Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Повільна класична музика заглушувала сміх та розмови всіх присутніх. Яскраві спалахи, мазки всеможливих кольорів, щоправда, однаково серед них було більше білих, сірих та чорних відтінків. Сукні, смокінги, повноцінні костюми, але якісь однотипні маски, які були чи просто гладкими, чи з продовгуватими носами, як дзьоби.
Азирафаїл також був у білому, проте його «біле» було особливим, адже це вбрання обирав йому Кроулі. Так, на цей раз не він сам доклав до усього руку і від цього було приємніше знаходитися на балу. Сорочка мала високий накрохмалений комірець, під яким лежала зав’язана бантом краватка такого ж білосніжного кольору. Фрак з довгими «крилами», як у ластівки, за спиною, що дотягувалися своїми гострими кінцями до самих черевиків, дві рівні складки на кожній нозі на штанях робили його навіть якось вище.
Але Азирафаїлу подобалося не це, а те, як, нехай і незвично багато, золоті прикраси ланцюжками прикріплювалися до краватки, тягнулися до комірця фрака, закріплювалися на ґудзиках жилета. Це було незвично… особливо незвично було бачити себе в такому вбранні та й з крилами. Ще й маска мала вигляд морди сови, де біля очей пір’їнки лише на кінчиках були зафарбовані ледь помітним напиленням золота.
«Це маскарад, янголе, тим паче раз на століття. Потрібно хоч колись показувати себе», — слова Кроулі досі лунали дуже голосно у нього в голові, однак самого демона ніде не було. Звичайно, він не зобов’язаний бути тут, адже ніякого бажання не показував, проте сподівання квітли. Важко зітхнувши, Азирафаїл нервово прокрутив перстень на мізинці та пішов до столів, що стояли під стіною. Їжа. Напої. Таке все, наче вони були людьми.
Взявши собі келих, Азирафаїл розвернувся обличчям до залу. Крила… Крил не так багато. Не всі демони змогли зберегти собі їх при падінні, деякі ж самостійно їх позбулися, аби більше нічого не зв’язувало їх з Небесами. Навіть думати про таке було боляче. Пригубивши вино, Азирафаїл кинув швидкий погляд на вхід, що був закритий тканиною. Очікував. Він дійсно очікував, що Кроулі прийде, адже так і не отримав ствердного «ні». Проте Азирафаїл був готовим прийняти будь-який варіант, бо це все одно нічого не змінить між ними.
Ще один ковток і погляд зачепився за фігуру, що досить упевнено йшла в його напрямку. Напевно до нього. Сірий костюм, як і завжди, лише фасон схожий на те, що носили десь у дев’ятнадцятому столітті. Маска, щоправда, хоч і була теж сірих відтінків, але під різним кутом переливалася від білого до перламутрового. Крила… Це вже зараз Азирафаїл розумів та бачив, що у Гавриїла такі самі крила, як і у нього, а ще якусь тисячу років тому здавалося, що вони і більші, і яскравіші… І до нього точно йшли. Азирафаїл озирнувся, щоб відшукати шлях для втечі. Йому так не хотілося зараз взагалі розмовляти зі своїм начальством, проте хто у нього буде про це питати.
— Азирафаїле, — натягнуто привітливо промовив Гавриїл та так само фальшиво посміхнувся. — Ти виглядаєш досить незвично. Яскраво. Не блідо та старомодно, як завжди.
— Ем… Ти теж… виглядаєш неперевершено, Гавриїле, — Азирафаїл спробував посміхнутися, але швидко кинув цю ідею.
— О, ти помітив? А то всі інші кажуть, що нічого не змінилося в мені. Що вони розуміють. Проте я тут не для того. Відійдемо, потрібно поговорити.
— Я чекаю декого, тому…
— Це було не прохання.
Тон, від якого по спині пробігся холод, що торкнувся і крил. Не подобалося це все… Нова нервова посмішка, швидка, і Азирафаїл, повернувши келих на стіл, пішов слідом з Гавриїлом. Кудись йти, коли й тут не було нікого, хто міг би підслухати. Це показушність, спроба показати додаткову владу над ним перед усіма — деякі слова Кроулі дійсно мали глибинний правдивий сенс, хоч і були промовлені перед сном, на п’яну голову чи якось «легко».
Вони вийшли на балкон і прохолодне повітря торкнулося гарячих щік Азирафаїла. Хвилювався від можливої розмови, бо вже дуже давно його з Раю ніхто не бачив. Легкий вітерець приніс солоний запах океану, проте Азирафаїл не звертав уваги на те, як під світлом тонкого ріжка місяця переливалися сапфіри на воді. Йому не дають стати так, щоб бачити зал та вхід, закривають собою, наче…
— Ти ж наче янгол, Азирафаїле, — Гавриїл склав руки в замок, як зазвичай це робив під час «серйозних» розмов, та знову фальшиво посміхнувся. — Ну так. Що ж я таке говорю. Ти янгол, Азирафаїле, проте про тебе почали ходити чутки, що дібралися і до Небес.
— О, справді?
Справді тільки зараз? Азирафаїл дивувався, чому раніше до нього ніхто не прийшов з Раю, а тут виявилося, що чутки тільки зараз почали жити. Це якось… це змінювало усе, що було до цього, накидало більше паніки та хвилювань, адже вони приховувалися, коли думали, що про них знають, а зараз вийдуть на публіку разом… Якщо вийдуть.
— Тобі є що сказати стосовно свого вчинку?
— Так? А… Я перепрошую, — він завів руки собі за спину, сховавши їх під крилами, — а який вчинок я зробив? Що за чутки?
— Азирафаїле, брехати — це один з найстрашніших гріхів, особливо для янгола. Проте це не порівняється з тим, що ти вже не перший рік, як виявилося, живеш з найбридкішим створінням під одним дахом.
— Формально, демони до свого падіння були такими самими, як і ми, тому вони не можуть бути найбридкіш…
— Тож, ти підтверджуєш ці чутки, — Гавриїл не дав договорити Азирафаїлу та зробив крок йому назустріч. — Ти стільки століть гідно ніс службу Небесам, тому ми там, згори, поговорили і я вирішив, що краще спочатку вислухати тебе. Тож, тобі є що сказати у своє виправдання?
Що? Азирафаїл відчув, як вся кров відлила від обличчя. Можливо, воно навіть стало таким же блідим, як і власний костюм. Він взагалі не знав що говорити! І брехати не вміє! І вони з Кроулі не обговорили можливий план… Та не думали про таке! Азирафаїл нервово стиснув власні пальці та мимоволі відвів погляд від Гавриїла, який схилив голову до плеча та очікував відповіді.
— Ну-у, мушу визнати, що чутки частково правдиві, але ж чутки на те і чутки, аби мати в собі тонку лінію брехні, яка їх пронизує, — потрібно було говорити багато і не дуже змістовно, аби мати час на продумування наступних слів. — Правда, істина правда, полягає в тому, що я, як янгол, що любить наших Бога, слідую Їхнім заповідям нести в цей світ Добро. Найвище ж добро — подолати зло та навчити його азам світла та миру. Ось який був мій план, проте зараз чутки все зіпсують. Якщо, звичайно, Небеса не притримаються Їхнього слова та дочекаються одного з найбільшого дива.
Можливо, останні слова не потрібно було промовляти аж настільки голосно та якось навіть урочисто, але Гавриїл мовчав. Вдивлявся надто уважно. А потім розплився в досить задоволеній посмішці, зібравшись вже щось сказати, як за його спиною Азирафаїл помітив мазок червоно-чорних кольорів. Ні, не так. Мало червоного і багато чорного пір’я. Дуже багато. В грудях все стиснулося від передчуття… Він зробив крок вперед та виглянув з-за плеча Гавриїла. Надто багато тих, хто танцював, але погляд зачепився за три пари крил та руде волосся. Без сумніву, це був Кроулі.