не уявляєш які викладачі непохитні, ніби ще при «совєтах» живуть. Зовсім не признають новаторства, - він трохи навіть розлютився, – Я пізнав дзен у тому, щоб не провокувати їх.

– Або зрозумів, що я як староста втомився тебе від декана забирати, вибачаючись за всі твої та свої гріхи, - резонно зауважив Лань Джань.

– Я що, винен що вони такі?, - Запитав Вей Вусянь, намотуючи локшину на вилку.

– Ти винен тільки в тому, що ти такий, - сказав Дзян Чен, за що отримав новий поштовх. Коли він подивився на Хвайсана, той винувато посміхнувся і запропонував скуштувати вершкову підливу. А Вей Вусянь пропустив це повз вуха.

– Думаю, вам варто випити вина, зачекайте, - Нє Хвайсан звернувся до двох братів і піднявся, щоб дістати вино, – Вей Вусянь, я чув, що ти дуже майстерно відкриваєш пляшки.

– Мені здається, що він уже розучився, так довго не п’є, – сказав Лань Джань, який не бажав своєму хлопцеві часто йти у спиртове рандеву.

– А-Джань, такий талант не забудеш, - Вей Їн прийняв пляшку зі штопором, підвівся з місця і почав відкривати вино. Дійсно швидко впоравшись із завданням, він налив алкоголь у келихи. У цей час Хвайсан запропонував Лань Джаню соку і той погодився.

Вей Вусянь підняв келих, і вимовив коротенький тост:

– Із гарною компанією гріх не випити. Давайте не грішитимемо!

 Дзян Чен, м’яко посміхаючись, додав:

– Вей Вусянь, ти відсутністю одного гріха не відбудешся, - кухню наповнив добрий і щирий гогот. 

Цього вечора ще не раз звучали цікаві розмови та сміх. Усі залишилися задоволені, а головне – ситі.