Пообіцяй

Армін перегортає ще одну сторінку і широко позіхає. Це буде останнім розворотом на сьогодні. Ну може, передостаннім. Він старанно й уважно вчитується в слова, бо сонливість вперто відбирає сенс прочитаного. Якби не лампа, що стоїть майже впритул до книги і яскраво освітлює сторінки, Армін би вже заснув прямо тут. А пізніше хтось зайшов би до бібліотеки й побачив, як він пускає слину на сторінки книги замість того, щоб спати в ліжку, як всі нормальні люди.

 

Армін давить в собі черговий порив позіхнути, дочитує сторінку і переходить до наступної. За дверима раптом лунають чиїсь поспішні кроки, і Армін рефлекторно повертає голову на звук. Ймовірно, його зараз звідси виженуть, ще й вліплять покарання. Ну, не вперше.

 

Двері різко відкриваються, і Армін полегшено зітхає. На порозі стоїть Ерен. Він сонний і від чогось наляканий, що змушує Арміна знову насторожитися. Навіть з його місця видно, що Ерен важко дихає. Він біг сюди?

 

Ерен дивиться на Арміна, наче хоче щось сказати, але нічого не каже, і в цій напруженій тиші проходить кілька секунд. Армін швидко розуміє, що сталося.

 

— Знову кошмари? — тихо питає він і робить порух, щоб встати зі стільця. 

 

Ерен одразу рушає з місця і опиняється поруч. Налітає на Арміна і обіймає його, міцно притискаючи до себе.

 

Ерену часто сняться кошмари. Армін знає майже про кожен. Одні й ті ж герої, один і той же кінець — лише сюжет різний. Ерен вже десятки разів бачив їхню смерть. І кожен раз різну. І кожен раз його товариші виявлялися слабкими та беззахисними, зовсім не такими, якими є насправді.

 

— Попереджай хоча б, коли йдеш з кімнати, — руки Ерена дрібно тремтять, його тепле переривчасте дихання обпікає шкіру на шиї Арміна. — Я ледве не вмер, коли не побачив тебе поряд. 

 

— Вибач, — говорить Армін. — Я не хотів тебе будити.

 

— Буди наступного разу, — просить Ерен і заривається пальцями в волосся Арміна, ніжно проводить носом по скроні й притискається щокою до його щоки. — Я знову не зміг нічого зробити, Арміне. Я все ще нічого не можу. Вони всіх… і тебе, а я… — він тихо схлипує, і Армін заходиться заспокійливо гладити його по спині. 

 

— Ш-ш-ш. Я тут. З тобою. Це був сон, Ерене, все добре.

 

Вони стоять так кілька хвилин, дихання Ерена заспокоюється, він неспішно блукає пальцями по шиї та потилиці Арміна, ніжно перебирає пасма.

 

— А так боюся втратити тебе, — його тихий голос порушує тишу.

 

У ньому резонує стільки страху, що Армін і сам відчуває неприємне поколювання в жижках. Армін теж боїться. Він вже бачив смерть Ерена, і тоді йому здалося, що увесь всесвіт раптом вибухнув і звалився на нього одного. Це було найгірше і найстрашніше почуття з тих, що він коли-небудь відчував, і відчути це знову, навіть у сні, він дуже і дуже боїться. Але ще більше він боїться, що колись може настати той момент, коли йому доведеться усвідомити, що Ерена більше немає. Не просто поруч, а взагалі немає і не буде. Якщо це станеться… господи… 

 

Армін міцно заплющує очі й зосереджується на відчутті теплих пальців Ерена у своєму волоссі, відганяючи непрохані думки. Хай там як, але цей страх веде обох вперед. Бо вони є один в одного і будуть боротися пліч-о-пліч до кінця.

 

Армін трішки відсторонюється і заглядає в очі Ерена. Вони блищать від вологи й жадібно пробігаються поглядом по обличчю Арміна. Ерен мимоволі порівнює його вираз з тим, який він бачив уві сні. Вони разюче відрізняються, і Ерен остаточно відганяє спогади про свій кошмар. Армін там і Армін тут — різні люди, по-різному виглядають, думають і діють. Той Армін лише плід його дурної уяви, помноженої на страх, а цей… Цей Армін завжди знайде вихід, вигадає десяток варіантів рішень одного завдання і віддасть всі сили задля перемоги. Армін, що стоїть перед ним, далеко не беззахисний.

 

Ерен відчуває його теплі пальці на своєму підборідді, а потім його м’які губи на своїх губах. Армін цілує його. Турботливо, солодко, і Ерен заплющує очі, відпускаючи свої хвилювання на ці тихі секунди. Це ще одна річ, яку вони бережуть у собі й між собою і завжди готові завзято захищати. Вони обидва знають напевне — зроблять усе, щоб це ніколи не припинилося.

 

Поцілунок закінчується, і Армін ховає зашарілі щоки, опустивши голову. Притискається до грудей Ерена і слухає його серцебиття. Вже спокійне, але все ще таке живе й завзяте. 

 

Ерен цілує Арміна в скроню і глибоко вдихає запах його волосся. Простий людський запах з ноткою мила й масла з лампи остаточно зосереджують його на тому, що відбувається саме зараз. Адже уві сні вони пахли кров’ю. Там все пахло кров’ю, цей кошмарний запах просочив усю землю, їхній одяг і їх самих. Від нього паморочилося в голові й не було й можливості вдихнути чистого повітря.

 

Ерен глибоко вдихає і видихає, зосереджується на відчутті теплих обіймів Арміна. Йому так сильно хочеться спробувати смак вільної любові, не обтяженої страхом за життя коханого, битвами та кров’ю. Йому так хочеться завжди бути поряд. Але якщо йому доведеться пожертвувати цим бажанням задля щастя Арміна, що ж… він готовий на це. Безперечно.

 

Армін повинен мати змогу прожити своє життя якнайкраще. Навіть без нього. Армін має побачити море. Він має побачити усе, про що читав у тих книгах. Має довести усім, що все те, у що він свято вірив, — існує і воно зовсім поруч.

 

Ерен торкається підборіддя Арміна, просячи подивитися на нього. Армін піднімає погляд і ширше розкриває очі, вдивляючись в обличчя навпроти. Ерен мимоволі затамовує подих. Море, воно ж таке вільне, правда? Нескінченно блакитне, безкрайнє, глибоке і дуже, дуже гарне. Непідвладне. Ерен вдивляється в очі Арміна і вже невпевнений, що ніколи не бачив моря.

 

Армін щось знаходить у його погляді, відводить очі в бік, і Ерен розпізнає це як бажання щось сказати.

 

— Я слухаю, — м’яко промовляє він. 

 

Армін знову переводить погляд на нього і мовчки дивиться в очі кілька секунд. 

 

— Пообіцяй мені, — серйозно говорить він, і Ерен наперед знає, про що він попросить. — Пообіцяй мені, що ти житимеш. Що ти не зробиш нічого дурного.

 

Ерен опускає очі. Це не найулюбленіша його тема.

 

— Я житиму, — обережно промовляє він, розуміючи, що повинен бути чесним. — Але якщо мені доведеться, — він охоплює обличчя Арміна своїми долонями й дивиться в його очі, — я віддам життя за тебе та інших. Розумієш? Я зроблю все. 

 

Усе. Абсолютно.

 

— Я розумію, — Армін ледь киває, наче й не очікував іншої відповіді. Він і сам готовий зробити все, що від нього залежить. — Та пообіцяй мені, що ти хоча б спробуєш. Заради мене. Мені… 

 

Ерену раптом хочеться втекти. Ні, ні, Арміне, не промовляй цього, будь ласка.

 

— Мені не потрібен світ, у якому не буде тебе.

 

Ерен важко видихає. Промовляй, не промовляй — це було відомо їм обом і давно. Ерену теж не потрібен світ без Арміна.

 

Армін шукає відповідь у його обличчі своїм глибоким проникливим поглядом, поки Ерен мовчить. Звісно, він не може відмовити. Звісно, він разом з усіма постарається не тільки для найкращого результату, але й для власного виживання. Може, це надто ідеально, щоб про таке мріяти, але нехай буде так. 

 

— Гаразд, — нарешті киває Ерен. — Я спробую.

 

Армін м’яко посміхається, і Ерен просто не може не чмокнути його в ніс.

 

— Ходімо спати? — він переводить погляд на стіл з книгою. — Чи ти ще читатимеш? Уже пізно.

 

— Не читатиму, — Армін звільняється з кільця рук Ерена, закриває книгу, бере її в одну руку, а в іншу — лампу. — Я збирався вже йти, коли ти прийшов.

 

Ерен пропускає його вперед і крокує слідом, дивуючись, як сам ніде не перечепився у темряві коридорів. Він задумливо свердлить поглядом світлу потилицю попереду й остаточно переконується в рішенні. Так, він спробує. Він справді спробує.