Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Коли ще нічого не було, Бог вирішили створити життя. А для цього потрібні були Їм помічники. Багато. Чи думали Вони про те, що буде переворот? Ні, не так. Чи знали Вони, що буде переворот? Він вже починав думати не своїми критеріями.
Азирафаїл часто замислювався над тим, що було до падіння частини янголів. Намагався пригадати. Нічого. Ні, не так. У пам’яті миготіли яскраві образи зірок і туманностей. Сплеск світла. Багато рожевого, жовтого, синього. І в серці так багато захоплення, тепла, подиву… З кожною такою спробою пригадати щось більше Азирафаїл страждав від яскравих спалахів болю у голові, наче сам німб перетискав його скроні.
Кроулі. Скільки б не намагався Азирафаїл хоч щось дізнатися про його життя до падіння, хоч якби не шукав про нього інформацію, але нічого. Жодної зачіпки. Крім однієї. Про яку Азирафаїл взагалі не хотів чути ні від кого. Правда правдою, проте навіть одне слово про Люцифера викликало у ньому неприємну печію десь. І не тільки у шлунку. Якщо для янгола взагалі нормально таке було відчувати.
Кроулі. Так. Кроулі. Він не був демоном. Ну, формально так, був, адже його викинули з Раю, проте всі його вчинки аж ніяк не можна було назвати «злом». Кроулі було шкода людей, що помирали. Кроулі мав уяву та не трансформувався тілом. Кроулі захищав його, робив усе для Азирафаїла, аби той навіть зайвий раз не засмучувався… Ні, це взагалі було не про демонічність. І ніколи не було таким.
Кроулі. Все життя Азирафаїла, вся його вічність так чи інакше йшла нога в ногу з існуванням цього демона. Тільки це усвідомлення прийшло надто пізно — стільки часу згаяли на те, що просто ходили колами. Проте, як виявилося, не Кроулі зробив першим крок. Навіть розгубився, коли Азирафаїл сам…
Зараз він з теплою усмішкою згадував той вечір, коли їхня здатність до дива була заблокована і Кроулі стріляв в нього по-справжньому. Вперше стріляв. Як потім вияснилося, для них все було вперше і від цього… Так, у той вечір, коли вони сиділи та святкували свою невелику перемогу, Азирафаїл вирішив поговорити про «нас». Кроулі пролив на себе вино, майже впав зі стільця, коли спробував підвестися на ноги, не приходив декілька тижнів, чим не на жарт перелякав. Але потім він отримав позитивну відповідь від вже свого демона.
Розділити одну крамницю на двох — спочатку страшно, зараз же Азирафаїл не міг уявити, як вони раніше окремо один від одного жили. Так, Кроулі інколи був дуже нестерпним у своїй впертості, проте швидко відходив. Загалом же спільне життя тішило своєю спокійністю і рівномірністю. Навіть ніхто з Небес не ставив зайвих питань. І, наскільки Азирафаїл знав, Кроулі з Пекла ніхто також не турбував.
Бал. День Єднання Добра та Зла, який придумали Бог. Хоч якби там Кроулі невдоволено не бурмотів, але Азирафаїлу подобалося. Подобався цей день, який організовували раз на століття. Подобалося те, що всі були майже такими, як до Початку… ну, до того Початку, який був стартом для людей. І слова Кроулі, грубі та досить прямі, стосовно балу кожного разу робили неприємно. Але Азирафаїл не говорив про це, бо десь там глибоко всередині себе розумів, що правда дійсно була неприємною.
Азирафаїл перевів погляд на годинник та здивувався, що вже була пів на першу ночі. Обіцяв Кроулі, що не буде засиджуватися та підніметься до спальні до одинадцятої. Зітхнувши, Азирафаїл залишив окуляри на столі й помітив на дивані зелену пляму. Забув взяти?
Янголам та демонам не потрібно було спати. Не потрібно було і їсти. У них не повинно було бути уяви. Вони не могли бути разом. Однак у всього є винятки й вони ними були. За всі ці роки Азирафаїл достатньо добре вивчив Кроулі, щоб навіть сказати, коли йому потрібно було побути одному. Однак все ж таки лишалася мала крапля непорозуміння між ними, таємниці, яка досі не давала розкритися на повну один одному. Хоча, здавалося, куди ще більше?
Азирафаїл, підійшовши до дивану, забрав плюшевого зеленого змія та пішов до сходів, щоб піднятися на другий поверх. Книгарня не особливо змінилася, як вони почали жити разом. Кроулі не просив нічого, аби забрати «територію». А місце під рослини та окрема спальня… Це вже така дрібниця, яку він міг зробити для Кроулі. Як і ця іграшка.
Азирафаїл сильніше стиснув змію та усміхнувся спогадам. Шість років тому. Вже шість… Як час швидко пролетів. Так от, шість років тому йому вдалося витягти Кроулі в грудні на прогулянку. А там ярмарок, свято, атмосфері якій піддався Азирафаїл та виграв цю іграшку, з якою Кроулі тепер майже не розлучалися уві сні. Якщо, звичайно, не забував на дивані.
Спальня зустріла Азирафаїла світлом та тишею. Кроулі увесь цей час намагався його дочекатися, але заснув, упустивши собі на груди книгу. У своїй темно-сірій піжамі з розкиданими на подушці рудими пасмами, розслаблений, він як ніколи раніше був схожим на янгола. Можливо, і не потрібно йому знати ту правду, коли є зараз? Коли це «зараз» набагато краще, ніж хоч щось, що колись було в Азирафаїла?
Янголи не сплять. Кожну ніч Азирафаїл переодягався у довгу нічну сорочку, яка доходила майже до щиколоток, аби просто лежати поруч з Кроулі та «берегти його сон». Це було так… Переодягнувшись і залишивши костюм у шафі, Азирафаїл обережно, аби не розбудити, витягнув з чужих рук книгу, одразу замінивши її на змію. Шекспір. Перше фоліо.
— Янголе?
— Спи, любий, спи.
Кроулі так і не розплющив очі, лише сильніше обійняв іграшку та перевернувся на бік. Не звик. Азирафаїл досі не звик до такого власного демона прямо під боком і не хотів звикати, щоб кожного разу було так, як вперше. Вимкнувши світло, він лягає поруч з Кроулі та обережно забирає його волосся з подушки, аби втиснутися носом у шию. Ледь відчутний запах одеколону, в якому можна було відчути й дим, попіл, жар… Запах Пекла.
— Ти вже підготував костюм?
Голос у тиші настільки неочікуваний, що Азирафаїл здригнувся. Невже все ж таки розбудив? Кроулі щось рухав ногами, через що ковдра майже збилася до них, та важко зітхнув. Хвилювався. Завжди подібно цьому хвилювався, коли хотів поговорити про щось важливе.
— Ще ні, — Азирафаїл перекинув руку через Кроулі, аби той заспокоївся.
— Три дні лишилося.
Так. Три дні. Проте… Азирафаїл любив бали, любив День Єднання, однак в цей раз він не відчував такого піднесення, як того ж минулого разу. Може Кроулі й мав рацію, коли так наполегливо переконував його «не бути сліпим та подивитися на те, що тепер стоїть за всім балом»?
— Вже три дні, — якось досить невдоволено промовив Кроулі. — Тобі потрібен костюм. Смокінг. Жилет. І щоб все біле з золотом. Як тоді, коли ми вперше зустрілися. Ти був гарним при світлі народжених зірок.
Як тоді, коли вперше зустрілися під сяйвом перших зірок. Але ж вони зустрілися на стіні. Вперше. Там було лише Сонце, яке випалювало пустелю, куди втекли перші люди. Невже вони… Азирафаїл підвівся на лікті, щоб глянути на Кроулі, однак його дихання знову стало спокійним та рівним. Стільки питань. І Азирафаїлу хотілося знати правду, однак він усвідомлював, що, якою б вона не була, навіть якщо ніколи не розкриється йому, він все одно приймає Кроулі будь-яким.